PROFILPELAJAR.COM

Східнокитайське море
	Вид на Східнокитайське море з острова Тайвань
	30°00′00″ пн. ш. 125°00′00″ сх. д. / 30.00000° пн. ш. 125.00000° сх. д.
Прибережні країни	КНР, Тайвань, Південна Корея і Японія
Найбільша глибина	2719 м
Площа	836 000 км²
Впадаючі річки	Янцзи, Міньцзян
Впадаюча річка	Jiao Riverd, Min Riverd, Ou Riverd, Янцзи, Sendai Riverd, Asato Riverd, Genka Riverd, Hija Riverd, Jisso Riverd, Kokuba Riverd, Manose Riverd, Q11432150?, Q11514564?, Q11638072?, Tabaru Riverd і Urauchi Riverd
Східнокитайське море у Вікісховищі

Східнокитайське море — напівзамкнуте море Тихого океану між узбережжям Китаю і островами Рюкю і Кюсю (Японія).

Загальний опис

Площа — 836 тис. км².

Найбільша глибина — 2 719 м.

Середня температура води в лютому від 7 до 16 °C, у серпні 27—28 °C.

Солоність води 30—34,5 ‰, у гирлах річок — 5—10 ‰.

Припливи півдобові (до 7,5 м).

Найбільша річка, що впадає в Східнокитайське море — Янцзи.

На півночі море відкрито у Жовте море, на північному сході з'єднується Корейською протокою з Японським морем, на південному заході — Тайванською протокою з Південнокитайським морем.

Рельєф дна біля західного берега Східнокитайського моря нерівний, але глибини тут невеликі, біля берега майже повсюдно мілини. На мілинах і поблизу островів небезпечні для судноплавства скелі, рифи і банки. Особливо небезпечні води на підході до гирла річки Янцзи і в районі архіпелагу Чжоушань. Підводні небезпеки помітити крізь товщу води важко, оскільки вода в зазначених районах каламутна. Деякі із них можна помітити по припливних сувоях і бурунах, що утворюються над ними. У районі є великі малодосліджені ділянки, де можуть бути небезпечні скельні й донні утворення, не показані на картах. Ґрунт на півночі моря переважно мулистий, подекуди в поєднанні з піском, черепашкою і каменем.

Землетруси, які раптово змінюють рельєф дна океану (скиди, обвали, зсуви), викликають моретруси, під час яких утворюються поперечні й поздовжні хвилі. Поперечні хвилі викликають появу на поверхні води хаотично рухомих хвиль і відчуваються на судах у вигляді ударів і струсів корпусу, подібно тим, які відчуває судно при посадці на мілину. Поздовжні хвилі, що виникають під час моретрясіння, називаються морськими сейсмічними хвилями, або цунамі. Зазвичай цунамі являють собою серію з 3—9 хвиль, що поширюються зі швидкістю 100—300 км на годину від епіцентру землетрусу, з інтервалами 10—30 хв. Довжина цих хвиль 30—100 км, а висота 3—5 м; тому вони не чинять ніякої дії на судна у відкритому океані. Руйнівний ефект цунамі проявляється у відкритих берегів і з особливою силою в глибоких воронкоподібних бухтах і затоках, які мають широкі входи й глибини що поступово зменшуються.

Район моря недостатньо обладнаний засобами навігації. Берегові засоби навігаційного обладнання встановлені головним чином на підходах до портів, на берегах проток, якими часто користуються великі судна, і на деяких мисах, що є основними орієнтирами при підході до берега. Плавуче огородження виставляється тільки на фарватерах, що ведуть у порти, і в гирлах великих судноплавних річок.

Мореплавці повинні враховувати, що на надійність розташування буїв, а також на сувору сталість характеристик навігаційних вогнів повністю покладатися не можна.

Східнокитайське море багате біологічними ресурсами. Об'єктом промислового рибальства є оселедець, сардини, також ведеться вилов краба, омарів, збір трепанга, морських водоростей.

Межі моря

Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі Східнокитайського моря:^[1]:

На півдні: північна межа Південнокитайського моря, від мису Фукі (північна точка острова Тайвань) через острів Кіушан до південної точки острова Хайтаньдао (Пінтань) (25° 25' пн. ш.) і далі на захід з паралелі 25° 24' пн. ш. до материкової частини провінції Фуцзянь, від мису Сантьяго (крайня північно-східна точка острова Тайвань) до точки на заході острова Йонаґуні і далі до острова Хатерума (24°03′ пн. ш. 123°47′ сх. д. / 24.050° пн. ш. 123.783° сх. д. / 24.050; 123.783).
На сході: лінія від острова Хатерума проходить через острови Міяко до крайньої східної точки острова Міяко, а звідти до мису Окінан на півдні острова Окінава, через цей острів до острова Адакосіма (Ada-Ko Sima), далі до східної точки острова Кікай (28° 20' пн. ш.), далі через острів Танеґасіма (30° 30' пн. ш.) на північ до Хі-Сакі (31° 17' пн. ш.) на острові Кюсю.
На півночі: лінія від мису Номо (32° 35' с. ш.) на острові Кюсю до південної точки острова Фукуе (острови Ґото) і через острів до мису Осе, далі на захід до південної точки острова Чеджу, через цей острів до його західної точки й звідти по паралелі 33° 17' пн. ш. на материк.
На заході: материкова частина Китаю.

Клімат

Акваторія моря лежить в субтропічному кліматичному поясі (зона мусонів)^[2]. Улітку переважають тропічні повітряні маси, взимку — помірні. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Сезон дощів припадає на літній період, взимку можливі снігопади^[3]. Через море проходить тепла течія Куросіо.

Біологія

Акваторія моря утворює окремий однойменний морський екорегіон бореальної тихоокеанської зоогеографічної провінції^[4]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до північної субтропічної зони, а півдня й сходу — до індо-пацифічної тропічної^[5].

Основні порти

Примітки

↑ Limits of Oceans and Seas, 3rd edition (PDF). International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2011. Процитовано 6 лютого 2010. [Архівовано 2011-10-08 у Wayback Machine.]
↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
↑ (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.