Культу́ра Молдо́ви — культура Молдовського князівства, пізніше Бессарабії і Запрутської Молдови, Молдавської АРСР, Молдавської РСР, сучасної Республіки Молдова і невизнаної Придністровської Молдавської Республіки. Молдовська культура нерозривно пов'язана з народами, що населяють Молдову (в першу чергу — з молдовським народом), з молдовською мовою та іншими мовами Молдови, знаходиться у взаємодії з культурами Румунії, України і Росії, а також інших сусідніх з Молдовою країн.

Розвиток культури Молдови тісно пов'язаний з історією країни. На неї вплинуло румунське коріння, що походить з часів II століття нашої ери, період Римської колонізації Дакії. Внаслідок цього більшість населення Молдови, молдовани, мають загальну етнічну приналежність з румунами. Становлення власне молдовської культури відбулося в середні століття з виникненням Молдовського князівства. Вона формувалася в умовах контактів з східнослов'янським і давньоруським населенням, а також сусідства і владицтва Османської імперії. Протягом XIX століття територія сучасної Молдови була звільнена від панування Османа і включена в Бессарабську губернію, що наклало свій відбиток на культуру. Після Жовтневої революції Бессарабія відійшла до Румунії на 22 роки, а на лівому березі Дністра була утворена Молдавська АРСР, унаслідок чого якийсь час розвиток культури в них складався по-різному. У роки існування МРСР почався бурхливий розвиток культури, була створена кіностудія «Молдова-фільм», розвивалася освіта і т. д. Розвал СРСР і здобуття незалежності привели до виходу на перший план національних мотивів у сучасній культурі Молдови.

Протягом багатьох сторіч після відходу римлян у 271 році нашої ери, населення сьогоденної Молдови не володіло власною державністю, знаходилося під впливом Візантійської імперії й сусідніх слов'янських, а також угорських народів, а пізніше і під тривалим турецьким ярмом.

Місцеве населення почало ідентифікувати себе під назвою «Молдова» до чотирнадцятого сторіччя, але продовжило підтримувати близькі культурні зв'язки з іншими Дунайськими князівствами. Одним із давніх джерел, що засвідчують появу етноніму «молдованин», є пасторальна балада «Міоріца». Іншим прикладом молдовської середньовічної творчості є «легенда про заснування Молдовського князівства». Були поширені дойни, колінди, уретури, сноави, багато з яких збереглося й до наших днів. Більшість населення середньовічної Молдови сповідали православ'я, що зумовило культурні зв'язки з іншими православними народами, що проживали на території сучасної України. Візантійсько-південнослов'янська писемність вплинула на молдовсько-слов'янські літописи, Польська ж історіографія зробила вплив на офіційне літописання, що здійснювалося під патронатом молдовських господарів.

Оскільки розвиток культури проходив в Молдовському князівстві в умовах феодального суспільства, можна виділити культуру панівного класу, представлену письмовими пам'ятниками і народну культуру, що знайшла віддзеркалення у фольклорі та в облаштуванні побуту. Формування ідейної спрямованості середньовічної культури Молдови проходило у два етапи. У перший, доосманський період (XIV — перша половина XVI ст.) в культурі виявляється ідеологічна необхідність створення міцної централізованої і незалежної держави. Період Османа характеризується розвитком ідеї боротьби за скидання турецького ярма і здобуття незалежності.

З середньовічних молдовських літописців відомі Грігоре Уреке, Мірон Костін і Микола Костін.

Перші книги (у вигляді релігійних текстів) з'явилися у Молдові в середині сімнадцятого сторіччя при господарі Василі Лупу за участю митрополита Варлаама і з допомогою Москви, Києва і Львова, звідки було завезено устаткування для книгодрукування і папір.

Починаючи з дев'ятнадцятого сторіччя, починається офранцуження румунської літератури і мистецтва, що збагатило культуру і наблизило її до загальноєвропейської. Такий процес проходив і в Запрутській Молдові, що входила до складу Румунії, проте в Бессарабії він відбувався значно повільніше.

