PROFILPELAJAR.COM

Мирон Тарнавський
Мирон Тарнавський;
Отаман (майор),; Генерал-чотар
Загальна інформація
Народження	29 серпня 1869; с. Барилів, нині Радехівський район
Смерть	29 червня 1938 (68 років); с. Черниця, нині Бродівський район
Поховання	Янівський цвинтар
Військова служба
Роки служби	1890–1920
Приналежність	ЗУНР
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини; УГА
Рід військ	Піхота
Війни / битви	Перша світова війна; Польсько-українська війна; Українсько-білогвардійська війна
Командування
	Головний командир УГА
Нагороди та відзнаки
Ювілейна пам'ятна медаль 1898	Ювілейний хрест
	Тарнавський Мирон Омелянович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тарнавський.

Миро́н Омеля́нович Тарна́вський (29 серпня 1869, с. Барилів, нині Радехівський район — 29 червня 1938, с. Черниця, нині Бродівський район) — український полководець, командир Легіону УСС, генерал-чотар та Начальний вождь (головнокомандувач) УГА.

Життєпис

Народився 29 серпня 1869 року в с. Барилові (Брідський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині — Радехівський район Львівської області, Україна) на Галичині в давній родині греко-католицького священика Омеляна Тарнавського^[2].

Здобувши початкові знання у сільській народній школі, закінчив німецькомовну Бродівську гімназію (1890^[3]), після чого був призваний на однорічну військову службу до австрійської армії, яка включала півроку навчання в старшинській школі у Львові і півроку служби в 10-му Брідському батальйоні польових стрільців. Склавши іспит у старшинській школі у Львові, отримав звання «ляйтнанта в цивілю».

За протекції графа Станіслава Бадені 5 місяців прослужив в управі Краєвого виділу у Львові, після чого зголосився до військової служби.

В армії Австро-Угорщини

Зразу був скерований на піврічну старшинську практику до 13 Тарнівського батальйону польових стрільців і після здачі іспиту на становище активного старшини у Відні у 1892 зарахований лейтенантом Перемиського 18-го полку ландверу.

У 1899 р. отримав звання оберлейтенанта і скерування до Самбора. Тут 1902 одружився. У 1907 перевівся на службу до Золочева ближче до родини, командантом роти. У 1909 здобув звання гауптмана. Із проголошенням часткової мобілізації у 1912 переведений до Бродів.

Тут зустрів початок Першої світової війни. Перші бої під Радзивиловом та Олієвом, де цісарсько-королівська армія зазнала поразок, далі 26 серпня під Буськом, де цісарсько-королівська армія зазнала поразок і відступила в Західну Галіцію. Під Санчем захворів на дизентерію, під Строновичами отримав наскрізне поранення в обидва стегна. Лікувався у Перемишлі й Будапешті, відтак на курорті в Бадені. У травні 1915 на чолі батальйону повернувся на фронт в район Славського. В той час розвивався австро-німецький наступ після боїв на Маківці.

Наприкінці серпня 1915 в Завалові уперше зустрівся з січовими стрільцями, заприязнившись із Дмитром Вітовським.

Наприкінці січня 1916 — призначений командантом Вишколу УСС і Коша УСС, які тоді базувалися у Свистільниках, а з травня-червня — в Розвадові (Вишкіл) і Пісочній (Кіш). У Розвадові отримав звання майора. У Розвадові загальне командування Вишколом перейняв оберстлейтенант принц Оскар фон Гогенцоллерн (1888—1958), син кайзера Вільгельма ІІ, а вишкільні підрозділи УСС разом з іншими підпорядковано полякові Бєрнацкому, україножерові, який ініціював введення до УСС німецьких інструкторів, що загалом вийшло на добре. Однак із ним Тарнавський конфліктував. У листопаді командувати Вишколом доручили майорові Францові Кікалю, переведеному з цісарсько-королівської армії. Також відомо, що в ті роки Кошем УСС орудував Никифор Гірняк.

У червні 1917 заходами Бєрнацкого усунутий з Вишколу УСС і призначений командантом батальйону 35-го Золочівського стрілецького полку (до березня 1917 іменувався 35-м піхотним полком ландверу) і скерований під Куропатники, де в ході Офензиви Керенського розпочалися гарячі бої.

