У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за травень 2023 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
4 грудня 1991, с. Майдан Львівського району. Долучився до лав ЗСУ у складі Львівського ПКШР, військова частина 2144 28 квітня 2022 року[2]. У Героя залишилися дружина, син, мати, батько та брати, які також стоять на захисті кордонів України.
Загинув у бою з російськими окупантами у місті Бахмут[3]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4].
25 квітня 1980, с. Попільня Сновської громади. У 1997 році закінчив Попільнянську середню школу, потім Щорське СПТУ № 7, отримав професію лісника. З 1998 по 2000 рік проходив строкову військову службу. Згодом працював у ТОВ «Древосновськ». Був мобілізований 16 листопада 2022 року. Служив у військовій частині А0284 на посаді навідника десантно-штурмового відділення.
Загинув поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області[5]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[6].
11427
Кріса Віталій
21.06.1976, м. Львів. Навчався у Ліцеї № 93 Львівської міської ради. Здобув дві вищі освіти у Національному університеті «Львівська політехніка», де також закінчив військову кафедру. У 1996 році був у складі миротворчого батальйону в Югославії. У жовтні 2022 року став на захист Батьківщини до лав 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Боровся із російськими загарбниками на Донеччині. У Віталія Кріси залишилися батьки, дружина та двоє синів.
1978, с. Пчани Жидачівської громади. У 1996 році вступив у лави Збройних Сил України. У 1998 році отримав перший бойовий досвід у складі міжнародних миротворчих сил на території колишньої Югославії. Був відзначений нагородами за виконання миротворчої місії. Син Максим також служить у ЗСУ.
24 квітня був на позиціях Донеччини. І за тиждень загинув. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Нью-Йорк Донецької області[8][9].
11429
Баран Тарас Миколайович
1 жовтня 1985, с. Бартатів, Львівська область. Капітан медичної служби.
Загинув внаслідок влучання ПТУР в машину медслужби й отримав несумісні з життям поранення[10].
Отримав поранення під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут Донецької області 1 травня 2023. Похорон відбувся 20 травня 2023 в селі Білки. Похований на Алеї Слави сільського кладовища[11].
11431
Бовш Віктор
50 років, с. Ромейки Рівненської області. Здобув фах слюсаря у професійно-технічному училищі. Працював будівельником. Під час повномасштабного вторгнення Віктор вступив до лав ЗСУ. Служив у 96-му батальйоні 60-ї окремої механізованої бригади.
Помер в Дніпровському шпиталі внаслідок травм, отриманих під час виконання бойового завдання під Бахмутом на Донеччині. За 11 днів до смерті отримав важке поранення внаслідок ворожого мінометно-артилерійського обстрілу. Похований у рідному селі[12]
11432
Буртин Василь
Селище Великий Березний. був військовослужбовцем 68-го Окремого батальйону Територіальної оборони Закарпаття.
33 роки, м. Харків. Після закінчення школи здобув фах газозварювальника у професійно-технічному училищі. Захоплювався автомобілями, обожнював автоперегони. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік одразу почав допомагати цивільному населенню. Зокрема, возив гуманітарну допомогу по Харкову. Але згодом вирішив взяти до рук зброю та приєднатися до ЗСУ. Служив у 53-й окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Брав участь у боях на Херсонщині й Донеччині.
Загинув на Донецькому напрямку. Похований на Алеї Слави 18-го кладовища в Харкові[14].
11434 … 11437
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 1 травня 2023 року)
2 травня
11437
Кіс Андрій Михайлович
09 грудня 1990, с. Озерце Луцької міської територіальної громади. Служив на посаді водія 2 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів 2 механізованого батальйону.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Нью-Йорк Донецької області[15].
11438
Запоточний Роман
41 рік, м. Дрогобич. Закінчив місцеву школу № 15, а згодом Дрогобицький коледж нафти і газу. Через день після початку повномасштабного вторгнення вступив до лав ТРО та став на захист України. Ніс службу в 67-му окремому батальйоні 103-ї бригади ТРО.
Потрапив під артилерійський обстріл на Куп'янському напрямку[16].
11439
Опришко Олександр
36 років, м. Полтава. Був командиром відділення зенітно-ракетного взводу. У нього лишилися мати та старший брат.
Потрапив під артилерійський обстріл біля села Водяне Волноваського району на Донеччині[17].
11440
Надточій Олексій («Рембо»)
37 років, с. Борозенське Херсонська область. Брав участь в АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії став до лав Збройних Сил. Рідне село Олексія окупували, а батька викрадали російські окупанти. Врешті село Борозенське було деокуповане в листопаді 2022.
Отримав важке поранення у бою за Бахмут і помер 2 травня. Похований 5 травня в рідному селі Борозенське[18]
11441
Печерський Василь Сергійович («Холод»)
3 травня 1980. Розпочав свою трудову діяльність менеджером у ТОВ «Опт-сервіс». Через пів року працевлаштувався на «АрселорМіттал Кривий Ріг» (на той час — «Криворіжсталь») стрільцем-сторожем, згодом працював контролером на контрольно-пропускному пункті. Певний час трудився охоронцем на ЦГЗК. У 2005-му пов'язав своє життя з підземним Кривбасом. Трудився на «Сухій Балці» підземним гірником, машиністом бурової установки шахти «Ювілейна». З 21 березня 2022 року служив в ЗСУ. Ніс службу гранатометником 2-го відділення 3-го штурмового взводу штурмової роти військової частини Т0920.
Отримав смертельні поранення біля Часового Яру Донецької області[19].
11442 … 11449
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 2 травня 2023 року)
3 травня
11450
Мірошниченко Назар
Тростянецька громада. 11 березня 2022 року пішов добровольцем до лав ЗСУ та був зарахований до 247-го окремого батальйону 127-ї окремої бригади Сил територіальної оборони міста Харкова.
14 квітня 1976. Був призваний на військову службу по мобілізації та зарахований до списків особового складу військової частини на посаду командира стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Миколаївка Бахмутського району Донецької області[21].
11452
Яцунік Андрій
1984, с. Новоселівка Коломийського району. Солдат.
Загинув під час бойового завдання поблизу Бахмута Донецької області[22].
11453
Зубрицький Володимир
37 років, м. Покровськ. був командиром 1 аеромобільного відділення, 3 аеромобільного взводу, 7 аеромобільної роти, 2 аеромобільного батальйону військової частини А2120.
Загинув біля населеного пункту Діброва, що на Луганщині. Похорон відбувся 9 травня на кладовищі в Новотроїцькому СО[23].
11454
Ільєв Василь
(«Флорист»)
29 січня 1999, с. Лугове Хмельницького району. Працював в обласному центрі й полюбляв полювання. У 2020 році закінчив Академію Державної пенітенціарної служби за спеціальністю «Психологія». На захист України став на початку масштабної війни 26 лютого 2022. У лютому 2023-го пройшов навчання, де отримав звання офіцера та став командиром взводу.
Загинув 3 травня неподалік Бахмута Донецької області. Похорон відбувся 12 травня 2023. Похований на Алеї Слави кладовища, яке розташоване у мікрорайоні Ракове[24][25][26].
Загинув під час артилерійського обстрілу при виконанні бойового завдання за призначенням поблизу населеного пункту Нетайлове Донецької області[27].
11456
Орехов Сергій ВолодимировичОрден «За мужність» ІІІ ступеняВідзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
19 серпня 1975 р.н., проживав у с. Підгородці на Сколівщині. Працював у Стрийському РВ УПО Львівської області охоронником об'єктів та публічної безпеки. У лютому 2022 року отримав повістку і пішов захищати країну: був стрільцем-снайпером 2-го десантно-штурмового відділення однієї із військових частин Збройних Сил України. До цього мав бойовий досвід у зоні проведення АТО/ООС, нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»[28][29].
В одному із кровопролитних боїв отримав тяжкі поранення голови, внаслідок яких 3 травня 2023 року помер в Олександрівській клінічній лікарні м. Київ. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[6].
11457
…
11462
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 3 травня 2023 року)
4 травня
11463
Хабатюк Олексій
Працював у сфері відновлювальної енергетики, працював у Держагентстві екоінвестицій, очолював Фонд цільових екологічних інвестицій. У 2016—2021 роках працював у департаменті енергоефективності «Нафтогазу». У травні 2022 року став сержантом ЗСУ. 1 травня 2023 повернувся на Донбас з ротації.
Загинув унаслідок уламку від міни під час завдання у Бахмуті[30].
11464
Воронка Віталій
41 рік, с. Сівка-Войнилівська. Зростав у багатодітній сім'ї. Був мобілізований 13 лютого 2023 року. У лавах ЗСУ боєць служив стрільцем 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти. Одружився під час відпустки за 2-3 тижні до загибелі.
52 роки, с. Станіслав Херсонської області. Мешкав з родиною в Херсоні. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну перевіз родину в Іллінці (Вінниця). Був мобілізований у вересні 2022 року.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Первомайське Донецької області. Похований в рідному селі Станіслав[33]
11467
Сергєєв Роман
(«Волонтер»)
35 років, м. Ромни Сумської області. Виріс і навчався у місті Ізмаїл на Одещині. Здобув фах столяра будівельного у вищому професійному училищі № 14 (м. Ромни). Проживав у місті Суми. Працював будівельником. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік активно займався волонтерською діяльністю і допомагав і цивільним, і військовим. Зрештою вирішив долучитися до ЗСУ у листопаді 2022 року. Після навчань у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади Роман вирушив на передову. Був стрільцем-помічником гранатометника.
Загинув під час штурму ворожих позицій біля селища Білогорівка на Луганщині. Ворожий снаряд влучив у бліндаж, де перебував боєць. Похований на Алеї Слави Нового кладовища в Ізмаїлі Одеської області[34].
11468
Кішай Орест
52 роки, м. Новояворівськ. У листопаді 2022 року вступив до лав Збройних сил України.
Загинув поблизу селища Нью-Йорк Донецької області. Залишилася дружина, син, донька та родина[35]
30 років, м. Ніжин Чернігівської області. Закінчив загальноосвітню школу № 13. У 2010-му вступив до Ніжинського професійного аграрного ліцею, де здобув спеціальності тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва і водія автотранспортних засобів. Спершу працював на хлібозаводі в Києві, потім — на автозаправній станції у столиці. Згодом займався будівництвом веж мобільного зв'язку в приватній компанії. У 2021-му здобув категорію водія великовантажних авто. Отримавши повістку, пішов захищати Україну. Служив у 79-їй окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ. Був снайпером 2-ї категорії. За свою службу військовий був нагороджений орденами «За заслуги» та «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Загинув під час виконання бойового завдання у місті Мар'їнка внаслідок вибуху. Похований на Алеї Героїв в Ніжині[36]
Пиріжок Юрій Євгенович Орден «За мужність» ІІІ ступеняНагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІ ступеня
30 квітня 1984, м. Львів. Навчався у середній загальноосвітній школі № 95 міста Львова. Після завершення навчання проходив військову службу в Луцьку. Здобув освіту на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. У мирний час працював у комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівський обласний інформаційно-аналітичний центр медичної статистики». Захоплювався велоспортом, вів активний спосіб життя. Упродовж 2014—2015 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. За особисту мужність був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» II-го ступеня. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини від окупантів. Боронив територіальну цілісність та незалежність держави на східному напрямку у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[38][39].
Загинув на Донеччині в бою з російськими окупантами. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[6].
11476
Котлярський Андрій
(«Кот»)Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»
36 років, м. Бердичів Житомирської області. Молодший сержант. Після закінчення 7 класу разом із батьками переїхав на Київщину — в село Білогородка. Здобув вищу освіту у сфері поліграфії. Займався айкідо та працював за спеціальністю. У 2014 році брав участь в АТО на Донбасі. 24 лютого 2022 йому відмовили у військоматі через велику кількість бажаючих, тому записався в ТРО Білогородки. Після звільнення Київщини разом зі своїм кумом вступив до лав ЗСУ. Служив у підрозділі протиповітряної оборони 1129-го зенітного ракетного полку (в/ч А1232). кілька місяців захищав небо над Київщиною, потім із побратимами вирушив на Сумщину. Там за один день вони збили кілька ворожих дронів і ракету. За це захисників нагородили почесними нагрудними знаками «Сталевий хрест». У лютому 2023 проходив навчання в Німеччині. 27 квітня 2023-го вирушив на Схід України. Загинув через тиждень. Тоді поряд із Андрієм був його кум Микола Ничипорук. Він отримав важкі травми. Помер у лікарні 9 травня — у день, коли відбувався похорон Андрія.
Загинув в селі Єлизаветівка Донецької області. Коли разом із побратимами їхав на бойове завдання, в їхню автівку влучила ворожа ракета. 9 травня похований в Білогордці. Поруч з Андрієм в автівці був його кум Микола Ничипорук, помер в лікарні 9 травня 2023[40].
11477
Швець Олександр
42 роки, м. Бердичів. Став до лав ЗСУ з перших днів повномасштабного вторгнення.
Загинув поблизу населеного пункту Берестове, що на Харківщині[41].
1986, Тульчинська громада. Був стрільцем аеромобільного батальйону
Загинув в результаті ворожого артилерійського обстрілу та стрілецького бою з противником в районі населеного пункту Бахмут Бахмутського району Донецької області[27].
11480
Рогів Микола Васильович
2 вересня 1975, селище Битків Надвірнянського району. Закінчив ліцей у селищі Битків у 1990 році. Був старшим солдатом, кулеметником 1 штурмового відділення штурмової роти, 711 полк охорони (Т0950)
Воїн загинув 5 травня 2023 року при виконанні бойового завдання у селі Іванівське Бахмутського району[43]
23.12.1999, Топила, Нікополський район, Дніпропетровська область. Син волонтерів з Нікопольщини Лілії та Сергія Лях, які активно допомагають ЗСУ і цивільним від початку війни на Донбасі. Після початку Великої війни Максим разом з братом Іваном добровольцями вирушили на фронт. Незадовго до загибелі, під час тяжких боїв за Бахмут, Максим врятував свого молодшого брата, якого тяжко поранило. Він вибіг з будівлі під ворожим вогнем, і відтягнув брата з-під обстрілів, надав професійну медичну допомогу, без якої той би не вижив. Врятувавши брата, сам повернувся на позиції і тримав оборону, хоча міг вийти разом з Іваном.
Браніш Сергій
(«Булат»)Орден «За мужність» ІІІ ступеня
37 років, був родом з Харківської області, проте жив у місті Обухів на Київщині. Здобув середню освіту. Працював будівельником. У 2014 році пішов добровольцем в АТО. Воював у складі батальйону ТРО «Київська Русь». Брав участь у бойових діях у найгарячіших точках: Дебальцеве, Іловайськ, Слов'янськ, Горлівка. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік знову взяв до рук зброю та вирушив на фронт. Він долучився до лав 114-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Був кулеметником у 135-му батальйоні.
Загинув в бою за місто Бахмут на Донеччині. Його життя обірвав ворожий ракетний обстріл. Посмертно Героя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Похованмй в Обухові[45]
1 листопада 2002[46]. Проживав у селі Рихтичі Дрогобицької громади. Навчався у Дрогобицькій гімназії, відтак у Дрогобицькому ВПУ-19. Захоплювався історичною реконструкцією. Військовик 80-ї ОДШБр, помічник гранатометника 4 десантно-штурмового відділення, 1 десантно-штурмового взводу, 3 десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону[47][48].
