PROFILPELAJAR.COM

Севрюк Олександр Олександрович
Севрюк Олександр Олександрович
Олександр Олександрович Севрюк
Народився	4 лютого 1893; Росоша, Липовецький повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	26 грудня 1941 (48 років); Франкфурт-на-Одері, Третій Рейх; ·залізнична катастрофа
Країна	Російська імперія; Українська Держава; УНР; Веймарська республіка; Третій Райх
Національність	українець
Діяльність	політик, громадський діяч, дипломат
Посада	Член Всеросійських установчих зборівd
	; ; ;

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Олександр Севрюк.

Олекса́ндр Олекса́ндрович Севрю́к (4 лютого 1893, Росоша, Київська губернія, Російська імперія — 1941, Франкфурт-на-Одері, Третій Рейх) — український державний, громадський і політичний діяч. Дипломат часів Української революції 1917—1921 років. Член Української партії соціалістів-революціонерів.

Життєпис

Українська делегація в Бересті. Зліва направо: Микола Любинський, Всеволод Голубович, Микола Левитський, Григорій Лисенко, Михайло Полоз, Олександр Севрюк

Підписанти Берестейського мирного договору: генерал Брінкманн, Микола Любинський, Микола Левитський, Олександр Севрюк, Макс Гофман, Сергій Остапенко

Народився у дворянській родині.

Дід, Франц Іванович Севрюк, з дворян Київської губернії, православний, розпочав службу в армії 28 січня 1822. Прапорщик (17 лютого 1827), підпоручик (15 вересня 1831), 5 березня 1834 звільнений зі служби. З 21 лютого 1836 приватний пристав Кишинівської міської поліції, з 12 травня по 12 листопада 1838 – на тій же посаді в Акерманській міській поліції. Був одружений із Марією Григорівною Міліцькою.

Батько, Олександр Францович Севрюк (4 квітня 1845 – 23 липня 1901), начальник залізничної станції Липовець. 10 вересня 1889 одружився з дворянкою Теклою Йосипівною Дмуховською, католичкою, мав дітей Олександра та Вікторію (14 жовтня 1896).

З 1902 по 1911 рр. Олександр навчався у Луцькій гімназії, жив на Парадній вулиці, в домі Биховського. З осені 1911 по травень 1912 навчався в Петербурзькому Технологічному інституті, жив біля місця навчання, на Подільській вул., 20. Відрахувався за власним бажанням "для вступу до університету"^[1]. Під час навчання член української студентської громади та Інформаційного бюро українських студентських організацій Петрограда.

Від квітня 1917 року був членом Української Центральної Ради від студентських організацій. Очолював комісію з розробки законопроєкту про скликання Українських установчих зборів.

15 січня 1918 року очолив делегацію УНР на мирових переговорах з Центральними державами у Бересті. 9 лютого підписав Берестейський мир^[2].

Був послом УНР у Берліні.

1919 року — член делегації УНР на Паризькій мирній конференції, згодом — посол у Римі.

У середині липня 1919 року працював над завданням Начальної Команди Української Галицької Армії — повернути з Італії військовополонених галичан; йшли переговори про сформування в таборі Кассіно чотирьох дивізій по 12 тисяч стрільців кожна.

У 1920—1941 роках в еміграції в Парижі та Німеччині, де проводив спочатку прорадянську діяльність, а потім співпрацював з владою Третього рейху.

Загинув внаслідок залізничної катастрофи поблизу Франкфурта-на-Одері.

Примітки

↑ Особиста справа студента Технологічного інституту О. Севрюка, арк. 2-16
↑ Севрюк О. Берестейський Мир 9—ІІ—1918 (Уривки зі споминів). Paris: Les Nouvelles Ukrainiennes, 1927. 15 c.

Посилання

Севрюк Олександр Олександрович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.174-175
Севрюк Олександер // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1710. — 1000 екз.

Джерела

Т. Осташко. Севрюк Олександр Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 502—503. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 729.
Веденєєв Д., Бурім Д. Дмитро Дорошенко і «справа Севрюка» // Наукові записки: Зб. праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. — К., 1997. — Т. 2.
Кривець Н. Дипломатичне представництво УНР в Німеччині // Міжнародні зв'язки України: Наукові пошуки і знахідки. — К., 2002. — Вип. 11.
Гальчевський-Войнаровський Я. З воєнного нотатника — Київ : Діокор, 2006. — с. 191 — ISBN 966-8331-22-2
В. І. Головченко. Севрюк Олександр Олександрович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4