Владислав Домінік Заславський-Острозький
пол. Władysław Dominik Zasławski-Ostrogski
Владислав Домінік, Бартоломей Стробель 1635
Народився	1616(1616) Заслав
Помер	5 квітня 1656(1656-04-05) Старе Село
Громадянство	Річ Посполита
Діяльність	військовослужбовець
Відомий завдяки	князь, політик, вояк
Титул	князь
Посада	Сандомирський воєвода, Краківський воєвода[d], учасник виборів короля Польщіd, реґіментар, луцький староста[1], конюший великий коронний[2], староста Перемишльськийd, староста Ропчицькийd, староста Долинськийd і посол Сейму Речі Посполитої[d]
Рід	Заславські
Батько	Олександр Янушович Заславський
Мати	Евфрузина Янушівна Острозька
У шлюбі з	Зофія Ліґензянка Катажина Собеська
Діти	Олександр Януш Заславський-Острозький Теофіла Людвіка Заславська Евфрузина Заславська
Медіафайли у Вікісховищі

|місце_поховання=

Владислав Домінік Заславський-Острозький (лат. Dux in Ostrog et Zaslaw Vladislaus Dominicus, пол. Władysław Dominik Zasławski-Ostrogski; 1616, Заслав — 5 квітня 1656, Старе Село) — князь на Острозі, граф на Тарнові герба Баклай, 2-й острозький ординат (1621—1656), коронний конюший (з 1636), луцький (1639—1656), перемиський, долинський^[3] староста, сандомирський (1645—1649) і краківський воєвода (1649—1656).

Відомостей про дитинство та юність Владислава Домініка, його освіту і починання залишилося небагато. Малолітній князь знаходився на опіці батька Олександра Янушовича Заславського. На початку XVII століття Владислав Домінік сплатив найбільший в Речі Посполитій податок — 2097 золотих та 15 грошей. 1631 року князя зараховано до числа спудеїв Краківської академії. Імовірно, його вихователем був львівський міщанин, ерудит, медик, письменник і перший офіційний історіограф академії Ян Петрицій^[4].

Джерело XVIII століття розповідає, як князь вирішив позмагатися за руку дочки великого коронного канцлера Томаша Замойського Ґризельди з Яремою Вишневецьким. Вишневецький так згадував ту оказію:

Мало не побилися кілька разів (…) Князь Острозький з виду був гарний, молодий, білолиций але тендітний, на перший погляд нездалий, чорнявенький, зростом курдупель (…) станом ладний, огрядний, схильний до повноти. Князь намовляв жінок і паній, щоб мене ганили, а його вихваляли (…)

Цю інформацію слід радше віднести до легенди, розтиражованої деякими українськими письменниками, зокрема, Іваном Нечуй-Левицьким у його романі «Князь Єремія Вишневецький». Насправді на момент сватання Ієремії до Гризельди князь Владислав-Домінік уже був одружений з Зофією Ліґензою.

На історичній сцені ці двоє зустрічалися ще не раз. В хронологічному порядку перший цікавий епізод відноситься до 1630 року, коли Владислав Домінік і Ярема були найбільшими латифундистами Київщини, а отже, як і на Волині сусідами. Вдруге ми зустрічаємо наших героїв на чолі численних почтів, що в'їжджали до Варшави на сейм 1639 року в розпал «сеймової війни» за старосвітські титули руських князів.

Владислав Домінік мав у розпорядженні доволі велику надвірну гвардію. Так у поході 1646 року проти татар брав участь загін князя чисельністю 800 вершників, а в операціях під Дубном проти повстанських військ Богдана Хмельницького 1649 року, діяли 12 княжих корогов, тобто бл. 1200 вояків. В 1640-х роках Владислав Домінік надсилав для охорони костянтинівських ярмарків, корогву найманої піхоти. Надвірна ґвардія князя на 2/3 була укомплектована саме найманцями, судячи з прізвищ німецького походження. Інша частка складалася з шляхтичів осілих на княжих володіннях під умовою збройної служби. Зокрема шляхтичі-васали Степанської волості на Волині загальною чисельністю 15 родин, зобов'язувалися виставляти в разі потреби 23 вершники. Щодо національного складу, до військових загонів Владислава Домініка належали також татари, з полонених, оселених на княжих землях. Татари мешкали у Костянтинові (60 татарських дворів у 1620 році), Дубному, Заславі й ін. До смерті князя (†1656) надвірним військом Заславських командував Криштоф Корицький (†1677), генерал-майор коронного війська. Відомо також, що Владислав Домінік користався з послуг капеланів — оо. Паулінів^[5].

Харчові витрати на дворі князя становили 700 золотих на тиждень. Протягом семи днів споживалося поміж іншого 5 волів, 10 телят, 15 баранів, 20 поросят i 50 курчат^[6].