Загинув при виконанні бойового завдання за призначенням поблизу населеного пункту Іванівське, Бахмутського району. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[6].
Загинув під час ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області. До 15 травня вважався зниклим безвісти. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[51].
11490
Посвалюк Василь
36 років, м. Львів. Після закінчення школи здобував освіту у Вищому професійному училищі № 20. Водночас здобував освіту у Львівській філії Європейського університету. У 2005 році вступив на строкову службу до лав прикордонників. У мирний час працював у деревообробній промисловості. Із початком повномасштабного вторгнення вступив до лав 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Під час виконання бойового завдання отримав складне поранення. Похорон відбувся 15 травня 2023 на Личаківському цвинтарі у Львові[52].
37 років, Скороходівська громада. Мешкав у Полтаві. Молодший сержант, командир відділення 3-ї штурмової бригади. Був учасником Революції Гідності. Його молодший брат Євгеній Юденко загинув під час АТО: бойова машина військових 93-ї окремої механізованої бригади підірвалася на фугасі 21 липня 2014 року біля села Піски на Донеччині. Після загибелі брата Дмитро Юденко добровольцем приєднався до батальйону «Азов» Нацгвардії України й у жовтні 2014 року відбулася його перша ротація. В АТО чоловік служив два з половиною роки. Коли повернувся у мирне життя став співзасновником громадської організації «Єдність і братерство», яка організовує військові вишколи для добровольців та тероборони. 5 квітня 2017-го під час протесту проти забудови кафе в арці в будинку на Соборності, 27, Дмитро Юденко та Олександр Коба отримали ножові поранення. До повномасштабного вторгнення працював на будівництві машиністом баштового крана.
Загинув в районі села Іванівське що під містом Бахмут Донецької області[54].
Загинув поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області. Похований 10 травня в рідному селі[57]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[6].
7 червня 1990, с. Городківка. Молодший сержант, був розвідником-снайпером 1 розвідувального відділення 3 розвідувального взводу розвідувальної роти. Йому назавжди залишається 32 роки.
27 квітня 2023 року в результаті ворожого артилерійського обстрілу в населеному пункті Бахмут Донецької області отримав поранення, евакуйований до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І.Мечникова, а пізніше у Київ, де в реанімаційному відділенні помер 6 травня[59].
11496
Мартинов Євген («Кіпіш»)
39 років, селище Вільшани Харківської області. З дитинства мешкав у Харкові. Навчався у школі № 126 та будівельному технікумі. Потім закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут. Працював на підприємстві металевих виробів. Під час повномасштабного російського вторгнення, у травні 2022 року, чоловік приєднався до лав Національної гвардії України.
Помер 6 травня 2023 року в шпиталі міста Дніпра внаслідок отриманих напередодні поранень під час виконання бойового завдання біля селища Ямпіль на Донеччині. Похований в рідному селищі[60].
11497
Гранчар Микола Петрович («Болгар»)
7 лютого 1991 р, с. Главані Арцизької громади на Одещині. Працював на залізниці, з початком повномасштабного вторгнення записався добровольцем в ЗСУ.
Загинув 6 травня 2023 року в с. Богданівка Бахмутського району внаслідок ворожого артилерійського обстрілу[61]. Пхований 12 травня 2023 р. в рідному селі.
11498
Панаско Віктор
(«Іранець»)
14 грудня 1989, м. Київ. Офіцер Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. С. Бандери (командир Чернігівського обласного загону), сотник Майдану, боєць Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор». Був учасником першого бою «Правого сектору» під Слов'янськом у квітні 2014 року. Спочатку був учасником Революції Гідності. Навесні 2014-го одразу поповнив лави Українського Добровольчого Корпусу «Правий сектор» і поїхав на схід захищати Україну. Після участі в АТО потрапив за ґрати через те, що захищав дружину від нетверезого нападника. Той помер від ножового поранення. Через перевищення необхідної самооборони отримав 15 років ув'язнення. 24 лютого 2022 року Панаско за амністією президента звільнився з ув'язнення і одразу прибув на фронт для захисту України, навіть не встигнувши побачити рідних. Відтоді взяв участь у великій кількості бойових дій, військових операцій.
Загинув у бою під Бахмутом на Донеччині. Отримав смертельне поранення. Похований на Лісовому цвинтарі в Києві. Дружина Наталя Кузнєцова загинула від вогнепального поранення 26 серпня 2024[62][63].
21 серпня1994, с. Вербівці. Згодом родина переїхала до Львова. Навчався у Ліцеї № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради. Здобув освіту у Львівському вищому професійному училищі комп'ютерних технологій та будівництва. У 2015 році вступив на строкову військову службу до лав Національної гвардії України. Пізніше працював у будівельній сфері та займався ремонтами. Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем вступив до лав 125 окремої бригади територіальної оборони.
Загинув у Мар'їнці Донецької області. Похований на кладовищі «Нове» у Рівному[68].
11504
Лядецький Микола Миколайович
11 квітня 1981, м. Хмельницький. Він був стрільцем і сміливцем.
Загинув під час виконання бойового завдання з визволення тіла побратима на Луганщині. Отримав кульові поранення несумісні з життям. Похорон відбувся 12 травня 2023[24].
11505
Гулак Олександр
43 роки, селище Короп Чернігівської області. Навчався у місцевій загальноосвітній школі. Потім здобув фах лісника у професійно-технічному училищі. Працював на будівництвах і дуже любив свою роботу, адже мав до неї хист. Працював із плиткою та каменем. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік пішов до військкомату з наміром захищати рідну країну від окупантів. Спочатку служив у роті охороні Новгород-Сіверського районного центру комплектування та соціальної підтримки, а згодом став військовослужбовцем одного з бойових підрозділів Збройних Сил України. Обійняв посаду водія відділення протитанкових керованих ракет. Брав участь у боях за Бахмут і Лиман, за Харків та Ізюм.
Загинув виконуючи бойове завдання біля міста Ямпіль на Донеччині. Похований в рідному селищі[69].
11506
Демченко Руслан
33 роки, м. Бердичів. Закінчив школу № 4 в місті Бердичів. Потім — здобував фах столяра у Бердичівському професійному будівельному ліцеї № 3. Закінчивши навчання, відкрив власну фірму в Івано-Франківську, працював приватним підприємцем. Понад рік захищав рідну землю, бив окупантів, сумлінно виконував свій громадянський обов'язок, залишався вірним українському народові та військовій присязі.
Загинув поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області[70].
11507
Підлужний Павло
(«Апостол»)
29 жовтня 1975. До повномасштабного вторгнення РФ в Україну чоловік 15 років разом із сім'єю жив у Польщі, де працював столяром. У лютому 2022 року, коли почалася велика війна, сім'я повернулася в Україну. Водій розвідувального відділення розвідувального взводу 102-ї бригади ТРО ім. полковника Дмитра Вітовського.
Загинув у селі Зелене Поле Волноваського району Донецькій області[71]
11508
Киричок Олександр Юрійович
(«Доброта»)
55 років, с. Старий Остропіль Хмельницької області. Жив у Полтаві. Закінчив Полтавський будівельний технікум транспортного будівництва, де опанував професію техніка-механіка. В мирному житті працював будівельником. Служив у 110-ій окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Був стрільцем-снайпером. Сержант
Загинув внаслідок штурмових дій окупантів у районі міста Авдіївка на Донеччині. Похований на Алеї Слави Затуринського кладовища Полтавщини. Залишилися дружина, двоє синів, невістка й онук[72].
11509
Яцюк Іван
31 рік, с. Шкроботівка. Служив кулеметником 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти в/ч А4248, 54ОМБр.
17 липня 1994, м. Біла Церква. Воїн 3-ї окремої штурмової бригади, ветеран-доброволець ОЗСП «Азов» з 2014 р. захищав Україну у самих «найгарячіших» точках. Мобілізований 6 квітня 2022 Хмельницьким РТЦК та СП на військову службу. Головний сержант-командир відділення взводу спостереження розвідувальної роти військової частини А4638.
Загинув поблизу Бахмута під час артилерійського обстрілу віддавши своє укриття пораненому бійцю і медику, який надавав йому допомогу. Похорон відбувся 15 травня 2023, похований на Алеї Героїв, Сухоярський цвинтар[74].
18 червня 1979, м. Біла Церква. Навідник 2-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу 2-гої штурмової роти 2-го штурмового батальйону військової частини А4638. Мобілізований 23 травня 2022 року Білоцерківським РТЦК та СП на військову службу
Загинув під час виконання бойового завдання, пов'язаного з захистом територіальної цілісності та державного суверенітету України біля м. Бахмут Донецької області. Похорон відбувся 12 травня в Храмі Покрови Божої Матері[75].
11516
Ванько Ігор
У мирному житті працював провідником вагонів поїзда. Він мріяв стати рятувальником у ДСНС. У 2019 році вступив до лав Нацгвардії України та віддано виконував свій обов'язок.
Загинув в районі Спірного Донецької області. Загинув внаслідок мінометного обстрілу[76].
25 червня 1996, м. Львів. Навчався у Ліцеї № 8 Львівської міської ради. Закінчив Львівське вище професійне училище ресторанного сервісу та туризму, здобув професію «кухар, кондитер». Після завершення навчання обіймав посаду шеф-кухаря у місцевих закладах, зокрема «Атляс» та «ДеЛюкс». Згодом — у ресторанній сфері у Варшаві, Ґданську та Закопаному. Із початком повномасштабної війни повернувся до України та вступив до територіальної оборони. Під час виконання бойового завдання отримав поранення, але повернувся на фронт. Згодом захищав Україну на східному напрямку у складі 3 окремої штурмової бригади ЗСУ (раніше — ССО «Азов»).
4 січня 1979, м. Хмельницький. У 2014 році воював в АТО. Водій-механік 3-ї штурмової роти 2-го штурмового батальйону 3ОШБр. Останні місяці служив на Бахмутському напрямку.
Загинув при штурмі ворожих позицій. Він виїхав в напрямку до ворога на своїй М113, щоб прикрити піхоту, яка штурмувала окупантів, чим збив з пантелику противника і кардинально повпливав на перебіг бойових дій. Похований 15 травня 2023 на Алеї слави на кладовищі в мікрорайоні Ракове, м. Хмельницький[80].
16 лютого 1984, м. Хмельницький. Пішов добровольцем в серпні 2022. Захищав Україну в лавах 3-ї окремої штурмової бригади, 3-ї штурмової роти, 2-го штурмового батальйону.
Похований 15 травня 2023 на Алеї слави на кладовищі в мікрорайоні Ракове, м. Хмельницький[80].
11521
Грошев Сергій («Баблос»)
35 років, с. Сергіївка Донецької області. Жив у Краматорську. Потім поїхав на заробітки до Києва. Згодом почав їздити на роботу за кордон. Одружився, виховував дітей. Придбав будинок для сім'ї, в якому вони так і не встигли пожити. У 2021 році пішов на військову службу за контрактом до ЗСУ. Служив у 81-й окремій аеромобільній бригаді. Воював в ООС на Донбасі. Під час повномасштабного вторгнення повернувся до лав рідної бригади та знову став на захист рідної країни від окупантів. Служив на посаді оператора відділення артилерійського дивізіону.
Загинув наслідок ворожого ракетного обстрілу по місту Краматорськ на Донеччині. Похований на Алеї Героїв у Краматорську[81].
11522
Дмитренко Тарас Петрович («Тара»)Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»Орден «За мужність» ІІІ ступеня
25 років, с. Забране Житомирської області. Жив у Києві. Закінчив Київський вище професійне залізничне училище імені Володимира Кудряшова. Працював у службі доставки піци. Цікавився археологією. 24 лютого 2022 року став військовослужбовцем Збройних Сил України. Служив у 3-й окремій штурмовій бригаді (колишній «Азов» ССО). Був оператором протитанкового відділення роти вогневої підтримки штурмового батальйону. Боронив Київщину, Херсонщину, Запоріжжя та Донеччину. У лютому 2023 року Тарас був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ — почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест».
Загинув під час штурму ворожих позицій в районі міста Бахмут на Донеччині. Похований в рідному селі[82][83]
11523
Ільїнов Сергій
(«Єгер»)
56 років, селище Кириківка Сумської області. Добре орієнтувався у лісі, тому на війні отримав позивний Єгер. Працював за кордоном. став військовослужбовцем 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Обійняв посаду стрільця-снайпера і вирушив на передову, щоб повернутися додому із перемогою.
Загинув під час виконання бойового завдання біля селища Ямпіль на Донеччині. Похований в рідному селищі[84]
27.05.1983, м. Київ. Після закінчення школи пішов навчатися до Київського національного університету технологій і дизайну. Працював будівельником і слюсарем. 24 лютого 2022 року чоловік, попри відсутність військового досвіду, вирішив захищати рідну країну від російських окупантів. Обійняв посаду старшого стрільця-оператора та вирушив на передову. Нагороджений: Відзнакою командувача Сухопутних військ ЗСУ — нагрудний знак «За особисту хоробрість» 30.04.2023, Орденом «За мужність ІІІ ступеня»
Загинув 08.05.2023 біля Предтечине Донецької області. Виконуючи бойове завдання, потрапив під ворожий мінометний обстріл та отримав смертельні поранення. Похований на Лісовому цвинтарі у рідному Києві[85].
20 лютого 1992, с. Радчка, Тисменецького району.[88] В 2009 році вступив на факультет історії Прикарпатського університету. Закінчив 2014 року та розпочав навчання в аспірантурі кафедри історії слов'ян де працював над темою пов'язаною з релігійною політикою Російської імперії в Галичині в період Першої світової війни[89]. В 2022 році вступив до лав Збройних сил.
Загинув 8 травня 2023 року поблизу міста Бахмут[89].
11528
Шевчук Віталій Петрович
30.09.1987, м. Луцьк. Був призваний на військову службу по мобілізації до складу військової частини на посаду старшого стрільця 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону.
Загинув 08.05.2023 під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України в районі населеного пункту Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області[90]
11528
…
11528
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 8 травня 2023 року)
9 травня
11529
Яланський Володимир
33 роки, м. Калуш. Був мобілізований до ЗСУ 2 березня 2022 року. Служив водієм мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу.
Загинув на Донеччині під час обстрілу російськими військовими[91].
Закінчив Донецький державний університет управління (1993). Кандидат наук з державного управління (2005), доцент (2010) кафедри соціальної філософії та управління Факультету соціально-гуманітарних технологій та менеджменту. У 2014 році воював у складі українських добровольчих батальйонів в АТО. Отримав поранення. Після початку повномасштабного вторгнення долучився до Київської ТРО. Двічі був поранений, лікувався в шпиталі і кожного разу прагнув повернутися на фронт
Загинув під уламками багатоповерхівки, яка склалася в результаті вибуху в Бахмуті[92].
11531
Мальцев Андрій Михайлович
22 жовтня1993, м. Стрий. Працював у «Фокстроті». У вільний час захоплювався футболом та був диджеєм. З початком повномасштабного вторгнення воював у складі 125-ї окремої бригади тероборони. Виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині.
В Андрія залишилися мама, дружина, двоє дітей[77].
11532
Нестор Володимир
29 років, м. Львів. Навчався у Львівському інституті Міжрегіональної Академії управління персоналом. Займався футболом та змішаними бойовими мистецтвами. Із перших днів повномасштабної війни добровольцем пішов на війну. Брав участь у звільненні Сумщини, згодом виконував бойові завдання на східному напрямку у лавах 3-ї окремої штурмової бригади.
