PROFILPELAJAR.COM

	Уго Баньюло
Особисті дані
Повне ім'я	Віктор Уго Баньюло; Фернандес
Народження	23 липня 1915
	Монтевідео, Уругвай
Смерть	7 лютого 2008 (92 роки)
	Монтевідео, Уругвай
Прізвисько	Don Hugo, El Hugo
Громадянство	Уругвай
Позиція	захисник
Професіональні клуби*
Національна збірна
Тренерська діяльність**
1948—1952	«Данубіо»
1952—1957	«Дефенсор»
1955—1957	Уругвай
1958—1959	«Пеньяроль»
1960—1961	«Дефенсор»
1962	«Насьйональ»
1963—1964	«Рампла Хуніорс»
1965	«Росаріо Сентраль»
1966	«Монтевідео Вондерерз»
1967	«Рампла Хуніорс»
1968	«Сентраль Еспаньйол»
1969—1970	«Альянса Ліма»
1970—1973	Уругвай
1971	«Белья Віста»
1972	«Уракан Бусео»
1973—1974	«Пеньяроль»
1974—1975	«Пеньяроль»
1976	«Ліверпуль» (Монтевідео)
1978	Уругвай
1982—1983	«Пеньяроль»
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.

Віктор Уго Баньюло Фернандес (ісп. Víctor Hugo Bagnulo Fernández; 23 липня 1915 — 7 лютого 2008 року) — уругвайський футболіст і тренер. Найбільш відомий за свою успішну роботу з уругвайським грандом, «Пеньяролем», з яким він виграв п'ять національних чемпіонських титулів.

Кар'єра

Кар'єра футболіста Баньюло тривала 12 років (з 1935 по 1947 рік), він грав за уругвайські клуби «Сентраль Еспаньйол», «Дефенсор Спортінг» і «Данубіо». Його перший досвід тренерства прийшов під час турне «Дефенсора» з Чилі в 1946 році, де він привів клуб до перемоги з розгромним рахунком 6-0 в товариському матчі проти чилійського гранда «Коло-Коло».

Він також зіграв один матч за збірну Уругваю в Кубку Ньютона проти Аргентини, гра закінчилася поразкою з рахунком 4:1, 25 травня 1942 року.

У 1947 році він приєднався до «Данубіо», де був гравцем і тренером молоді. Після відходу зі спорту через рік він став головним тренером клубу. У 1952 році він покинув клуб, щоб працювати в «Дефенсорі», а три роки потому, в 1955 році він був призначений тренером збірної Уругваю. З Уругваєм він виграв Чемпіонат Південної Америки з футболу 1956 року, перш ніж був замінений на Хуана Лопеса Фонтану в 1957 році.

У 1958 році він отримав перший досвід роботи з «Пеньяролем», з яким він виграв два чемпіонські титули в 1958 і 1959 роках, після відходу Баньюло команда продовжувала домінувати в південноамериканському футболі і в наступні кілька років, вже під керівництвом наступника, Роберто Скароне. Після відходу з «Пеньяроля» Баньюло повернувся в «Дефенсор», а пізніше тренував «Насьональ», «Рампла Хуніорс», «Монтевідео Вондерерз», свій колишній клуб «Сентраль Еспаньйол» і «Уракан Бусео». Він також встиг попрацювати за кордоном: в Аргентині («Росаріо Сентраль») і Перу («Альянсу Ліма»).

На чемпіонаті світу 1962 року Баньюло був також помічником тренера збірної Уругваю, Хуана Карлоса Корацо, спільно з Хуаном Лопесом Фонтаною і Роберто Скароне.

У період з 1970 по 1973 рік він другий раз тренував Уругвай, з яким він кваліфікувався на чемпіонат світу 1974 року, але його замінив Роберто Порта до початку турніру. Потім він повернувся в «Пеньяроль» в 1973 році і виграв три чемпіонські титули поспіль (1973, 1974 і 1975 роках), а також Трофей Терези Еррери в 1974 і 1975 роках. Після періоду роботи в «Ліверпулі Монтевідео» у 1976 році він знову зайняв посаду тренера Уругваю в 1978 році, але пробув на посаді недовго.

Його останнім клубом був той самий «Пеньяроль», в який він прийшов у 1982 році і виграв з клубом національний чемпіонат, Кубок Лібертадорес (перемігши чилійський «Кобрелоа» у фіналі) і Міжконтинентальний кубок (вигравши у європейського чемпіона «Астон Вілли»).^[1]