Після приєднання Бессарабії до Росії зв'язок із запрутською Молдовою, що залишилася під владицтвом Османа, не був повністю перерваний. Наприклад, це проявилося в художній літературі. У XIX столітті творили такі письменники, як Ґеорґе Асакі, Александру Донич, Константин Негруцци, Алеку Руссо, Михаїл Коґелнічану, Васіле Александрі, Константин Стаматі і багато інших. Молдовською мовою були перекладені твори Державіна, Жуковського, Лермонтова, Карамзіна, Пушкіна.

У течію 1812—1917 років, коли Бессарабія знаходилася під впливом російського адміністративного управління, молдовська культура узяла багато чого з російської культури. Якщо до 1812 року в Бессарабії не була поширена світська освіта, то після 1812 року почала складатися державна система освіти: почали відкриватися початкові школи, училища повітів і гімназії у всіх містах повітів. До 1858 року в Бессарабії діяло близько 400 шкіл всіх типів, де навчалося більше 12 тисяч учнів. Незважаючи на широку мережу навчальних закладів, писемність в краї залишалася на досить низькому рівні. До 1897 року налічувалося тільки 15,6% грамотних (22 % чоловіків і 8,83% жінок).

У Бессарабії були розроблені і видані «російсько-молдовський буквар» (1814), «Коротка Російська граматика з перекладом молдовською мовою» (1819).

У другій половині XIX століття дебютують Іон Крянге, Міхай Емінеску, Богдан-Петрічейку Хашдеу.

Після приєднання до Румунії освіта була реорганізована на основі румунської системи. З 1920 по 1940 рік кількість початкових шкіл зросла з 1564 до 2188, проте число середніх шкіл навпроти скоротилося майже удвічі — з 76 в 1917 році до 39 в 1940 році. До середини 1930-х років спостерігалося зростання кількості професійних шкіл, але їх число скоротилося з 55 в 1932 році до 43 в 1940 році. У 1930 згідно з румунським переписом безграмотними залишалися понад 72% населення, середню освіту мали 86,3 тис. осіб (3,02 %), вище — 10,8 тис. (0,3 %).^[1]

Розвиток культури в лівобережних регіонах Молдови, де була утворена Молдавська АРСР був достатньо суперечливим. На нього впливала як боротьба між румунізаторами і патріотами, так і класова ідеологія. Значних успіхів досягла народна освіта. Письменність збільшилася з менш ніж 20 % до революції до 36,9 % до 1926 року. У 1930 році було введено обов'язкову початкову освіту, а з середини 1930-х років обов'язкова семирічна освіта. Була заснована система професійної освіти, закладені основи науки, засновувалися вищі навчальні заклади. Були відкриті Тираспільський інститут народної освіти (1930), Тираспільський плодоовочевий інститут (1932), Балтський вчительський інститут (1939).

З негативних тенденцій міжвоєнного періоду слід зазначити закриття церков, що супроводжувалося знищенням або втратою багатьох церковних документів. Була поширена критика буржуазного націоналізму, проводилися переслідування частини письменників, учених і діячів культури, оголошених буржуазними.

Хоча Радянська влада розвивала освіту, вона також робила все, щоб розірвати культурні зв'язки регіону з Румунією. Багато етнічно румунських інтелектуалів або емігрували, або були вбиті^[2], або заслані під час, чи після Німецько-радянської війни, що безумовно призвело до погіршення культурної ситуації в Молдові. Щоб заповнити втрати, радянська влада розвивала міські, культурні і наукові центри та установи, які були згодом заповнені російськими, і іншими не-румунськими етнічними групами.

Відразу після приєднання Бессарабії до СРСР в червні 1940 роки Радянська влада узяла на себе відповідальність за забезпечення загальної безкоштовної освіти. Була створена мережа установ народної освіти, друку, книговидання, культосвітроботи, фізкультури і спорту. До 1941 року в Молдовській РСР працювало 1896 шкіл, в 70% з яких навчання велося молдовською мовою. У 1940—41 рр. понад 100 тисяч школярів отримали безкоштовно одяг і взуття. Кількість вчителів зросла за рік майже удвічі. Восені 1940 року були створені союзи письменників, композиторів, архітекторів і художників, утворена державна філармонія, створено три нові театри, оперну студію. У 1940 році було видано 138 книг тиражем 1,5 млн, з яких 1,2 млн, — молдовською мовою. Виходило 56 газет і 3 журнали.