15 серпня 1990, м. Севастополь. У 2012 році закінчив кафедру геодезії та картографії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Згодом оселився на Хмельниччині. З 2015 року працював у патрульній поліції міста Хмельницький. Служив у патрульній поліції. У складі підрозділу «Тор» воював на Донбасі. В 2022 став на захист України. Воював у лавах 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура»
Загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Похорон відбувся 13 травня 2023. Похований на Алеї Слави кладовища, яке розташоване у мікрорайоні Ракове міста Хмельницький[24][25][93].
11534
Івлєва Анастасія
20 років, м. Херсон. Закінчила Херсонський базовий медичний фаховий коледж. Потім вступила до Національного медичного університету імені Олександра Богомольця. Під час повномасштабного російського вторгнення рідне місто дівчини було окуповане. Певний час вона займалася волонтерською допомогою, допомагала цивільним мешканцям. Згодом виїхала до Києва та приєдналася до лав Збройних Сил України. Навчала військових першій медичній допомозі, а потім вирушила для виконання бойових завдань на передову. Після Київської області поїхала служити бойовим медиком під Донецьку область, де залишилась назавжди 20-річною захисницею.
Загинула внаслідок ворожого ракетного удару, виконуючи бойове завдання на Донеччині. Тіло було кремоване в Києві. Похована на кладовищі Геологів у Херсоні[94]
11535
Жилінський Артем («Жулік»)
40 років, м. Київ. За фахом був юристом. Здобув вищу освіту в Національній академії внутрішніх справ. У цивільному житті займався підприємницькою діяльністю. Захоплювався стрільбою, займався рукопашним боєм. З початком повномасштабної війни чоловік обороняв столицю у складі місцевої ТРО. У травні 2022 року вступив до лав ЗСУ. Служив у 67-ій окремій механізованій бригаді, був командиром взводу. Брав участь у багатьох спецоперація на Харківщині й Донеччині.
Зазнав важкого поранення 3 травня під час оборони від російських окупантів міста Бахмут Донецької області. Врятував побратима, але сам не вижив, помер в шпиталі. Похований на Алеї Слави Лісового кладовища Києва. Залишилися мама, дружина, дві доньки, а також інші рідні, друзі та побратими.
1985, м. Дніпро, закінчив школу № 115, потім Будівельну академію, мав свій бізнес, займався світлопрозорими фасадами. На захист країни став ще у 2014 році, учасник АТО, проте говорив що те що було в 2015 це квіточки в порівнянні з 2022. Командир 2-го відділення 2-го взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових ракетних комплексів, військової частини A1302. Визволяв Сумську та Харківську область. Останні місяці провів під Бахмутом. Молодший сержант. Коли їх перевели на Бахмут в першу ж ніч їх місце знаходження здали місцеві, був прильот, через те, що Артур збирався на позицію він був вже в броніку і казці, коли почався обстріл всі хлопці спустилися в підвал в гаражі, проте через секунду від гаража нічого не залишилось і їх привалило бетоном. Артур витяг двох побратимі з-під завалів.
Загинув обороняючи місто Бахмут на дорозі до міста під час обстрілу. Залишився маленький син[96][97]
11538
Панасюк Андрій
31 рік, с. Залісці, Тернопільська область. Коли одружився, тоді сім’я придбала будинок у селі Тилявка. Після повномасштабного вторгнення був призваний до лав Збройних Сил України, служив стрільцем-помічником гранатометника.
Загинув на Донеччині. Похований в рідному селі на місцевому кладовищі [73]
11539
…
11544
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 9 травня 2023 року)
10 травня
11545
Брус Богдан Дмитрович
4 січня 1966, с. Рашків Коломийського району. З 2015 року брав участь у бойових діях в зоні АТО. Штаб-сержант.
Похорон відбувся 20 травня 2023. Загинув на Донеччині[101].
11549
Мельник Данило («Кенон»)Медаль «За військову службу Україні»Нагрудний знак «За доблесну службу»
30 років, с. Устимівка Київської області. Талановитий бандурист та хорист Патріаршого Собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві. В дитинстві співав в хорі «Чумаки». Закінчив музичну школу ім. М.Лисенка. Згодом закінчив магістратуру Київського університету культури і мистецтв, де навчався по класу бандури на факультеті музичного мистецтва. Викладав музичне мистецтво в Київській гімназії № 48. У 2014 році пройшов битву за Іловайськ в складі батальйону «Донбас». Після повернення співав у хорі в соборі, викладав уроки мистецтва школярам і постійно давав благодійні концерти. Відзначений нагрудним знаком «За доблесну службу», медаллю «За військову службу Україні». Опановував професію оператора БПЛА,
Отримав осколкові поранення голови та грудної клітини під Бахмутом під час виконання бойового завдання, на яке пішов добровільно замість пораненого побратима. Похорон відбувся 21 травня 2023 у Михайлівському Золотоверхому соборі. Похований на Алеї Слави на Лісовому кладовищі Києва[102].
32 роки, м. Нетішин. старший солдат, сапер інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення в/ч А 0693
Загинув під час бою у російсько-українській війні поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області. У нього залишилися мама, дружина, син, сестра і двоє братів. Похорон відбувся 15 травня в Нетішині[103][104]
24 липня1993, м. Краматорськ, Донецька область. В 2000 році пішов у перший клас СЗШ № 25 м. Краматорськ. Школу закінчив у СЗШ № 16 в м. Краматорськ. В період з 2011 по 2012 рік проходив строкову службу. Останні роки після працював закордоном. У лютому 2023 був мобілізований до лав Збройних сил України. Солдат, стрілець стрілецького відділення
21 рік, м. Тернопіль. Після школи навчався у Тернопільському центрі професійно-технічної освіти. Отримав професії слюсаря, електрозварника, водія. В юнацькі роки займався плетінням з рогози. Певний час працював за кордоном. Потім повернувся на Батьківщину та влаштувався на фірму «ТДК». У 2023 році підписав контракт та вступив до лав ЗСУ. Службу ніс у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Був водієм гранатометного відділення взводу вогневої підтримки гірсько-штурмової роти 8-го батальйону.
Загинув поблизу села Білогорівка на Донеччині через мінометний обстріл. Похований на Микулинецькому кладовищі. Залишилися батьки, дружина, син, сестра, бабусі та дідусі[107]
11562
Шафранський Ростислав
24 роки, м. Львів. Закінчив Перемишлянський професійний ліцей. Потім проходив службу у військовій частині. На початку повномасштабної війни вступив до лав територіальної оборони. Згодом воював на Сході України у лавах 24 ОМБр імені короля Данила.
Похорон відбувся 18 травня 2023. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові[108]
11563
Тягій Сергій Васильович
15 січня 1979, м. Феодосія, АР Крим. Здобув військову освіту в Одеському інституті сухопутних військ, до 2005 року служив у лавах Збройних Сил України. З 2000 року жив і працював в Ужгороді. У 2006 році одружився. Служив у 68-му окремому батальйоні 101-шої окремої бригади територіальної оборони.
Загинув з побратимами на Бахмутському напрямку. Похорон відбувся 21 червня в Ужгороді[109][110].
11564
Гутай Іван Іванович («Баракуда»)
25 грудня 1990, м. Ужгород. Воював в АТО у 2014 році. Проходив строкову військову службу в українській армії. У 2015 році пішов добровольцем у зону проведення АТО. Служив у 68-му окремому батальйоні 101-шої окремої бригади територіальної оборони.
Загинув з побратимами на Бахмутському напрямку. Похорон відбувся 21 червня в Ужгороді[109][110].
11565
Ходанич (Гичка) Богдан Антонович
30 березня 1970, м. Ужгород. З 1992 року почав працювати в «Укрексімбанку», де згодом обійняв посаду начальника відділу й пропрацював у цій установі майже 31 рік. Служив у 68-му окремому батальйоні 101-шої окремої бригади територіальної оборони.
Загинув з побратимами на Бахмутському напрямку. Похорон відбувся 21 червня в Ужгороді[109][110].
11566
Буртин Василь
10 травня 1992, селище Великий Березний, Закарпаття. Служив у 68-му окремому батальйоні 101-шої окремої бригади територіальної оборони.
Загинув з побратимами на Бахмутському напрямку[110].
11567
Мешко Валентин
24 вересня 1997, с. Тур'ї Ремети, Закарпаття. Служив у 68-му окремому батальйоні 101-шої окремої бригади територіальної оборони.
Загинув з побратимами на Бахмутському напрямку[110].
11568
Пилипів Едуард
Родом з Харківської області. Служив у 68-му окремому батальйоні 101-шої окремої бригади територіальної оборони.
Загинув з побратимами на Бахмутському напрямку[110].
11569
Кусик Віталій
м. Київ. Залишилося двоє дітей. Служив у 68-му окремому батальйоні 101-шої окремої бригади територіальної оборони.
Загинув з побратимами на Бахмутському напрямку[110].
Куженко Андрій Михайлович
Селище Широке. Був водієм стрілецького відділення.
Загинув у Донецькій області поблизу населеного пункту Водяне[111].
Цибін В'ячеслав
49 років м. Одеса старший солдат, гранатометник механічної роти.
Загинув у Донецькій області поблизу населеного пункту Курдюмівка[111].
Никифорчук Олексій
(«Тихий»)
35 років, с. Пиріжна Одеської області. Після закінчення школи здобув фах бригадира колії в Одеському професійному училищі залізничного транспорту. Працював далекобійником за кордоном. У грудні 2022 долучився до лав ЗСУ. Обіймав посаду старшого водія-радіотелефоніста стрілецького відділення 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.
Загинув біля селища Озарянівка на Донеччині. Похований у рідному селі[112]
22 лютого 1973, м. Ужгород. Навчався у школі № 7, вищу освіту здобув на фізичному факультеті Ужгородського національного університету. Після закінчення його призвали на строкову службу в ЗСУ. Відслуживши, присвятив життя педагогічній діяльності — 27 років пропрацював майстром виробничого навчання у професійно-технічному навчальному закладі, де ділився своїми знаннями та вміннями з учнями.
19 років, с. Першокостянтинівка Херсонської області. Здобув середню освіту. Займався спортом, вів активний спосіб життя. З юних років ріс патріотом, дуже любив Україну та прагнув жити у вільній країні. Під час повномасштабного російського вторгнення 18-річний хлопець пішов захищати свою Батьківщину від окупантів. Став бійцем 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», що у складі 53-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Хотів звільнити від окупантів рідне село, в якому залишилися його батьки.
Загинув біля села Іванівське на Донеччині. Виконуючи бойове завдання отримав смертельне поранення внаслідок ворожого обстрілу з РПГ. Похований в селі Тинне на Рівненщині[114].
Предводітєлєв Артем
33 роки, м. Соснівка Львівської області. Навчався у Червоноградській загальноосвітній школі № 14. Під час повномасштабного вторгнення, у березні 2023 року, чоловік пішов на війну, щоб захистити свій дім і рідних. Воював у складі військової частини А4084 Збройних Сил України. Був стрільцем-санітаром.
Загинув під час виконання бойового завдання біля міста Торецьк на Донеччині. Похований на Алеї Слави у рідному місті[115]
24 березня 2002, с. Вахнівці Хмельницької області. Навчався у Зеленокуриловецькій школі. Потім здобув фах ветеринара у Кам‘янець-Подільському коледжі сільського господарства. Після завершення навчання пішов на військову службу за контрактом до ЗСУ. Під час повномасштабного російського вторгнення Іван служив у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Разом із побратимами обороняв Бахмутський напрямок[116][117][118].
Загинув біля села Іванівське під Бахмутом на Донеччині. Під час штурму отримав смертельне вогнепальне поранення у скроню. Похований у рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[51].
2 червня 2002, м. Олександрія Кіровоградської області. Навчався в місцевій загальноосвітній школі № 15. Потім здобув професію автослюсаря в Олександрійському професійному аграрному ліцеї. Займався спортом, захоплювався боксом. У 2020 році був призваний на строкову службу. А в 2023-му підписав контракт зі Збройними Силами України та вирушив захищати Україну. Воював на посаді номера обслуги у лавах 80-ої окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Разом із побратимами боронив Донеччину[119][120][121].
Загинув біля села Іванівське під Бахмутом на Донеччині. При виконанні бойового завдання отримав осколкові поранення внаслідок ворожого обстрілу. Похований на кладовищі села Скаливатка. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[122].
Кваша Артем Васильович
10 травня 1992, с. Першотравневе Ізмаїльського району. Навчався в Ізмаїльському ПТУ № 38. Тривалий час займався ремонтом квартир в Одесі.
Загинув 11 травня поблизу селища Курдюмівка Бахмутського району. Похований 16 травня у рідному селі[123].
Мисак Роман
40 років, м. Львів. Навчався у політехніці за напрямком «Комп'ютерна інженерія». Після завершення навчання працював у сфері комп'ютерних технологій та у транспортній галузі. Із початком повномасштабного вторгнення чоловік активно займався волонтерською діяльністю для потреб ЗСУ та переселенців. Згодом став на захист України та виконував бойові завдання на східному напрямку.
29 років, с. Назірна Коломийського району. У лавах ЗСУ служив інспектором прикордонної служби 3 категорії — помічником гранатометника.
Воював на Донецькому напрямку. Там і загинув[125].
11571
Казарян В'ячеслав
23 червня 2000, м. Семенівка. У 2018 році закінчив місцеву школу I—III ступеня № 1. Далі навчався у Національному Університеті «Чернігівська політехніка». Проходив строкову військову службу. Після початку повномасштабної війни служив у складі одного з підрозділів військової частини А0666.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині[126].
11572
Базьо Іван
Селище Климовиця Хустського району. Добровільно став на захист України.
Корнілов МихайлоНагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
м. Харків. Випускник факультету міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу Каразінського університету. Мав звання молодшого сержанта та служив стрільцем відділення взводу стрілецької роти. З початком повномасштабної війни без вагань вступив добровольцем до лав ЗСУ. Брав участь у контрнаступі при визволенні Харківської області. За час служби захисник отримав три нагороди: почесну відзнаку 127-ї окремої бригади територіальної оборони 3-го ступеня, нагрудний знак Міністерства оборони України «Знак пошани», медаль «За оборону міста-героя Харків».
Загинув в районі бойових дій поблизу Оріхово-Василівки[128]
11574
Комісаренко Богдан(«Комісар»)
30 років, м. Лозова Харківської області. Навчався у колегіумі № 2. Потім закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ за спеціальністю «Слідство та дізнання». Працював слідчим у Лозівському відділі поліції. Після звільнення служив за контрактом у Національній гвардії України у Павлограді на Дніпропетровщині. Пізніше працював за кордоном. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік повернувся на Батьківщину та вступив до лав ТРО у рідному місті. Служив стрільцем у 113-й окремій бригаді територіальної оборони Збройних Сил України. Неофіційно був командиром свого відділення.
Загинув під час штурмових дій біля села Григорівка на Донеччині. Похований в рідному місті[129]
34 роки, Казахстан. З дитинства жив у селищі міського типу Немирів Львівської області. Після школи закінчив Львівське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту та опанував фах помічника машиніста і слюсаря. У березні 2022 долучився до лав 103-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Обійняв посаду стрільця 66-го батальйону та вирушив на передову.
