PROFILPELAJAR.COM

Артур Шопенгауер
Артур Шопенгауер
нім. Arthur Schopenhauer
Західна філософія
Народження	22 лютого 1788; Данціґ (Ґданськ), Річ Посполита; (зараз Польща)
Смерть	21 вересня 1860 (72 роки); Франкфурт, Німецька конфедерація; дихальна недостатність
Поховання	Франкфуртський головний цвинтарd
Підданство	німець
Проживання	Гданськ; Гамбург; Франкфурт-на-Майні
Знання мов	німецька і французька ;
Діяльність	викладач університету, письменник, музикознавець, перекладач;
Викладав	Берлінський університет[d] і HU Berlin
Науковий ступінь	доктор філософії
Школа / Традиція	Континентальна філософія; Німецька класична філософія; Німецький ідеалізм; Трансцендентальний ідеалізм; Метафізичний волюнтаризм; Філософський песимізм;
Основні інтереси	Метафізика, естетика, етика, мораль, психологія
Значні ідеї	Антропний принцип; Вічна справедливість; Чотириразовий корінь принципу достатньої підстави; Дилема їжаків; Філософський песимізм; Principium individuationis; Воля як річ у собі; Естетика Шопенгауера
Вплинув	Адлер, Мачадо Де Ассіс, Бансен, Бекет, Бернгард, Зиґмунд Фройд, Еміль Чоран, Борхес, Брауер, Кемпбелл, Айнштайн, Людовичі, Фет, Ґрей, Гартман, Гессе, Горкгаймер, Ж. К. Гюїсманс, Юнг, Краус, Ліґотті, Майнлендер, Майорана, Манн, Мопассан, Нойман, Ніцше Людвіг Вітгенштайн,, Райл, Сантаяна, Шлік, Шредінгер, Соловйов, Шпенглер, Толстой, К. Г. Ульріхс, Файхінгер, Волькельт, Вагнер, Вайнінгер, Цапффе, Мікельштедтер
Alma mater	Гумбольдтський університет Берліна
Літературний напрям	Ірраціоналізм
Зазнав впливу	Буддизм, Упанішади, Іммануїл Кант, Йоганн-Вольфґанґ фон Ґете, Німецький містицизм, Платон, Ґ. Е. Шульце;
Визначний твір	Світ як воля і уявлення і Parerga and Paralipomenad ;
Історичний період	Філософія 19 століття
Конфесія	атеїзм
Батько	Генріх Флоріс Шопенгауерd
Мати	Йоганна Шопенгауер
Брати, сестри	Адель Шопенгауер
Автограф
	Артур Шопенгауер у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах

Запит «Шопенгауер» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

А́ртур Шопенга́уер (іноді також зустрічається — Шопенгáвер)([ˈʃoʊpənhaʊ.ər] SHOH-pən-how-ər;^[21] Німецька: [ˈaɐ̯tʊɐ̯ ˈʃoːpn̩haʊ̯ɐ]; 22 лютого 1788 – 21 вересня 1860) — німецький філософ-ірраціоналіст, відомий своїм вченням про безособову несвідому світову Волю та песимізмом.

Біографія

Артур Шопенгауер народився 1788 року в Данцигу. Батько, Генріх Флоріс Шопенгауер (1747—1805), був банкіром. Мати, Йоганна Шопенгауер (1766—1838), — письменниця. Мав сестру Адель (1797—1849). У 1793 родина переселилася до Гамбурга, оскільки Данциг втратив автономію. У 1799 Артур розпочав навчання в приватній школі. Через 4 роки вирушив з батьками в подорож Європою. Оволодів англійською, французькою мовами, а також давньогрецькою і латиною. Після цього навчався торгівлі в Данцигу й Гамбурзі.

У 1805 батько Артура загинув, син з матір'ю переселилася у Веймар, де відкрили салон. Глибоко вражений смертю батька, майбутній філософ певний час займався комерційною діяльністю, яка була йому глибоко огидною. Вже в юності в його характері виявляються задатки песимізму, які наклали відбиток на його життя та філософську рефлексію.

