Країни-члени НАТО дійшли згоди дотримуватись принципів, встановлених Вашингтонським договором[1]. Країни, охочі приєднатися до Альянсу мають пройти багатоступеневий процес, що включає політичний діалог і військову інтеграцію, а також відповідати певним вимогам, а саме:
вирішувати мирним шляхом міжетнічні конфлікти й зовнішні територіальні суперечки, спірні питання внутрішньої юрисдикції, відповідно до принципів ОБСЄ та з метою прагнення до встановлення добросусідських відносин;
встановлювати належний демократичний та громадський контроль над своїми збройними силами;
утримуватися від загрози силою чи застосування сили будь-яким чином, що не відповідає цілям ООН;
сприяти розвитку мирних та дружніх міжнародних відносин шляхом зміцнення своїх вільних інституцій та завдяки сприянню зміцненню стабільності й добробут;
демонструвати відданість справі зміцнення стабільності та добробуту через дотримання принципів економічної свободи, соціальної справедливості та відповідальності за охорону довкілля;
робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а також бути готовими взяти на себе зобов'язання щодо поступового удосконалення своєї обороноздатності;
належним чином брати участь у роботі установ НАТО;
створювати через національну програму необхідну структуру з питань планування та виконання таких воєнних бюджетів, які б відповідали визначеним пріоритетам у сфері оборони та передбачали б відповідні схеми навчання для ознайомлення персоналу з наявним в НАТО практикою та процедурами з метою підготовки до можливої в майбутньому участі в роботі структур Альянсу;
знайомитися з належними правовими механізмами та угодами, якими керується НАТО для забезпечення співробітництва у своїй структурі та формальним юридичним процесом, що передує членству.
Одна з країн-засновниць і ідейних натхненниць створення НАТО. Уряд лейбористів на чолі з Клементом Еттлі, який прийшов до влади після дострокових виборів у липні 1945 року, реалізував на практиці атлантичну політику, проголошену Черчиллем, результатом чого стало підписання Брюссельського, а згодом і Північноатлантичного договорів. Перша господарка штаб-квартири НАТО. З моменту утворення НАТО Велика Британія відіграє одну з найактивніших ролей в Північноатлантичному альянсі, є одним з найбільших фінансових вкладників в цивільний і військовий бюджет організації[5][9].
Є одним з найстаріших членів Північноатлантичного альянсу — разом з Туреччиною вона приєдналася до блоку 18 лютого1952 року, через три роки після підписання Північноатлантичного договору. 14 серпня 1974 року, на фоні загострення кіпрської кризи, прем'єр-міністр Греції Константінос Караманліс заявив про вихід Греції з військової організації НАТО, мотивуючи цей крок нездатністю блоку перешкодити збройному конфлікту між Грецією і Туреччиною. Згодом антизахідні і антиамериканські настрої в країні поступово зійшли нанівець, і у 1980 році Греція повернулася до участі у військовій організації альянсу. Інший сусід Греції — Македонія зазнає труднощів з вступом до НАТО через те що Греція, побоюючись внутрішнього сепаратизму, наполягає на зміні назви цієї держави[5][10].
Одна з країн-засновниць НАТО. Приєднання до Альянсу відбулося за ініціативи соціал-демократів, які представляли найширші верстви данського суспільства. З моменту вступу до НАТО Данія оголосила, що не має наміру в мирний час розміщувати на своїй території військові бази і ядерну зброю. Крім того вона заявила бажання обмежити військову діяльність інших держав на острові Борнгольм (проте дані устремління не були закріплені законодавчо і не поширювалися на острів Гренландія і Фарерські острови. Протягом «холодної війни» Данія дотримувалася політики «відносного нейтралітету», однак пізніше зайняла активнішу позицію — її зовнішньополітичні зусилля зіграли принципову роль в інтеграції в НАТО Естонії, Латвії та Литви, підтримує вступ до Альянсу України і Грузії[5][11].
Естонія — одна з країн-засновниць Ради північноатлантичного співробітництва. 3 лютого 1994 року приєдналася до програми «Партнерство заради миру». 1996 року почала переговори з НАТО про підготовку до приєднання, започаткувала програму «Інтенсивний діалог щодо членства в НАТО». На зустрічі на вищому рівні у Вашингтоні у 1999 НАТО визнала Естонію як одного з можливих кандидатів у члени Альянсу. Разом з Болгарією, Румунією, Словенією, Словаччиною, Литвою і Латвією офіційно запрошена до вступу в Альянс 21 лютого 2002 року у Празі. 26 березня 2003 року держави-члени НАТО підписали в Брюсселі протоколи до договору про приєднання Естонії, Болгарії, Литви, Латвії, Румунії, Словаччини та Словенії до Північноатлантичного договору, а 10 березня 2004 Рійгікогу ратифікував Північноатлантичний договір. 2 квітня 2004 року в Брюсселі відбулася урочиста церемонія прийняття семи нових членів в НАТО[5][12].