Загинув під час артилерійського та мінометного обстрілу позицій українських військових біля села Крохмальне на Харківщині. Похований у селищі Немирів на Львівщині[130][131][132]
11576
Малигін Костянтин Сергійович
Молодший сержант, командир третього стрілецького відділення, 3-го стрілецького взводу, 2-го стрілецької роти в.ч. А7400. Добровільно пішов захищати країну від агресора і був прийнятий до ТРО м. Харків 18.03.2022 року. 14.09.2022 року отримав перше поранення в районі нп. Великі Проходи Харквівської області, але після реабілітації разом зі своєю бригадаю відправився захищати кордони Країни в Бахмутський район Донецької області. 16.03.2023 року отримав друге поранення та після реабілітації повернувся у розпорядження своєго підрозділу на Бахмутському напрямку.
На околицях населеного пункту Оріхово-Василівка, Бахмутського району Донецької області очолив штурмову групу, яка виїхала на БМП-2 для знищення противника. Основним завданням було зайняти та зачистити першу лінію оборони противника. На під'їзді до місця розгортання в БМП-2 було пряме попадання ворожого протитанкового снаряду. Загинув на місці[133].
11577
Кундич Ігор
23 червня 1968. Навчався у Дрогобицькій ЗОШ № 8, згодом у Дрогобицькому механіко-технологічному коледжі. Працював на Долотному заводі, згодом займався приватними ремонтними роботами. З початком повномасштабного вторгнення ворога з березня вирушив на фронт та став на захист України. Служив старшим сержантом 4-ої окремої танкової бригади ЗСУ.
23 квітня воїн отримав сильні поранення в Бахмуті. Незважаючи на спроби лікарів врятувати йому життя, 12 травня дрогобичанин помер[134].
8 жовтня 1999, с. Бочечки, Сумська область. Закінчив 9 класів сільської школи та вступив до Політехнічного технікуму Конотопського інститут Сумського державного університету, спеціальність « Будівництво та експлуатація будівель і споруд». З 2019 по 2021 проходив строкову службу. З 2021 року жив та працював у Польщі. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, повернувся з-за закордону та був призваний по мобілізації на військову службу. З липня по серпень 2022 року знаходився на військових навчаннях у Великій Британії.
Загинув 12 травня 2023 року поблизу м. Бахмут внаслідок вибуху. Похований на Алеї слави в Конотопі. Залишилася дружина Анастасія і батьки[135].
16 березня 1986, с. Уди, Харківська область. Працював на пилорамі. Долучився до ТРО добровольцем 10 березня 2022 року. Солдат-оператор механізованої роти в\ч А7400 127 бригади 227 батальйону. Звільняв Харківщину, потім ніс службу у населеному пункті Козача Лопань, де отримав своє перше важке поранення 15 червня 2022 року.
Загинув в с. Оріхово Бахмутського району Донецької області. Залишилося 5-ро дітей. Похований на Алеї Слави Золочівського кладовища[137].
Загинув поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання[140]. Похований 17 травня в рідному селі. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[51].
11581
Сушко В'ячеславВідзнака Президента України «За оборону України»
36 років, с. Лозуватка. Мешка в Кровому Розі. Воював у 92-й окремій механізованій бригаді, боронив Харків, Куп'янськ та Луганщину. Був нагороджений численними медалями за військову доблесть та відзнакою Президента України «За оборону України».
Загинув біля с. Новоселівське Сватівського району Луганської області. Похований 19 травня 2023 у с. Лозуватка[141].
11582
Грицеляк Олег
30 років, с. Підбірці Львівської області. Після завершення навчання проходив строкову військову службу у лавах 45 полку оперативного призначення імені Олександра Красіцького Нацгвардії України. Згодом працював у приватному підприємстві. Із перших днів повномасштабного вторгнення вирішив стати на захист країни. Воював у «гарячих» точках фронту в складі 36 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Похорон відбувся 18 травня 2023. Похований у Підбірцях на місцевому цвинтарі[108]
11583
Масло Олександр
1995, Селидівська громада.
Загинув від отриманих поранень у бою. Похорон відбувся 20 травня на Ступному (новому) цвинтарі[142].
Загинув від отриманих поранень під час виконання бойового завдання на Луганщині[143]
11585
Кириченко Ігор
12 травня 1997, с. Спас Калуського району. 22 лютого 2023 мобілізований до лав ЗСУ в Калуші. Того ж дня пройшов медкомісію, хоча мав хворе серце. В нього були виписки з 2010 року, що майже кожні два роки він лікувався. Далі був відправлений на військові навчання і після двох місяців вишколу. Служив у другому відділені окремого кулеметного взводу 419 батальйону військової частини А4809.
10 травня отримав важкі уламкові поранення на Бахмутському напрямку. Його відвезли в лікарню і зробили операції. Помер під час операції у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені Мечникова[144].
9 грудня 1986, м. Тернопіль. Вчився у школі № 15, потім технічному коледжі. Працював на підприємствах, робота зазвичай була пов'язана з металом. Був гранатометником десантно-штурмового батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[145].
Загинув у районі Бахмута Донецької області під час виконання бойового завдання[146]. Похований 18 травня на Микулинецькому кладовищі в Тернополі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[51].
11587
Бойко Андрій
39 років, м. Львів. В 1999 р. закінчив Скнилівську СШ, у 2009-му — у поліграфічний технікум. 2010 року одружився, виховував сина Назара. Мешкав в селі Лапаївка біля Львова.
21 жовтня 1988, м. Дніпро. Закінчив Національну металургійну академію України. Молодший сержант, служив командиром 2-го розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини А7408 128 окремої бригади Сил територіальної оборони. Брав участь у звільненні Харківщини, був нагороджений почесною відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест».
Народився та провів дитинство в селі Слобода. Проживав в місті Хотин. Служив у складі 23 батальйону «Хортиця» 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади
1977. Був мобілізований в жовтні 2022 року. Головний сержант служив інспектором прикордонної служби другої категорії, був оператором групи переносних зенітно-ракетних комплексів.
Військовослужбовці ЗС України. (для доповнення за 13 травня 2023 року)
14 травня
11590
Томащук Андрій
1991, проживав у селищі Ворохта Надвірнянського району. Служив кулеметником третього відділення, третього взводу, другої стрілецької роти однієї з військових частин ЗСУ.
Загинув неподалік населеного пункту Первомайське[154].
11593
Біскуп Іван
(«Джон»)
15 січня 1990, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 97 міста Львова. У 2007 році чоловік закінчив колишній Львівський професійний ліцей комп'ютерних технологій, згодом вступив до Закарпатського державного університету. У мирний час працював у галузі поліграфії, згодом обіймав посаду менеджера на місцевому підприємстві. Певний час працював у Польщі та Ізраїлі. На початку повномасштабної війни вступив до лав 93 окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Воював на східному напрямку фронту.
26 вересня 1992, м. Івано-Франківськ. Навчався в школі №7. Солдат штурмової роти 711-го полку охорони (Т0950).
19 травня відбувся похорон. Похований на Алеї героїв в селі Чукалівка[156][157].
11595
Павелко Павло
30 років, м. Кривий Ріг. Був випускником Міжрегіонального центру професійної перепідготовки, що знаходиться у Центрально-Міському районі. 17 лютого 2023 року Павло став до лав 128-ї бригади Територіальної оборони
Загинув під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку[158]
11596
Нофлік Сергій
47 років, м. Севастополь. Закінчив Волноваське професійно-технічне училище. Після завершення навчання проходив військову службу. Протягом 12 років працював шахтарем у Вугледарі. У 2015—2016 роках виконував бойові завдання у зоні АТО. Коли почалась повномасштабна війна вивіз родину до Львова і тоді ж добровольцем увійшов до лав 65 окремої механізованої бригади. Воював на території Запорізької області.
Загинув на території Запорізької області. Похорону відбувся 22 квітня 2023, похований на Личаківському цвинтарі[159]
11597
Церковний Андрій
47 років, м. Львів. Здобув освіту в Львівському будівельному технікумі. Після цього проходив військову службу у Бердичеві Житомирської області. У мирний час працював у будівельній сфері та захоплювався рибальством. Коли почалася повномасштабна війна, попри те, що був звільнений із військової служби за станом здоров'я, добровільно вступив до ЗСУ. Воював на східному напрямку в лавах 24 бригади.
Загинув на Донеччині. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові 24 травня 2023[160].
11598
Долголіков Геннадій
(«Штерн»)
35 років, АР Крим. Навчався у середній школі № 17 Феодосії. У 2010 році закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, де вивчав банківську справу. Через 5 років здобув освіту в Академії адвокатури України. Жив у Києві. Працював у різних компаніях. Останнім місцем роботи був «KredoBank», де обіймав посаду program development manager. З початком повномасштабної війни і сам став військовослужбовцем, приєднавшись до лав 125-ї окремої бригади ТРО ЗСУ. Брав участь у боях на Харківщині та Донеччині. Під час служби продовжував займатися волонтерською діяльністю, щоб допомагати військовим закривати потреби на фронті.
Помер в лікарні внаслідок важкого поранення, яке отримав у бою з окупантами під Бахмутом 2 лютого. Похований на Берковецькому кладовищі у Києві[161].
11599
Сушик Олександр («Сова»)
55 років, с. Замости Волинської області. Усе життя прожив у селі Мишів. Здобув фах тракториста-машиніста у СПТУ № 21 в селі Овадно. Останнім часом працював за кордоном. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вирішив одразу повернутися на Батьківщину та стати на її захист. Він приєднався до лав 4-ї окремої танкової бригади Збройних Сил України та вирушив на передову.
35 років, народився і виріс у смт Сарата Одеської області. Після школи опанував роботу будівника і займався виконанням будівельних робіт. На початку повномасштабного вторгнення волонтерив у Миколаєві. На початку весни 2023 року отримав повістку. Служив штурмовиком 2-ї роти 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[163][164].
Загинув у боях під Бахмутом. Похований 21 травня 2023 року в рідному селищі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[6].
Андрієць Іван Васильович
(«Старшина»)
9 грудня 1965, с. Ковалівка, Полтавська область. Вйськовий окремого зведеного штурмового загону ПРТЦК та СП «ОДІН», старший сержант.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі лісу «Серебрянське лісництво» н.п. Діброва Луганської обл., внаслідок пострілу ворожого снайпера, захищаючи територіальну цілісність Україні від російської агресії[165].
Ніколас Меймер
(«Сімо»)
6 квітня 1977, м. Бойзі, штат Айдахо. Ветеран сил спеціальних операцій США. У 2018 році вийшов на пенсію. Напередодні російського вторгнення Маймер викладав англійську в Іспанії. Спочатку служив в Інтернаціональному легіоні, але згодом зрозумів, що хоче не просто воювати, а й навчати українських армійців, тому перевівся і служив у 135-му окремому батальйоні 114-ї бригади тероборони.
Потребує уточнення. Загинув до 14 травня 2023 в Бахмуті внаслідок російського артилерійського обстрілу[166].
Отримав несумісні з життям травми в бою на Луганщині[168].
11602
Рубаха Богдан Васильович
40 років, с. Старий Милятин. Молодший лейтенант, командир стрілецької роти.
Загинув поблизу містечка Часів Яр Бахмутського району Донецької області[169].
11603
Ходаківський Богдан
1 березня 2000, м. Узин, Білоцерківський район Київської області. Член збірної Київської області, переможець і призер чемпіонатів України зі стрибків із жердиною. Служив снайпером.
2 вересня 1975, м. Володимир. Був мобілізований у лютому 2023 року. Рядовий, обіймав посаду водія механізованої роти.
Загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині внаслідок артобстрілу. Похорон відбувся 19 травня 2023, похований в селі Федорівка біля Володимира[172].
11605
Колодяжний Андрій
32 роки, с. Германівка Харківської області. Навідник аеромобільного батальйону, солдат
Загинув під час стрілецького бою в районі Бахмута Донецької області[173].
11606
Платонов Олександр
31 рік, м. Львів. Здобув освіту в колишньому Львівському кулінарному училищі. У мирний час працював на місцевому приватному підприємстві, захоплювався інформаційними технологіями та опікувався старенькою мамою. Після початку повномасштабного вторгнення долучився до ЗСУ добровольцем. Служив у лавах 92 окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
22 травня похований на Личаківському цвинтарі[159].
29 червня 1992 р.н. Був чемпіоном України серед юнаків та юніорів, переможцем «Кубка Карпат», «Кубка Кужельного», «Кубка Арсьонова», членом збірної команди України з боксу. Спортсмен представляв федерацію боксу Сумської області та тренувався під керівництвом Дмитра Дуброва. Захищав Батьківщину у званні старшого солдата, був навідником 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Загинув у боях за Бахмут[174]. Похований 24 травня 2023 року на Алеї Слави Ново-Центрального Баранівського кладовища в Сумах[175]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[6].
11608
Мацюк Юрій Степанович
42 роки, с. Заболоття Вараської громади. Старший сержант, служив заступником командира бойової машини, навідником-оператором 2 механізованого батальйону 14 окремої механізованої бригади. Навчався у школі в Заболотті, у 2016 році брав участь в АТО на сході України.
Потрапив під ворожий обстріл біля села Лиман Перший Куп'янського району Харківської області[176].
Загинув на полі бою в селищі Іванівське Бахмутського району Донецької області. Похований 22 травня 2023 року в с. Білка. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[6].
15 березня 1989, с. Підпечери Івано-Франківської громади. З перших днів повномасштабного вторгнення захищав Україну. Був командиром танка у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс», старший сержант
Загинув поблизу села Званівка Бахмутського району внаслідок артилерійського обстрілу військами РФ[180].
11616
Головльов Віктор Вікторович
14 січня 1977, с. Залужжя, Рогатинський район, Івано-Франківська область. Кулеметник відділення вогневого ураження 1 штурмового взводу штурмової роти військової частини ТО 950.
Помер у реанімаційній палаті КП «ДОКЛ ім. Мечникова» в місті Дніпрі. Був важко поранений 11 травня 2023 в результаті мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області[181].
26 червня 1994, с. Велика Осниця, Колківська громада. Стрілець-снайпер мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотного роти мотопіхотного батальйону військової частини А4267, солдат
Загинув внаслідок обстрілу з ПТКР поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області[182].
11618
Филяк Андрій Володимирович («ФІЛ»)
32 роки, с. Уличне, Трускавецька міська рада. Мобілізований 10 квітня 2022 до лав ЗСУ. Лейтенант, був командиром 2 танкового взводу 2 танкової роти танкового батальйону військової частини А1126.
Загинув поблизу населеного пункту Новосадове Краматорського району Донецької області[183].
11619
Пугач Михайло Леонідович
18 грудня 1985, м. Луцьк. Був мобілізований до складу військової частини на посаду номер обслуги 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону. Солдат.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Перший Лиман Куп'янського району Харківської області[184].
34 роки, м. Львів. Закінчив Львівський державний університет безпеки життєдіяльності. Після завершення навчання проходив військову службу. У мирний час працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю. За власним бажанням підписав контракт із ЗСУ. Від початку повномасштабного вторгнення захищав Україну на східному та південному напрямках у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ.
Загинув на Бахмутському напрямку. Похорон відбувся 19 травня 2023. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові[188]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[189].
22 травня 2023 похований на Алеї героїв у селі Чукалівка[192].