У 1809 він отримав у спадок третину батькової власності та вступив до Геттінгенського університету на медичний факультет, а під впливом Г. Е. Шульца зацікавився філософією. В цей час критикував вчення Канта, підтримував стосунки з Гете. У 1811 році він переселився до Берліна, де в той час був уславлений Фіхте. Значний вплив на Артура справили положення з Вед, Упанішад і буддійських писань, які він цитував на підтримку власних поглядів. Через два роки Шопенгауер випустив свою першу філософську роботу: «Про чотириякісний корінь достатньої основи». Навесні 1814 року переселився до Дрездена, де написав головну свою працю «Світ як воля і уявлення» (1818). Його книги погано продавалися, що філософ утім розглядав як доказ своєї правоти.

Вирушив до Італії в 1820 році, а після повернення, з 1820 по 1831 роки працював у Берліні приват-доцентом. Тут проявилися характер філософа і його безкомпромісність у поглядах на філософію — викладаючи, він спеціально ставив свої лекції в розкладі на години, коли читав Геґель. Студенти переважно віддавали перевагу останньому (вчення Геґеля тоді саме стало «ядром» європейської філософії). Шопенгауер не на жарт гнівався і не приховував свого презирства до Геґеля, називаючи його вчення вершиною тупості і недалекоглядності (втім, в тому ж дусі він висловлювався про всі тогочасні течії у філософії, називаючи свою філософію єдино правильною). У 1839 видав працю «Про свободу волі», що уточнювала ідеї «Світу як волі і уявлення» і була премійована Норвезьким королівським науковим товариством в Дронтхаймі. В 1844 він перевидає «Світ як волю і уявлення» з об'ємними коментарями. Був противником революції 1848—1849 років, однак цей час виявився сприятливим для сприйняття його «похмурих» ідей.

Шопенгауер згодом покинув викладацьку діяльність і жив усамітнено у Франкфурті-на-Майні з пуделем на кличку Атма. В той же час листувався зі своїми учнями, слідкуючи за поширенням свого вчення. Наприкінці життя філософія Шопенгауера стала привертати увагу загалу. Помер філософ 1860 року від паралічу легенів.

Вчення Шопенгауера

Світова Воля. Вчення Шопенгауера — це об'єктивний ідеалізм з елементами ідеалізму суб'єктивного. Шопенгауер слідом за Іммануїлом Кантом розрізняє «речі в собі» та «явища». Людина сприймає світ у «явищах», сформованих її свідомістю, цей світ філософ називає «світ як уявлення». Реальний, існуючий незалежно від людини світ — це світ «речей в собі», позбавлений мети і розумного початку. Його основою філософ визначає Волю — знеособлену безглузду силу. Що вищий ступінь розвитку матерії, то активніше в ньому проявляється Воля. В неживій природі вона спричиняє конфлікти стихій, її базові вияви в живій природі — це потяги до виживання і розмноження. Людський інтелект — лише інструмент Волі, що сприяє ефективнішому виживанню. Оскільки, з точки зору Шопенгауера, життя є вічна боротьба або проти природи, або проти інших людей, то особистість є егоїстичною.

Свобода і права. Стосунки, почуття тощо існують, оскільки допомагають або продовженню роду, або особистому виживанню. Свобода людини умовна, вона завжди визначається потребою жити й відтворювати собі подібних. Внаслідок цього людство приречене вічно перебувати в конфліктах, зіткненні між окремими індивідами, класами, народами. В людини є три види свободи: фізична свобода (володіти чим-небудь, використовувати його), інтелектуальна свобода (пізнавати й оцінювати ситуації), і моральна (за однакових можливостей діяти чи не діяти певним чином). На відміну від Томаса Гоббса, Шопенгауер стверджував, що права людини не виникають на певному етапі її розвитку, а існують від природи. Право Шопенгауер визначав як здатність діяти, не завдаючи шкоди іншим. Проте право не існує без насильства, обидва супроводжують людство впродовж всієї його історії як вияви Волі. Держава виникає для ефективнішої реалізації егоїзму, вона усуває його негативні наслідки, але не його самого. Філософ вважав найкращим державним устроєм конституційну монархію, оскільки вона зберігає баланс між невпорядкованим народовладдям і деспотією, котра обмежує можливості більшості.

