Безугла Мар'яна Володимирівна
Офіційна парламентська фотографія Мар'яни Безуглої у 2019
Народилася	17 травня 1988(1988-05-17)[1] (36 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Україна
Діяльність	політична діячка, лікарка, державна службовиця
Alma mater	Національний медичний університет імені О.О. Богомольця і Українська військово-медична академія
Членство	Верховна Рада України IX скликання
Посада	народний депутат України
Партія	Слуга народу
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
9-го скликання
Слуга народу	29 серпня 2019	—	17 липня 2024
Позафракційна	17 липня 2024	—
Картка на сайті Верховної Ради України

Мар'я́на Володи́мирівна Безу́гла (нар. 17 травня 1988, Київ) — українська політична діячка, народний депутат України 9-го скликання від 217-го виборчого округу, член Комітету з питань зовнішньої політики^[2][3][4]. Відома як учасниця численних політичних скандалів, що викликали в Україні значний суспільний резонанс^[5][6][7].

Народилася 17 травня 1988 року в м. Києві. Батько Володимир Олексійович Безуглий – підприємець, власник численних активів, найбільшим з яких є київський завод «Граніт», з 1990-х по 2022 рік співзасновник Фонду реабілітації та оздоровлення працівників, пенсіонерів та інвалідів МВС України. Мати Валентина Павлівна Терещенко – лікар, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор, у 2014—2016 роках завідувач кафедри патологічної анатомії № 1 в Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця. Сім'я багато подорожувала, з батьками Мар'яна об'їздила 50 країн^[8].

У 2005 році з золотою медаллю закінчила Гімназію № 117 імені Лесі Українки з поглибленим вивченням іноземних мов. Окрім української, володіє англійською, німецькою й французькою мовами^[8].

Вищу освіту здобула в Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця (Медичний факультет № 1, спеціальність «Лікувальна справа») та має диплом із відзнакою. В університеті також пройшла військову кафедру^[en] й отримала офіцерське звання. У 2011 році продовжила навчання в інтернатурі Української військово-медичної академії (спеціальність «Внутрішні хвороби»), де також закінчила 3-х місячні курси перекваліфікації (спеціалізація «Загальна практика – сімейна медицина») та Міжнародну програму лідерства Державного департаменту США «Охорона здоров'я та маргіналізовані популяції» (спеціалізація «Організація і управління охороною здоров'я»)^[8].

З 2011 працювала лікарем-терапевтом, довіреним лікарем, молодшим науковим співробітником в Науково-практичному центрі профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами, де згодом почала писати кандидатську дисертацію^[8][9].

У 2023 році поступила до магістратури у Київський національний університет імені Тараса Шевченка на заочне навчання за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» (програма «Парламентаризм та парламентська діяльність»)^[10].

Навесні 2015-го, як військовозобов'язана, під час 4-ї хвилі мобілізації отримала повістку до військкомату. Після місячних навчальних курсів із тактичної медицини направлена у 128-му окрему гірсько-піхотну бригаду на Закарпатті, у механізований батальйон під керівництвом Дениса Чаюка (тоді як комбригом в той час був Сергій Шаптала). А вже звідти, після численних її рапортів із проханнями відправити в зону бойових дій, переведена в зону АТО в сектор А, де прослужила кілька місяців у Червоному Жовтні та в Станиці Луганській^[8]. Учасник бойових дій.

У серпні 2015 року, після того, як США передали ЗСУ польовий шпиталь EMEDS Basic, Мар'яну було відібрано з числа військовослужбовців у команду військових медиків для навчання з американськими інструкторами на житомирському полігоні, де на неї звернули увагу співробітники медуправління Генерального штабу та прикомандирували до себе, а згодом перевели у медуправління Міноборони та доручили відповідати за міжнародну діяльність. Контактувала із західними партнерами, в тому числі з Офісом НАТО, супроводжувала різні проєкти^[8].

