PROFILPELAJAR.COM

**Межує з:** сусідні адмінодиниці
Джиззацька область
Jizzax viloyati
Адміністративний центр	Джиззак
Країна	Узбекистан
область	Узбекистан; Узбецька Радянська Соціалістична Республіка; Узбецька Радянська Соціалістична Республіка
	Навоїйська область, Самаркандська область, Сирдар'їнська область ?
Офіційна мова	узбецька
Населення
- повне	910,5 тис. осіб (10-е місце)
- густота	44 осіб/км²
- повна	21,2 тис. км² (5-е місце) км²
Висота
- максимальна	274 м
- мінімальна	274 м
Часовий пояс	GMT+5
Дата заснування	29 грудня 1973
Вебсайт	jizzax.gov.uz
Код ISO 3166-2	UZ-JI
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Джиззацька область

Джиззацька область (узб. Жиззах вилояти, Jizzax viloyati) — адміністративно-територіальна одиниця Узбекистану. Адміністративний центр — місто Джиззак.

Історія

До 1936 року територія Джиззацької області входила до Киргизької АРСР у складі РСФРР, потім до Казахської РСР(до 1956 року). 1956 року Голодностепська область (нині Навоїйська та Джиззацька області) були передані до складу Узбекистану з метою розвитку бавовняної монокультури в одній республіці.

Джиззацька область утворена 29 грудня 1973 року у складі Узбецької РСР. 6 вересня 1988 року область була об'єднана з Сирдар'їнською областю в одну з назвою Сирдар'їнська область (з центром в Джиззаку)^[1], а 16 лютого 1990 року — відновлена.

Географія

Джиззацька область знаходиться в центральній частині Узбекистану між річками Сирдар'я та Зеравшан. Площа території області — 21,2 тис. км². Клімат континентальний, посушливий, з жарким літом і помірно холодною зимою.

Межує:

На півночі з Республікою Казахстан та Сирдар'їнською областю
На південному сході з Республікою Таджикистан
На заході з Навоїйською та Самаркандською областями.

Населення

В області проживає понад 1 139,0 тис. чол. (2008 р.) або 4,7% населення республіки, понад 70 національностей і народностей, 83,2% складає корінне населення — узбеки. Поряд з ними тут проживають казахи — 6,2%, киргизи — 2,9%, таджики — 2,4%, росіяни — 2%, татари — 1,8% і представники інших національностей — 0,5%. Щільність населення області порівняно низька і становить 50 осіб на 1 км². В області переважає сільське населення, його частка становить 69,5%.

Адміністративний поділ

Область поділена на 12 адміністративних районів (туманів):

№ на карті	Район	Центр
1	Арнасайський	міське селище Голіблар
2	Бахмальський	міське селище Усмат
3	Галляаральський	місто Галляарал
4	Шараф-Рашидовський	міське селище Учтепа
5	Дустліцький	місто Дустлік
6	Заамінський	міське селище Заамін
7	Зарбдарський	міське селище Зарбдар
8	Зафарабадський	міське селище Зафарабад
9	Мірзачульський	місто Гагарін
10	Пахтакорський	місто Пахтакор
11	Фаріський	міське селище Багдан
12	Янгіабадський	н.п. Баландчакир

і 1 місто обласного підпорядкування:

Джиззак

Населені пункти

В області 6 міст, 42 міських селища і 100 сільських сходів громадян.

Міста

Економіка

Сільське господарство

Економіка області заснована на сільському господарстві. Основними сільськогосподарськими культурами в області є бавовна та пшениця, також культивуються кормові культури, овочі, баштанні культури (дині та гарбузи).

Тваринництво представлене розведенням овець, кіз і свиней.

Промисловість

Виробництво будівельних матеріалів є домінуючою галуззю промислового виробництва області. Також існує виробництво з виготовлення пластмасових виробів і очищенню бавовни, діє рибопереробний завод.

В області діє велика кількість шахт, в яких видобувається поліметалічні руди, які містять свинець, цинк, залізо, також сировину для виготовлення вапна і вапняк.

Транспорт

Є автомобільне сполучення з Ташкентом, Самаркандом, Бухарою та іншими містами Узбекистану.

Природно-заповідний фонд

У межах області створено два природних заповідника: Заамінський заповідник і Нуратинський заповідник, розташовані на західних відрогах Туркестанського хребта Паміро-Алая^[2].

В області є національна зона відпочинку — санаторій «Заамін», розташований на теренах Заамінського національного парку.

Керівництво Джиззацької області

Примітки

↑ Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 583(рос.)
↑ Заповедники СССР : Заповедники Средней Азии и Казахстана / Отв. ред. В. Е. Соколов, Е. Е. Сыроечковский. — М. : Мысль, 1990. — 400 с.