Опір Волі. Людське життя неодмінно протікає між бажанням і задоволенням. Бажання за своєю природою — це страждання від нестачі чого-небудь, задоволення страждання швидко переповнює людину, в життя приходять перенасичення і нудьга, які залишають відбиток відчаю навіть на забезпечених і щасливих. Кожен організм прямує до ідеалів, проте не досягає їх. Те, що називають щастям, у Шопенгауера зводиться до позбавлення страждання. Досягти цього можливо або самогубством — в такому разі людина чинить наперекір Волі, або аскетизмом — тоді бажання гасяться і, як наслідок, зникає страждання. Втім, протистояти Волі здатні лише рідкісні індивіди. Напівмірами, що зменшують страждання і доступні загалу, слугують моральне життя і споглядання творчості, в якій відображаються вічні ідеали.

Основні твори

«Про чотириякісний корінь закону достатньої підстави» (нім. Über die vierfache Wurzel des Satzes vom zureichenden Grunde, 1813)
«Про зір і кольори» (нім. Über das Sehn und die Farben, 1816)
«Світ як воля та уявлення» (нім. Die Welt als Wille und Vorstellung, 1819)
«Еристика, або мистецтво перемагати в суперечках» (нім. Eristische Dialektik: Die Kunst, Recht zu Behalten) (1831)
«Про свободу в природі» (нім. Über den Willen in der Natur, 1836)
«Про свободу волі» (нім. Über die Freiheit des menschlichen Willens, 1839)
«Про основи моралі» (нім. Über die Grundlage der Moral, 1840)
«Дві основні проблеми етики» (нім. Die beiden Grundprobleme der Ethik, 1841)
«Parerga und Paralipomena» (від грец. «Додатки і пропущене») (1841, 1851 — два томи)

Див. також

7015 Шопенгауер — астероїд, названий на честь філософа^[22].