Після демобілізації навесні 2016 року продовжила цивільну кар'єру у Військово-медичному департаменті Міноборони під керівництвом Андрія Верби. А пізніше того ж року менеджером у нещодавно створеному органі з забезпечення координації змін до оборонного відомства – Проєктному офісі реформ при Міноборони, який очолював Андрій Загороднюк. Була керівником програми «Реформа системи медичного забезпечення Збройних сил». Ключовими завданнями її команди були: запуск централізованого навчання військових тактичній медицині та об'єднання медичних департаментів Міноборони й Генерального штабу в одну службу. Так у 2017 році запрацювали 205 навчальних центрів, де військовослужбовців ЗСУ навчали тактичної медицини. А у січні 2018 року за її участі ЗСУ створили Головне військово-медичне управління (нині – Командування Медичних сил ЗСУ)^{[11][8][12][13]}.

У 2019 році старший інспектор з контролю за виконанням доручень відділу цивільних експертів Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України^[14].

Була заступницею голови Комітету ВРУ з питань нацбезпеки, оборони та розвідки^[15][16], але згодом була звільнена, натомість була назначена членом Комітету з питань зовнішньої політики^[2][3][17]

Кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» на парламентських виборах у 2019 році (виборчий округ № 217, частина Оболонського району м. Києва) за результатами кількаетапного відбору «Соціальний ліфт», який провели Андрій Холодов (кум Віктора Медведчука) та Артем Культенко^[a]. На час виборів безпартійна. Перемогла з 38,4 % голосів виборців. Її найближчими суперниками з 26 кандидатів були Людмила Костенко (родичка так званого «смотрящого^[ru] по Києву» Вадима Столара) від ПП «Європейська Солідарність», котра набрала 21,35 % голосів, лікар Іван Сорока від ВО «Батьківщина» та Герой України Олександр Порхун^{[19][14][8][20][21]}.

Заступниця голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки у Верховній Раді України IX скликання (з 29 серпня 2019 року)^[22], голова підкомітету запровадження цінностей і стандартів НАТО, міжнародного військового співробітництва та миротворчості (04.09.2019 – 01.11.2023) та голова підкомітету з питань демократичного цивільного нагляду і контролю (з 1 листопада 2023 року)^[4][23]. Заступник Голови Постійної делегації у Парламентській асамблеї НАТО.

З 29 серпня 2019 року член фракції «Слуга народу». 10 листопада прийнята до партії «Слуга народу»^[24]. 12 грудня увійшла до складу Міжфракційного об'єднання «Гуманна країна», створеного за ініціативи UAnimals для популяризації гуманістичних цінностей та захисту тварин від жорстокості^[25][26].

З 19 травня 2021 року по 23 серпня 2023 року голова Тимчасової слідчої комісії ВРУ з питань розслідування можливих протиправних дій представників органів державної влади та інших осіб, що могли сприяти порушенню державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України і становити загрозу національній безпеці України^[27]. Комісія мала на меті розслідувати справи «Вагнерівців», яку деякі ЗМІ пов'язували з керівником ОПУ Андрієм Єрмаком, а також вивчити питання пов'язані з подіями біля міста Іловайськ у період із липня по серпень 2014 року на предмет можливого надання представниками органів державної влади України та іншими особами державі-агресору сприяння у протиправній діяльності проти основ національної безпеки України, виявлення загроз суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній економічній безпеці України^[28]. У підсумку ТСК з'ясувала, що відбулося перенесення активної фази операції проти ПВК «Вагнер» із 25 на 30 липня 2020 року, але їй не вдалось достеменно встановити, хто і на якому рівні в Україні ухвалив рішення про відтермінування. Також комісія визнала, що основними причинами, які призвели до іловайської трагедії, були неналежна організація оборони з боку політичного і військового керівництва України^[28]. Унаслідок чого опозиція звинуватила Безуглу у заангажованості^[8].

15 липня 2024 року парламент зняв Безуглу з посади голови підкомітету Ради з нацбезпеки, а 19 вересня звільнили з посади заступниці голови комітету ВРУ з питань нацбезпеки, оборони та розвідки^[29][30].

17 липня Мар'яна заявила про вихід із фракції «Слуга народу»^[31]. Своє рішення вона пояснила звільненням з посади голови підкомітету з питань цивільного демократичного нагляду та контролю Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки намагаючись дистанціюватись від парламентської фракції^[32].

