Василь Біляк
словац. Vasiľ Biľak
Народився	11 серпня 1917(1917-08-11)[1][2][…] Крайня Бистра, Свидник, Пряшівський край, Словаччина
Помер	6 лютого 2014(2014-02-06)[1][2][3] (96 років) Братислава[4]
Країна	Словаччина  Чехословаччина
Діяльність	політик
Alma mater	Вища політична школа ЦК КП Чехословаччиниd
Знання мов	словацька
Посада	депутат Федеральних зборів Чехословаччиниd
Партія	Комуністична партія Чехословаччини
Конфесія	атеїзм
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Василь Біляк (словац. Vasiľ Biľak, 11 серпня 1917, Крайна Бистра у Свидника — 6 лютого 2014, Братислава) — чехословацький комуністичний політик і державний діяч, член Політбюро, секретар ЦК Компартії Чехословаччини, лідер неосталіністських крила КПЧ. Відрізнявся прорадянською орієнтацією, був противником Празької весни. У серпні 1968 ініціював заклик про введення до Чехословаччини військ Варшавського договору. У 1970-1980-х належав до ключових фігур консервативної «нормалізації». Після Оксамитової революції жив в Словаччині. Притягувався до судової відповідальності, але засуджений не був.

Народився в бідній русинській сім'ї з невеликого села у регіоні Шариш села (в той час територія Австро-Угорщини). У всіх офіційних документах іменував себе українцем. Умови життя були важкими. Василь рано втратив батьків, з багатодітної сім'ї вижили лише двоє братів. З дитинства змушений був працювати пастухом.

Після смерті матері Василь Біляк разом зі старшим братом покинув рідне село. Навчився на кравця в Градець-Кралове. Придбав високу професійну кваліфікацію, перебрався в Братиславу . Працював кравцем в відомих салонах^[5] . З 1936 Василь Біляк був членом прокомуністичної профспілки.

Під час нацистської окупації Чехословаччини Біляк був покликаний в армію пронацистської Словацької держави, але зумів уникнути служби в бойових підрозділах. Брав участь в Словацькому національному повстанні^[6].

Після звільнення Чехословаччини в 1945 році Василь Біляк вступив в Компартію Чехословаччини (раніше його заяви про прийом в КПЧ двічі відхилялися)^[7]. Рішуче підтримав лютневий переворот 1948 і встановлення монопольної влади КПЧ.

З 1950 Василь Біляк займав посади в апараті КПЧ. Був функціонером регіонального комітету Компартії Словаччини (КПС, словацька структура КПЧ) в Братиславі. У 1953 закінчив Вищу політичну школу ЦК КПЧ, отримав ступінь доктора суспільно-політичних наук. Був енергійним прихильником Клемента Готвальда і його режиму, проводив політику жорсткого партійного контролю і державної централізації. У той же час відомостей про безпосередню участь Біляка в політичних репресіях немає.

З 1954 р. — член ЦК КПЧ. У 1955–1971 функціонер. Очолював міський партійний комітет в Пряшеві. Обіймав посаду уповноваженого з освіти та культури в Раді уповноважених — органі виконавчої влади Словаччини початку 1960-х. З 1954 — депутат Словацької національного ради, з 1960 — Національних зборів ЧССР. У 1962–1968 Василь Біляк — секретар ЦК КПС з ідеологічних питань^[6].

На партійних і державних посадах в Словаччині Василь Біляк проводив відносно поміркований курс. Зокрема, він намагався не форсувати політику колективізації в сільській місцевості, допустив розпуск примусово створених кооперативів, дозволяв місцевій інтелігенції дискусії з питань культури. При цьому він — будучи етнічним українцем — підтримував словацьке населення в національних конфліктах (наприклад, з питання про шкільне навчання українською мовою).

У 1963 Василь Біляк зайняв пост другого секретаря ЦК КПС. Першим секретарем був Олександр Дубчек, з яким у Біляка складалися тоді відносини службової співпраці і особистого товариства.

