Їстівні морські водорості, або морські овочі — це водорості, які можна їсти та використовувати для приготуванні їжі. Зазвичай вони містять велику кількість клітковини.[1][2] Вони можуть належати до однієї з кількох груп багатоклітинних водоростей: червоних водоростей, зелених водоростей та бурих водоростей.
Морські водорості також збирають або культивують для видобутку полісахаридів[3], таких як альгінати, агар та карагенан, желеподібні речовини, знані як гідроколоїди або фікоколоїди. Гідроколоїди набули комерційного значення, особливо у виробництві їжі як харчових добавок. Харчова промисловість використовує гелеутворення, утримування води, емульгування та інші фізичні властивості цих гідроколоїдів.[4]
Більшість морських водоростей їстівні, тоді як більшість прісноводних — токсичні. Деякі морські водорості містять кислоти, які подразнюють травний канал, а інші можуть мати проносний та електролітичний ефект. Більшість морських водоростей не є токсичними в нормальних кількостях, проте представники роду Lyngbya є летальними для людини.[5] Зазвичай отруєння спричиняється вживанням цієї рослини в їжу. Це називається отруєнням цигуатурою. Контакт з маджускулою Lyngbya також може спричинити дерматит.[6]
Морські водорості широко використовують у прибережних кухнях в усьому світі. Вони були частиною дієт у Китаї, Японії та Кореї ще справіку.[7] Австралія та Нова Зеландія теж вживали рослинні продукти моря, — коли азіати досягли Австралії в 1800-х роках. Народ Маорі з Нової Зеландії традиційно використовував кілька видів корисних і зелених водоростей. Ці рослини також споживають в багатьох європейських країнах, в Ісландії і західній Норвегії, на атлантичному узбережжі Франції, в північній і західній Ірландії, Вельсі і в деяких прибережних районах Південно-Західної Англії,[8] а також в Нью-Брансвіку, Новій Шотландії, і в провінціях Ньюфаундленд і Лабрадор.[9]
Морські водорості мають високий вміст йоду.[10] На Філіппінах, жителі Албаю створили нову Панса або локшину, приготовлену з морської рослини, ця страва багата кальцієм, магнієм та йодом.[11][12]
В одному з досліджень 2014 року було зазначено, що деякі види водоростей можуть бути веганським джерелом біологічно активного вітаміну В12. У дослідженні пишеться, що В12 виявлено як у сирої, так і у смаженої водорості. Всього 4 грами висушеного фіолетового лавера вважається достатнім для задовільнення RDI з приводу B12.[13]
Полісахариди в морських водоростях можуть метаболізуватися у людини завдяки дії бактеріальних ферментів кишки. Такі ферменти часто виробляються у японського населення через споживання морських рослин.
У деяких районах Азії норі 海苔 (в Японії), зікаї 紫菜 (в Китаї) та гім 김 (в Кореї) — листя сушеної червоної водорості Порфіра використовують в супах або для загортання суші або онігірі. Chondrus crispus (широко знаний як ірландський мох) — ще одна червона водорость, яку використовують для виробництва різних харчових добавок, разом з Kappaphycus та різними gigartinoid водоростями.
Японська кухня має сім видів морських водоростей, тож, термін «морські водорості» в японській мові вживають у наукових програмах, а не посиланням для харчових продуктів.
Олія водоростей
Олія морських водоростей, яку ще називають водорослевою, застосовується для приготування їжі.[14] Олію морських водоростей використовують також як джерело дієтичної добавки жирних кислот, оскільки містить моно- та поліненасичені жири, зокрема EPA та DHA, обидва які є жирними кислотами Омега-3. Його вміст DHA приблизно рівняється вмісту риб'ячого жиру в лососі.[15]
Масло водоростей також використовують для біопалива, масажного масла, мила та лосьйонів.