Меха́ніка деформівно́го твердо́го ті́ла — галузь механіки, яка розробляє та вивчає моделі деформівних середовищ, створює методи розв'язання задач деформування та руйнуваннятвердих тіл при силових статичних і динамічних навантаженнях і при дії теплових, електромагнітних та інших фізичних полів, а також розв'язання конкретних задач, які становлять як теоретичний, так і практичний інтерес.
Основні властивості матеріалів, що є предметом розгляду
Розрізняють 7 основник ознак поведінки матеріалів при їхньому деформуванні[1]:
На основі кожної з перерахованих ознак у механіці матеріалів побудовані відповідні теорії: теорія пружності, теорія пластичності, теорія термопружності, теорія в'язкопружності, теорія повзучості, теорія дифузійної пружності, теорія електропружності, теорія магнітопружності.
Механіка деформівного твердого тіла: вивчення поведінки твердих тіл в умовах навантажень.
Теорія пружності: описує матеріали, котрі відновлюють свою форму після припинення силового впливу на них.
Механіка руйнування: описує закономірності зародження і розвитку неоднорідностей і дефектів структури матеріалу типу тріщин, дислокацій, пор, включень тощо при статичних і динамічних навантаженнях.
Теорія пластичності: описує матеріали (тіла) що набувають незворотної деформації після прикладання до них силових впливів.
Реологія: дослідження матеріалів, що характеризуються одночасно властивостями твердих тіл і рідин.
Механіка рідин та газів: дослідження поведінки суцільних середовищ (рідин та газів), що набувають форми посудини, у якій вони знаходяться.
Область досліджень реології знаходиться на стику наук механіки деформівного твердого тіла і механіки рідин та газів.
Мета дисципліни
Метою механіки деформівного твердого тіла є:
встановлення законів деформування, пошкодження та руйнування матеріалів;
розробка методів постановки та методів вирішення крайових задач для прогнозування поведінки деформівних твердих тіл різної природи при різноманітних впливах;
виявлення нових зв'язків між структурою матеріалів, характером зовнішніх впливів і процесами деформування та руйнування;
вирішення технологічних проблем деформування та руйнування, а також попередження неприпустимих деформацій і тріщин у конструкціях різного призначення;
планування, проведення та інтерпретація експериментальних даних по вивченню деформування, пошкодження і руйнування матеріалів.
Напрями досліджень
Загальна теорія моделей деформівних середовищ.
Теорія пружності, з урахуванням загальних питань прикладної теорії пружності.
↑Механіка деформівного твердого тіла / Я. Я. Рущицький // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-66752
Джерела
Божидарник В. В., Сулим Г. Т. Елементи теорії пружності. — Львів: Світ, 1994. — 560с. ISBN 5-7773-0109-6
Писаренко Г. С., Лебедев А. А. Деформирование и прочность материалов при сложном напряженном состоянии. — К.: Наукова думка, 1976. — 416 с.
Колтунов М. А., Кравчук А. С., Майборода В. П. Прикладная механика деформируемого твердого тела: Учеб. пособие для студентов вузов. — М.: Высшая школа, 1983. — 349 с.
Голденблат И. И., Копнов В. А. Критерии прочности и пластичности конструкционных материалов. — М.: Машиностроение, 1968. — 192 с.
