Кремень Василь Григорович
5-й Міністр освіти і науки України
30 грудня 1999 — 3 лютого 2005
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Валентин Зайчук
Наступник	Станіслав Ніколаєнко
Народився	25 червня 1947(1947-06-25) (77 років) с. Любитове, Сумська область
Відомий як	політик, публіцист, соціальний науковець, викладач університету
Громадянство	Україна
Національність	українець
Політична партія	безпартійний
Рідня	Григорій Мусійович Варвара Іванівна
Нагороди
Підпис	Файл:Василь Кремень у 2014
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
3-го скликання
СДПУ(О)	12 травня 1998	—	22 лютого 2000

Васи́ль Григо́рович Кре́мень (нар. 25 червня 1947, с. Любитове, Сумська область) — український вчений, державний, політичний та громадський діяч, президент НАПН України (з 1997).

Академік НАН України (з 2000), академік НАПН України (з 1995).

З травня 1998 по лютий 2000 — Народний депутат України 3-го скликання (за списком СДПУ (о)), очолював підкомітет з фахової освіти Комітету з питань науки і освіти. Упродовж 1999—2005 рр. перший міністр освіти і науки України об’єднаного Міністерства освіти і науки України (в урядах В. Ющенка, А. Кінаха та В. Януковича).

Президент Товариство «Знання» України (з 1998), Президент Спортивної студентської спілки (з 1998 по 2018), заступник Голови Комітету з державної премії в галузі науки і техніки (з 2002), нині член Комітету з Національної премії України імені Бориса Патона; заступник Голови Комітету з державної премії в галузі освіти (2011).

Почесний доктор (Київського національного університету імені Тараса Шевченка^[1], Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського^[2], Хмельницького національного університету^[3], Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна^[4], Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара^[5], Львівського державного університету безпеки життєдіяльності^[6], Львівського державного університету фізичної культури^[7], Волинського національного університету імені Лесі Українки^[8], Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника^[9], Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука^[10]) і професор (Київського університету імені Бориса Грінченка^[11], Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського^[12], Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького^[13], Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»^[14]) багатьох українських вишів і кількох закордонних університетів.

Народився 25 червня 1947 року в селі Любитове Кролевецького району Сумської області. Українець. Батько Григорій Мусійович (1921—1990) і мати Варвара Іванівна (1928) — селяни. Родовід Кременів має поколінний розпис із середини XVIII ст.[1] У 1965 році із золотою медаллю закінчив середню школу, після чого рік працював слюсарем в автопарку у місті Конотопі. Упродовж 1966—1971 років навчався у Київському державному університеті імені Шевченка на філософському факультеті, де протягом 1971—1979 роках пройшов шлях від аспіранта до заступника декана факультету.

У 1976 році захистив кандидатську, а в 1991-му — докторську дисертації. 3 1979 по 1986 рік працював у ЦК Компартії України, а в 1986—1991 pp. — у ЦК КПРС, де займався питаннями розвитку освіти і науки. Протягом 1991—1992 років був заступником директора Інституту соціально-політичних досліджень РАН, упродовж 1992—1994 років обіймав посаду заступника директора з наукової роботи та завідувача відділу методології соціально-політичного розвитку Національного інституту стратегічних досліджень України.

У 90-х роках працював в Адміністрації Президента України: керував службою з питань гуманітарної політики і був заступником Глави Адміністрації Президента України — керівником управління внутрішньої політики. 1997 року став президентом Національної академії педагогічних наук України. У 1998 році В. Г. Кремень обраний депутатом Верховної Ради України^[15], там він очолював підкомітет з фахової освіти Комітету з питань науки і освіти.

Загалом В. Г. Кремень — автор понад 1500 наукових і науково-публіцистичних праць з проблем філософії, педагогіки та соціально-політичного розвитку суспільства. Головний редактор науково-теоретичного та інформаційного журналу «Вісник НАПН України»^[16], голова редакційної колегії науково-практичного журналу «Директор школи, ліцею, гімназії», член редколегій: теоретичного та науково-методичного часопису «Вища освіта України», науково-практичного журналу «Гуманітарні науки», соціально-гуманітарного наукового журналу «Людина і Політика», науково-педагогічного журналу «Рідна школа», наукового часопису «Філософія освіти» й інших наукових періодичних видань. Протягом років діяльності був головним редактором і членом редколегій близько 40 періодичних видань України.[2]

2000-2005 – роки плідної інноваційної діяльності, у якій міністр освіти і науки України стає не лише ідеологом і натхненником, а й управлінцем й організатором небачених за масштабом і швидкістю перетворень у суспільстві. Основні напрями розвитку галузі розкрито у доповіді Кременя-міністра на ІІ Всеукраїнському з’їзді освітян (2001 р.), у Національній доктрині розвитку освіти, авторський колектив якої він очолював, та численних публікаціях.

Практичні кроки освіти і науки України, здійснені під його керівництвом, були концептуально цілісними й логічно продовжували теоретичні наукові дослідження.