Напередодні парламентських виборів у 2019 році ВГО Громадянська мережа «ОПОРА» зафіксувала порушення, вчинені агітаторами від партії «Слуга народу», які в обмін на подарунки (кепки й футболки) закликали людей у їх присутності підписуватися на соцмережі Безуглої та Анни Пуртової. На пресконференції Мар'яна відхилила звинувачення, пояснивши це тим, що згідно з українським законодавством роздані агітаційні матеріали не могли вважатися підкупом, адже комплект коштував дешевше 125 гривень^[33][8].

Автор скандального законопроєкту № 7351, який надавав право самостійно убивати військовослужбовців командуванням за невиконання наказів без будь-яких доведених обставин, також, у ЗМІ, оцінений як спроба відновити смертну кару в Україні^{[34][35][36][37][38]}. Авторами закону також виступили депутати «Слуги народу» Мазурашу Г. Г. та Федієнко О. П. За інформацією видання «Лівий Берег» (повна картка законопроєкту стала недоступна після відкликання, а авторський колектив «змінився» 24 травня без пояснення причин), співініціаторами виступили інші представники партії Слуги народу — Аліксійчук О. В., Бакумов О. С., Гривко С. Д., Третьякова Г. М., Войцехівський В. О.^[39][37]. Законопроєктом пропонувалось прибрати рядок «не призводячи до смерті військовослужбовця» зі ст. 22 «Статут внутрішньої служби Збройних Сил України». Законопроєкт пройшов профільну раду, зазнав значної критики у соцмережах та ЗМІ та був без пояснень відкликаний^[39][40].

Мар'яну Безуглу як заступницю голови Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки народним депутатом України Веніславським було запропоновано відкликати з даної посади, оскільки, як зазначено у пояснювальній записці, Безугла надала неправдиву інформацію по узгодження нею з ГУР МОУ редакції законопроекту № 4210. Документально вона підтвердити свої слова не змогла. При тому, що голова Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов заявив, що ГУР МОУ не підтримує законопроект № 4210^[41][42].

26 листопада 2023 року, під час планування державного бюджету на 2024 рік, Мар'яна заявила, що головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний не надав план на наступний рік, а всі його пропозиції щодо мобілізації зводилися до залучення у війну якомога більшої кількості людей без істотних змін системи ЗСУ, та закликала військове керівництво піти у відставку. Це викликало шквал критики на адресу нардепки^[43][44].

Ми питали, під що планувати? Як ви бачите війну? Чому створення бригади, а не доукомплектування існуючих? Скільки коштуватиме бригада, нова бригада? Це ж ще нові штаби, що з бойовими підрозділами? Чи закладати кошти під ротацію і демобілізацію? Що з навчанням? Що з ротаціями? Чому в 2024 не закладена закупівля турнікетів взагалі, наприклад? Ви розумієте, що один загиблий коштує державі 15 млн грн, а турнікет типу САТ — в 10 тис. раз менше? Окрім трагедії загибелі як такої.

Також вона пропонувала піти на фронт жінкам та волонтерам, а ще виступила за покарання ухилянтів, які виїхали за кордон, зокрема Безугла запропонувала передати їхнє майно сім'ям загиблих військових^[45]. У січні 2024 року Безугла заявляла про плани вийти з фракції «Слуга народу», однак у квітні того ж року Безугла заявила, що передумала виходити із фракції «Слуга народу» у Верховній Раді, щоб «не підставляти президента»^[46][47].

16 липня Мар'яну Безуглу внесли до бази «Миротворцю» за дискредитацію української влади, дискредитацію ЗСУ та дії, направлені на деморалізацію війська^[48]. 17 липня народна депутатка Безугла заявила про вихід із фракції «Слуга народу»^[49].

Після ракетного обстрілу 26 серпня 2024 року, Безугла оприлюднила непідтверджену інформацію що винищувач F-16 ПС ЗСУ був збитий дружнім вогнем, що було спростовано командуванням Повітряних сил^[50].

Мар'яна Безугла у соціальних мережах
	Мар'яна Безугла на сайті Facebook

• Цитати за темою Безугла Мар'яна Володимирівна у Вікіцитатах
• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Безугла Мар'яна Володимирівна
• Офіційний сайт [Архівовано 28 липня 2019 у Wayback Machine.]