Але при цьому Василь Біляк відрізнявся вираженою орієнтацією на СРСР. У 1956 він з великою тривогою і ворожістю сприйняв антикомуністичні Угорське повстання і Польський жовтень — перш за все через антирадянську спрямованість.

Василь Біляк активно підтримав Олександра Дубчека у внутрішньопартійному протистоянні кінця 1967 — початку 1968 р. Він брав участь у відстороненні Антоніна Новотного і обрання Дубчека першим секретарем ЦК КПЧ. Серед його мотивів було невдоволення централізаторською політикою Новотного щодо Словаччини.

Початок Празької весни відзначив кар'єрний злет Біляка. У квітні 1968 він став членом Політбюро ЦК КПЧ. Але вже тоді Біляк негативно сприймав реформаторські плани Дубчека і його прихильників, які аж ніяк не зводилися до його власного просування у владі. Вирішальне значення для Біляка мало категоричне неприйняття «соціалізму з людським обличчям» з боку керівництва КПРС^[5] . Він побоювався також, що подальші реформи приведуть до втрати політичної монополії КПЧ.

Василь Біляк, поряд з Вільямом Шалговічем^[8] і Алоїсом Индрой^[9] став центром консолідації неосталіністських консерваторів в апараті КПЧ. Біляк був прихильником фактичного державного перевороту — створення «робітничо-селянського уряду», яке звернеться за допомогою до СРСР. Реально ситуація, як відомо, склалася дещо інакше.

Основним кроком контрреформістської фракції став так званий «Лист-запрошення» в ЦК КПРС — звернення за «допомогою і підтримкою усіма наявними засобами» для «порятунку від небезпеки неминучої контрреволюції». Цей документ підписали п'ять членів керівництва КПЧ: Василь Біляк, Алоїс Індра, Антонін Капек, Драгомир Колдер, Олдржих Швестка. Через кілька днів, 21 серпня 1968, відбулося введення в Чехословаччину військ Варшавського договору^[10].

У період консервативної «нормалізації» Василь Біляк був одним з вищих керівників КПЧ. Він був членом Політбюро і займав пост секретаря ЦК КПЧ з ідеології і міжнародних справ. Його безпосереднім підлеглим по ідеологічної лінії спочатку був Олдржих Швестка як завідувач ідеологічним відділом. Часом Біляк вважався другою людиною в ієрархії КПЧ і ЧССР після Густава Гусака.

Василь Біляк був автором^[6] установчого документа ЦК КПЧ «Уроки кризового розвитку» (10 грудня 1970)^[11] . Празька весна характеризувалася як «підступи міжнародного антикомунізму і правоопортуністичних сил», різко засуджувалися її лідери, введення військ Варшавського договору називалося «братньою допомогою», проголошувалася керівна роль КПЧ і неухильне дотримання марксизму-ленінізму. Біляк насаджував жорсткий партійно-ідеологічний контроль, адміністративну централізацію, санкціонував переслідування дисидентів^[12] . У зовнішній політиці Біляк неухильно підтримував політику СРСР і КПРС — як в розрядці 1970-х, так і в Холодній війні першої половини 1980-х.

При цьому відносини між Гусаком та Біляком були відчуженими і періодично напруженими. Гусак побоювався амбіцій «сірого кардинала» Біляка, називав його «злим духом партії»^[5] . Але Біляк був дуже сильною політичною фігурою і відсунути його на другий план — як Індру або Шалговіча — не вдавалося.

Прорадянська орієнтація Василя Біляка створила йому чимало проблем, коли почалася Перебудова^[12] . Не висловлюючи відкритої критики, Біляк намагався зміцнити консервативну лінію в керівництві КПЧ і створити своєрідну коаліцію консервативних компартій — КПЧ, СЄПН, БКП, РКП. Відповідне зондування він проводив в листопаді 1988 в бесіді з Еріхом Гонеккером.