Розвиток культури був перерваний Німецько-радянською війною, проте після закінчення війни почався бурхливий розвиток, внаслідок чого культура стала надбанням широких мас населення.

Саме за часів МРСР почалося становлення кінематографа в Молдові. Була створена кіностудія «Молдова-фільм», що випускала декілька повнометражних художніх фільмів на рік, не рахуючи документальних і мультиплікаційних фільмів.

У радянський період розвивалася і культура гагаузів, що компактно проживають в південних районах Молдови. Була створена абетка на основі кирилиці, видавалися словники, шкільні підручники, книги: «Легенданин ізі» (Слід легенд 1974), «Узун керван» (Довгий караван 1985), «Жанавар йортулари» (Свята вовка 1990) і багато інших.

У 1940 році в Кишиневі були відкриті державна консерваторія, філармонія, музично-драматичний театр, середня музична школа. До складу філармонії увійшли симфонічний оркестр, хорова капела «Дойна», а також група естрадних артистів. Восени того ж року була проведена перша олімпіада художньої самодіяльності. У 1940 році був організований джазовий оркестр під керівництвом Шико Аранова в роки Німецько-радянської війни виступав у військових частинах і госпіталях. На роки війни припав плідний період творчості молдовського композитора Штефана Няги. У 1942 році він написав симфонічну сюїту «Молдова», в 1943—44 рр. — «Дойну» для колоратурного сопрано у супроводі фортепіано і концерт для скрипки і симфонічного оркестру, в 1943 — «Поему про Дністрі», присвячену боротьбі молдовського народу проти загарбників. Йому ж належать хорові твори на вірші Емеліана Букова «Хору перемоги» і «Несемо на прапорах перемогу». У жанрі патріотичної пісні працювали Д. Г. Гершфельд, С. Б. Шапіро та інші.

Після війни відновили свою діяльність музичні колективи, почався бурхливий розвиток музики. Штефан Няга створює кантати «Штефан Великий» (1945), «Бессарабци» (1947), «Ювілейна» (1949), ораторію «Пісня відродження» (1951). Євгеній Кока створює струнні квартети, симфонічну поему «Кодри» (1948), ораторію «Пісня про Котовського» (1950), композицію «Нова Дойна» для голосу з оркестром народних інструментів. Набувають популярності такі композитори, як Л. С. Гуров, С. М. Лобель, В. Р. Загорський, В. Л. Поляків, Р. С. Няга, П. Б. Рівіліс, Н. І. Маковий, Т. В. Киріяк.

У жанрі інструментального концерту працюють Д. Р. Гершфельд, Д. Р. Федов, А. Б. Муляр, З. М. Ткач, Є. Д. Дога. Молдовські композитори радянського періоду створюють численні рапсодії, сюїти, балади, обробки молдовських народних пісень, музику для дітей, романси. Велика увага приділяється розвитку хорового мистецтва.

Не обійдені стороною жанри опери і балету. Популярність придбала молдавська історико-легендарна опера «Грозован» (1956) Давида Гершфельда на лібрето В. А. Руссо. Опера Гершфельда «Аурелія» (1958) присвячена захисникам батьківщини у Великій Вітчизняній війні. Опера А. Г. Стирчи «Серце Доміникі» (1960) оповідає про боротьбу підпільників Бессарабії за возз'єднання з Радянським Союзом. Е. Л. Лазарев створює опери «Клоп» (1963) за п'єсою Володимира Маяковського, «Революцією покликаний» (1970), «Дракон» (1976) по казці Євгенія Шварца, радіооперу «Голуби в косу лінійку» (1976). Визнання публіки здобули балети «Світанок» В. Г. Загорського (1959), «Зламаний меч» (1959), «Примари» (1959), «Антоній і Клеопатра» (1965), «Арабески» (1970) Е. Л. Лазарева, «Радда» Д. Г. Гершфельда (1975), «Перехрестя» В. Г. Загорського (1974).

У радянський період велика увага приділялася розвитку музичної освіти. У 1963 році був створений державний інститут мистецтв імені Г. У. Музіческу, працювали три музичні училища, більше 50 дитячих музичних шкіл, середньої спеціальної музичної школи-інтернату.