Одна з країн-засновниць НАТО і єдина держава Альянсу, яка не має власних збройних сил. В березні-квітні 1949 року в Ісландії відбулася перша в історії масова акція протесту проти присутності військ країн НАТО, яка втім не вплинула на рішення Альтингу підтвердити членство в Альянсі. Питання про вивід військ НАТО з території країни неодноразово піднімалося протягом всього періоду «холодної війни». В середині 1950-х років в Ісландії розгорнувся рух за виведення іноземних військ з території острова, що змусило уряд Ісландії пред'явити 1 червня 1956 року відповідну ноту уряду США, однак в грудні того ж року нота була відкликана. У 1985 році Альтинг одностайно проголосував оголошення Ісландії без'ядерною зоною. Ісландія представлена в усіх основних комітетах НАТО, робить внески у військовий і цивільний бюджети Альянсу, а також до Програми інвестицій щодо забезпечення безпеки[5][14].
Пріоритетом зовнішньої політики Іспанії приєднання до НАТО стало з початку 1980-х, з приходом до влади уряду Леопольдо Кальво-Сотело. 30 травня1982 Іспанія була прийнята в Альянс, ставши шістнадцятим членом Північноатлантичного союзу. Однак, 28 жовтня 1982 року на виборах до Генеральних кортесів перемогла Іспанська соціалістична робітнича партія і новий уряд заявив про початок «періоду осмислення і про призупинення переговорів про військову інтеграції Іспанії в НАТО». 23 жовтня 1984 року Феліпе Гонсалес оголосив про підготовку до референдуму щодо продовження участі країни в НАТО, який відбувся 12 березня1986 року. 52,54% іспанців виступили за продовження участі країни в Альянсі, 39,83% — проти, 6,54% — утрималися, причому взяли участь у голосуванні тільки 59,71% електорату[15]. Після референдуму Іспанія стала в повному обсязі брати участь у роботі всіх політичних інститутах НАТО. Що стосується військової структури, то ця держава була представлена як спостерігач в групі ядерного планування, спільній системі зв'язку НАТО. Іспанські війська залишалися під контролем національного командування, але були готові діяти спільно з військами інших країн НАТО. У 1996 році іспанський парламент схвалив участь країни у спільній командній структурі НАТО[5][16].
Одна з країн-засновниць НАТО. Приєднання до Альянсу відбулося за ініціативи християнських демократів на чолі з прем'єр-міністром Альчіде де Гаспері. Вступ Італії до НАТО активно підтримували США, проти спочатку виступала Франція, яка згодом змінила свою позицію і підтримала її включення в число кандидатів. Вступ Італії до Північноатлантичного альянсу дозволив їй обійти обмеження щодо чисельності збройних сил, накладені на неї умовами мирного договору 1947 року після Другої світової війни. Так, з 1970-х років чисельність збройних сил Італії разом в корпусом карабінерів перевищила 440 тисяч осіб. І лише після 1991 року чисельність ЗС Італії почала дещо знижуватися. В той же час з відродженням єдиної Європи, Рим, зацікавлений в посиленні свого військового та політичного впливу, став брати активнішу участь в діяльності НАТО. На сьогоднішній день Італія — один з найбільш впливових членів Північноатлантичного альянсу[5][17].
Одна з країн-засновниць і активний член НАТО. Ще в період створення НАТО канадські дипломати грали важливу роль в розробці Північноатлантичного договору — Оттава вважала, що НАТО міг би стати противагою США і забезпечити Канаді певну свободу дій у відносинах з ними. Завжди прагнула проводити в Альянсі самостійну політику. Так, незважаючи на блокаду Куби під час карибської кризи, Канада продовжувала підтримувати економічні та дипломатичні відносини з цією країною, а під час війни в Югославії — завзято опиралася нанесенню бомбових ударів по сербам. Проте Канада повністю підтримує всі програми НАТО спрямовані на нарощування оборонних спроможностей блоку[5][18].
