Народився 3 жовтня 1935 року в Ерівані (нині — Єреван) у сім'ї Бориса Якимовича та Олени Василівни Джигарханян. Походив зі старовинного роду тифліських вірмен. Батько пішов із сім'ї, коли його синові був лише місяць від народження.[7] Уперше він побачив батька, вже ставши дорослим, коли гостював у бабусі на Новий рік, але вони майже не спілкувалися; перед самою смертю вже тяжко хворий Борис Якимович говорив, що сумує за сином і хоче попросити вибачення в нього.[8] Армена виховував вітчим, з яким у хлопчика склалися теплі стосунки.
Ріс у російськомовному середовищі, навчався в російській школі та з однаковим старанням осягав ази вірменської та російської культур. Мати Олена Василівна працювала в Раді міністрів Вірменської РСР, була запеклою театралкою і не пропускала жодної драматичної та оперної вистави.[9]
За словами Джигарханяна, його ранні роки припали на Велику Вітчизняну війну, і дитинства в нього, по суті, не було; сім'я знімала кімнату в будинку на вулиці Спандаряна в Єревані, і в пам'яті в нього відклалося, як всією сім'єю вони рубали дрова в підвалі, як мати плакала, втративши хлібні картки.[7][10]
У шкільні роки захопився театром і кіно, а після закінчення школи 1952 року вирушив до Москви та намагався вступити до ГІТІСу, але невдало. Повернувшись до Єревана, влаштувався на кіностудію «Арменфільм» помічником оператора.[7][9]
На сцену актор уперше вийшов у січні 1955 року у виставі за п'єсою Віктора Гусєва «Іван Рибаков» Єреванського російського драматичного театру імені К. С. Станіславського. У трупу цього театру, де актор пропрацював понад десять років, його запросили ще студентом-другокурсником.
У 1960 році актор дебютував у кіно у фільмі «Обвал», а популярність йому принесла одна з найкращих його кіноролей — молодий учений-фізик Артем Манвелян з картини «Здрастуй, це я!». Незабаром після виходу цього фільму з'явилися нові роботи, що демонструють широту акторського діапазону, психологічну достовірність і майстерність перевтілення — коваль Уста Мукуч у «Трикутнику», Левон Погосян у драмі «Коли настає вересень», штабскапітан Овечкін у найпопулярніших «Нових пригодах невловимих», чекіст Артузов у телевізійній стрічці «Операція „Трест“», лівий есер Прошьян в історичній картині «Шосте липня», Михайло Стишний у «Журавушці». Запам'ятався глядачам і горбатий ватажок банди «Чорна кішка» Карп із телефільму «Місце зустрічі змінити не можна». Знаковим у кар'єрі Армена Джигарханяна став і телефільм «Тегеран-43», в якому актор зіграв найманого вбивцю Макса Рішара, учасника невдалого замаху на голів держав «тегеранської трійки» в роки Другої Світової. Партнерами Джигарханяна у фільмі були французька акторка Клод Жад (у ролі коханки Рішара), і німецький актор Курд Юргенс (у ролі його адвоката).
Армен Джигарханян став одним із найзніманіших акторів (понад 250 ролей у кіно- і телефільмах[11]). На рахунку актора різнопланові ролі у фільмах найкращих радянських і російських режисерів, у стрічках різних жанрів, у комедійних і пригодницьких картинах, у драмах і музичних фільмах. Багато працював на дубляжі, озвучував мультфільми. Про останні свої ролі в кіно, часто епізодичні, говорив, що «знизив вимогливість» і «гроші хороші».
1967 року Анатолій Ефрос запросив актора до Московського театру імені Ленінського комсомолу, але незабаром його відсторонили від керівництва, і він пішов працювати другим режисером до Театру на Малій Бронній, взявши з собою десять акторів-однодумців; Джигарханян до їхнього числа не входив і продовжив грати в «Ленкомі».[12]
З 1989 по 1997 роки викладав акторську майстерність у ВДІКу, був професором.
У 1996 році зі своїм курсом заснував Московський драматичний театр під керівництвом Армена Джигарханяна, ставши його художнім керівником, а з 2005 року — директором. Театр Джигарханяна (Театр «Д») одразу посів особливе місце серед невеликих театрів Москви. На сцені свого театру зіграв яскраві ролі у виставах «Повернення додому» і «Остання стрічка Креппа»: «… Я граю Креппа — півтори години на сцені на цілковитій самоті, тільки з магнітофоном. Шкодую навіть, що немає можливості, щоб у Креппа раптом ніс, як у сифілітика, відпав — до такої міри гниє і розкладається ця людина… Я граю його без зубів — свої протези знімаю…».[10]
Крім цього був зайнятий в антрепризних спектаклях. Грав на сцені «Ленкома» (тут артистом зіграні Генерал у виставі «Варвар і єретик» за романом «Гравець» і головний герой п'єси «Філумена Мартурано» — спектакль йде під назвою «Місто мільйонерів»).
Академік Національної академії кінематографічних мистецтв і наук Росії.[13] Академік Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка».
У 2006 році взяв участь у підготовці видання книги «Автограф століття».
У 1999 році отримав грін-карту за квотою уряду США для видатних діячів мистецтва. Семикімнатний будинок в Америці подарував його шанувальник.[14]
До 2015 року жив на дві країни: три-чотири місяці на рік — зазвичай літо і початок осені — у Гарленді під Далласом (штат Техас), а з вересня по травень — у Москві.
Уболівав за московський футбольний клуб «Спартак».[15]
Смерть
Помер 14 листопада 2020 року в Москві о 6 годині ранку на 86-му році життя.[16] Причиною смерті стала зупинка серця через хворобу нирок і набряк організму на тлі інших хронічних захворювань. Актор був госпіталізований у середині жовтня, але врятувати Армена Джигарханяна не вдалося.[17]
14 листопада 2021 року, через рік після смерті артиста, на його могилі було відкрито пам'ятник, авторами виступили скульптори Ваге і Мікаель Согояни. Прообразом для нього стала головна роль актора у виставі «Бесіди з Сократом».[19]
Дурень кинув камінь у воду, 100 розумних витягнути не можуть.
Актор заявив, що не підписував і не збирається підписувати жодних листів на підтримку Путіна, оскільки «не розуміє як росіяни і українці можуть ворогувати між собою»[20].
Заслужений діяч мистецтв Автономної Республіки Крим (07.05.2001) — за визначний внесок у розвиток мистецтва і культури, самобутню виконавську майстерність і високий професіоналізм[24]
↑Chorekchyan, Khachatur (2005). Армену Джигарханяну 70 лет. Русская Америка. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Армен Джигарханян имеет сейчас гражданство России и США
↑ абАрхівована копія. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 15 серпня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Театр Армена Джигарханяна: Джигарханян. web.archive.org. 2 лютого 2009. Архів оригіналу за 2 лютого 2009. Процитовано 16 серпня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)