Великою популярністю користувалися академічний ансамбль народного танцю «Жок», оркестр молдовських народних інструментів «Флуєраш», ансамбль «Кодру», групи «Нірок», «Контемпоранул», «Орізонт», «Плай».

• Див. також Лаутари

Розвал СРСР і здобуття незалежності супроводжувалися оголошенням румунської мови як єдиної офіційної, перекладом писемності на латинську основу, введенням курсу «Історії румун» в шкільну програму і іншими подібними перетвореннями, що частково послужили причиною придністровського конфлікту. У 1992 році був опублікований декрет президента, згідно з яким в 1994 році передбачалося проведення іспиту на знання державної мови для держслужбовців, причому екзаменаторам надавалося право вирішувати питання про звільнення будь-якого працівника. Пізніше парламент Молдови відклав мовну атестацію. У 1994 році була прийнята нова конституція, згідно з якою офіційною мовою країни оголошувалася молдовська, а громадянам надавалося право обирати мову навчання дітей.

Кінець XX — початок XXI століття характеризується масовим відновленням храмів, соборів, церков і монастирів: Каларашовський монастир, Капріянський, Хинку, Кафедральний собор Кишинева і багато інших. Одночасно з приходом до влади були відновлені і знесені раніше пам'ятники Леніну у ряді населених пунктів країни, реставрується і меморіал воїнам, полеглим у Великій Вітчизняній війні.

Після розпаду СРСР через нестачу засобів діяльність кіностудії «Молдова-фільм» різко скоротилася. Нові фільми після 1991 року практично не випускаються. Якщо ж і випускаються, то звичайно це малометражні короткі фільми. 1989 року Александру Громовим було засновано першу в республіці спеціалізовану кіногазету «Lanterna magica», присвячену питанням як молдовського, так і світового кінематографу.

Молдовська музика має глибокі національні традиції. Для неї характерне використання таких народних музичних інструментів як най, флуер і ін. В останні десятиліття одержують розвиток сучасні музичні напрямки. У країні і за її межами стають відомими музичні рок-колективи «Zdob si Zdub» і «Гиндул Мицей», а також поп-співаки Аура, Ріки Артезіану і ін. Клеопатра Стратан — дочка молдовського співака Павла Стратан, занесена в книгу рекордів Гіннеса як наймолодша естрадна співачка. Почала виступати на сцені в 2006 році у віці трьох років. Останніми роками Молдова активно бере участь в конкурсі європейської пісні — «Євробаченні». У 2005 році за Молдову виступала група «Zdob si Zdub», в 2006 — Наталія Гордієнко і Арсеніум.^[3]

Молдовська мова — офіційне найменування діалекту румунської мови як державної мови Молдови. Є молдовським діалектом, разом з іншими регіональними румунськими діалектами: мунтенським, олтенським, арделенським (трансильванським) і іншими. До поширених в Молдові мов відносяться також російську, українську, гагаузьку, болгарську, їдиш.

Наслідком Придністровського конфлікту з'явилася фактична незалежність Придністров'я, що привело до деякого віддалення культур по різних берегах Дністра. Зокрема Придністров'я залишилося на кириличної абетці, тоді як решта країни перейшла на латиницю. Офіційними мовами в Придністров'ї є молдовська, російська і українська.

Серед сучасних молдовських художників слід зазначити Станіслава Семеновича Бабюка і його сина — Станіслава Станіславовича Бабюка ^[4]. Вони створили багато картин різної тематики. Багато робіт знаходяться в приватних колекціях Італії, Ірландії, США, Росії, України.

У Молдові гумор і сміх органічно зляться з національним і можна говорити про веселість як про національну межу. Молдову, що межувала з іншими дунайськими князівствами і якийсь час входила до складу Румунії, ще в більшій мірі чим саму Румунію, можна було б назвати країною не стільки сміху і гумору, скільки радості і веселісті, так тут на кожному кроці зустрічаєшся з красивим жартом і здоровим гумором, але головне — привітною веселістю.

Традиційними персонажами молдовського гумору є Пекале і Тиндале.