Членом Ради північноатлантичного співробітництва Латвія стала в грудні 1991 року, а у 1994 році — однією з перших приєдналася до програми «Партнерство заради миру». В «Основних напрямках зовнішньої політики Латвії до 2005 року», прийнятих Сеймом у 1995 році набуття членства в НАТО і ЄС були визначені основними напрямками зовнішньої політики. На зустрічі на вищому рівні у Вашингтоні у 1999 НАТО визнала Естонію одним із можливих кандидатів у члени Альянсу. Разом з Болгарією, Румунією, Словенією, Словаччиною, Естонією і Литвою офіційно запрошена до вступу в Альянс 21 лютого 2002 року у Празі. 26 березня 2003 року держави-члени НАТО підписали в Брюсселі протоколи до договору про приєднання Естонії, Болгарії, Литви, Латвії, Румунії, Словаччини та Словенії до Північноатлантичного договору. На момент вступу таке рішення підтримували 74,1% громадян Латвії. 2 квітня 2004 року в Брюсселі відбулася урочиста церемонія прийняття семи нових членів в НАТО[5][19].
У грудні 1991 року Литва, разом з Латвією та Естонією, приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва, і вже в січні 1992 року було створено офіційне представництво Литви в Брюсселі у зв'язках з Європейським співтовариством та у справах НАТО. У травні 2000 року була створена створюється так звана Вільнюська група дев'яти держав, які прагнули до членства в НАТО. Діяльність цієї групи, членом якої була Литва, була націлена на практичну співпрацю, обмін інформацією та лобіювання своїх інтересів в державах Альянсу. У 2002 році, на Празькому саміті НАТО, Литва разом з іншими кандидатами була запрошена до початку переговорів про вступ до Північноатлантичного союзу. 26 березня 2003 року держави-члени НАТО підписали в Брюсселі протоколи до договору про приєднання Естонії, Болгарії, Литви, Латвії, Румунії, Словаччини та Словенії до Північноатлантичного договору[5][20].
У травні 1955 року Федеративна Республіка Німеччина стала членом Північноатлантичного альянсу а Німецька Демократична Республіка приєдналася до країн Варшавського договору, що стало остаточним оформленням військових блоків у Європі. Німеччина стала третьою після Греції і Туреччини яка приєдналася до НАТО: активне залучення НДР в орбіту військових інтересів СРСР непокоїло Західну Німеччину, але європейські країни, перш за все Франція, до 1954 року виступали проти відтворення сильної німецької армії. Вирішальним стало 23 жовтня1954 року, коли ФРН та Італія приєдналися до Західноєвропейського союзу. В той же день на Паризькій конференції відбулося підписання низки угод, які відкривали ФРН шлях до НАТО. Юридичне оформлення ремілітаризації Західної Німеччини відбулося на 14-й, 15-й і 16-й сесіях ради НАТО: 17-18 грудня 1954 Паризькі угоди були схвалені, а 5 травня 1955 року — вступили в силу. 9 травня 1955 року ФРН була прийнята в Альянс. Німеччина отримала право на формування збройних сил, проте не мала права мати власну зброю масового ураження[5][23].
Одна з країн-засновниць НАТО. Після закінчення Другої світової війни Норвегія намагалася займати позицію нейтралітету, однак змушена була відмовитися від неї навесні 1948 року через події на міжнародній арені, а саме комуністичний переворот у Чехословаччині, прагнення Радянського Союзу укласти договір про взаємну допомогу у військовій сфері з Фінляндією. Тим не менш, навіть ставши членом НАТО, Норвегія намагалася займати, наскільки це було можливо, незалежну позицію. У 1957 році Норвегія відмовилася мати на своїй території ядерну зброю в мирний час, а також розміщувати балістичні ракети середньої дальності[5][24].
Довгий час вступ Республіки Македонія до НАТО блокувався Грецією. У квітні 2011 року Македонія подала позов до Міжнародного суду в Гаазі, в якому звинувачувала Грецію у створенні перешкод для її вступу до НАТО. Вже 5 грудня того ж року Міжнародний вуд ООН ухвалив рішення про те, що Греція не має права блокувати членство Македонії в НАТО, ЄС та інших міжнародних організаціях. Проте суперечка тривала щодо назви Македонії, яка на той час найменувалася Колишня Югославська Республіка Македонія. У 2018 році уряди Греції та Македонії дійшли консенсусу щодо назви, в результаті якого македонська сторона почала процедуру зміни назви на Республіку Північна Македонія. У січні наступного року парламент Македонії ухвалив зміни до конституції, згідно з якими вона змінює назву на Республіка Північна Македонія. Декілька тижнів пізніше парламент Греції ратифікував угоду про зміну назви Македонії. 12 лютого 2019 року Республіка Македонія офіційно змінила назву на Республіка Північна Македонія. 27 березня 2020 країна офіційно стала 30-м членом НАТО.