Саме з його ініціативи й за безпосереднього керування в країні відбувається активний процес переходу від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, система вищої освіти України наближається до освітніх систем розвинутих європейських країн, втілюється в життя інноваційна державна політика в галузях освіти і науки. Загальноосвітня школа переходить до нового змісту та дванадцятирічного навчання. Запроваджено вивчення іноземної мови з другого класу. Українська мова як державна вивчається всіма учнями. За роки керівництва галуззю міністра Кременя кількість учнів, що навчається українською, зросла з 62% до майже 75%. Причому без будь-якого тиску і спротиву. Навчальні досягнення оцінюють за позитивною дванадцятибальною шкалою. Обґрунтовано й триває активна підготовка переходу старшої школи до профільності. Переважно здійснено комп’ютеризацію загальноосвітніх закладів. Розпочато виконання програми «Шкільний автобус». Ухвалено програму з виготовлення та постачання до навчальних закладів обладнання нового покоління для вивчення природничо-математичних та технологічних дисциплін. Проведено експеримент із упровадження зовнішнього незалежного оцінювання. Абітурієнтам було дозволено складати вступні іспити і брати участь у конкурсі одночасно у кілька університетів. А також запроваджено ще одну важливу інновацію – можливість навчання у виші за рахунок державного кредиту з наступним його погашенням протягом ряду років.

Системні зміни відбуваються і у вищій освіті України. Було підготовлено нормативно-правову базу для входження вищої освіти у Болонський процес, приєднання до якого формально сталося в травні 2005 р. Упродовж кількох років було підготовлено отримання позики Світового банку для розвитку освіти України, що розпочалося з 2006 р. Істотно збільшилась кількість студентів вищих навчальних закладів.

Переміни торкнулися й економічної сфери галузі. Зросло фінансування науки і освіти. Утверджуються нові форми її організації, у тому числі технопарки. Повністю ліквідовано заборгованість із заробітної платні вчителям і науковцям. Значно поліпшено умови роботи викладачів, стипендія студентів тільки в 2004 р. зросла більше ніж удвічі. Уперше в сучасній історії середню заробітну плату в освіті було підвищено незалежно від інших бюджетних сфер.

Саме за керівництва галуззю міністра В. Г. Кременя відбувся злам у свідомості суспільства щодо доленосної функції освіти і науки.

Не можна обійти і той факт, що саме наказ Міністра освіти і науки України Василя Кременя про заборону переслідування студентської молоді, яка прагнула висловити свою думку під час подій на Майдані Незалежності у 2004-2005 рр., сприяв перемозі Помаранчевої революції. Цей наказ був оцінений громадянами України, як прояв реальної демократії у країні з боку патріотичного істеблішменту, і сприйнятий, як заклик до сміливого й відкритого висловлення волі.

Входить до Поважної ради Громадської ініціативи «Орден святого Пантелеймона».^[17]

• Орден князя Ярослава Мудрого III ст (23 серпня 2021) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення обороноздатності, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 30-ї річниці незалежності України^[18]
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (18 травня 2017) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, зміцнення науково-технічного потенціалу України, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм^[19]
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (27 червня 2012) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм^[20]
• За визначні здобутки ученого нагороджено орденом «За заслуги» І, ІІ і ІІІ ступенів, Почесною грамотою Верховної Ради України, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, орденом Нестора-літописця та інші. Удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки, Міжнародної премії ім. Г. С. Сковороди, премії НАН України ім М. І. Костомарова.
• Державна премія України в галузі освіти 2013 року — у номінації «наукові досягнення в галузі освіти» за цикл наукових праць «Філософія освіти: пошук пріоритетів» (у складі колективу)^[21]
• Премія імені Петра Тронька (2017)^[22]
• Всеукраїнська літературно-мистецька премія «Київська книга року» (2023)^[23][24][25].

Основні монографії:

• «Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду)» (1996)
• «Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації» (1999)
• «Освіта і наука України: шляхи модернізації» (факти, роздуми, перспективи) (2003)
• «Україна: проблеми самоорганізації» (2003)
• «Освіта і наука в Україні: інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати» (2005)
• «Філософія національної ідеї: Людина. Освіта. Соціум» (2007)
• «Filozofia eduкacji» (2007)
• «Феномен інновацій: освіта, суспільство, культура» (2008)
• «Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору» (2009)
• «Еліта: витоки, сутність, перспектива» (за редакцією В. Г. Кременя) (2011)
• «Filozofia antropocentryzmu w edukacyjnej przestrzeni» (2011)
• «Синергетика в освіті: аспект людиноцентризму» (2012)
• «Україна у добу глобалізації (начерки метадисциплінарного дослідження)» (2013)
• «Філософія людиноцентризму в освітньому просторі» (2018)
• «Людина у викликах цивілізації: від минулого — до майбутнього : Людина. Освіта. Соціум» (2020)
• «Człowiek wobec wyzwań cywilizacji: Od przeszłości do przyszłości» (2022)

Навчальна література:

• «Політологія: наука про політику» (2002)
• «Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції» (2005)
• «Філософія: Логос. Софія. Розум» (2006)
• «Філософія управління» (2007)
• «Філософія: Історія, суспільство, освіта» (2011) та інші Для загальноосвітньої школи:
• «Філософія» (2012).
• «Ескізи про мудрість. Від міфу до істини» (2019)

• В. М. Ткаченко. Кремень Василь Григорович [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 321. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Л. Г. Долганова. Кремень Василь Григорович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Офіційна біографія [Архівовано 12 серпня 2013 у Wayback Machine.]
• Офіційна біографія
• Ще одна біографія, менше тексту але більше фактів
• Кремень Василь Григорович [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] // © 2015 Товариство «Знання» України, Біографія Василя Кременя

• 13922 Кременія — астероїд, названий на честь політика.
• Освіта
• Освіта в Україні

• Особиста сторінка [Архівовано 10 березня 2009 у Wayback Machine.]
• Електронний архів наукових праць В. Г. Кременя в Електронній бібліотеці НАПН України [Архівовано 4 квітня 2017 у Wayback Machine.]