Венера Брассампуйська

Венера Брассампуйська (фр. la Dame de Brassempouy, що означає «Брассампуйська дама», або Dame à la Capuche, «Дама з капішоном») — це статуетка зі слонової кістки верхнього палеоліту. Була виявлена в печері поблизу села Брассампуй, Франція, в 1892 році. Її вік понад 25000 років і вона є однією з найбільш ранніх відомих нам реальних уявлень про вигляд людського обличчя.

Відкриття

Брассампуй — це маленьке селище в департаменті Ланди, на південному заході Франції. Дві печери поблизу села, в 100 метрах одна від одної, були одними з перших зразків палеоліту, що були відкриті в Франції. Вони також відомі під назвами Galerie des Hyènes (Галерея гієн) і Grotte du Pape («Печера Папи»). Венеру Брассампуйську було виявлений в Печері Папи в 1892 році,^[1] разом із приблизно вісьмома людськими фігурками. Вони можуть бути прикладом незавершеної роботи, так ніби автор почав робити декілька фігурок одночасно.

П.Дюбален вперше досліджував Grotte du Pape в 1881 році, а потім Й. де Лапорт'є і Едуард П'єте з 1894 року. Археологічні методи розкопок тоді тільки починали розвиватися, вони мало звертали уваги на стратиграфічні особливості, що містили залишки. У 1892 році розкопки були розграбовані та змінені майже до неможливості реконструкції екскурсіями аматорів з Association française pour l'avancement de la science (Французька асоціація з розвитку науки).^[2] Тим не менш, вчені описали шари та віднесли їх до кінця і середини солютрейскої культури.

Вигляд

Венера з Брассампуй була вирізана з бивня мамонта. За археологом Полом Баном: "фігура без статі, хоча її зазвичай називають "Венера"або «леді».^[3] Голова висотою 3,65 см і 1,9 см в ширину. Обличчя трикутне і, видається, спокійним. У той час як чоло, ніс і брови, вирізані рельєфно, а рот відсутній. Вертикальна тріщина на правій стороні обличчя пов'язана з внутрішньою структурою кістки. На голові шаховий узор, утворений двома рядами дрібних надрізів під прямим кутом один до одного; це було витлумачено, як перуку, капюшон з геометричною прикрасою,^[4], або просто відтворення волосся.

Датування

Хоча фігурка була виявлена так давно, що її контекст важко дослідити, вчені згідні, що Венера з Брассампуй належить до матеріальної культури верхнього палеоліту, до граветтської культури (29,000-22,000 років тому).^[5] Це більш-менш сучасна в порівнянні з іншими фігурками палеоліту Венера, такими як Вестоницька, Вілендорфська і т. д. Тим не менш, вона виділяється серед інших реалістичним виконанням.

Марки

У 1976 році Венера Брассампуйська була зображена на марці еквівалентом 2,00 франки. Вона також була мотивом марки (15 франків) Республіки Малі.

Див. також

• Палеолітична Венера

• Вестоницька Венера

• Вілендорфська Венера

• Венера з Берехат-Рама

• Венера з Тан-Тана

• Венера з Холе-Фельс

• Венера з Мораван над Вагом

• Венера Леспюзька

• Венера Лоссельська

• Палеоліт

Бібліографія

• H. Delporte, Brassempouy — la grotte du Pape, station préhistorique, Association culturelle de Contis, 1980

• H. Delporte, L'image de la femme dans l'art préhistorique, éd. Picard, 1993 (ISBN 2-7084-0440-7)

• C. Cohen, La femme des origines — images de la femme dans la préhistoire occidentale, Belin — Herscher, 2003 (ISBN 2-7335-0336-7)

• P. Perrève, La dame à la capuche — roman historique — Ed. Olivier Orban, 1984, (ISBN 2-85565-244-8)

Ця стаття містить інформацію з аналогічної статті французької Вікіпедії.

Посилання

• http://www.musee-archeologienationale.fr/ [Архівовано 20 грудня 2014 у Wayback Machine.]

•http://www.prehistoire-brassempouy.fr/ [Архівовано 24 червня 2013 у Wayback Machine.]

•https://web.archive.org/web/20150924072246/http://www.phil-ouest.com/Arts/Brassempouy.jpg

•http://csho.as.nyu.edu/page/home [Архівовано 5 грудня 2014 у Wayback Machine.]

Примітки

↑ For discussion of the nineteenth-century term Venus still applied to paleolithic female figures, see Venus figurines.
↑ Described in detail by White 2006:257ff.
↑ Bahn, Paul G. (1997). Journey Through the Ice Age. University of California Press.
↑ Lawson, Andrew. Painted Caves: Palaeolithic Rock Art in Western Europe. Oxford University Press. p. 47. ISBN 978-0-19-969822-6.
↑ White 2006, 264.