Крючков Олександр Сергійович
23 роки, м. Вільнянськ Запорізької області. Гранатометник 1 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини А1939 (22-й окремий мотопіхотний батальйон), старший солдат. З 4 травня 2019 був призваний на військову службу за контрактом Першим відділом Запорізького РТЦК та СП м. Запоріжжя. Проходив службу у військовій частині А3211, навчальному полку в структурі 184-го навчального центру НАСВ с. Старичі.
Загинув під час виконання бойових завдань поблизу населеного пункту Стельмахівка Луганської області[193].
Галецький Данііл Олегович
20 жовтня 2003, с. Тальянки. Після закінчення місцевої школи у 2022 році здобув спеціальність «агроінженерія» у Тальянківському агротехнічному коледжі, розповіли в пресслужбі Тальнівської міськради. У лютому 2023 року підписав контракт на військову службу.
Загинув внаслідок запеклого бою з російською армією на Донеччині. Похований в рідному селі Тальянки[194].
Лукащук Святослав Ігорович
7 квітня 1997, м. Ківерці. В ЗСУ від 17 березня 2022 року. Служив в 125ТРО.
Загинув в районі околиці населеного пункту Федорівка Бахмутського району Донецької області[195]
Маглич Сергій
1991, селище Меджибіж.
Загинув поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району[179]
17 травня
11625
Юхимюк Юрій Сергійович
(«Юхим»)
25 років, с. Гірка Полонка, Волинь. Був членом громадської організації «Національний Альянс», учасником та інструктором декількох десятків таборів і заходів. Артилерист, навідник міномета, 1 ОМБ «Вовки Да Вінчі». На початку повномасштабного вторгнення повернувся з Німеччини, де навчався та працював, і вступив до лав Правого Сектору.
Загинув під час виконання бойового завдання у місті Часів Яр Донецької області[196][197]
39 років, м. Бердичів. Навчався в 10-й школі міста Бердичів та у Бердичівській музичній школі. Потім закінчив Житомирське державне музичне училище ім. В. С. Косенка та Київську консерваторію. Захистив кандидатську дисертацію, викладав і навчався у докторантурі. Працював режисером на дитячому телеканалі «Малятко TV». Із початком повномасштабного вторгнення став до лав Збройних Сил України. Стрілець-помічник гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 2 механізованого батальйону 67 ОМБр (в/ч А 4123)[198].
Загинув поблизу населеного пункту Діброва, на Луганщині. Похований у рідному Бердичеві[199][200].
11627
Родіонов В'ячеслав
(«Мандарин»)
1 березня 1993, м. Полтава. Випускник 2009 року Ліцею 6 «Лідер». Випускник Дитячої музичної школи № 1 імені Платона Майбороди. Був талановитим музикантом — грав на флейті. Навчав операторів дронів. Служив в 3-й штурмовій бригаді.
Загинув під час виконання бойового завдання[201][202]
8 серпня 2000, смт Суворове на Одещині. У 2017 закінчив опорний заклад освіти «Суворовський ліцей» в Ізмаїльському районі. Навчався в Ізмаїльському агротехнічному фаховому коледжі. В 2019 році уклав контракт на службу в ЗСУ. Старший матрос, 140-й окремий розвідувальний батальйон.
21 рік, с. Петранка Рожнятівської громади. У ЗСУ служив стрільцем-снайпером 3 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини.
Загинув під час виконання бойового завдання, пов'язаного із захистом Батьківщини[204].
11630
Пелехатий Олег
60 років, м. Львів. Протягом життя займався національно-патріотичною діяльністю. Із 1987 року активно протистояв ідеології СРСР, створював національно-патріотичні організації, допомагав у становленні Народного руху України. Також займався видавництвом підпільної літератури у країнах Прибалтики, долучався до захисту, легалізації та виходу з підпілля представників УГКЦ. Був членом ОУН(б) на псевдо «Тихий», одним із співзасновників Спілки незалежної української молоді. Був відповідальним за підтримку безпеки учасників Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції Гідності. Був членом кількох політичних партій, керівником Львівського обласного координаційного центру допомоги фронту та Громадської організації «Соціальний захист населення і учасників АТО». У мирний час працював керівником Навчально-спортивного студентського комплексу «Політехнік». Із початком повномасштабного вторгнення вступив до територіальної оборони. Воював проти російських військових у складі 103 окремої бригади ТрО Збройних Сил України.
Похорон відбувся 19 травня 2023. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові[188].
11631
Ксеншкевич Сергій Леонтійович
Білогірська селищна рада, Хмельниччина.
Загинув поблизу населеного пункту Червонопопівка на Луганщині[205]
11632
Ілаш Роман
38 років, зі Слобідсько-Кульчієвецької громади, що на Кам'янеччині.
Загинув виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Червонопопівка Луганської області[206]
11633
Яремович Роман
15 березня 1977, с. Кукільники Більшівцівської громади.
Помер у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені Іллі Мечникова від отриманих поранень. Отримав уламкове поранення поблизу Бахмута 8 травня 2023[207].
11634
Дівніч Володимир Дмитрович
7 грудня 1964, с. Короченки Бердичівського району. Після закінчення школи продовжив навчання у профтехучилищі № 4 міста Житомир. Проходив строкову військову службу. Згодом працював за цивільними спеціальностями. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України.
Загинув під час ворожого ракетного удару. Похорон відбувся 27 травня 2023[208]
Гаврилов Євген
25 квітня 1994, Гнівань. Закінчив місцеву школу № 2 в Гнівані. Потім навчався в технікумі у Кам'янець-Подільському. Після проходження строкової служби він уклав військовий контракт. Був ветераном Антитерористичної операції. Перед початком війни працював в охоронній фірмі. 24 лютого 2022 добровольцем пішов захищати рідну країну. Брав участь в найзапекліших боях на Сході України.
33 роки, селище Згурівка на Київщині. Жив у столиці. Закінчив Університет Григорія Сковороди в Переяславі та здобув фах вчителя фізичного виховання. Понад 10 років передавав дітям любов до спорту. Був кандидатом у майстри спорту з гирьового спорту. На початку повномасштабного російського вторгнення чоловік добровільно став на захист України. Приєднався до лав 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького ЗСУ. Служив у розвідувальній роті, виконував складні завдання на передовій, наближаючи перемогу над ворогом.
Загинув під час штурмових дій поблизу села Сакко і Ванцетті під Соледаром на Донеччині. Похований в рідному селищі[210]
Шаргородський Олександр («Моряк»)
м. Балта. Командир взводу 2-го механізованого батальойну. Воював з 2014 року. Літав на гелікоптерах в оточений Маріуполь на Азовсталь. З січня місяця захищав Бахмут.
м. Запоріжжя. У 2017 році закінчив Запорізьку гімназію № 86. Захищав країну з перших днів повномасштабного вторгнення, пройшов шлях від мінометника до штурмовика.
02.03.1969 р.н. Навчався в місті Кременчук в середній школі № 28. Здобувши середню освіту, вступив до професійно-технічного училища № 22 та отримав професію оператора-налагоджувальника верстатів з програмним керуванням. Згодом став майстром виробничого навчання у професійно-технічному училищі № 22. Пізніше працював на Кременчуцькому автомобільному заводі налагоджувальником. Нагороджений нагрудним знаком «Сталевий хрест».
Загинув 02023-05-1717 травня2023 року поблизу м. Бахмут. Посмертно нагороджений Орденом «За Мужність» третього ступеню[213].
Гаврилов Євгеній Михайлович («Джек»)
25.04.1994, м. Гнівань, Вінницької області. Навчався в Гніваньській ЗОШ № 2. У 2011—2013 роках навчався в Кам'янець-Подільському індустріальному коледжі по спеціальності «Буровибухові роботи». Був членом «Свободи» на Хмельниччині. В 2013—2014 рр. проходив строкову службу у Національній Гвардії України. В 2017 році підписав свій перший контракт в ЗСУ, захищав Україну під час АТО/ООС у 2017—2020 рр. З 2019 року проживав з дружиною у м. Сарни. В 2023 році був переведений у в/ч А4638, 3-тя ОШБр «Азов» старшим солдатом гранатометником. Виконував бойові завдання на Донеччині.
28 листопада 1972. Проживав у селищі Великих Бірках на Тернопільщині разом зі своєю родиною. Працівник Департаменту внутрішнього аудиту МВС. Долучився до ЗСУ у лютому 2022. Був молодшим сержантом, командиром бойової машини, командиром механізованого відділення, роти 82 окремого батальйону територіальної оборони, 105 окремої бригади територіальної оборони.
Загинув в районі населеного пункту Лиман Перший, Куп'янського району Харківської області[217]
11636
Варварич Іван Миколайович
с. Волока, житель села Луковиця Чагорської громади Чернівецького району.
Загинув в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Петропавлівка Харківської області[222].
11646
Ірклієнко Олександр
м. Лубни. Навчався в Лубенському медичному училищі, а потім вступив до Львівського Національного університету імені Данила Галицького. Тривалий час завідував урологічним відділенням Стрийської районної лікарні. Також певний час проживав разом зі своєю сім'єю у селі Підгородцях на Сколівщині, а з 2018 року був лікарем-урологом в Києві. Старший лейтенант медичної служби. Від січня до березня 2023 року перебував на передових позиціях де рятував життя військових.
7 липня 1997, с. Гайдайки. Закінчив Купільську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. У липні 2022 року став на оборону суверенітету та незалежності України. Командир 2 протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини А0224 — 79 окремої десантно-штурмової бригади[224][225].
Загинув поблизу населеного пункту Красногорівка Донецької області.
11648
Партика Володимир
30 років, м. Львів. Здобув освіту в Автомобільно-дорожньому фаховому коледжі. У мирний час працював у приватних підприємствах. Із початком повномасштабної війни активно допомагав ЗСУ. Згодом, незважаючи на проблеми із здоров'ям, став на захист України. Володимир воював у лавах 95 окремої десантно-штурмової бригади.
26 травня 2023 похований на Личаківському цвинтарі[226]
11649
Ісаченко Євгеній
18 грудня 1977 року, м. Чернігів. Навчався в середній школі № 10, а після її закінчення проходив строкову військову службу. У 2016 проходив військову службу за контрактом та брав безпосередню участь в антитерористичній операції на сході України. У лютому 2022 року служив у складі військової частини А1815.
Загинув у бою на Донеччині. Похований на кладовищі «Яцево» в Чернігові[227].
11650
Гурин Сергій
5 березня 1972, селище Кобижча, Ніжинщина. Навчався у Кобижчанській середній загальноосвітній школі, потім працював в колгоспі імені Шевченка трактористом. Проходив військову службу, а у 1992 році чоловіка звільнили в запас. Певний час працював водієм у Києві, а протягом 2015—2016 років обороняв Україну на Сході в рамках антитерористичної операції. У 2019 чоловік знову став до лав ЗСУ за контрактом. Служив на різних посадах у складі військової частини А1815.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині[228].
11651
Лісовий Євген
(«Не Знаю»)
29 лютого 2000. Навчався в ЗОШ № 36 ім. Я.Добмровського в Житомирі. Згодом здобув вищу освіту у ЧНУ ім. Ю.Федьковича, навчався на журналістиці. Надалі мешкав в Чернівцях. З початком повномасштабного вторгнення добровійльно пішов до війська і служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Брав участь у визволенні Херсона, де отримав важке поранення. Після реабілітації брав участь в обороні Донеччини. Був активним учасником житомирського Пласту.
Загинув під час оброни Донеччини. Похований на цвинтарі в Житомирі 26 травня 2023[229].
11652
Лазовський Мирослав
(«Мірек»)
49 років, м. Мінськ. В 1995 році вступив у засноване Миколою Статкевичем «Об'єднання білоруських військових», того ж року став одним із засновників «Білого легіону» — воєнізованої патріотичної організації, метою якої була допризовна підготовка молоді. У 2013 році Мирослав Лазовський започаткував книжкову кампанію «Білорусь у війні», метою якої назвав поширення наукових та популярних видань з історії Білорусі. Згодом він почав працювати у видавництві «Книгазбір», яке цього року в Білорусі ліквідували. Після протестів 2020 року в Білорусі Мирослав переїхав до Києва. З початком повномасштабного вторгнення пішов воювати у складі добровольчих формувань білорусів.
Загинув в Бахмуті. Похорон відбувся 26 травня 2023 в Києві[230].
11653
Кабанець Вадим («Угрюмий») Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)Нагрудний знак «За доблесну військову службу Батьківщині»
47 років, селище Малокатеринівка Запорізької області. Після школи в училищі опанував фах взуттьовика. У мирному житті працював покрівельником на комунальному підприємстві «Водоканал» міста Запоріжжя. Приєднався до лав 6-го окремого стрілецького батальйону Збройних Сил України. За час служби був нагороджений відзнакою «Знак Пошани» та грамотою «За особливі заслуги із захисту Батьківщини».
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Макіївка на Луганщині від пострілу снайпера[231]
11654
Маландій Ярослав
40 років. Був навідником механізованого відділення. Захищав Україну протягом 5 років. Коли вперше потрапив в зону АТО, прихистив там собаку породи пітбуль. Підібрав його голодного і худого і назвав Харіс. Ярослав був водієм-електриком, а пес завжди їздив з ним. 23 березня 2020 року під час обстрілу Харіс закрив собою господаря, при цьому загинувши. Ярослав зміг витягнути побратима з палаючого авто. В знак подяки чоловік прихистив щеня Харіса, яке народилося на фронті, Кіму.
Похований на Алеї слави Баранівського кладовища 26 травня 2023 в Сумах[232]
11655
Грабовський Володимир
26.03.1988, с. Зіболки Львівської області. Навчався у Зіболківському закладі загальної середньої освіти І-ІII ступенів Жовківської міської ради Львівського району Львівської області. Професійну освіту здобув у Вищому професійному училищі № 20 міста Львова. Строкову військову службу проходив у Центрі забезпечення навчального процесу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, після чого підписав контракт зі ЗСУ. Після завершення військової служби проживав в рідному селі, де й працював. З початком повномасштабного російського вторгнення боронив державу у складі 7-го прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Проходив військову службу на Волині, згодом виконував бойові завдання на Донеччині та Луганщині.
Похорон відбувся 5 вересня у Львові. Залишились дружина, син, мати, брат, сестра та племінники[233]
11656
…
11659
Військовослужбовці ЗС України.
20 травня
11660
Кайгородов Юрій
3 травня 1993, с. Стебник. З 2000 по 2009 рік навчався у місцевій школі, згодом закінчив Богородчанський професійний будівельний ліцей. До мобілізації у Збройні сили України чоловік працював електромонтером та водієм на Лисецькій розподільній електромережі. У серпні 2022 мобілізований. Воював десантно-штурмовій бригаді.
15 січня 1987, 36 років, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №65 міста Львова. Здобув професійно-технічну освіту у Львівському вищому професійному училищі інформаційно-комп'ютерних технологій. У мирний час працював у ТзОВ «Друк Текстиль», захоплювався малюванням та дизайном. Незважаючи на відсутність військового досвіду, на початку повномасштабного вторгнення став на захист України. Виконував бойові завдання на Донеччині у складі 47 окремої механізованої бригади «Маґура».
Загинув на Донеччині. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові 24 травня 2023. Залишилися дружина, син та донька [160][235].
11662
Шуст Сергій
29 квітня 1977, селище Количівка. Після початку повномасштабного вторгнення добровільно долучився до ЗСУ. Служив у складі військової частини А1815, солдат.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Похований на цвинтарі рідного селища[227].
Похорон відбувся 28 травня 2023. Похований на кладовищі «Нове» на Алеї Героїв в Рівному[236].
