село Костянтинопіль
Герб Костянтинополя Прапор
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Волноваський район
Тер. громада	Великоновосілківська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA14040010070016519
Облікова картка	Костянтинопіль
Основні дані
Засноване	1779
Населення	▼ 980 (01.01.2014)
Площа	2.453 км²
Густота населення	400 осіб/км²
Поштовий індекс	85542
Телефонний код	+380 6243
Географічні дані
Географічні координати	47°59′55″ пн. ш. 37°2′15″ сх. д. / 47.99861° пн. ш. 37.03750° сх. д. / 47.99861; 37.03750
Середня висота над рівнем моря	101 м
Водойми	р. Сухі Яли, Вовча
Відстань до обласного центру	70,4 км
Відстань до районного центру	26,8 км
Найближча залізнична станція	Роя
Відстань до залізничної станції	20,4 км
Місцева влада
Адреса ради	85500, Донецька обл., Волноваський р-н, смт Велика Новосілка, вул. Пушкіна, 32
Сільський голова	Куропятник Олександр Миколайович
Карта
Костянтинопіль
Костянтинопіль
Мапа
Костянтинопіль у Вікісховищі

Костянтино́піль — село Великоновосілківської селищної громада Волноваського району Донецької області в Україні.

Відстань до райцентру становить близько 26 км і проходить автошляхом Т 0518. Населення — 1076 осіб.

Костянтинопіль — центр сільської ради. Розташований при злитті річок Сухих Ялів і Вовчої, за 20 км від залізничної станції Роя. Сільській раді підпорядковані також населений пункт Улакли. Через село проходить автошлях Н15 сполученням Донецьк—Запоріжжя.

Заснований грецькими поселенцями з кримських сіл сіл Демерджі (Фуна), Алушти, Улу-Узеня, Кючук-Узеня, Куру-Узеня в 1779 р. Свою назву село одержало від столиці Візантії при своєму заснуванні, що заслужило великим жертвопринесенням (подвійною гекатомбою — жертвою з двохсот биків).

За даними на 1859 рік у казенному селі Маріупольського грецького округу Олександрівського повіту Катеринославської губернії мешкало 900 осіб (485 чоловічої статі та 415 — жіночої), налічувалось 281 дворове господарство, існувала православна церква^[1].

Станом на 1886 рік у грецькій колонії Богатирської волості Маріупольського повіту Катеринославської губернії мешкало 1107 осіб, налічувалось 189 дворових господарств, існували православна церква, школа, 2 лавки й 2 цегельних заводи^[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2053 осіб (1098 чоловічої статі та 955 — жіночої), з яких 2034 — православної віри^[3].

У 1908 році в грецькому поселенні мешкало 2423 особи (1234 чоловічої статі та 1189 — жіночої), налічувалось 360 дворових господарства^[4].

За часів СРСР у селу розташовувалась центральна садиба колгоспу ім. Мічуріна. Артіль має 2115 га орної землі, у тому числі 200 га зрошуваної. Виробничий напрям господарства — м'ясо-молочне тваринництво та вирощування зернових культур. В артілі займаються також садівництвом, виноградарством. Є баштани. 5 трудівників колгоспу нагороджено орденами і медалями.

У селі діяли восьмирічна школа, бібліотека, ветлікарня. Відкрито дитячий комбінат, працюють побутові майстерні. 6 відділення райоб'єднання «Сільгосптехніки».

За даними перепису 2001 року населення села становило 1076 осіб, із них 14,78 % зазначили рідною мову українську, 75,84 % — російську, 1,02 % — грецьку та 0,09 % — молдовську мову^[5].

• Осадчук Марія Луківна (нар. 1939) — український мовознавець.
• Френкель Нафталій Аронович (1883—1960) — знаний діяч ГПУ-НКВС СРСР, до Жовтневого перевороту 1917 року — відомий одеський мільйонер, комерсант та кримінальний авторитет, за радянських часів — в'язень Соловецького табору, пізніше — начальник будівництва Біломорсько-Балтійського каналу та Байкало-Амурської магістралі, перший керівник Головного управління таборів залізничного будівництва СРСР.

• Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.

Ця стаття ґрунтується на матеріалах енциклопедичного видання «Історія міст і сіл УРСР». Відтак у ній може бути відсутньою або викривленою інформація про періоди Української революції, Голодоморів, Другої Світової війни та сучасності. Ви можете допомогти проєкту, дописавши її.