Архів

Псалті́ Гео́ргій Григо́рович(1864, Маріуполь — 1940, Мацеста) — громадський діяч 19 ст., садівник і біолог, маріупольський грек за походженням.

Народився в заможній грецькій родині, де було шестеро дітей. Мешкав на колишній вулиці Таганрозькій (нині Вулиця Куїнджі), буд. № 29^[2]. Батько — Григорій Костянтинович Псалті. В напис по батькові вкралась помилка (котра переходила зі статті у статтю), син був Георгій Григорович^[3].

Маріупольська Олександрівська чоловіча гімназія була першим навчальним закладом, де він отримав освіту, навчався добре, гімназію закінчив золотим медалістом.

Виявив прихильність до садівництва, рослинництва, ботаніки. Аби стати фахівцем, відбув на навчання у Францію. Первісно навчався в місті Марсель, де пройшов повний курс у школі сільського господарства та виноградарства. Перебрався в місто Версаль, де навчався в вищій школі садівництва. Додатково навчався в маленькому містечку Гамбе під Парижем, де займався птахівництвом. Після цього повернувся в Маріуполь.

Ще 1763 року в Маріуполі на пагорбі біля моря створили Міський сад. З власної ініціативи 1889 року Георгій Псалті перепланував сад, перетворивши його на типовий буржуазний сад кінця 19 ст^[4]. Так почалося служіння Георгія Псалті рідному місту.

У місті, тоді бідному на дерева, Псалті розпланував та заклав перший сквер^[5]. В Маріуполі вже були закладені плодові сади в низовині вздовж річки Кальчик. Але сади були малопродуктивні через низку культуру власників. Георгій Псалті, який вільно володів французькою, переклав на російську видання «Про щеплення дерев» («О прививке деревьев»), котре привіз із Франції. Дав гроші на друк власного перекладу, котрий був оприлюднений в Маріуполі 1893 року^[6].

Аби сприяти збільшенню видів і сортів декоративних і плодових дерев в Маріуполі, заклав 1901 року розплідник в місцині Самарина балка. 1902 року організував і провів у місті перший День деревонасаджень. Тоді на вулицях Маріуполя одномоментно висадили одну тисячу сто (1100) декоративних дерев^[7].

Перспективні зрушення в місцевому садівництві і паркобудуванні стали можливі, бо Георгій Псалті став гласним (депутатом) Маріупольської Думи. Георгій Григорович ще 25 березня 1911 року провів через Думу Маріуполя створені ним «обов'язкові настанови про висадження дерев та їхню охорону в Маріуполі». Згідно цього циркуляру домовласників міста зобов'язали « проводити власним коштом насадження дерев на вулицях та площах», а також перед спорудами, котрими ті володіли. :::::::::::::::: Докладніше

Архів

• Ильин М. А., Борисова Е. А. Архитектура [2-й пол. 19 в.] // История русского искусства, т. 9, книга 2. — М., 1965.
• Кириченко Е. И. Архитектура 2-й половины 19 — нач. 20 вв. // Краткая художественная энциклопедия. Искусство стран и народов мира, т. 3. — М., 1971.
• Кириченко Е.И. Русский стиль : Поиски выражения нац. самобытности. Народность и национальность. Традиции древнерусского и народного искусства в русском искусстве XVIII-нач. XX в. М. : Галарт : АСТ, Б. г. (1997).
• Борисова Е. А., Каждан Т. П. Русская архитектура конца XIX — начала XX века. — М.: Наука, 1971.
• Борисова Е. А. Русская архитектура второй половины XIX века. — М.: Наука, 1979. — 320 с.
• Л. Яруцкий «Мариупольские храмы », 1991 р.
• Л. Яруцкий «Мариупольская старина», 1991 р.
• Проценко Аркадий « Улицами старого Мариуполя»
• стаття, Приазовский рабочий, 15 октября 2008 г.
• «Храм – от рождения до распятия»

Архів

Маріупольська бібліотека С. Горбачова 1868 р. — каталог приватної бібліотеки мешканця Маріуполя С. Горбачова.

На відміну від Одеси або Миколаїва — Маріуполь десятиліттями залишався лише міщанським і купецьким містом. Дворянська культура в місті не прижилася і її ознак в історії і архітектурі нема. В Маріуполі не було дворянських садиб на околицях, дворянських палаців в місті (як в Одесі), старовинних приватних бібліотек з закордонними книгами, давніх колекцій живопису тощо.

Мало що відомо про перші бібліотеки в Маріуполі. Так, відомо, що бібліотека приходського училища у 1828 році нараховувала дев'яносто сім (97) книг та підручників (зрозуміло, що підручники переважали). Не збережено відомостей про бібліотеку в Духовному училищі Маріуполя. За припущеннями, вона була, але мала специфічний (релігійний, біблійний) характер і навряд чм перебільшувала бібліотеку приходського училища^[8].