11664
Юдицький Андрій Володимирович
1985, с. Лісконоги, Новгород-Сіверська громада. Здобув середню освіту, потім пройшов строкову військову службу. У 2008 році здобув фах зварювальника у Київському професійному енергетичному ліцеї. Працював трактористом. Під час повномасштабної війни чоловік воював за рідну країну у лавах Збройних Сил України. Служив у 4-й окремій танковій бригаді імені гетьмана Івана Виговського.
Загинув в бою поблизу містечка Часів Яр на Донеччині. Похований в рідному селі[237].
Нагрудний знак «За доблесну військову службу Батьківщині»
14 червня 1989, м. Полтава. Закінчив школу № 4 міста Полтава. Навчався в ПНПУ ім. В. Г. Короленка. Раніше служив гранатометником в Азові. Депутат Полтавської міської ради, голова міської організації у ВО «Свобода» Полтава. Був військовим підрозділу аеророзвідки «Соловей» 116 окремої бригади тероборони. Отримав важке поранення 17 травня. Після цього потрапив в лікарню в Дніпро де був прооперований.
Отримав поранення під Мар'їнкою. Помер в лікарні в Дніпрі[238].
11666
Ішенко Давид
(«Вольт»)
16 жовтня 2000, м. Ладижин, Вінницька область. Солдат, сапер. Від 2015 до 2019 року навчався в Ладижинському коледжі Вінницького національного аграрного університету за спеціальністю «електрифікація та автоматизація сільського господарства». Далі продовжив навчання в Національному університеті «Львівська політехніка». Випускник Інституту енергетики та систем керування.
Похорон відбувся 1 серпня 2023 в місті Ладижин[239][240][241]
11667
Кальченко Андрій Олексійович («Кіпіш»)
16.05.1967 р.н., м. Київ. Старший солдат, стрілець-зенітник. 241 ОБрТРО, 243 бат. Позивний Кіпіш. Мав середню спеціальну освіту, був майстром з виготовлення меблів. Мав бойовий досвід в юності під час проходження строкової служби. Був непересічною особистістю, щедрим, відчайдухом. 24 лютого 2022 року вступив до лав ЗСУ. Забезпечував правопорядок в Києві (від диверсантів, колаборантів). В складі 243 батальону брав участь в боях за Кліщіївку Донецької обл., в листопаді 2022 року отримав поранення. Брав участь в ППО Київської обл., займався вишколом новобранців. Згодом з батальоном повернувся в зону бойових дій.
Під час бойового завдання 20 травня 2023 року отримав поранення, несумісне з життям, внаслідок ворожого обстрілу на околицях Бахмуту. Нагороджений відзнакою «Кров за Україну». Похований 08 жовтня 2023 року на Берковецькому кладовищi у м. Києвi. 42 ділянка, 19 ряд.
11668
Гой Руслан
с. Вовчатичі Ходорівської громади. Був навідником розвідувального взводу військової частини А4084.
Загинув 20 травня 2023 року під час боїв на Бахмутському напрямку Донецької області. Тривалий час військового вважали зниклим безвісти. Похорон відбувся 6 лютого 2024[242]
11669
Оанча Георгій Петрович
21.07.1967, с. Первозванівка.
Загинув Донецька область, Бахмутський район, н.п. Богданівка[243].
11670
Антонов Анатолій Павлович
29 квітня 1993, м. Суми. У 2008 році закінчив дев’ятий клас Сумської спеціалізованої школи І-III ступенів № 7 і вступив на навчання до Сумського машинобудівельного коледжу. У 2012 році закінчив машинобудівний коледж за спеціальністю «технологія обробки матеріалів на верстатах і автоматичних лініях» і вступив на III курс Сумського державного університету. Влітку працював у ПАТ «Сумське НВО» на посаді «оператор верстатів з програмним керуванням». Навчаючись в університеті, відвідував кафедру військової підготовки, де були створені всі необхідні умови для якісної підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, закінчивши яку, отримав звання «молодший лейтенант». Потому працював інженером-технологом у сфері машинобудування та продовжував навчатися в аспірантурі за спеціальністю «метрологія та інформаційно-вимірювальна техніка». Балотувався до Сумської міської ради 7-го скликання. З листопада 2013 року до лютого 2014 року був безпосереднім учасником Революції Гідності заради оновлення й морального відродження України та українців. У 2015-му отримав бойовий досвід на Донеччині у складі Добровольчого українського корпусу, відбиваючи від загарбників н.п. Піски. У лютому 2020 одружився, в березні в нього народилася донка. Вже 24 лютого 2022 року приєднався до 150-го батальйону 117-ї бригади сил ТрО ЗСУ, став командиром взводу розвідників в/ч А 4270. Після відходу окупантів від Сум став до лав ЗСУ та вирушив на Донецькій напрямок. Спочатку був Торецьк, Майорськ, Часів Яр, Нью-Йорк, невдовзі – Бахмут. У листопаді 2022 року наказом командира 211-го окремого спеціального батальйону нагороджений орденом «Спасителя».
Загинув під час виконання службових обов’язків на Чернігівщині. Похований на Баранівському цвинтарі [244]
11671
…
11674
Військовослужбовці ЗС України.
21 травня
11675
Михайло-Віктор
(«Лємберг»)
Син відомої львівської журналістки Олени Чернінької. Останні пів року воював у Бахмуті у складі 93-й бригаді «Холодний Яр».
Загинув в районі н.п. Павлівка Донецької області[247].
11677
Часник Олег Олегович Медаль «За військову службу Україні»Нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня
3 серпня 2001, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 30 міста Львова. Здобув професійно-технічну освіту у Вищому професійному училищі № 29. У вільний час активно займався боксом, був членом спортивного клубу «Вільний Характерник» та призером численних обласних змагань. Після завершення навчання проходив строкову військову службу, згодом підписав контракт із Збройними Силами України. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації боровся із окупантами на території Харківської та Донецької областей у складі 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR Міжнародного центру миротворчості та безпеки[248]. За героїчні дії з порятунку свого командира під час виконання бойових завдань та знищення чисельного ворожого десанту був відзначений почесним нагрудним знаком Начальника Генерального штабу «За взірцевість у військовій службі» III-го ступеня та медаллю «За військову службу Україні» (7 квітня 2022)[249].
Загинув, захищаючи Україну від російських окупантів.
48 років, с. Велимче, Велимченська громада. Стрілець-снайпер 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти механізованого батальйону. В березні минулого року, він став на захист України, був в окремій танковій бригаді військової частини А7015.
Загинув в результаті ворожого обстрілу в районі Берхівського водосховища Донецької області[253]
11681
Столпник Дмитро
2 жовтня 1974, м. Чернігів. Навчався у школі № 9. Протягом життя працював різноробом, а після початку повномасштабної війни долучився до лав ЗСУ та був у складі одного з підрозділів А1815.
Загинув у бою на Донеччині. Попрощалися з земляком у Чернігові в Катерининській церкві та поховали на кладовищі «Яцево»[227].
11682
Дорогокупля Павло
36 років, Марганецька громада.
Загинув біля Водяного Донецької області. Прощання відбулося 25 травня у селі Закам'янка[254].
29 липня 1987, с. Білобожниця Чортківського району. Був випускником Білобожницької ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Загинув під Бахмутом. Похований в Білобожицях поруч з своїм вчителем Олегом Барною[255].
11684
Герасименко Сергій («Гарбуз»)
30 років, селище Арбузинка Миколаївської області. У 2007 році закінчив Арбузинський ліцей № 2. Працював на будівництві. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік воював проти окупантів у складі 5-ї окремої штурмової бригади Збройних Сил України. Був командиром відділення.
Загинув в бою за місто Бахмут на Донеччині. Отримав поранення внаслідок танкового обстрілу. Похований у рідному селищі[256]
25 червня 1970, м. Острог Рівненської області. Проте жив у Києві. Закінчив Державний університет ім. М. К. Драгоманова за спеціальністю «Дефектологія та олігофренопедагогіка». У мирному житті працював директором ПП «Рихта», направлення: протипожежне, рятувальне та захисне обладнання. З початком повномасштабної війни чоловік став на захист столиці, долучившись до лав добровольців. Служив у 241-ї окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Обіймав посаду командира розвідувального відділення розвідувального взводу. Отримав відзнаки «За зразкову службу», «За поранення», посвідчення «За заслуги» та посмертно — орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Загинув поблизу села Іванівське, що на Донеччині. Отримав смертельні поранення внаслідок ворожого авіаудару. Похований на Берковецькому кладовищі Києва[257].
11686
Садчук ДенисПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
30 років, с. Біляївка. Закінчив Біляївську другу школу, згодом Одеську академію харчових технологій. Працював у Біляївці в сфері автообслуговування. У 2020 році з дружиною та маленькою донькою переїхав жити до Миколаєва. Звідти у травні 2022 року і мобілізувався. Після мобілізації спочатку його направили в навчальний центр. Всього за 21 день він став навідником танку. А звідти поїхав під Харків, до 4-ї танкової бригади.
Загинув під Куп'янськом на Харківщині внаслідок потрапляння ракети в танк в якому він знаходився. Залишилися дружина та чотирирічна донька. Похований в місті Южноукраїнськ[258]
11687
…11689
Військовослужбовці ЗС України.
22 травня
11690
Іванченко Іван
21 лютого 1995, м. Прилуки. З 2001 по 2012 роки навчався в загальноосвітній школі № 7. У 2012 році вступив до Сумського національного аграрного університету. Протягом 2015—2018 років служив за контрактом у 10-й гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року вступив до лав територіальної оборони. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А7330, старший сержант.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині Іван отримав поранення, які виявилися несумісними з життям. Похований на цвинтарі в Прилуках[227].
14 серпня 1993, м. Кропивницький. Вступив до Києво-Могилянської академії у 2014 році після закінчення бакалаврату в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка. Здобув диплом магістра політології НаУКМА 2016 році. У 2018 вступив до аспірантури НаУКМА за спеціальністю «Культурологія». Розпочав роботу над дисертацією «Альтернативні соціальні просторовості острова Танна, Республіка Вануату». Не зміг відправитися в експедицію на Вануату в 2021 через ковідні обмеження. Після початку повномасштабного вторгнення пережив окупацію у Ворзелі. Восени 2022 року вступив до лав ЗСУ. Служив у 77-й окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ. За можливості продовжував співпрацю з українським науково-популярним медіа «Куншт», в якому був автором.
Загинув в боях під Бахмутом. Поховання відбулося 30 травня 2022 у рідному місті Кропивницькому, на Алеї Слави Далекосхідного кладовища[259].
4 червня 1997, м. Вінниця. Після школи закінчив Вінницьке вище професійне училище № 7. У листопаді 2019 року одружився із коханою. Під час повномасштабної війни Павло боронив Батьківщину у лавах ЗСУ. Старший солдат інженерної групи забезпечення 59 ОМПБр.
Загинув 22 травня 2023 року під час виконання бойового завдання на Авдієвському напрямку біля н.п Первомайське Донецької обл. внаслідок артилерійського обстрілу противником. Похований на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці[262]
11695
Чмуж Костянтин
(«Гамлет») Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
48 років, м. Харків. Закінчив школу та професійно-технічне училище. Пройшов строкову військову службу на посаді кодувальника. Жив і працював у Харкові. Писав вірші. Мав активну громадянську позицію, був патріотом і прагнув звільнити Україну від окупантів. Саме тому з перших днів повномасштабної війни Костянтин став на оборону Харківщини. Служив стрільцем у 227-му батальйоні 127-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Загинув в Бахмуті на Донеччині. Він проводив дорозвідку та наразився на бойове зіткнення з ворогом. Встиг попередити про засідку побратимів і повернувся зустріти ворога першим. Під час бою Костянтин отримав шість кульових поранень вбивши двох окупантів. Похований на Алеї Героїв харківського цвинтаря № 18. Посмертно нагороджений відзнакою Головнокомандувача «Золотий Хрест»[263]
22 січня 1993, с. Стовпин Буської громади. Мобілізований у січні 2023 року, служив солдатом у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс».
Загинув під час виконання бойового завдання біля с. Білогорівка Бахмутського району Донецької області, отримавши поранення, несумісні з життям. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[264].
11697
…
11704
Військовослужбовці ЗС України.
23 травня
11705
Коваль Анатолій Володимирович
1970 р. н. Житель села Галущинці на Тернопільщині. Солдат ЗСУ[265].
Загинув внаслідок стрілецького обстрілу біля Авдіївки.
11706
Пілатюк Василь
16 липня 1989, с. Брустури Космацької громади. Коли йому виповнилося 4 роки, помер батько. 24 грудня 1997 року коли йому було 8 років осиротів. Хлопчиком опікувалися його бабуся і дідусь, а після їхньої смерті — тітка. Був всиновлений батьками з Трускавця. У вересні 2004 вступив на перший курс Львівського військового ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. 17 липня 2007 року вступив до Національної академії Державної прикордонної служби імені Богдана Хмельницького. У 2011 році закінчив навчання в академії. У студентські роки брав участь у проведенні двох всеукраїнських парадів Збройних Сил України, де представляв Державну прикордонну службу України. У 2011 році Василь Пілатюк почав служити старшим інспектором у відділі прикордонної служби на Закарпатті.
45 років, м. Жовква, Львівська область. Закінчив Львівський національний університет природокористування за спеціальністю «інженер, будівельник». До війни працював за професією. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до територіальної оборони. Захищав Україну від російських військових на Харківщині, Донеччині та Луганщині у складі 125 окремої бригади ТрО регіонального управління «Захід» ЗСУ.
27 травня похований на Личаківському цвинтарі у Львові[267].
11708
Лазор Євген Зорянович
4 листопада 1977, проживав у Дрогобичі. Навчався у ЗОШ № 3, згодом у ВПУ № 19, потім — в Чорноморському вищому військово-морському училищі імені Нахімова. Штаб-сержант 80-ої окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Був у гарячих точках АТО, а від початку повномасштабного вторгнення мужньо виконував бойові завдання з захисту України, весь час перебуваючи на передових позиціях фронту[268].
Загинув під час виконання бойових завдань. Похований 27 травня на кладовищі по вулиці Пилипа Орлика в Дрогобичі[269].
11 жовтня 1982, с. ХропотоваКам'янець-Подільського районуХмельницької області. Випускник факультету фізичної культури Кам'янець-Подільського університету ім. І. Огієнка. Брав участь в АТО на сході України. Служив заступником командира роти вогневої підтримки 107-мої ОБрТО.
Загинув під час виконання бойового завдання на західній околиці Бахмута, під час артилерійського обстрілу, врятувавши побратима, загинув отримавши поранення, несумісні з життям. Похований у м. Новодністровськ Чернівецької області. Герой України (посмертно)[270].
11710
…
11723
Військовослужбовці ЗС України.
24 травня
11724
Рудь Іван Юрійович
25 років, м. Жмеринка. Вчився на відмінно у школі до 9 класу (Ліцей № 2), згодом із червоним дипломом закінчив Жмеринське вище професійне училище та Могилів-Подільський коледж. Пройшов службу в армії, а в 2020 році захищав кордони України під час АТО. З початку повномасштабного вторгнення пішов у тероборону, а потім служив у 57 окремій мотопіхотній бригаді.
Отримав несумісні із життям поранення в населеному пункті Богданівка, неподалік від Бахмута Донецької області[271].
