Посольство України в Румунії — дипломатична місія України в Румунії, знаходиться у Бухаресті.
Завдання посольства
Основне завдання Посольства України в Румунії представляти інтереси України, сприяти розвиткові міждержавних політичних, економічних, культурних, наукових та інших зв'язків, а також захищає права та інтереси громадян і юридичних осіб України, які перебувають на території Румунії.
Посольство сприяє розвиткові добросусідських відносин між Україною і Румунією на всіх рівнях, з метою забезпечення гармонійного розвитку взаємних відносин, а також співробітництва з питань, що становлять взаємний інтерес. Посольство виконує також консульські функції.
У березні 1918 року Рада Народних Міністрів УНР розглядала питання про відправлення до Королівства Румунія мирної делегації на чолі із Олександром Севрюком, але цього так і не відбулося. У квітні 1918 р. була створена дипломатична місія УНР у складі Миколи Галагана (голова місії), Олекси Клора й Артема Галіпа (урядовці).
У грудні 1918 р. в УНР відбулися зміни й у дипломатичному корпусі України в Королівства Румунія. У січні 1919 р. до Бухареста прибула Надзвичайна дипломатична місія УНР на чолі з Юрієм Гасенко. До її складу входили радник Віктор Піснячевський, секретар Володимир Онацевич, Володислав Медзянковський (Мідзяновський), аташе Юрій Білець, урядовці Олександр Кравець, Петро Коломак та Танченко, друкарка Пархоменко. У травні 1919 р. через демарш місії, на знак протесту проти участі Королівства Румунія у бойових діях на території ЗУНР, майже всі члени Місії змушені були залишити країну.
У червні 1919 р. Надзвичайну дипломатичну місію очолив професор Костянтин Мацієвич. На той час до місії входили радник Іван Фещенко-Чопівський, секретарі Лев Геркен, Михайло Любимський, Федір Буткевич, аташе Павло Мамчур, урядовці Олександр Кравець, Петро Коломак, Лев Чопівський, завідувач пресового бюро Денис Маєр-Михальський[1], а також вільнонаймані службовці — генерал-майор Віктор Зелінський, водій Казимир Рафалович, механік Адам Червінський, вістовий Ілько Убович. У лютому 1920 р. з реорганізованої Військової місії УНР при Надзвичайні дипломатичні місії була створена військова секція у складі генерал-поручика Сергія Дельвіга, радника — полковника Демида Антончука, секретаря — хорунжих Василя Трепке та Олександра Трепке, сотників Миколи Даньківа, Олександра Долинюка, Михальського, Якова Чайківського. До Місії належав і контр-адмірал Михайло Остроградський, який у квітні 1920 р. був призначений ще й уповноваженим Уряду УНР у справах військового та торговельного мореплавства півдня України. Представником Надзвичайної дипломатичної місії у Чернівцях був спочатку доктор права Михайло Догомиля[2], потім — підполковник Євген Луговий, секретарем — Леонтій Івасюк, консулом у Кишиневі — професор Іван Ганицький, полковник Іван Мінзаренко, Михайло Шереметєвський-Шереметєв, в Яссах — Корнелій Чоботаренко. До середини 1920-х рр. в Королівстві Румунія залишилося лише декілька співробітників Надзвичайної дипломатичної місії у Королівстві Румунія, які брали активну участь у громадському житті української еміграції.
У березні-квітні 1919 р. у Бухаресті перебувала спеціальна дипломатична місія ЗУНР у складі доктора наук Степана Витвицького, професора Григорія Тимощука, експерта — професора Сидора Цуркановича та перекладача Олександра Кульчицького. Місія вела переговори з міністром закордонних справ Королівства Румунія Йонел Братіану та керівником французької військової місії в Королівстві Румунія генералом Анрі Бертело щодо Буковини, ліквідації загрози окупації Королівством Румунія Східної Галичини та спільних дій проти більшовиків.[3]
Румунія визнала державну незалежність України 8 січня1992 року. Дипломатичні відносини були встановлені 1 лютого 1992 року. 24 вересня 1992 року було засновано Посольство України в Румунії. У вересні 2001 року було відкрито Генеральне консульство України у Сучаві[4]..
.jpg)