Примітки

↑ Ґуєр, Пол; Хорстманн, Рольф-Пітер (21 вересня 2018). Залта, Едвард Н. (ред.). The Stanford Encyclopedia of Philosophy [Стенфордська філософська енциклопедія] (англійською) . Metaphysics Research Lab, Стенфордський університет. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 23 травня 2019 — через Стенфордська філософська енциклопедія.
↑ Idealism (Internet Encyclopedia of Philosophy) [Ідеалізм (Інтернет-енциклопедія філософії)] (англійською) . Архів оригіналу за 18 травня 2019. Процитовано 23 травня 2019.
↑ Arthur Schopenhauer (1788—1860) (Internet Encyclopedia of Philosophy) [Артур Шопенгауер (1788—1860) (Інтернет-енциклопедія філософії)] (англійською) . Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 23 травня 2019.
↑ Фредерік Ч. Байзер^[en] розглядає загальноприйняту позицію, що Шопенгауер був трансцендентальним ідеалістом і він відкидає його: «Хоча це глибоко єретичне з точки зору ідеалізму, об'єктивна точка зору Шопенгауера містить у собі форму трансцендентальний реалізм, тобто припущення про незалежну реальність світу досвіду.» (Байзер, 2016, стор. 40)
↑ Артур Шопенгауер, Артур Шопенгауер: Світ як воля та уявлення, Том 1, Routledge, 2016, стор. 211: «світ [є] просто презентацією, об'єкт для суб'єкта …»
↑ Леннарт Свенссон, Межа: Традиціоналістичний погляд на сучасну людину, Numen Books, 2015, стор. 71: «[Шопенгауер] сказав, що „світ — це наше поняття“. Світ без сприймаючого в цьому випадку буде неможливим. Але ми можемо, — сказав він, — здобути знання про Суттєву Реальність для того, щоб зазирнути в себе, через самоспостереження. … Це один з багатьох прикладів антропного принципу. Світ існує заради людини.»
↑ Schopenhauer, Arthur. The World as Will and Representation. Т. Vol. 1, Book 4. For the philosopher, these accounts of the lives of holy, self-denying men, badly as they are generally written, and mixed as they are with superstition and nonsense, are, because of the significance of the material, immeasurably more instructive and impor tant than even Plutarch and Livy. ... But the spirit of this development of Christianity is certainly nowhere so fully and powerfully expressed as in the writings of the German mystics, in the works of Meister Eckhard, and in that justly famous book Die Deutsche Theologie.
↑ Howard, Don A. (December 2005), Albert Einstein as a Philosopher of Science (PDF), Physics Today, 58 (12): 34—40, Bibcode:2005PhT....58l..34H, doi:10.1063/1.2169442, ISSN 0031-9228, архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2015, процитовано 8 березня 2015 — через University of Notre Dame, Notre Dame, IN, author's personal webpage, From Schopenhauer he had learned to regard the independence of spatially separated systems as, virtually, a necessary a priori assumption ... Einstein regarded his separation principle, descended from Schopenhauer's principium individuationis, as virtually an axiom for any future fundamental physics. ... Schopenhauer stressed the essential structuring role of space and time in individuating physical systems and their evolving states. This view implies that difference of location suffices to make two systems different in the sense that each has its own real physical state, independent of the state of the other. For Schopenhauer, the mutual independence of spatially separated systems was a necessary a priori truth.
↑ Kerr, R. B. (1932). Anthony M. Ludovici The prophet of anti-feminism. www.anthonymludovici.com. Архів оригіналу за 10 червня 2019. Процитовано 5 травня 2019.
↑ John Gray: Forget everything you know — Profiles, People. London: The Independent. 3 вересня 2002. Архів оригіналу за 9 April 2010. Процитовано 12 березня 2010.
↑ Allan Janik and Stephen Toulmin (1973). Wittgenstein's Vienna. New York: Simon and Schuster. с. 74. Kraus himself was no philosopher, even less a scientist. If Kraus's views have a philosophical ancestry, this comes most assuredly from Schopenhauer; for alone among the great philosophers, Schopenhauer was a kindred spirit, a man of philosophical profundity, with a strange talent for polemic and aphorism, a literary as weIl as philosophical genius. Schopenhauer, indeed, was the only philosopher who at all appealed to Kraus.
↑ Bassani, Giuseppe-Franco. Società Italiana di Fisica (ред.). Ettore Majorana: Scientific Papers. Springer. с. xl. ISBN 978-3540480914. His interest in philosophy, which had always been great, increased and prompted him to reflect deeply on the works of various philosophers, in particular Schopenhauer.
↑ Addressed in: Cate, Curtis. Friedrich Nietzsche. Chapter 7.
↑ Culture & Value, p. 24, 1933–34
↑ Magee, Bryan (1997). Confessions of a Philosopher., Ch. 16
↑ B.F. McGuinness. Moritz Schlick. с. 336—37. Once again, one has to understand Schlick's world conception, which he took over from Schopenhauer's world as representation and as will. … “To will something” – and here Schlick is heavily influenced by Schopenhauer
↑ Find a Grave — 1996.
d:Track:Q63056
↑ ^а ^б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ CONOR.Sl
d:Track:Q16744133
↑ https://www.google.nl/books/edition/Historical_Dictionary_of_Schopenhauer_s/aJX4CwAAQBAJ?hl=en&gbpv=1&dq=schopenhauer+%22sensu+proprio%22&pg=PA211&printsec=frontcover
↑ Wells, John C. (2008), Longman Pronunciation Dictionary (вид. 3rd), Longman, ISBN 9781405881180
↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела і література

Шопенгауер, Артур // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 734. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Артур Шопенгауер

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Артур Шопенгауер

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Шопенгауер Артур [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
Осокіна Ю. Шопенгауер Артур // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.786 ISBN 978-966-611-818-2
Філософія Артура Шопенгауера та сучасність: кол. моногр. / за ред. Анатолія Карася. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2012. –164 с.
Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. Томи 1-2. — М, 1993. (рос.)
Rüdiger Safranski, Schopenhauer und die wilden Jahre der Philosophie. Eine Biographie. 2. Aufl. Hanser, München u. a. 1988, ISBN 3-446-14490-0.