У Молдові видається безліч друкарських видань (журналів, газет), головні представники:

• «Іскра»
• «Кишинівські новини»
• «Кишинівський оглядач»
• «Комерсант Молдови»
• «Комсомольська правда в Молдові»
• «Маклер»
• «Молдовські відомості»
• «Незалежна Молдова»
• «Економічний огляд»
• «Електронний офіс»

Серед офіційних свят Молдови Новий рік, Різдво Христове, День незалежності Молдови, День національної мови. Відомим молдовським і румунським народним святом є Мерцишор (рум. Mărţişor, від рум. martie — березень) — традиційне свято зустрічі весни, який наголошується 1 березня. Більшістю населення наголошується ряд православних свят, серед яких особливо широко Великдень, Батьківський день, Трійця. C радянського періоду збереглася традиція відзначати свята 23 лютого, 8 березня, 1 і 9 травня. З нових свят треба відзначити Національний день вина, що святкувався вперше в 2002 році.

Молдовська кухня — національна кухня Молдови. Молдова розташована в регіоні багатих природних можливостей, винограда, фруктів і різноманітних овочів, а також вівчарства і птахівництва, що обусловлює багатство і різноманітність національної кухні.

Молдовська кухня складалася під впливом грецької, турецької, балканської, західноєвропейської, а пізніше — української і російської кухонь, і проте вона відрізняється самобутністю.

Серед численних молдовських казок розповсюдження знайшли Безіменний воїн і Кирмиза. Широко відомі такі фольклорні персонажі, як Фет-Фрумос, Іляна Косинзяна, Лаур Балаур, баба Докія.

Досить давно Молдова славиться своїми численними винами, які споживаються не тільки в Молдові, але і в інших країнах. У 90-і роки був налагоджений експорт вин до Росії, України, Білорусі, Румунії, Болгарії та інших європейських країн. У 2006 році через підозри в тому, що молдовські вина містять шкідливі отрутохімікати, ввезення вин було заборонене до Росії. В наш час^[коли?] ведуться переговори по відновленню експорту виноробської продукції до Росії.

• Дмитро Кантемір (1673—1723) — молдовський і російський державний діяч і історик.
• Дога Євгеній Дмитрович (рід. 1937) — молдовський радянський композитор.
• Чепрага Надія Олексіївна (рід. 1956) — молдовська і радянська співачка.
• Лотяну Еміль Володимирович (1936—2003) — радянський, молдовський кінорежисер, сценарист, поет.
• Жерегі Валерій Ісаєвич (рід. 1948) — молдовський, російський радянський кінорежисер і сценарист.
• Бернардацці Олександр Осипович (1831—1907) — російський архітектор.
• Щусев Олексій Вікторович (1873—1949) — російський і радянський архітектор.
• Меднек Валентин Петрович (рід. 1910) — молдовський архітектор.
• Михайло Тімофті (рід. 1948) — режисер, актор, музикант, Народний артист Молдови.

• Кишинівський державний цирк

1. ↑ Асоціація вчених Молдови ім. Н. Мілеську-спетару. Історія Республіки Молдова. З найдавніших часів до наших днів. — видавництво 2-е, перероб. і доп. — Кишинів : Elan-poligraf, 2002. — С. 195. — ISBN 9975-9719-5-4.
2. ↑ http://www.krugosvet.ru/articles/63/1006364/1006364a8.htm [Архівовано 5 березня 2007 у Wayback Machine.] Журнал «Кругосвет»
3. ↑ Фотосесія учасниці Євробачення 2006 від Молдови, Наталії Гордієнко. Архів оригіналу за 16 листопада 2007. Процитовано 26 березня 2007.
4. ↑ Станіслав Бабюк. Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 26 березня 2007.

1. Молдавська РСР, культура Молдови у радянський період^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
2. Молдовська література [Архівовано 9 грудня 2007 у Wayback Machine.]
3. Спілка Російських Художників Молдови
4. Центр Сучасного Мистецтва, Кишинів [Архівовано 28 березня 2007 у Wayback Machine.]
5. Монастири Молдови
6. Театри і концерти
7. Портал про молдовську музику [Архівовано 23 березня 2007 у Wayback Machine.]
8. Вина Молдови [Архівовано 25 березня 2007 у Wayback Machine.]
9. Релігійний склад населення за регіонами Молдови у 2004 році