PROFILPELAJAR.COM

Консервативна партія

англ. *Conservative Party*
Консервативна партія; ; англ. Conservative Party
Країна	Велика Британія
Лідер	Кемі Баденок
Голова	Грег Гендс
Засновник	Роберт Піль
Дата заснування	1834
Штаб-квартира	Conservative Campaign Headquartersd
Ідеологія	консерватизм , unionism in the United Kingdomd і економічний лібералізм
Молодіжна організація	Young Conservativesd
Членство в міжнародних організаціях	Міжнародний демократичний союз
Кількість членів	180000 (07.2019)
Офіційний сайт	conservatives.com

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Консервативна партія.

Консервати́вна па́ртія (англ. Conservative Party, офіційна назва: Консервати́вна та юніоні́стська па́ртія англ. Conservative and Unionist Party; неофіційна історична назва — «торі», англ. tory) — британська політична партія, заснована в 1834 році внаслідок перетворення партії Торі. Одна з двох (нарівні з Лейбористською партією) основних партій у Великій Британії.

Історія

Першу програму Консервативної партії (Tamworth Manifesto^[en]) розробив Роберт Піль і опубліковував її у 1834 році. Маніфест містив традиційні консервативні тези, підтримував елітизм. Пізніше Бенджамін Дізраелі у 1868–1874 роках дещо реформував програму, відкривши Консервативну партію для більш широкої групи виборців.

На початку XX століття Консервативна партія, у тому числі під впливом зростаючої впливовості Лейбористської партії, стала більш «близькою до народу». Консерватори продовжили зміцнювати позиції і після Другої світової війни.

Значне зрушення в програмі партії пройшло у 1976, під час керівництва Маргарет Тетчер. З 1979 Тетчер як прем'єр-міністр послідовно проводить політику економічного лібералізму та монетаризму, приватизацію багатьох галузей промисловості, небажання поглиблення європейської інтеграції. Після відставки Тетчер в 1990 році, ця політика була дещо згладжена за рахунок нового лідера партії і прем'єр-міністра Джона Мейджора, зокрема підписання Великою Британією Маастрихтський договір.

Консерватори залишили владу тільки в 1997 році, після програшу лейбористам на чергових виборах. Новим лідером був обраний Вільям Хейг, противник тіснішої європейської інтеграції. Після послідовної поразки на виборах в 2001 році, Хейг був замінений на Ієна Дункана Сміта, ще більшого євроскептика. Зміна керівництва не поліпшила рейтинг партії, які були найгіршими за багато років. 2003–2005 головою партії був Майкл Говард, а 2005–2016 р. консерваторів очолював Девід Камерон, який з 11 травня 2010 став прем'єр-міністром.

З 11 липня 2016 до 24 липня 2019 року партію очолювала Тереза Мей. З 2019 до 2022 року головою британських консерваторів був Борис Джонсон, який оголосив про відставку з посади голови уряду й лідера Консервативної партії 7 липня 2022 року внаслідок урядової кризи, спричиненої скандалом довкола Кріса Пінчера, однак виконував обов'язки голови уряду й партії до обрання нового керівника^[2]^[3]. З 5 вересня 2022 року лідером була Ліз Трасс, яка виграла вибори очільника партії та, відповідно, наступного прем'єра^[4], однак 20 жовтня цього ж року подала у відставку на тлі економічної та політичної кризи, яка виникла через її реформи^[5]. 24 жовтня Ріші Сунака було обрано новим лідером партії після того, як Пенні Мордонт та Борис Джонсон відмовились від участі у виборах керівника партії^[6].

Примітки

↑ Прем’єр Британії провів перестановки в уряді. Європейська правда (українською) . 8 лютого 2023. Процитовано 27 лютого 2023.
↑ Джонсон йде у відставку з посади прем'єра та лідера Консервативної партії. Слово і Діло (українською) . 7 липня 2022. Процитовано 27 лютого 2023.
↑ Двоє британських міністрів пішли у відставку, відмовившись працювати з прем’єр-міністром. Радіо Свобода (українською) . 6 липня 2022. Процитовано 27 лютого 2023.
↑ Новою прем’єркою Великої Британії обрана Ліз Трасс. Радіо Свобода (українською) . 5 вересня 2022. Процитовано 27 лютого 2023.
↑ Ліз Трасс подала у відставку з посади британського прем'єра. BBC News (українською) . 20 жовтня 2022. Процитовано 27 лютого 2023.
↑ Ріші Сунак стане новим прем'єр-міністром Великої Британії. Європейська правда (українською) . 24 жовтня 2022. Процитовано 27 лютого 2023.

Джерела та література

Консерватизм: консервативна традиція політичного мислення від Едмунда Берка до Маргарет Тетчер: антологія. [упоряд.: О. Проценко, В. Лісовий]. 2-ге вид. К: Простір; Смолоскип, 2008. 788 с.

Bale T. The Conservatives since 1945: The Drivers of Party Change. Oxford: Oxford University Press, 2012. 372 p.

Conservative Party general election manifestos. [Ed. by I. Dale]. London & New York: Routledge, 2000. 480 p.

Eccleshall R. English Conservatism Since the Restoration: An introduction and anthology. L: Unwin Hyman, 1990. 254 p.

Heppell T. Choosing the Tory Leader: Conservative Party Leadership Elections from Heath to Cameron. London & New York: Tauris Academic Studies, 2008. 254 p.