Офіційні контакти між Польщею і Північноатлантичним альянсом були закладені міністром закордонних справ Кшиштофом Скубішевскім, який 21 березня 1990 здійснив перший офіційний візит до штаб-квартири НАТО. Літом того ж року посольство Польщі в Брюсселі встановило постійні робочі відносини з НАТО. Перші перемовини щодо вступу країни в Альянс розпочалися на початку 1997 року, а вже в липні 1997 року члени НАТО запросити Польщу, а також Чехію і Угорщину до початку переговорів про приєднання до Північноатлантичного союзу. Протоколи про вступ були підписані в грудні 1997 року. 12 березня 1999 року Польща, Чехія та Угорщина приєдналися до Північноатлантичного альянсу, в ході першої після розпаду СРСР «хвилі» його розширення[5][25].
Одна з країн-засновниць НАТО. Під час Другої світової війнидиктаторський урядСалазара проводив політику так званого «середнього шляху» і на відміну від Франциско Франко ніколи не ставав до угоди з нацистами. Не беручи безпосередньої участі у військових діях, Португалія змогла зберегти свою колоніальну імперію аж до 1974 року. У вересні 1948 року Лісабон приєднався до плану Маршалла, а у квітні 1949 році — до Північноатлантичного союзу. Після повалення в країні фашистського режиму в 1974 році і розпочатої демократизації в суспільстві, Португалія продовжила активне співробітництво в рамках НАТО[5][26].
У 1991 році президент Румунії Йон Ілієску направив генеральному секретарю НАТО послання, в якому поінформував про готовність встановити тісну співпрацю з Північноатлантичним альянсом. У січні 1994 року Румунія, однією перших серед посткомуністичних країн, приєдналася до програми «Партнерство заради миру». У 1995 році — започаткувала Програму індивідуального партнерства з НАТО. У квітні 1997 року Парламент Румунії одноголосно ухвалив рішення звернутися до учасників Мадридського саміту НАТО з проханням надати підтримку в питанні вступу країни до Альянсу. У тому ж році, на Мадридському саміті, Румунія отримала статус країни-кандидата на членство в НАТО. Разом з Болгарією, Словенією, Словаччиною, Литвою, Латвією і Естонією офіційно запрошена до вступу в Альянс 21 лютого 2002 року на Празькому саміті. З 29 березня2004 року Румунія — член НАТО. Вона увійшла до складу Альянсу в рамках наймасштабнішого його розширення Північноатлантичного союзу, яке відбулося напередодні Стамбульського саміту[5][27].
Словаччина проголосила курс на вступ до НАТО одразу після здобуття незалежності в січні 1993 року. В числі перших в лютому 1994 року приєдналася до програми «Партнерство заради миру». В тому ж році приєдналася до Програмі планування процесів та аналізу, а у листопаді 1995 року прийняла Програму індивідуального партнерства. За ініціативи опозиції, у 1997 році у Словаччині була здійснена спроба проведення загальнонаціонального референдуму: бюлетені містили три питання: про вступ до НАТО, про розміщення ядерної зброї і розміщення іноземних військових баз. В голосуванні 23 травня взяли участь лише 9,8% громадян. З них 54% висловилися проти входження в НАТО, 89% проти розміщення ядерної зброї і 83,5% проти розміщення військових баз[15]. Референдум був визнаний ЦВК нелегітимним через численні порушення. Після приходу до влади у 1998 році, колишня опозиція на чолі з Мікулашем Дзуріндою стала проводити узгоджений курс на інтеграцію в євроатлантичну структуру безпеки і до питання референдуму не поверталася. У червні 1999 року, відповідно до Плану дій щодо членства, прийнятим на Вашингтонському саміті, уряд Словаччини затвердив Програму з підготовки країни до вступу в Альянс. У березні 2001 року Національна Рада Словацької Республіки прийняла нову стратегію безпеки, в якій було проголошено курс на приєднанню до НАТО. Офіційно запрошена до вступу в Альянс 21 лютого 2002 року на Празькому саміті. 29 березня2004 року Словаччина, разом з Болгарією, Румунією, Словенією, Литвою, Латвією і Естонією стала членом НАТО[5][28].