У 1988 р., коли Густав Гусак, залишаючись президентом ЧССР, покинув пост генерального секретаря ЦК КПЧ, на його місце претендував Василь Біляк. Однак більшість керівників КПЧ і горбачовське керівництво КПРС вважали за краще більш помірного Мілоша Якеша. Відставка Біляка стала питанням короткого часу. 15 грудня 1988 Біляк був виведений з Політбюро і знятий з поста секретаря ЦК КПЧ.

Перемога Оксамитової революції 1989 р. неминуче означала для Василя Біляка кримінальне переслідування. Нове керівництво КПЧ оголосило про намір слідувати курсом Празької весни. Біляк з групою інших діячів «нормалізації» був виключений з партії. Незабаром КПЧ була відсторонена від влади. Не чекаючи подальшого, Біляк перебрався в Братиславу — в Словаччині його пам'ятали як захисника національних інтересів.

У 1992, за результатами Оксамитового розлучення, Словаччина стала незалежною державою. Біляк жив у свого зятя і політичного однодумця Йозефа Шевця, голови ортодоксальної Компартії Словаччини.

Спроба притягти Біляка до суду все ж була зроблена, кримінальну справу порушено. Підставою була його роль в запрошенні іноземних військ на територію Чехословаччини. Однак в 2011 словацька прокуратура оголосила про закриття справи «за неможливістю допитати ключових свідків з Чехії». Крім того, оригінал «Листа-запрошення» знаходився в Москві, а російська влада погоджувалася передати тільки копію, яка не розглядалася як повний доказ.

На той час Василь Біляк залишався єдиним живим підписантом «Листа-запрошення» — Індра, Колдера і Швестка померли, Капек наклав на себе руки. Сам він заперечував свою провину, стверджуючи, що «не писав Брежнєву» (формально послання було направлено не особисто Брежнєву, а ЦК КПРС). При цьому комуніст — атеїст Біляк посилався на християнські і громадянські почуття^[13] . До кінця життя Біляк не сумнівався в правильності своїх дій 1968 року. Цікаво, що деякі прихильники Біляка з числа ветеранів КПЧ стверджують, ніби він «не міг закликати на територію Чехословаччини Радянську армію, оскільки не було більшого патріота, ніж Василь Біляк»^[14] (в 1968 році вони не кваліфікували звернення до СРСР як антипатріотичний вчинок).

Василь Біляк помер в Братиславі у віці 96 років^[15]. На похоронах були присутні Мілош Якеш, останній начальник Служби держбезпеки ЧССР (StB) Алоїз Лоренц, колишній ректор Вищої політшколи ЦК КПЧ Ян Фойтік, посол РФ в Словаччині Павло Кузнєцов. При цьому зазначалася відсутність офіційних представників Компартії Чехії та Моравії^[14].

Рік по тому з ініціативи компартії в його рідному селищі Крайна Бистра був встановлений пам'ятний знак — меморіальна дошка і бюст. На наступний день меморіал був осквернений: відомі словацькі художники і громадські активісти Петер Калмус і Любош Лоренц зафарбували дошку в червоний колір і написали слово Sviňa. Свою акцію вони пояснили протестом проти увічнення пам'яті політика, з вини якого в серпні 1968 року загинули десятки чехів і словаків. Встановлення пам'ятника Василю Біляку засудив і словацький Інститут національної пам'яті^[16].

Василь Біляк був одружений, мав сина і дочку.

• Мирослав Штепан

• Про процес Біляка: 2001 [Архівовано 30 грудня 2019 у Wayback Machine.], 2002
• Біляк В. Ідеї жовтня непереможні, «Комуніст» від 16.08.2007.
• Іржі Карне. [Архівовано 29 травня 2012 у Wayback Machine.] Антикомуніст Василь Біляк (словац.)
• Г. [Архівовано 30 грудня 2019 у Wayback Machine.] А. [Архівовано 30 грудня 2019 у Wayback Machine.] Зюганов висловив співчуття у зв'язку з кончиною видатного діяча чехословацького і міжнародного комуністичного руху Василя Біляка [Архівовано 30 грудня 2019 у Wayback Machine.]