Приватну бібліотеку мав мешканець міста С. Горбачов, особа заможна і зацікавлена в читанні і книгах. Деякий час С. Горбачов був міським головою^[9]. 1868 року на власні кошти він видав в місті Одеса каталог власної бібліотеки, оскільки в провінційному Маріуполі на той час ще не було жодної друкарні^[10].:::::::::::::::: Докладніше

Архів

Архів портала Маріуполь

Арнаутов Віктор Михайлович (англ. Victor Mikhail Arnautoff 1896-1979) — художник-монументаліст 20 століття, співпрацівник Дієго Рівери. Малював пейзажі, станкові картини, монументальні панно. Графік.

Походив з родини священика Михайла Арнаутова, викладача Маріупольської Маріїнської жіночої гімназії, розстріляного більшовиками.

Народився в селі Успенівка (тепер — Запорізька область.) В юні роки перебував в місті Маріуполь, де закінчив Олександрівську чоловічу гімназію.

В роки громадянської війни — прапорщик 1-ї стрелецької Дроздовської дивізії. Після військової поразки дивізії емігрував в місто Харбін. В часи перебування в Китаї зустрів свою першу дружину. Мав трьох дітей в шлюбі.

З 1920 р. в еміграції.Мистецтво опановував в студії «Лотос», (керівники — Кичигін М. та Олександр Бернардацці)

У 1925 р. перебрався в місто Сан-Франциско, США. Продовжив навчання в Каліфорнійській художній школі, його вчителі — Р. Стакпол, Г. П'єзоні, Л. Рендолф).

У 1929-1931 рр. приїздив в Мексику, де працював під керівництвом художника-монументаліста Дієго Рівера. Серед знайомих Арнаутова — російські художники емігранти, один з них — Григор'єв Борис Дмитрович (1886—1939) створив графічний портрет Арнаутова у 1929 році.

На початку 1930-х рр. повернувся у США, де був викладачем в Каліфорнійській художній школі. З 1936 р. - викладач Стенфордського університету, але не покидав творчості. Мав декілька персональних виставок в містах США. Брав участь в міжнародних виставках у Нью-Йорку та у Сан-Франциско. як монументаліст робив панно для метро у Сан-Франциско, в приміщені Всесвітньої бібліотеки тощо. :::::::::::::::: Докладніше

Архів

• Матеріали архіву Коша Нової Січі свідчать, що у XVIII ст. під прикриттям Домахи виросла Кальміуська слобода, в якій завдяки старанням полковника Андрія Порохні 1754 року була збудована кам'яна Свято-Миколаївська церква. Тобто, користуючись тодішніми європейськими традиціями, які прив'язували поняття міста до кам'яних будівель, зокрема храмів, саме цей рік можна вважати заснуванням міста. Так вважає відомий історик Східної України Василь Пірко.

• У 1776 році на місці скасованого козацького поста Домахи створена Кальміуська слобода. У 1777 році закладена Свято-Миколаївська церква-храм, що перебувала у Кальміуській фортеці. В 1778 році поблизу слободи закладене повітове місто Павловськ. У ньому тоді налічувалося 75 жителів, у слободі 93. Тому 1778 рік офіційно вважається датою утворення Маріуполя.

• Перший герб Маріуполя був затверджений 1811 року. Герб міста на початку 21 ст. наслідує мотиви зразка 1811 р.
• У травні 1820 року російський поет Олександр Пушкін відвідав Маріуполь під час подорожі з Катеринослава на Кавказ.
• У 1824 році італієць Кавалотті почав будувати в Маріуполі судна вантажопідйомністю 135—160 тонн.
• Міський сад в посушливому місті Маріуполі був заснований 1863 року. Він має пейзажний характер.

• 1929 року народився відомий маріупольський медальєр і скульптор Харабет Юхим Вікторович, автор сучасного герба міста.
• 1 травня 1929 року вийшов у світ перший номер газети «Іллічівець».
• 1 травня 1933 року була пущена перша трамвайна лінія «Гавань Шмідта — Вулиця Франко».
• В 1953 році в місті було створено Азовське районне керування Чорноморського пароплавства, що в 1967 році перетворилося в Азовське морське пароплавство.
• 13 січня 1989 року місту Жданову на прохання його жителів повернута історична назва — Маріуполь. Демонтували три пам'ятники Жданову, закритий його меморіальний музей.
• В 1989 роках у школах міста вперше почали викладати грецьку мову.
• У вересні 1991 року над маріупольською міськрадою вперше на східній Україні був піднятий український національний прапор.
• 1991 року у місті відкрився перший гуманітарний ВНЗ міста — Маріупольський гуманітарний інститут.
• У серпні 2016 року місцевий телеканал Громадське телебачення Приазов'я завершив цикл документальних фільмів Місто героїв, який описує життя Маріуполя у 2014—2016 роках.

Портал:Маріуполь/Нові статті