За підтримки канцлера Єжи Оссолінського, на конвокаційному сеймі (липень-червень 1648) Владислав Домінік був обраний реґіментарем. На час обрання князь Заславський не мав жодного військового досвіду, натомість учинив гучний бенкет, який коштував як середньорічний дохід зем'янина. Вдруге витратив стільки на спеціально запрошений королівський оркестр, який підігравав переговорникам. Єдина вичинка, яку до того часу здійснив, був збройний наїзд на помираючого у Ряшеві тестя — сандомирського каштеляна Миколая Ліґензу.

Владиславу Домініку як головному реґіментарю випало невдале командування, внаслідок якого сталася одна з найганебніших поразок коронного війська на межі Поділля і Волині 23-24 вересня 1648 року в битві під Пилявцями. За пухку статуру і зніженість Богдан Хмельницький саркастично назве його Периною.

Князь Заславський брав також участь у битві під Берестечком (1651). В часі ІІ північної війни1655-1660 залишався вірним королю Яну ІІ Казимиру Вазі. Приготував до оборони від шведів Перемишль.

Серед усіх неозорих володінь Владислав Домінік (був дідичем 283 поселень) обрав за помешкання замок у Старому селі, що знаходилося на Берладській дорозі недалеко Львова, збудований в 1584–1589 роках кн. Василем Костянтином Костянтиновичем Острозьким (*1524/25 — †1608). У 1642 році Владислав Домінік розпочав будівництво нового замку, який знищили козацькі війська гетьмана Богдана Хмельницького в часі облоги Львова (26 вересня — 26 жовтня 1648 року). Водночас гетьман, як свідчить його кореспонденція, запевняв князя щодо недоторканності його маєтностей і навіть видав окремий універсал, який забороняв козакам нищити маєтності князя Владислава Домініка Заславського-Острозького. У 1649 році розпочалося нове будівництво, яке завершилося у 1654 році спорудженням грандіозного замку, що вже 1674 без проблем витримав облогу турків.

Тут, у Старому Селі, князь і помер 5 квітня 1656 року. Похований у Тарнові.

Був знавцем і меценатом мистецтва, мав багату бібліотеку. Залишив по собі 1 мільйон 450 тисяч золотих боргів^[6].

Владислав Домінік був двічі одружений. Вперше із Зофією Ліґензянкою — 1634. Вдруге з Катажиною Собеською — 1650. Мав трьох дітей: Олександра Януша (*1651 — †1682), Теофілу Людвіку (†1709), Евфрузину († до 1656).

На сьогодні відомі два прижиттєві портрети (олія, полотно) князя пензля Бартоломея Стробеля. Перший поколінний: 3/4, фр. en face, датується 1635 роком, зберігається в музеї «Палац у Вілянові» (Варшава). Другий, очевидно, виконаний художником через рік, на відзначення отримання князем титулу конюшого великого коронного. Зображений на повний зріст, розмір 194х125, зберігається в Національному художньому музеї Республіки Білорусь в Мінську^[7]. Третій портрет невідомого автора зберігається в Національному музеї у Варшаві^[8].

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Владислав Домінік Заславський-Острозький

• Заславські
• Битва під Пилявцями

• П. М. Сас. Заславський Владислав-Домінік [Архівовано 5 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 284. — ISBN 966-00-0610-1.
• Winnica troiaka Ostrogska Zasławska zawsze mężną, zawsze dzielną, zalecona pracą, przy Pogrzebowym Akcie Swiętej pamięci (…) Wladyslawa Dominika na Ostrogu y Zaslawiu Xiazęcia, hrabi na Tarnowie, woiewody krakowskiego (…) przez X. Kaspra Łackiego, Kustosza Tarnowskiego, Kaznodzieię natenczas Kathedralnego Krakowskiego, w Kollegiacie Tarnowskiey, przed Auditorem zacnym, prezentowana. Roku P. 1667. Dnia 29. Stycznia [Архівовано 6 травня 2021 у Wayback Machine.] (пол.)
• Документи Богдана Хмельницького (1648—1657) / Упорядники Іван Крип'якевич та Іван Бутич.— Київ, 1961.
• Jan Widacki. Kniaź Jarema.— Katowice, 1984. ISBN 83-216-0588-5
• Наталя Яковенко. Топос «з'єднаних народів» у панегіриках князям Острозьким і Заславським (біля витоків української ідентичності)
• Witold Biernacki. Żółte Wody — Korsuń.— Warszawa 2004, ISBN 83-11-09824-7
• Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет.— Київ, 1993.
• Наталя Яковенко. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна.— Київ, 2008, ISBN 966-8978-14-5
• Юрій Рудницький. Ієремія Вишневецький: спроба реабілітації.— Львів, 2007. ISBN 966-8522-83-4
• Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.] — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 888 s.— S. 692—693. (пол.)

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.