PROFILPELAJAR.COM

Зборівський договір
Зборівський договір
	; Мапа кордонів Гетьманщини за Договором
Тип	мирна угода
Підписано	18 серпня 1649
Місце	Зборів
Чинність	від моменту підписання
Умови	договору: Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини; Військо Запорозьке погодилося на автономію у складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств.; На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась у Чигирині. Уряди всіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.; У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська Речі Посполитої та євреї. Тільки козаки та православна шляхта мали права займати державні посади. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади.; Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.; Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.; Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит та двоє єпископів мали увійти до складу сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.;
Сторони	Гетьманщина; Річ Посполита
	Текст у Вікіджерелах

Збо́рівський до́говір (18 серпня 1649) — мирна угода, укладена після Зборівської битви між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з іншого поблизу міста Зборів. Ратифікований вальним сеймом Речі Посполитої 7 січня 1650 року.

Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини, легалізував самоврядність українських козаків у межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилася в козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина.

Відповідно до положень Зборівської угоди козацька Україна отримувала автономію лише у складі трьох воєводств — Брацлавського, Київського, та Чернігівського^[1].

Короткі відомості

Першою була українсько-кримсько-османська коаліція, утворена у 1647—1648 роках. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу Адама Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року, але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів — 1649, Берестечко — 1651, Жванець — 1653), та пасивності Османської імперії, Богдану Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Річчю Посполитою.

Повна назва Зборівського договору: «Декларація ласки Його королівської милості на пункти супліки Війська Запорозького». Він складається з 12 статей. Форма договору — жалувана грамота короля своїм підданим.

За умовами цього договору:

Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини та «давні козацькі права і вольності». Військо Запорозьке погодилося на автономію у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств. Кордон пролягав на зхід від лінії: Димер — Коростишів — Паволоч (нині село Житомирського району Житомирської області) — Вінниця — Брацлав — Ямпіль (нині місто Віницької області). Зазначена лінія проходила східніше лінії розмежування, встановленої перемир'ям у Переяславі.
На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась у Чигирині. Уряди всіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.
На території козацької автономії не мали права перебувати війська Речі Посполитої та євреї. Тільки козаки та православна шляхта мали права займати державні посади^[2]. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади. Визнавалася діяльність в козацькій Україні лише руських шкіл.
Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.
Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.
Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит та двоє єпископів мали увійти до складу сейм Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.
Під управління гетьманської адміністрації переходили Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства.

Укладена мирна угода не задовольняла ні козаків Богдана Хмельницького, ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.