У жовтні 1917 по стабілізації фронту вздовж старого кордону по Збручі, призначений командантом Куреня УСС.^[4]^[5]

Надалі в час походу австро-угорської армії в Україну в 1918 був на різних посадах, серед інших референтом для українських справ при штабі 54-ї австрійської дивізії, пізніше у ранзі підполковника — командантом 16-го полку стрільців, з рештками якого повернувся до місця його постою у Кракові. Заарештований поляками, перебував деякий час у таборі полонених в Домб'є; по звільненню переїхав до Станіславова.

В УГА

Старшини штабу III-го корпусу УГА в таборі військовополонених у м. Тухоля. Польща. 1920 р. 14 — генерал Мирон Тарнавський.

17 лютого 1919 перейшов на службу до УГА, діставши призначення на команданта фронтової групи «Схід» під Львовом, а згодом у ранзі полковника — Другого Корпусу УГА.

Мирон Тарнавський очолював Другий Корпус УГА у боях під Львовом і під час першого відступу, в Чортківській офензиві; під час другого — диктатор ЗУНР Євген Петрушевич 5 липня 1919 на вимогу Петлюри звільнив генерала Грекова і призначив М. Тарнавського генерал-четарем і Начальним вождем (головкомом) УГА.^[6] Після переходу за Збруч Мирон Тарнавський пережив дні тріумфу й трагедії об'єднаних українських армій: похід на Київ і його здобуття (30 серпня 1919), відступ, пошесть тифу.

Рятуючи армію від виснажливих боїв у «трикутнику смерті» та епідемії тифу, коли УГА стала небоєздатною, Мирон Тарнавський вислав, з власної ініціативи, делеґатів для переговорів про перемир'я з Добровольчою армією генерала А. Денікіна, за що диктатор ЗУНР усунув його з поста Начального вождя і віддав під військовий суд (відбувся 13–14 листопада у Вінниці)^[7], який, однак, виправдав М. Тарнавського. Востаннє М. Тарнавський виконував обов'язки начального вождя УГА під час хвороби його наступника генерала Осипа Микитки. Під час союзу УГА з Червоною армією Тарнавський переховувався 1920 у Балті й у Києві, звідки по приході польської армії переїхав у липні до Галичини. Вивезений поляками до табору полонених у Тухолі, перебував там до кінця 1920. Після звільнення повернувся до Галичини і жив у с. Черниці поблизу Бродів.

Помер 29 червня 1938 року в одному з львівських шпиталів (за іншими даними, в с. Черниця, Бродівський повіт, Тернопільське воєводство, нині Бродівський район Львівської області, Україна).

Похорон був організований за сприяння фірми Романа Шухевича «Фама»^[8]. Похований на Янівському цвинтарі у Львові серед стрілецьких могил вояків УГА. Його похорон був масовою українською маніфестацією.

Родина

Донька Мирона Тарнавського Марія, що надавала лікарську допомогу бійцям УПА, 11 із половиною років провела в таборах Воркути, її чоловік Степан загинув у ГУЛАГу, а їхні доньки Яромира і Зоряна відбували заслання у Читинській області.

Старший син Омелян разом із батьком воював за незалежність України. У 1924 році приїхав до УРСР, здобув в Одесі професію інженера. У 1937 його заарештували й розстріляли.

Молодший син Мирон-Зимовіт навчався у Празькій політехніці, був знаний у «Пласті». Після розгрому дивізії «Галичина» перейшов до УПА. Провів у радянських концтаборах 10 років. Помер у Владимирській області.

Дочка Олена-Ганна в 1940 році вступила в шлюб, а в грудні її чоловік зник у застінках НКВС. У вересні 1945 року радянські окупанти замордували й Ганну — її знайшли зариту в глині з 11 проколами багнетом.

