Доне́цький академі́чний обласни́й драмати́чний теа́тр — обласний академічний драматичний театр у Маріуполі, один з найстаріших театрів Лівобережної України.
Будівлю театру споруджено в 1956—1960 рр. за проєктом архітекторів О. Крилова та О. Малишенка. Головний фасад побудований із кримського інкерманського сірого каменю, мав галерею з чотирма колонами, які завершували капітелі композитного ордеру.[3] Головний фасад завершувався фронтоном зі скульптурною групою.
Театр мав дві сцени:
головна — 680 місць;
мала — 62 місця.
Історія театру
Початки театру в Маріуполі
Початком театру в Маріуполі прийнято вважати 1847 рік, коли до міста вперше приїхала театральна трупа під керівництвом антрепренера В. Виноградова. Придатної будівлі Маріуполь не мав на той час, і тому вистави давали в орендованому амбарі на Єкатерининській вулиці (нині Нікопольський проспект).
У 1850—1860-і роки в амбарі на своєму подвір'ї місцевий житель Попов влаштував перше театральне приміщення — «Храм музи Мельпомени». І хоча цей «театр» не мав елементарних умов, у ньому протягом декількох сезонів виступало чимало труп з участю тогочасних провінційних акторів — Александров, Невєрова, Медведєва, Стоппель, Новицький, Мінський, Прокоф'єв, Пілоні тощо.
А 1878 року в місті Маріуполі була заснована перша професіональна театральна трупа. Власне від цієї дати й вираховує свій початок міський драматичний театр (нинішній Донецький академічний обласний драматичний театр). Отже, син заможного купця Василь Шаповалов, що належав до роду урзуфських Шаповалових[4], етнічних греків, орендував більш-менш придатне для потреб театру приміщення. Тут розпочали свій творчий шлях артисти І. А. Загорський, Л. Ліницька та інші.
1884 року затверджено статут Маріупольського музично-драматичного товариства, члени якого ставили аматорські вистави, влаштовували концерти, сприяли естетичному вихованню мешканців міста.
Знаменна подія сталась у Маріуполі 8 листопада 1887 року — якщо раніше театральні трупи працювали в місті у непридатних приміщеннях, то цього дня було вперше відкрито спеціально зведену коштом В. Л. Шаповалова театральну будівлю, яка отримала назву Концертна зала (згодом Зимовий театр). Це театральне приміщення мало велику сцену, зручні крісла, окреме місце для оркестру та глядацьку залу на 800 місць. Театральний сезон відкрився постановкою п'єси М. Гоголя«Ревизор». Роль Городничого зіграв сам володар театру і антрепренер.
З отриманням власної стаціонарної сцени Маріуполь перетворився на значний культурний осередок наприкінці XIX — на початку ХХ століть. Тут відбувалися гастролі видатних майстрів українського театру — М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського, М. Старицького.
Міський театр Маріуполя у XX ст.
У 1920-ті роки в Маріуполі працював драматичний колектив «Новий театр» під керівництвом А. Борисоглібського.
У 1934 році на основі міського драматичного театру створено Вседонецький музично-драматичний театр з постійним місцем перебування в Маріуполі (художній керівник — А. Смирнов, головний режисер — А. Іскандер).
18 квітня 1936 року в міському театрі відбулася зустріч із заслуженим артистом, оперним співаком Михайлом Гришком.
У листопаді 1936 року Маріупольський державний російський музично-драматичний театр показав п'єсу О. Корнійчука«Платон Кречет» — нерідко саме дата цієї прем'єрної вистави новоствореного першого стаціонарного (і майже безперервного) закладу культури подається як дата створення сучасного театру (принаймні так часто було в літературі доби СРСР).
По ІІ Світовій війні 1947 року російський драматичний театр у Маріуполі було закрито.
1959 року діяльність театру було відновлено — будувалась нова стаціонарна театральна сцена, набиралась трупа, готувались нові постановки. Тоді ж Маріупольському театру було присвоєно статус Донецького державного.
Урочисте відкриття новозбудованого театрального приміщення в Маріуполі відбулося 2 листопада 1960 року прем'єрним показом вистави «Иркутская история» за п'єсою О. Арбузова[5].
Квиток на виставу Маріупольського театра, 1990 р.
1978 року Маріуполь урочисто відзначив 100-літній ювілей міського театру, у зв'язку з чим Донецький державний російський драматичний театр був нагороджений Орденом Пошани.
1985 року було відкрито малу сцену театру.
Визнаючи заслуги закладу в розвиткові театрального мистецтва, 12 листопада 2007 року Наказом Міністерства культури і туризму України театрові було присвоєно статус академічного[6].
У 2016 році Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр було перейменовано на Донецький академічний обласний драматичний театр[7].
16 березня 2022 року російська авіація скинула надпотужну бомбу[2][8] на драмтеатр, де переховувалися біженці, які втратили житло.
