Писарівщина у Вікісховищі
Пи́сарівщина — село в Україні, у Диканській селищній громаді Полтавського району Полтавської області. Населення становить 360 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Великобудищанська сільська рада.
Село розташоване на правому березі річки Ворскли. Вище за течією на відстані 2,5 км знаходиться село Кардашівка, нижче за течією на відстані 1,5 км — село Чернечий Яр, на протилежному березі — село Матвіївка.
До села примикає лісовий масив (дуб).
Відстань до центру громади становить близько 13 км і проходить автошляхом Н12
Біля села розташовані:
Час заснування першого поселення на місці сучасної Писарівщини невідомий. Але поблизу (найближче — на відстані 3—5 км) існували значних розмірів городища ще у V—IV ст. до н. е.[2][3]
На старих картах знаходимо кілька населених пунктів у межах нинішньої Писарівщини. У часи існування намісництв у документах адміністративного поділу згадуються казенні села Старі Млини та Нові Млини[4].
За Рум'янцевським описом 1765—1769 років Велико-Будиській сотні підпорядковані: Нові Млини, село і слобода; Старі Млини[5][6].
Село Нові Млини належало Василеві Кочубеєві ще до його страти 1708 року. Після його реабілітації, вже у грудні того ж року повернуте його спадкоємцям[7]. Пізніше належало Павлові Кочубею[8].
При передачі зі складу Київської до Слов'янської та Херсонської єпархії 1776 року у Відомості згадуються: село Старі Млини, 107 дворів та 80 бездвірних хат, Воздвиженська церква, 1 батюшка й 4 священнослужителі; Нові Млини мали 58 дворів, у Петропавлівській церкві був один священик та двоє церковнослужителів[9][10]. На 1787 рік у Старих Млинах налічувалося 735 осіб чоловічої і 723 жіночої статі, у казенному селі Нові Млини їх нараховувалось, відповідно, 232 чоловічої і 276 жіночої статі.Ще після Другої світової війни місцеві жителі вживали назви Старі Млини, Нові Млини, Скрипники.
Воздвиженська церква зі Старих Млинів 1794 року перенесена до с. Сєдаківка (тепер с. Балясне Диканського р-ну), де проіснувала під назвою Євдокіївської до 1869 року
1819 року коштом поміщика Герасима Захарченка споруджена тепла мурована церква на честь Святої Трійці. 1873 року церква реставрована, 1875 до неї добудований Хрестовоздвиженський приділ.
На 1910 рік село вже під своєю назвою належало до Великобудищанської волості Зіньківського повіту[11].
1887 року до села перенесено Великобудищанський Троїцький (Преображенський) монастир. Головним храмом обителі стала церква на честь Святої Трійці.
1891 року був зведений теплий мурований Успенський собор з Миколаївським та на честь Усічення Глави Св. Іоана Предтечі приділами.
Монастир мав два цегляних двоповерхових будинки, ігуменський корпус, приміщення літньої резиденції полтавських архієреїв, майстерні, цегельний завод, великий господарський двір, а поблизу р. Ворскли — хутори з фермами для худоби та птиці.
При монастирі діяли чоловіча та дві жіночі двокласні церковнопарафіяльні школи, одна з них з інтернатом для 80 дівчат-сиріт. При монастирі навчались молодші класи Полтавського жіночого єпархіального училища.
Головною святинею обителі був місцевошанований образ Богородиці, що з 2009 іменується Будищанською (Пушкарівською).
З кінця 1890-х років до монастиря був приписаний Спасо-Преображенський скит у с. Матвіївка.
На час закриття обителі Радянською владою в обителі було близько 700 сестер. 17 березня 1922 року обитель було закрито, майно та церковне начиння пограбоване. Частина насельниць (близько 200) перейшла до Матвіївського Спасо-Преображенського скиту. Більшість сестер були Радянською владою пізніше репресовані.
З 2008 року відновлюється діяльність монастиря як Троїцького Великобудищанського жіночого скиту Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря[12].[13]
Від 30-х років до 1978 року у Писарівщині існував ветеринарно-зоотехнічний технікум. Навчальний корпус та гуртожиток до війни 1941—1945 років знаходились у будівлях колишнього монастиря. Після війни на місці зруйнованого храму був побудований клуб.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Диканської селищної громади[14].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Диканського району, село увійшло до складу новоутвореного Полтавського району[15].
Lokasi Pengunjung: 18.117.98.207