11725
Бабак Петро Володимирович
25 років, с. Вороблячин, Яворівська громада. Після закінчення школи вступив до Новояворівського училища на кухаря, бо дуже любив готувати, особливо суші. У 2022 році пішов до лав ЗСУ і став на захист України.
Захисник загинув у бою в районі населеного пункту Діброва Луганської області під час виконання бойового завдання[272].
11726
Петренко Олександр Вікторович
(«Петро»)
26 липня 1976. Військовий 3-го батальйону «Свобода» Бригади швидкого реагування НГУ «Рубіж». З початком повномасштабного вторгнення долучився до батальйону «Свобода».
Похорон відбувся 31 травня на Лісовому цвинтарі в Києві.
11727
Клікун Євген Анатолійович («ХАМ»)
37 років. (16.06.1985). З почату повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у 2-й окремий стрілецький батальйон (2 ОСБ). Старший солдат, старший стрілець 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти в/ч А7086. 30 січня 2023 року отримав мінно-вибухову травму тяжкого ступеня, багаточисельні осколкові поранення при виконанні бойового завдання в районі с. Степове Запорізької області.
Похований на Беркове́цькому (Міське) кладовищі (ділянка № 42, ряд № 12, місце № 4) в місті Києві
11728
Белянчев Іван Сергійович («Чечен»)
33 роки, с. Воскресенське Чечено-Інгушської автономної республіки. З дитинства мешкав з родиною у селі Павлівка на Харківщині. Після школи закінчив Харківський індустріально-педагогічний технікум. Під час російсько-української війни брав участь в АТО на Донбасі. Мав тоді позивний Грозний. Звільнився з армії за станом здоров'я. Згодом влаштувався водієм на підприємство «Гермес-Авто». Коли почалося повномасштабне вторгнення окупантів 2022 року, Іван без роздумів знову пішов на війну. Захищав рідних і Батьківщину у лавах 107-го батальйону 109-ої окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Був головним сержантом взводу.
Загинув біля селища Нью-Йорк на Донеччині. Похований в селі Павлівка на Харківщині[273]
Помер у Київський міській клінічній лікарні № 4, де проходив лікування від поранень, які отримав 6 травня на полі бою в районі села Північне Донецької області[274].
25 грудня 1971, с. Зубра. Закінчив колишнє Професійно-технічне училище № 53. Із 1991 року працював у ТзОВ. Згодом перебував на службі в органах внутрішніх справ, а з 2000 року працював за кордоном. У 2013 році повернувся на Батьківщину, щоб відстоювати інтереси громадян на Майдані Незалежності. Потім виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі добровольчого полку «Дніпро-1». Повернувшись до цивільного життя, займався волонтерською діяльністю. Із початком повномасштабного вторгнення Росії добровільно повернувся до Збройних Сил, боровся із російськими окупантами у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування «Захід» Сухопутних військ ЗСУ.
Похорон відбувся 3 червня 2023 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі[276].
11739
Липовецький Олексій Ігорович
(«Немо»)
46 років.
Похований в Києві на Лук'янівському кладовищі
11740
Яворський Михайло («Чикаґо»)
17 вересня 1983, с. Космач. Проживав в Коломиї. В юному віці переїхав в США і прожив там 32 роки. Прослужив 4 роки в армії США. Зробив багато зусиль, щоб потрапити саме в ЗСУ, а не в Інтернаціональний легіон.
Загинув під час бою з окупантами, встигнувши врятувати життя кількох побратимів. Похований у місті Чикаґо (США), де довгий час проживав[277][278].
11741
Крихтенко Володимир
(«Механік»)
8 квітня 1975. Сержант, окремий зведений штурмовий загін ПРТЦК та СП «ОДІН». До війни працював геодезистом.
Загинув під час виконання службового обов'язку в селі Смичин, що на Чернігівщині. Похований а кладовищі в селищі Машівка, поблизу вулиці Шевченка[279].
11742
Попович Олександр
2 серпня 1976, с. Торговиця. У перші дні повномасштабного вторгнення РФ чоловік повернувся з-за кордону, щоб долучитися до лав ЗСУ. Воював у складі 93 окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Був командиром кулеметного взводу 2 стрілецької роти, старший лейтенань.
Його вважали безвісти зниклим з 25 травня 2023 року до серпня 2024. Загинув на околиці Бахмута[280].
11743
Легкий Ігор
18 вересня 1974, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №60 м. Львова. Спершу здобув професійно-технічну освіту, згодом закінчив Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського за спеціальністю «Фізичне виховання». Згодом вступив до Львівського торговельно-економічного університету на спеціальність «Правознавство». Підполковник внутрішньої служби, у 1995-2015 роках проходив службу у підрозділах Міністерства внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби України. Обіймав посаду начальника Львівського територіального відділу внутрішньої безпеки та протидії корупції. У 2020 році, за власним бажанням підписав контракт із 24-тою окремою механізованою бригадою імені короля Данила. У червні 2022 року обійняв посаду командира стрілецького відділення 103-ї окремої бригади територіальної оборони.
13 вересня 1988, м. Червоноград Львівської області. Навчався у Гімназії № 3 Червоноградської міської ради Львівської області. Здобував освіту у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності. Після завершення навчання протягом 3 років проходив службу у сфері цивільного захисту у Кропивницькому. Повернувшись на Львівщину, працював начальником караулу Державного пожежно-рятувального посту-56 у Судовій Вишні. Згодом займався підприємницькою діяльністю у сфері торгівлі. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Під час виконання бойових завдань на східному напрямку був тяжко поранений. Похований у селі Куличків Червоноградського району Львівської області[283].
11751
Тимків Василь Романович
(«Пасічник»)
22 вересня 1988, АР Крим. Військовий 3-го батальйону «Свобода» Бригади швидкого реагування НГУ «Рубіж». У складі ДФТГ «Свобода» брав участь в обороні Києва. Потім були важкі бої у Сіверськодонецьку, Зайцевому та під Бахмутом. Служив командиром взводу 9 роти.
Похорон відбувся 1 червня 2023 на Лісовому цвинтарі в Києві
11752
Ковальський Микола
24 роки, м. Львів. Навчався у Ліцеї № 94 Львівської міської ради. Здобував освіту у Вищому професійному училищі № 29 міста Львова. У мирний час працював на заводі «Електрон» у Львові. Із перших днів повномасштабного вторгнення Росії прагнув вступити до лав територіальної оборони. Згодом став на захист Батьківщини до складу 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ.
Похорону відбувся 1 червня 2023. Похований на Личаківському цвинтарі[284].
36 років, м. Донецьк. Здобував освіту у Донецькому технікумі промислової автоматики, згодом — у колишній Харківській національній академії міського господарства. У 2013 році разом із сім'єю переїхав до міста Костянтинівка Донецької області. Там працював бухгалтером у Приватному акціонерному товаристві. Із початком повномасштабного вторгнення переїхав разом з родиною до міста Тульчин Вінницької області, де працював у ТОВ «Вінницька птахофабрика». Наприкінці 2022 року став на захист Батьківщини від російських окупантів. Виконував бойові завдання на східному напрямку у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ[285].
Похований 31 травня 2023 на Личаківському цвинтарі у Львові[286]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[51].
19 вересня 1989, м. Львів. Навчався в школі № 13, приватні школі-гімназії «Еварика» та Ліцеї Оріяна, займався волонтерством та був членом громадських організацій. Вищу освіту здобув на факультеті міжнародних відносин ЛНУ ім. І.Франка та закінчив військову кафедру де здобув звання молодший лейтенант. Був першим редактором інтернет-видання «Сихів Медіа». Був членом команди ІСІ, активістом, свідомим громадянином. Заснував WHAT IF creative studio та Креативна школа What If. На постійній основі був донором крові, здавав тромбоцити онкохворим дітям. Хоча мав закінчену військову кафедру його не взяли до війська в лютому 2022. Зателефонували в жовтні 2022-го і перед Новим Роком відправили на навчання. Служив в Сіверську, Дружківці та Бахмуті. Перед загибеллю виконував обов'язки командира роти та мав у підпорядкування більше 100 військовослужбовців, лейтенант.
Загинув від влучання міни з дрону в районі міста Часів Яр під Бахмутом на Донеччині. Похорон відбувся 3 червня 2023 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня посмертно[96][276][287][288].
11755
Голубєв Олександр Олександрович
17 грудня 1995, м. Ужгород. Навчався у ЗОШ № 20 — ліцей «Лідер», потім здобув фах за спеціальністю «бухгалтерський облік». Працював у службі таксі «Лайм Джет», на фірмі «Аляска», згодом на фірмі «Автонова». На початку березня 2023 року був мобілізований на військову службу/
19 років, народився на Чернігівщині. Проживав із родиною в селі Смяч. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому після здобуття середньої освіти вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Під час повномасштабного вторгнення хлопець служив за контрактом у Збройних Силах України. Був старшим стрільцем-оператором 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Володимирівка на Донеччині. Похований в селі Смяч на Чернігівщині[290].
11757
…
11764
Військовослужбовці ЗС України.
27 травня
11765
Семенів Іван
7 жовтня 1990, с. Загір'я Тлумацької громади. Був призваним на військову службу 22 лютого 2022 року. Служив старшим солдатом та водієм-механіком медичного пункту одного з військових формувань.
Помер внаслідок отриманого на війні вогнепального поранення[291]
1176
…
11779
Військовослужбовці ЗС України.
28 травня
11780
Костів Юрій СтепановичОрден «За мужність» ІІІ ступеняПочесний нагрудний знак «Сталевий хрест»
32 роки, м. Стрий. Навчався у Вищому професійному училищі № 34 міста Стрий, у 2021 році вступив на навчання до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності за спеціальністю «Пожежна безпека». За власним бажанням проходив військову службу у місті Дрогобич. У мирний час займався приватним підприємництвом у сфері пасажирських перевезень. У 2014 році вступив добровольцем до 24 окремого штурмового батальйону «Айдар» Сухопутних військ Збройних Сил України. Згодом виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 131-го окремого розвідувального батальйону. Напередодні повномасштабного вторгнення РФ вступив до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.
За особистий героїзм, виявлений під час звільнення українських територій, був відзначений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест». Похований 31 травня 2023 на Личаківському цвинтарі у Львові[286]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[51].
1995, м. Сарни. Закінчив Рівненський національний університет водного господарства та природокористування. Працював патрульним поліцейським роти № 5 з обслуговування міста Сарни Управління патрульної поліції Рівненської області. З першого класу займався греко-римською боротьбою та виборював призові місця на змаганнях. У вільний час любив паяти мікросхеми з маленьких резисторів, чіпів і конденсаторів. 29 листопада 2022 року став до лав ЗСУ в складі 80-тої окремої десантно-штурмової бригади[292][293]. Був розвідником-навідником окремої розвідувальної роти[294].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Іванівське Донецької області. Похований на Алеї Слави у рідному місті. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[6].
11782
Рябуха Тарас Михайлович Орден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеняНагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»Нагрудний знак «За зразкову службу» (Міністерство оборони України)Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»
9 березня 1988, с. Байдаково Кіровоградської області. Закінчив Омельницьку школу. Професійну освіту здобув у Кременчуцькому професійно-технічному училищі № 6. З 2008 по 2010 і з 2014 по теперішній час служив — розвідником-снайпером, сержантом-інструктором, головним сержантом і під кінець командиром взводу. Був кіборгом, захищав Донецький аеропорт. У 2019 році одружився з новояворівчанкою Наталею. Був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня у 2014 році[295], нагрудними знаками — «За зразкову службу», «За взірцевість у військовій службі» та «За оборону Донецького аеропорту» у 2016—2017 роках, у 2022 році відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест».
1990, м. Березне Рівненської області. З дитинства цікавився бойовим гопаком, грав на акордеоні. Закінчив Березнівську музичну школу. Потім навчався в Національному університеті «Острозька академія». Працював на різних підприємствах і будівництвах, займався ремонтними роботами як в України, так і за за кордоном. Кілька років працював перевізником, побував у багатьох країнах. У вільний час любив рибалити та ремонтувати автомобілі. Солдат розвідувального взводу розвідувальної роти 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Захищав нас у лавах Збройних Сил України з грудня 2022 року[298][299][300].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Іванівське Донецької області. Похований у рідному місті на кладовищі в урочищі «Лукавець». Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[6].
11785
Ковальчук Ігор АнатолійовичВідзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Дата народження : 18.03.1974 (50 років) м. Біла Церква. У 2014 році — добровольцем вступив до лав ЗСУ. З початком повномасштабного вторгнення захищав українську землю від російських загарбників у складі 20 ОБСП Президентський полк імені Богдана Хмельницького. Військова розвідка.
Військове звання: старший солдат, старший водій. Нагороди : 2016 рік- нагороджено відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції». 2022 рік — нагороджений відзнакою «За оборону Києва і Київської області»
Загинув 28 травня 2023 року. Похований на Міському кладовищі (Військовий Меморіал- 42 дільниця) у Києві.
11786
Сафошин Олександр Олександрович
(«Макар»)
21 жовтня 1985, м. Донецьк. Лейтенант командир 1-го механізованого взводу 2-гої механізованої роти 2-го механізованого батальйону
Загинув під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Діброва Луганська області. Похорон відбувся 7 червня, на Алеї слави у селищі Іванівка у Краматорську[301]
12 вересня 1995, с. П'ятка Житомирської області. У 2012 році закінчив 11 класів місцевої школи. Потім здобув професію електромонтера в Житомирському професійно-технічному училищі. Після випуску працював на елеваторі ТОВ СП «Нібулон», потім заробляв у столиці. 15 грудня 2022 року чоловік приєднався до лав Збройних Сил України та вирушив на війну. За свою країну воював у складі 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Разом із побратимами боронив Східний напрямок фронту[302][303].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі селища Білогорівка, що на Луганщині. У бою з окупантами отримав смертельне поранення від кулі ворожого снайпера. Похований у рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[304].
11788
Брижник Олег Олександрович
27.03.1990, м. Карлівка. Навчався а Красноградському технікумі по спеціальності електрогазозварник. Працював робітником в ТОВ «ГЕОЮНІТ» в м. Карлівка. Призваний по мобілізації 23.02.2023 року, солдат. Гранатометник 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти 2 механізованого батальйону в/ч А4123, 67ОМБр.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Діброва Луганської області[305]
Загинув, виконуючи бойове завдання на околицях села Іванівське під Бахмутом. З 29 травня не виходив на зв'язок і вважався зниклим безвісти. Похований 9 червня 2023 року в рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[6].
11796
Гаваші Дмитро Олегович
1982 р.н., Мукачеве. Колишній голова Мукачівського історичного музею, син очільника у 2005—2010 роках Закарпатської ОДА Олега Гаваші. З початку вторгнення приєднався до Мукачівського батальону територіальної оборони 101 ОБрТрО.
Загинув 29 травня 2023 року на Куп'янському напрямку[308]
11797
Столяров Євген Валерійович
30 червня 1967, м. Бауска (Латвія). Вступив до Шосткинського хіміко-технологічного коледжу за спеціальністю «технік-технолог». Проходження строкової служби проходило у пожежних військах, і одного разу під час пожежі юнак врятував маленьких дітей і став героєм місцевої преси. Після навчання на курсах молодих офіцерів при Київському інституті внутрішніх справ чоловік вступив до Сумського державного інституту та блискуче закінчив його. Початок трудової діяльності був пов'язаний з ШВК-66 та виконанням обов'язків начальника охорони. 25 лютого 2022 долучився до ЗСУ. Тримав оборону в Бахмуті. Майор, командир роти вогневої підтримки.