Після бомбардування центральна частина театру зруйнувалася, а уламками завалило вхід у бомбосховищ, що знаходився в будівлі. За даними агентства Reuters[9], на супутникових знімках було видно, що перед фасадом драмтеатру і позаду в сквері були написи на асфальті великими літерами білою фарбою «Діти». Проте це не зупинило російських агресорів.
Того ж дня Даріо Франческіні, міністр культурної спадщини та культурної діяльності Італії, повідомив на своїй сторінці у соціальній мережі Twitter, що Урядом Італії було схвалено його пропозицію про надання Україні ресурсів для якнайшидшої відбудови драмтеатру[10].
Станом на ранок 17 березня 2022 року, народний депутат Сергій Тарута повідомив, що бомбосховище витримало і люди залишилися живими[11]. Проте, вже 24 березня в ефірі «Популярної політики» озвучив припущення про загибель щонайменше 1000 людей, яких немає змоги звільнити з-під завалів через безперервні обстріли та відсутність рятувальників[12]. За повідомленням міської ради Маріуполя від 25 березня, у Драматичному театрі в результаті бомбардування російським літаком загинуло близько 300 людей[13].
Наслідки бомбардування будівлі російськими військами
Станом на 4 травня 2022 року, за даними розслідування «Associated Press», від авіаудару по драмтеатру в Маріуполі загинули близько 600 осіб. Матеріали розслідування базувалися на показаннях 23 людей, які вижили під час бомбардування, рятувальників та людей, близько знайомих із укриттям у драмтеатрі. Також журналісти використали плани приміщень театру, фото та відео зроблені всередині.
23 грудня 2022 року те, що ще залишилося від театру, знесли.
Першою постановкою відновленого театру стала вистава Людмили Колосович «Крик нації» про життя і долю Василя Стуса[22][23][24]. Звернення театру до українського поета-шістдесятника стала символічною, виходячи з його постаті, прямим зв'язком із Донеччиною, подібністю боротьбі за українську мову та культуру, її вільний розвиток та представленість у світовій культурі[25][26][27]. Проте, жодна з існуючих п'єс та кіносценаріїв про Стуса не відповідав запиту: «нам потрібно щось гостріше, сучасніше. У час, коли йде війна, не можна ставити „лайтову версію“ Стуса. І ми організували творчу лабораторію з акторами: Олена Біла та двоє молодих хлопців — Дмитро Муранцев та Максим Філіппов, які тільки до нас долучилися, я — ми вчотирьох написали „Крик нації“, це наша версія життя і долі Василя Стуса» — пояснює задум Людмила Колосович[28].
Прем'єрні покази «Крику нації» пройшли із переаншлагами, в результаті чого керівництво театру організувало додаткові вистави[29][26]. Критика порівняла виставу із «античною трагедією»: «на сцені, крім головного героя, ще шестеро, які дивним чином зливаються воєдино попри всю різношерстість» (доктор історичних наукСергій Федака)[30], відмітила роботу як «потужний заклик боронити Україну від агресора» (театрознавця Наталія Потушняк)[31], вказала на «стратегічно точним та репертуарно вірним був вибір <…> тематики вистави. Вона засвідчує художню та громадянську позицію українських митців з Маріуполя, яка сьогодні є визначальною у нашій боротьбі з ворогом» (кандидат мистецтвознавства Світлана Максименко)[32].
Журналістка «Укрінформу» Тетяна Когутич припустила, що «після прем'єри їх називатимуть „стусівцями“ — адже вони, як і поет колись, не склали зброї перед ворогом. „Терпи, терпи — терпець тебе шліфує, сталить твій дух — тож і терпи, терпи. Ніхто тебе з недолі не врятує, ніхто не зіб'є з власної тропи“, — пам'ятаєте зі школи завчені Стусові рядки? Вистава стусівців із Маріуполя — якраз про це»[28].
На півроку з дати авіаудару по театру, 16 вересня, було влаштовано вечір пам'яті під назвою «Маріупольська драма», в рамках якого актори, які безпосередньо перебували в будівлі драмтеатру, поділилися із глядачами власними спогадами про трагедію. До Дня захисників і захисниць України, 14 жовтня, влаштували поетичний вечір[33]. Протягом року з моменту відновлення роботи, у театрі випустили шість повноцінних прем'єр: «Крик нації», «Маріупольська драма», «Качка», «Вертеп Донеччини», «Декамерон», «Приголомшена Тетяна»[34].
Будівля театру в Маріуполі
У липні 2023 року окупантська влада розпорядилася про повне залиття бетоном підвальних приміщень театру й почиток будівництво фактично з нуля під виглядом «реконструкції»[35].
7 вересня 2023 року китайська співачка Ван Фан виконала пісню «Катюша» на руїнах театру, що викликало резонанс в українському суспільстві та осуд МЗС України[36].
2022, 25 грудня — «Вертеп Донеччини» за мотивами п’єси «Іродова морока» Пантелеймона Куліша із використанням автентичних колядок і щедрівок Донеччини; реж. Людмила Колосович
