Справжнє ім'я — Жакі (Мохамед) Буфрура (Jacky (Mohamed) Boufroura), син алжирця Ахмеда Буфрура та француженки Анет Бонан († 2013). Батьки розлучилися, коли Жакі мав 9 місяців. Виховувався в Лоше, на батьківщині вітчима Раймонда[4] Вільре. Мав зведену сестру Жіслен (Ghislaine). Тільки пізніше, в підлітковому віці, Жак довідався, що Раймонд Вільре не його біологічний батько, а в сорок років офіційно взяв прізвище Вільре.
З 1970 року Вільре — актор театру Hébertot, у якому грав у багатьох постановках у Парижі, Ліоні, Реймсі.
Кіно
В кіно дебютував 1973 року у стрічці Іва Буасе «Без подій» («R.A.S»). Першою помітною роллю став образ Сімона у фільмі Клода Лелуша «Добрі та злі» (1976), саме цей фільм став початком багаторічного співробітництва актора з режисером. Вільре знімався у 8 фільмах Лелуша. За фільм Лелуша «Робер і Робер» Вільре отримав першого «Сезара» за роль другого плану.
Хоча головним у житті актора Вільре вважав театр, бо саме там він не замикався у комедійному образі «недоука», як це було в кіно:
Спочатку я і не думав про кіно. Воно прийшло до мого життя само. Кіно дозволило мені зустрітися з чудовими людьми, але базою все одно залишається театр.
Із колоритною зовнішністю, що притаманна пересічному французькому селянинові, який полюбляє винце, Вільре міцно укорінився в амплуа актора другого плану, що не зменшило його попиту, як яскравої фігури народного типу.
Після головної ролі у фільмі Клода Зіді «Дурний, але дисциплінований» Вільре став одним із провідних коміків Франції.
1981 року в стрічці Жана Жіро «Суп з капустою» Жак Вільре з'явився з Луї де Фюнесом, для якого ця комедія була останньою.
Хоча не комедійних ролей було мало, та і в тих, що були, Вільре продемонстрував талант. Він міг бути сумним меланхоліком, і закоханим без взаємності політиком.
Останньою роботою великого коміка була роль у фільмі «Хрещені батьки» (Les parrains) режисера Фредеріка Форстьє 2005 року. У тому ж році Жак Вільре пішов із життя.
Особисте життя
Жак Вільре був одружений з акторкою й письменницею Іриною Тарасовою. З нею жив з 1979 по 1998 рік і виховав її сина Олександра, як свою дитину. Олександр став музикантом і режисером.
Після розлучення через проблеми з податками у актора з'явилася депресія, яку гамував алкоголем. Намагався одружитися вдруге на африканській вдові Сені.
В останні роки хворів на діабет. Помер від внутрішньої кровотечі у центральній лікарні Евре. Похований на цвинтарі Перрюссон поблизу міста Лош поруч зі своєю бабусею по материнській лінії, яку вважав найближчою людиною в родині.
Література
Ірина Тарасова-Вільре випустила книгу спогадів про Жака Вільре «Колись все буде добре» (Un jour, tout ira bien, 2005).
Сені теж написала книгу, яка вийшла у тому ж 2005 році «Моя біла дитинка» (Mon bébé blanc).