Словенія проголосила курс на вступ до НАТО одразу після відвоювання незалежності від Югославії у 1991 році. У 1996 році Словенія приєдналася до Ради Північноатлантичного співробітництва і тому ж році, в числі перших держав-учасниць програми «Партнерство заради миру», прийняла пропозицію Альянсу про початок Індивідуального діалогу. У квітні 1997 року Державні збори Словенії прийняли декларацію про членство в НАТО, а в серпні президент республіки Мілан Кучан підписав указ про відкриття місії Словенії при НАТО. Офіційно запрошена до вступу в Альянс 21 лютого 2002 року на Празькому саміті. У березні 2003 року в Словенії був проведений консультативний референдум, явка на якому склала 60,29%. За вступ до НАТО висловилися 66,02%[15]. 29 березня2004 року Словенія, разом з Болгарією, Румунією, Словаччиною, Литвою, Латвією і Естонією стала членом НАТО[5][29].
Одна з країн-засновниць НАТО і депозитарійПівнічноатлантичного договору. Підписання в мирний час військового союзу з європейськими державами стало безпрецедентним актом в історії Сполучених Штатів: конституція США, прийнята ще 1787 року, по суті позбавляла уряд можливості укладати військові союзи з іноземними державами. Важливим кроком на шляху виходу США з «ізоляціонізму» стало прийняття в червні 1948 року Сенатом СШАрезолюції Вандерберга, яка дозволяла надання допомоги регіональним військовим союзам, зокрема, Брюссельському договору. 6 червня 1948 року розпочалися переговори між США і країнами Брюссельського пакту, а 4 квітня 1949 року вже був підписаний Вашингтонський договір. Збройні сили США — найсильніша армія серед країн-членів НАТО: приблизно третину всієї військової потужності Альянсу припадає на американських військових. У зв'язку з тим, що Вашингтон з моменту зародження НАТО взяв на себе основний тягар витрат, спрямованих на озброєння інших членів блоку, він забезпечив собі не тільки керівне, а й привілейоване становище в Північноатлантичному альянсі[5][30].
Є одним з найстаріших членів Північноатлантичного альянсу — разом з Грецією вона приєдналася до блоку 18 лютого1952 року, через три роки після підписання Північноатлантичного договору. Підґрунтя прийняття до Альянсу «непівнічноатлантичних» членів, — Греції і Туреччини, — полягає в основі доктрини Трумена — розширення військової та економічної допомоги державам, уразливим до радянської загрози. Вступ Туреччини до Північноатлантичного альянсу з одного боку захистив Анкару від постійної загрози захоплення Чорноморських проток з боку Росії-СРСР, з іншого — дозволив НАТО посилити її «південний фланг». Відразу після розпаду Радянського Союзу Туреччина підтримала ідею розширення Альянсу в рамках політики «відкритих дверей», спрямовану на прийом в НАТО країн колишнього соціалістичного табору а також бере активну участь в механізмах партнерства з державами Чорноморського регіону і Південного Кавказу, які не є членами НАТО[5][31].
Ще до розпаду Організації Варшавського договору про доцільність вступу Угорщини до НАТО заявляв міністр закордонних справ Угорщини Дьюла Хорн, а на початку 1990-х років уряд прем'єр-міністра Йожефа Антала визначив як головні завдання зовнішньополітичного курсу країни вступ до НАТО та ЄС. Офіційне запрошення приєднатися до НАТО Польща, Чехія і Угорщина отримали на Мадридському саміті у 1997 році. Угорський уряд відразу ж прийняв запрошення. 16 листопада 1997 року в країні було проведено всенародний референдум щодо членства в Альянсі. В ньому взяло участь 42,4% виборців, з яких 85,3% (3,3 млн осіб) висловилося за вступ до НАТО[15]. Всі політичні партії Угорщини, як праві, так і ліві, також підтримали вступ країни до Північноатлантичного союзу. Протокол про вступ Угорщини до Альянсу був підписаний у грудні 1997 року. 12 березня 1999 року Польща, Чехія та Угорщина приєдналися до Північноатлантичного альянсу, в ході першої після розпаду СРСР «хвилі» його розширення[5][32].
Була темою дебатів у країні після закінчення холодної війни. Співробітництво між Фінляндією і НАТО почалось з 1994 року, коли вона приєдналася до програми «Партнерство заради миру». Після російського вторгнення в Україну 2022 року дебати перейшли на користь членства в НАТО, і 18 травня 2022 року країна офіційно подала заявку на вступ. Тривалий час блокували вступ: Хорватія та Туреччина, але 4 квітня 2023 року Фінляндія вступила в НАТО.