4 вересня 1985, селище Андріївка Балаклійського району (нині Ізюмський район). У 1989 році його сім'я переїхала до смт Слобожанське. Навчався у Слобожанському ліцею № 2, після закінчення якого вступив до Харківського автодорожнього інституту. Працював в АТ ДП «Укргазвидобування» помічником бурильника. 5 червня 2022 року долучився до лав ЗСУ. Проходив службу на посаді радіотелефоніста відділення зв'язку взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти батальйону морської піхоти військової частини А0216.
Загинув неподалік населеного пункту Покровка. Похований 2 червня у селищі Слобожанське на Харківщині[310].
11806
Кріль Ігор
28 років, м. Львів. Закінчив Львівське вище професійне училище транспортних технологій та сервісу. У мирний час працював у автотранспортній галузі. Тривалий час жив за кордоном. Коли почалася повномасштабна війна увійшов до лав 125 бригади територіальної оборони.
Прощання відбулося 6 червня 2023 в гарнізонному храмі у Львові. Похований у селі Поріччя Яворівського району[311]
Загинув внаслідок мінно-вибухової травми, несумісної з життям, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області. Похований 10 червня в рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[6].
20 травня 1977, с. Ломачинці. Був стрільцем – помічником гранатометника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти, 57ОСБ, 65ОМБр.
Загинув внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Іванівське Донецької області [314][315]
11809
…
11814
Військовослужбовці ЗС України.
31 травня
11815
Килюшник В'ячеслав Вікторович
Житель селища Рафалівка Рівненської області. Стрілець-помічник гранатометника 2-го десантно-штурмового відділення 1-го десантно-штурмового взводу 2-ої десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону 95 окремої десантно-штурмової бригади.
Загинув поблизу н.п. Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області внаслідок снайперського обстрілу[316].
11816
Івко Олександр Миколайович
(«Курт»)
14 серпня 1983, с. Велика Рудка, Полтавської області. Проживав у Полтаві, за освітою був товарознавцем. За життя встиг пропрацювати у різних сферах: в нафтогазовій галузі, а згодом — начальником охорони в одному із закладів. Влітку 2022 року приєднався до лав полтавського ДФТГ № 4 «Легіон».
Загинув в Харківській області під час виконання бойового завдання 31 травня[317][318].
11817
Матєєв Тимур
34 роки, м. Ангрен Ташкентської області, Узбекистан. Був у родині наймолодшим з трьох дітей. У 1996 році переїхав із сім'єю до Криму, так вони повернулися додому після депортації кримських татар. У 2009-му закінчив Севастопольський національний технічний університет, де здобув фах судноводія. Коли у 2014 році Крим окупували російські військові, Тимур вимушений був виїхати з півострова. З початком повномасштабного російського вторгнення, 5 березня 2022 року, чоловік вирішив стати на захист України від окупантів. Він приєднався до лав 9-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Обійняв посаду інспектора прикордонної служби — кулеметника першої групи наземної розвідки прикордонної застави прикордонної комендатури швидкого реагування.
Загинув в бою з окупантами біля села Карамзинівка на Луганщині. Похований на на мусульманському цвинтарі у селі Чайки Київської області[319].
30 сересня 2000, м. Лозова Харківської області. Закінчив Лозівську філію Харківського автомобільно-дорожнього коледжу. Під час повномасштабного російського вторгнення хлопець приєднався до лав місцевої ТРО. Став старшим стрільцем 124-го батальйону 113-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, 124-й батальйон 2-га рота 3-й взвод 3-тє відділення.
Отримав тяжкі поранення на Бахмутському напрямку від яких йому ампутували дві ноги та нирку але інша нирка та серце не витримали він помер у шпиталі Мечникова в місті Дніпро. Похований в рідному місті[320]
11819
Борух Юрій
26 лютого 1979. Закінчив Стебницьку загальноосвітню школу № 6. У 2014 році був учасником АТО, отримав поранення під Зеленопіллям. У 2022 знову долучився до ЗСУ. Був молодшим сержантом. Служив командиром машини 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 63 ОМБр.
Загинув виконуючи бойові завдання поблизу села Діброва Сєвєродонецького району, Луганської області[321]
11819
Фролов Юрій Олегович («Карась»)
6.3.1980, м. Васильків. У 1996 закінчив школу №1 і вступив до училища на спеціальність зварювальника. У 2000 році пішов працювати до охоронної фірми Спрут. У 2002-му році одружився. Від липня 2014-го року брав участь в АТО, отримав контузію. У 2015-му звільнений в запас. З 24 лютого 2022 обороняв Васильківський військомат та Васильківське летовище. Долучився до підрозділу Мурахи, який потім увійшов в Артан. Cолдат, мінометник спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України «Артан»
Загинув внаслідок вибухової травми від мінометного обстрілу бліндажу, виконуючи бойове завдання біля н.п. Гатище Харківської області. Похований поруч з побратимом Макарченком Ігорем [322]
11820
Макарченко Ігор Анатолійович («Макарій»)
4 листопада 1973, м. Васильків. У 1990 закінчив школу №7. Закінчив Ірпінський індустріальний коледж. З 1994 служив в міліції. Звільнився на пенсію у званні старший лейтенант міліції. З 24 лютого 2022 добровільно долучився до оборони України. Гранатометник спецпідрозділу «Артан». Нагороджений відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України – медаллю «За бойові заслуги», посмертно.
Загинув внаслідок вибухової травми від мінометного обстрілу бліндажу, виконуючи бойове завдання біля н.п. Гатище Харківської області. Похований поруч з побратимом Юрієм Фроловим [323].
↑[pid-bakhmutom-zagynuv-zhurnalist-viyskovyy-ievgeniy-osiievskyy/ У боях під Бахмутом загинув журналіст, військовий Євгеній Осієвський]. {{cite news}}: Перевірте схему |url= (довідка)
Ndoci op het Eurovisiesongfestival van 2007 Frederik Ndoci (Shkodër, 9 februari 1960) is een Albanees zanger. In 1989 won hij de 28ste editie van het Festivali i këngës, een Albanees muziekfestival, met het lied Toka e diellit. In 2006 won hij opnieuw, dit keer aan de zijde van zijn vrouw Aida met het lied Balada e Gurrit. Sinds 2003 is het festival een voorronde van het Eurovisiesongfestival en Frederik en Aida vertegenwoordigden Albanië dan ook op het Eurovisiesongfestival 2007 in Helsi...
قاعدة الملك عبد العزيز الجوية King Abdulaziz Air Base مطار الظهران الدولي (القديم) Dhahran International Airport إياتا: DHA – ايكاو: OEDR DHAموقع المطار موجز نوع المطار عسكري مالك/مشغل القوات المسلحة السعودية المالك القوات الجوية الملكية السعودية يخدم الظهران البلد السعودية الموقع المنطقة الش�...
Cari artikel bahasa Cari berdasarkan kode ISO 639 (Uji coba) Kolom pencarian ini hanya didukung oleh beberapa antarmuka Halaman bahasa acak Bahasa Zhuang Nong Kauqnuangz, Kauqnoangz, Kauqraeuz Dituturkan diTiongkokWilayahPrefektur WenshanPenutur500.000 jiwa (2008)[1] Rumpun bahasaTai–Kadai Tai (Zhuang)Tai TengahZhuang Nong Kode bahasaISO 639-3zhnGlottolognong1247[2]QIDQ7049385 Status konservasi C10Kategori 10Kategori ini menunjukkan bahwa bahasa telah p...
SenegalInformationAssociationFédération Sénégalaise de HandballCoachYacine MessaoudiAssistant coachRachid MissaouaColours 1st 2nd ResultsWorld ChampionshipAppearances2 (First in 2019)Best result18th (2019, 2023)African ChampionshipAppearances12 (First in 1974)Best result2nd (1974, 2018) Last updated on Unknown. The Senegal women's national handball team is the national team of Senegal. It is governed by the Fédération Sénégalaise de Handball and takes part in international handball c...
Ida Bagus Ketut Surya Wedana Komandan Korem 163/WirasatyaPetahanaMulai menjabat 19 Januari 2024PendahuluAgus Muchlis LatifPenggantiPetahana Informasi pribadiLahir20 Oktober 1966 (umur 57)BaliKebangsaan IndonesiaSuami/istriNy. Dayu Ida BagusAlma materAkademi Militer (1989)Karier militerPihak IndonesiaDinas/cabang TNI Angkatan DaratMasa dinas1989—2024Pangkat Brigadir Jenderal TNINRP32664SatuanInfanteriSunting kotak info • L • B Brigadir Jenderal TNI Ida B...
Football match1957 European Cup finalEvent1956–57 European Cup Real Madrid Fiorentina 2 0 Date30 May 1957VenueSantiago Bernabéu Stadium, MadridRefereeLeo Horn (Netherlands)Attendance124,000[1]← 1956 1958 → The 1957 European Cup final was a football match played at the Santiago Bernabéu Stadium in Madrid, Spain, on 30 May 1957 to determine the winners of the 1956–57 European Cup. It was contested between Real Madrid of Spain and Fiorentina of Italy. Real Madrid won 2�...
周處除三害The Pig, The Snake and The Pigeon正式版海報基本资料导演黃精甫监制李烈黃江豐動作指導洪昰顥编剧黃精甫主演阮經天袁富華陳以文王淨李李仁謝瓊煖配乐盧律銘林孝親林思妤保卜摄影王金城剪辑黃精甫林雍益制片商一種態度電影股份有限公司片长134分鐘产地 臺灣语言國語粵語台語上映及发行上映日期 2023年10月6日 (2023-10-06)（台灣） 2023年11月2日 (2023-11-02)（香�...
This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Wasatch Front – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (April 2022) (Learn how and when to remove this message) Region in Utah, United StatesWasatch FrontRegionUtah State Capitol, Salt Lake CityBrigham Young University, ProvoDowntown OgdenCountryUnited Sta...
SMK Negeri 8 JakartaInformasiDidirikan30 September 1965 [1]AkreditasiA (Unggul)[2]Nomor Pokok Sekolah Nasional20102597Kepala SekolahDrs. Dadan Sabrudin M.M.Jurusan atau peminatanBisnis Manajemen dan PariwisataRentang kelasX-XIIKurikulumKurikulum 2013 RevisiJumlah siswa1.060 Peserta DidikStatusSekolah Menengah Kejuruan NegeriAlamatLokasiJl. Pejaten Raya, Kompleks Depdikbud, RT.07/RW.06, Pejaten Barat, Jakarta Selatan, DKI Jakarta, IndonesiaTel./Faks.(021) 799649...
يفتقر محتوى هذه المقالة إلى الاستشهاد بمصادر. فضلاً، ساهم في تطوير هذه المقالة من خلال إضافة مصادر موثوق بها. أي معلومات غير موثقة يمكن التشكيك بها وإزالتها. (يوليو 2019) منتخب جورجيا لكرة اليد البلد ؟؟ الاتحاد Georgian National Handball Association (GHF)საქართველოს ხელბურთის ფედე�...
العلاقات النمساوية الليبيرية النمسا ليبيريا النمسا ليبيريا تعديل مصدري - تعديل العلاقات النمساوية الليبيرية هي العلاقات الثنائية التي تجمع بين النمسا وليبيريا.[1][2][3][4][5] مقارنة بين البلدين هذه مقارنة عامة ومرجعية للدولتين: وجه المقا...
1974 Indian filmChakravakamTheatrical release posterDirected byV. Madhusudhana RaoWritten byKoduri Kausalya Devi (story)Acharya Aatreya (dialogues)Produced byD. RamanaiduStarringSobhan BabuS. V. Ranga RaoVanisreeMusic byK. V. MahadevanProductioncompanySuresh ProductionsRelease date 1974 (1974) CountryIndiaLanguageTelugu Chakravakam (చక్రవాకం) (transl. a rāgam in Carnatic music musical scale in South Indian classical music) is a 1974 Telugu drama film directed by V. Madh...
Worldwide youth movement This article is about the Scout Movement. For other uses, see Scout (disambiguation). ScoutingCountryWorldwideUnited Kingdom (origin)Founded1907, Brownsea IslandFounderRobert Baden-Powell, 1st Baron Baden-Powell Scouting portal Scouting, also known as the Scout Movement, is a worldwide youth social movement employing the Scout method, a program of informal education with an emphasis on practical outdoor activities, including camping, woodcraft, aquatics, hiking,...
LibrevilleNegara GabonDistrik ibukotaLibrevillePemerintahan • WalikotaJean-François Ntoutoume EmanePopulasi (2005) • Total578.156 Libreville adalah ibu kota dan kota terbesar di Gabon. Libreville memiliki luas 65 kilometer persegi yang terletak di barat laut provinsi Estuaire. Libreville adalah kota pelabuhan di Sungai Komo, dekat Teluk Guinea. Pada sensus 2013, populasinya adalah 703.904.[1] Daerah tersebut telah dihuni oleh orang-orang Mpongwe seja...
Cinema of Malaysia List of Malaysian filmsList of Malaysian cinemasList of Malaysian animated films pre-1960 1960s 1970s 1980s 1990s 2000s 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010s 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020s 2020 2021 2022 2023 2024 2025 2026 2027 2028 2029 vte This is a list of Malaysian films produced and released in 2011. Most of the film are produced in the Malay language, but there also a significant number of films that are produced in English...
Belief or theory that is strongly at variance with established belief or customs Not to be confused with hearsay. Heretic, heretical, and heresies redirect here. For the website, see Heretical (website). For other uses, see Heretic (disambiguation) and Heresy (disambiguation). The Gospel triumphs over Heresia and the Serpent. Gustaf Vasa Church, Stockholm, Sweden, sculpture by Burchard Precht. A statue in Vienna portraying Saint Ignatius of Loyola trampling on a heretic The burning of the pan...
Philosophy in the Roman world, influenced by Hellenistic philosophy Roman philosophy redirects here. For philosophy in (lands descended from) the Western Roman Empire, see Latin philosophy (disambiguation). For philosophy in the Eastern Roman Empire, see Byzantine philosophy. Part of a series onPhilosophy Philosophy portal Contents Outline Lists Glossary History Categories Disambiguation Philosophies By period Ancient Ancient Egyptian Ancient Greek Medieval Renaissance Modern Contemporary...
Hospital in Ontario, CanadaMackenzie Richmond Hill HospitalMackenzie HealthWing A of Mackenzie Richmond Hill HospitalGeographyLocationRichmond Hill, York Region, Ontario, CanadaCoordinates43°52′11″N 79°27′00″W / 43.86972°N 79.45000°W / 43.86972; -79.45000OrganizationCare systemPublic Medicare (Canada) (OHIP)TypeGeneralServicesEmergency departmentYesBeds506HistoryFormer name(s)York Central Hospital (1963–2012)Opened1963LinksWebsitehttp://www.mackenzieheal...
Gender-neutral English pronoun They/them redirects here. For the film, see They/Them (film). Boston Pride Parade Singular they, along with its inflected or derivative forms, them, their, theirs, and themselves (also themself and theirself), is a gender-neutral third-person pronoun. It typically occurs with an indeterminate antecedent, in sentences such as: Somebody left their umbrella in the office. Could you please let them know where they can get it?[1] My personal rule is to never ...
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.png)
.svg)
_diagram.png){kind=small}
.svg)
.png)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