Військова кар'єра

1891 лейтенант
1899 оберлейтенант ландверу
1909 гауптман ландверу
1916 майор ландверу, отаман УСС
1919 полковник УГА
5 липня 1919 генерал-четар Начальний вождь УГА

Нагороди

Генерал Мирон Тарнавський мав низку австрійських і німецьких нагород^[9]:

Ювілейна бронзова медаль на честь 50-річчя правління Франца Йосипа.
Ювілейний хрест для збройних сил на честь 60-річчя правління Франца Йосипа.
Хрест «За військові заслуги» 3 ступеня з військовими прикрасами і мечами.
Орден Залізної Корони 3 ступеня з військовими прикрасами.
Німецький Залізний Хрест 2 ступеня.
Медаль «За поранення»

Вшанування пам'яті

Пам'ятники Миронові Тарнавському встановлені в рідних йому селах Барилів (місце народження) і Черниця (місце смерті).
На фасаді будівлі Бродівської гімназії ім. Івана Труша у січні 2000 року встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщає, що у 1889 році цю гімназію закінчив генерал УГА Мирон Тарнавський^[10].
На честь генерала Мирона Тарнавського названо вулиці у Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську, Тернополі, Стрию та у багатьох містах і селах Галичини.
Рішенням виконкому Тернопільської міської ради громадській організації «Комітет з будівництва пам'ятника генералові Мирону Тарнавському» дозволено спорудження пам'ятника громадсько-політичному діячеві та генералу-четару Української Галицької Армії періоду визвольних змагань 1918—1919 років на території природного скверу поряд із будинком за адресою вул. Генерала М. Тарнавського, 2.
1 жовтня 2024 року 45 окремій артилерійській бригаді Сухопутних військ ЗСУ присвоєно почесне найменування «імені генерала Мирона Тарнавського».^[11]

Пам'ятник у селі Черниця
Меморіальна таблиця генералу УГА М. Тарнавському на фасаді Бродівської гімназії

Примітки

↑ ^а ^б http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/14810/1/15_pohovannya.pdf
↑ Гірняк Н. Організація і духовний ріст Українських Січових Стрільців. — Філадельфія, 1955. — С. 10–11.
↑ Jahresbericht des K. K. Real und Ober-Gymnasiums in Brody fur das schuljahr 1890. — Brody : Druck von Feliks West, 1890. — S. 25. (нім.)
↑ Шанковський Л. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
↑ «Бучач і Бучаччина»
↑ Інститут історії України. www.history.org.ua (укр.). Процитовано 6 лютого 2017.
↑ ISBN 5-7707-7867-9 с.264
↑ Богдан Чайківський. «ФАМА». Рекламан фірма РОМАНА ШУХЕВИЧА. Архів оригіналу за 28 червня 2015. Процитовано 3 грудня 2014. [Архівовано 2015-06-28 у Wayback Machine.]
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 червня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
↑ Меморіальні таблиці Бродів
↑ Двом бригадам та полку присвоєно почесні найменування. Мілітарний (укр.). Процитовано 1 жовтня 2024.

Джерела

Ласовський В. Генерал Тарнавський. — Л., 1935.
ік. Ґенерал Мирон Тарнавський // Діло. — 1938. — 1 лип.
Купчинський Р. Смерть ґенерала // Діло. — 1938. — 1 лип.
Пам'яті вожда. Альбом. — Л., 1938.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Яворівський Є. Вождь 100.000-ної армії. Пам’яті Начального Вождя Української Галицької Армії генерала-четаря Мирона Тарнавського. З приводу 20-річчя його смерти. — Вінніпег : Видавець Іван Тиктор, 1958. — 136 с.
Процес генерала Мирона Тарнавського. — Вінніпеґ, 1976.
Якимович Богдан. Генерал Мирон Тарнавський — Життя і чин: До 125-річчя від дня народження Начального Вождя Української Галицької Армії. — Л. : ТзОВ «Львівські новини», 1994. — 27 с.
Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України, Олір, 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
Литвин М. Паска Б. Тарнавський Мирон Омелянович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 4: Т - Я. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2021.688 с. ISBN 978-966-2067-72-9 С. 18-19.
Мирон Тарнавський. Спогади. — Л. : Червона калина, 2008. — 168 с.
Генерал Мирон Тарнавський (1869—1938). Збірник статей і матеріалів (упорядник В. Стрільчук). — Броди: Просвіта, 2011. — 320 с.
Буравченков А. О. Тарнавський Мирон Омелянович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 33. — ISBN 978-966-00-1359-9.
Володимир Ящук: За генерала поплатилася родина//ХайВей, Біографії, 8 серпня 2007 16:10:06