Одна з країн-засновниць НАТО, однак подальша історія взаємин Франції і Північноатлантичного союзу є винятком, оскільки більшу частину часу країна співпрацювала з Альянсом на особливих умовах, поза військовою організацією НАТО, з 1966 до 2009 року Франція була солідарна з іншими країнами-членами лише на політичному рівні: у 1958 році президент Франції Шарль де Голль запропонував заснувати тристоронній директорат НАТО у складі США, Великої Британії та Франції і попросив надати Франції допомогу в створенні ядерної зброї. Отримавши рішучу відмову французький уряд ухвалив рішення про поступовий вихід Франції з військової організації блоку, про що було остаточно оголошено на початку 1966 року. Згідно з заявою Франції всі об'єкти Альянсу, а також об'єкти ОЗС НАТО на ЦЄ ТВД повинні були залишити територію країни до квітня 1967 року. До цього моменту вона вже поповнила список світових ядерних держав. Незважаючи на вихід з військової структури, Франція тоді ж підписала з НАТО дві технічних угоди, що визначали спільні дії в разі агресії з боку СРСР. Позиція де Голля щодо НАТО виявилася занадто радикальною, і наступні французькі президенти поступово її пом'якшували. Повне повернення Франції у військову організацію НАТО відбулося у 2009 році за президента Ніколя Саркозі: у березні Національні Збори проголосували за пропозицію президента про повернення Франції до командних структур НАТО, а офіційне рішення було оголошене на саміті НАТО у Страсбурзі і Кельні. При цьому Франція не приєдналася до діяльності Групи ядерного планування НАТО[5][33].
Відразу після розпаду ЧССР у 1993 році Чехія, як незалежна держава, була прийнята до Ради північноатлантичного співробітництва і взяла курс на членство у Північноатлантичному альянсі. З 1994 року — учасниця програми «Партнерство заради миру». У 1996 році уряд Чехії створив робочий комітет з питань інтеграції в НАТО. В липні 1997 року на Мадридському саміті члени НАТО запросити Чехію, а також Польщу і Угорщину до початку переговорів про приєднання до Північноатлантичного союзу. У квітні 1998 року парламент Чехії проголосував за вступ країни в НАТО. Протоколи про вступ були підписані в грудні 1997 року. 12 березня 1999 року Польща, Угорщина та Чехія приєдналися до Північноатлантичного альянсу, в ході першої після розпаду СРСР «хвилі» його розширення. 12 березня 1999, після передачі відповідних документів на зберігання Вашингтону, Чехія офіційно стала членом Північноатлантичного альянсу. Слід зазначити, що на момент безпосереднього вступу в НАТО рівень підтримки цього кроку в Чехії був надзвичайно низьким (на 1997 рік — близько 37% населення), але через декілька років роки він серйозно виріс[5][35].
2 грудня 2015 керівники МЗС країн НАТО фактично запросили Чорногорію вступити в НАТО, ухваливши рішення запропонувати їй розпочати переговори про її вступ в Альянс. 5 червня 2017 року Чорногорія приєдналася до НАТО.
Співробітництво між Швецією і НАТО почалось ще в 1949 р. Швеція тоді вирішила не вступати в НАТО і заявила про свою традиційну політичну позицію, спрямовану на приєднання до миру, нейтралітету. Швеція приєдналася до програми «Партнерство заради миру» 9 травня 1994 року. Після російського вторгнення в Україну 2022 року серед уряду Швеції почала зростати підтримка членства, тому 18 травня 2022 року Швеція офіційно подала заявку на вступ. Тривалий час Туреччина блокувала доступ до вступу, але 23 січня 2024 парламент Туреччини схвалив членство Швеції в Північноатлантичному Альянсі.[36]. 7 березня 2024 року Швеція офіційно вступила в НАТО.
'Aerator adalah sebuah mesin penghasil gelembung udara yang gunanya adalah menggerakkan air di dalam Akuarium agar airnya kaya akan oksigen terlarut yang mana sangat dibutuhkan oleh semua ikan air tawar dan air laut, kecuali beberapa jenis ikan, seperti cupang, gurami, dll tidak memerlukannya. Ada bermacam ukuran aerator, untuk aquarium 20 L – 100 L cukup menggunakan aerator 1 lubang, kalau lebih besar dari itu sebaiknya menggunakan yang 2 lubang.[1] Aerator adalah alat untuk memban...
Charles OlsonLahir(1910-12-27)27 Desember 1910Worcester, MassachusettsMeninggal10 Januari 1970(1970-01-10) (umur 59)New York City, New YorkMakamGloucester, MassachusettsBahasaInggrisKebangsaanAmerika SerikatGenrePuisiAliran sastraPasca-modernismeKarya terkenalThe Distances, The Maximus PoemsPasanganConstance Wilcock, Betty KaiserAnakKatherine, Charles PeterKerabatKarl (ayah), Mary Hines (ibu) Portal Sastra Charles Olson (27 Desember 1910 – 10 Januari 19...
