У Ріо настав час щорічного карнавалу. В цей час можна без усіляких обмежень і самоконтролю вдаватися до веселощів, музики і танців.
Орфей (Брено Мелло) працює кондуктором трамваю, грає на гітарі. Він заручений з Мірою (Лурдес де Олівейра). Вона дуже екзотична жінка і кожен день живе немов на карнавалі. Але Орфей повинен кохати Еврідіку (Марпесса Доун) — дівчину, яка щойно приїхала у Ріо відвідати свою кузину Серафіну (Леа Гарсія). Вона була вимушена поїхати з рідного містечка, ховаючись від переслідувань таємничого незнайомця, але той приїхав услід за нею. Цей незнайомець — Смерть, що веде неквапливе полювання за Еврідікою.
У фіналі фільму міф про Орфея, що вивів з Аїда свою кохану, але не втримавшись, обернувся на неї і через що втратив її назавжди, радикальним чином переосмислюється. Душа Еврідіки, як і в старогрецькому міфі, повертається з царства мертвих, але вселяється в тіло потворної старої. Вона вічно готова бути поряд з Орфеєм, за умови, що той ніколи і ні за яких обставин не погляне на ту оболонку, в якій вона знаходиться. Він не може витримати цієї муки.
Фільм не в останню чергу зобов'язаний популярністю своєму саундтреку. Музику до нього написали видатні бразильські композитори ХХ століття Луїс Бонфа і Антоніу Карлус Жобін. Найбільша популярність припала на долю пісні «Ранок карнавалу» (Manhã de Carnaval), написаною Бонфа на вірші Вінісіуса ді Морайса (автора п'єси «Орфей з Консейсана», на основі якої і засновано фільм). Мелодія цієї пісні постійно звучить упродовж фільму, стаючи, таким чином, його головною темою. Пісню на різних мовах згодом виконували багато знаменитих співаків, включаючи Френка Сінатру, Джоан Баез, Хуліо Іглесіаса, Торі Еймос, Еміліо Сантьяго, Луїса Мігеля, тріо тенорів Хосе Каррерас-Лучано Паваротті-Пласідо Домінґо та інших.
Hardy Fredricksmeyer: Black Orpheus, Myth and Ritual: A Morphological Reading. In: International Journal of the Classical Tradition. Vol. 14, No. 1/2, Sommer 2007, p. 148–175.
Rahul Hamid: Orfeu Negro (1959). In: Steven Jay Schneider (Hrsg.): 1001 Filme. Edition Olms, Zürich 2004, ISBN 3-283-00497-8, p. 366