Kepulauan Sakishima (Kepulauan Miyako dan Kepulauan Yaeyama) pada peta Prefektur Okinawa. Kepulauan Sakishima (先島諸島 atau 先島群島code: ja is deprecated , Sakishima-shotō atau Sakishima-guntō) adalah gugus kepulauan di barat daya Kepulauan Ryukyu yang terdiri dari Kepulauan Miyako dan Kepulauan Yaeyama. Kepulauan ini berada di bawah administrasi Prefektur Okinawa, Jepang. Istilah Kepulauan Sakishima juga kadang-kadang mencakup Kepulauan Senkaku yang tidak berpenghuni, dan diklaim...
Election of US Senator Mark Kelly See also: 2020 United States Senate elections 2020 United States Senate special election in Arizona ← 2016 November 3, 2020 2022 → Nominee Mark Kelly Martha McSally Party Democratic Republican Popular vote 1,716,467 1,637,661 Percentage 51.16% 48.81% County results Congressional districts results Precinct resultsKelly: 50–60% 60–70% ...
1921 Eeuwen: 19e eeuw · 20e eeuw · 21e eeuw Decennia: 1910-1919 · 1920-1929 · 1930-1939 Jaren: << · < · 1920 · 1921 · 1922 · > · >> Maanden: jan · feb · mrt · apr · mei · jun jul · aug · sep · okt · nov · dec Jaartelling in verschillende culturen Ab urbe condita: 2674 MMDCLXXIV Armeense jaartelling: 1370 – 1371ԹՎ ՌՅՀ – ՌՅՀԱ Chinese jaartelling...
Si ce bandeau n'est plus pertinent, retirez-le. Cliquez ici pour en savoir plus. Cet article ne cite aucune source et peut contenir des informations erronées (signalé en mai 2023). Si vous disposez d'ouvrages ou d'articles de référence ou si vous connaissez des sites web de qualité traitant du thème abordé ici, merci de compléter l'article en donnant les références utiles à sa vérifiabilité et en les liant à la section « Notes et références ». Trouver des sources s...
American basketball player and coach (born 1956) This article is about the basketball player and coach. For other people with the same name, see Michael Cooper (disambiguation). Michael CooperCooper at Camp Lemonnier in 2023Personal informationBorn (1956-04-15) April 15, 1956 (age 68)Los Angeles, California, U.S.Listed height6 ft 7 in (2.01 m)Listed weight170 lb (77 kg)Career informationHigh schoolPasadena (Pasadena, California)College Pasadena CC (1974–1976) N...
Aaron EhaszAaron Ehasz di Peabody Awards tahunan ke-68LahirAmerika SerikatPekerjaanPenulis televisi, produserTahun aktif2000–sekarang Aaron Ehasz adalah seorang penulis televisi dan produser Amerika Serikat yang umumnya bekerja di bidang animasi, meskipun dia pernah bekerja sebagai produser pada seri live-action dari The Mullets dan Ed. Karier Episode Futurama Future Stock (3.21) Crimes of the Hot (4.08) Benderama (6.15)[1] Reincarnation (6.26) Episode Avatar: The Last Airbend...
2008 compilation album by Limp BizkitCollectedCompilation album by Limp BizkitReleasedMay 12, 2008Recorded1997-2005GenreNu metal, rap metalLength64:37LabelSpectrumLimp Bizkit chronology Greatest Hitz(2005) Collected(2008) Gold Cobra(2011) Collected is the second compilation album by American nu metal band Limp Bizkit. Released in 2008, it a retrospective compilation album from the band's albums Three Dollar Bill, Yall$, Significant Other, Chocolate Starfish and the Hot Dog Flavored Wa...
American digital broadcast TV network Television channel CreateTypeDigital broadcast television network (DIY and travel programs)CountryUnited StatesAffiliatesMarketHeadquartersNew York City, New YorkProgrammingLanguage(s)EnglishPicture format720p (HDTV)480i (SDTV)OwnershipOwnerAmerican Public Television (APT),WGBH,& WNETHistoryLaunchedJanuary 9, 2006; 18 years ago (2006-01-09)ReplacedPBS YouLinksWebsitecreatetv.com Create is an American digital broadcast public televisi...
Chemical structures of erinacines A-I Erinacines are natural substances isolated from Hericium erinaceus. They belong to the group of cyathin diterpenoids (erinacines A-K, P, and Q) and are subjects of pharmacological research. Erinacine A Erinacine A, isolated from the cultured mycelia of Hericium erinaceus, the main representative of this compounds group, has an enhancing effect on nerve growth factor synthesis in vitro.[1] It also increases catecholamine in the central nervous syst...
University of BrightonJenisPublikDidirikan1859 (sebagai Akademi Seni Brighton)1992 (Status Universitas)[1]Dana abadi£0.78 juta (2013)[2]Wakil KanselirJulian CramptonStaf administrasi2,600[3]Jumlah mahasiswa21,000[4]Sarjana17,005[4]Magister4,005[4]LokasiBrighton, Eastbourne, Hastings, Inggris, Britania RayaSitus webwww.brighton.ac.uk Universitas Brighton (bahasa Inggris: University of Brighton) merupakan universitas publik yang terletak...
Leader of the Chinese Communist Party between 1943 and 1982 See also: Leader of the Chinese Communist Party This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Chairman of the Chinese Communist Party – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (January 2020) (Learn how and when to remove this message) Chairman...
Tokelo Rantie Informasi pribadiNama lengkap Tokelo Anthony Rantie[1]Tanggal lahir 08 September 1990 (umur 33)Tempat lahir Parys, Afrika SelatanTinggi 1,72 m (5 ft 7+1⁄2 in)Posisi bermain PenyerangInformasi klubKlub saat ini GenclerbirligiNomor 31Karier junior1997–2005 Dangerous Darkies2006–2009 Stars of Africa AcademyKarier senior*Tahun Tim Tampil (Gol)2009–2013 Stars of Africa Academy 2010 → Ferroviário de Beira (pinjaman) 2011 → CD Maxaquene (pi...
Haitian Air CorpsCorps d'Aviation d'Haiti Corps d’Aviation de 1’Armee d’HaitiActive1942 (1942)–1995Country HaitiTypeAir forceRoleAerial warfarePart ofArmed Forces of HaitiHeadquartersBowen FieldMilitary unit The Haiti Air Corps (French: Corps d'Aviation d'Haiti (Corps d’Aviation de 1’Armee d’Haiti)) was the air force of Haiti from 1942 to 1994. The air corps was disbanded along with the rest of the armed forces after Operation Uphold Democracy, the US invasion of ...
Pour les articles homonymes, voir White Horse. Whitehorse Administration Pays Canada Territoire Yukon Statut municipal Ville Maire Mandat Laura Cabott (femme politique) 2021 - Constitution 1er juin 1950 Démographie Gentilé Whitehorsien, Whitehorsienne Population 30 617 hab. (2022 ) Densité 74 hab./km2 Géographie Coordonnées 60° 43′ 02″ nord, 135° 03′ 21″ ouest Superficie 41 654 ha = 416,54 km2 Divers Langue(...
Artikel ini sebatang kara, artinya tidak ada artikel lain yang memiliki pranala balik ke halaman ini.Bantulah menambah pranala ke artikel ini dari artikel yang berhubungan atau coba peralatan pencari pranala.Tag ini diberikan pada Desember 2022. Moses McCormickInformasi pribadiLahirMoses Monweal McCormick(1981-03-12)12 Maret 1981Akron, Ohio, A.S.Meninggal4 Maret 2021(2021-03-04) (umur 39)Phoenix, Arizona, A.S.NegaraAmerikaPendidikanUniversity of AkronOhio State UniversityPekerjaanYouTube...
15th/16th-century Italian philosopher and priest For the saint, see Saint Cajetan. The ReverendThomas de Vio CajetanOPMartin Luther in front of Cardinal Cajetan by Ferdinand PauwelsBorn(1469-02-20)20 February 1469Gaeta, Kingdom of NaplesDied9 August 1534(1534-08-09) (aged 65)Rome, Papal StatesAlma materUniversity of PaduaNotable workSummula Caietani.EraMedieval philosophyRegion Western philosophy Italian philosophy SchoolThomismMain interestsMetaphysicsTheologyAnalogy Thomas Cajetan...
Electric organ Hammond organA Hammond C-3 organManufacturerThe Hammond Organ Company (1935–1985)Hammond Organ Australia (1986–1989)[1]Hammond-Suzuki (1989–present)[2][3]Dates1935–1975 (tonewheel models)1967–1985 (transistor models)1986–present (digital models)Price$1,193 (Model A, 1935)[4]$2,745 (Model B-3, 1955)[5]Technical specificationsPolyphonyFullOscillatorTonewheelSynthesis typeAdditiveEffectsVibrato, chorus, reverb, harmonic percussio...
.svg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
