Українські Установчі Збори — виборна законодавча установа, конституанта українського народу, завданням якої було затвердити новий лад і встановити конституцію української держави.
Українська партія соціалістів-революціонерів: 153 місць
Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків): 47 місць
Ліві есери: 13 місць
Єврейський національний виборчий комітет: 9 місць
Селяни Балтського повіту: 3 місця
Польські списки: 3 місця
ПСР: 2 места
УСДРП: 2 места
Німці: 2 місць
Ліві есери українці: 1 місце
Партія Народної Свободи: 1 місце
Партія хліборобів: 1 місце
Позапартійний блок росіян: 1 місце
Перебіг
Труднощі порозуміння Української Центральної Ради (УЦР) з Тимчасовим Урядом, який не погодився на повну автономію, спонукали українські політичні формації висунути ідею Українських Установчих Зборів. Вже у І Універсалі УЦР проголошувала, що тільки Всенародні Українські Збори (сейм) мають право ухвалювати всі закони, які повинні встановити порядок і лад в Україні. 6 Сесія УЦР працювала над виробленням порядку виборів до УУЗ і їх скликанням. Ухвала в справі УУЗ викликала гостру реакцію російських централістів проти УЦР, головним чином — кадетів, які на знак протесту вийшли з її складу. Згодом, у кінці вересня, проти скликання УУЗ протестували російські соціал-демократи, соціалісти-революціонери та єврейський «Бунд», уважаючи УУЗ за намагання відірвати Україну від Росії. У висліді негативної настанови національних меншостей Мала Рада ухвалила компромісову позицію, намагаючись погодити принцип самовизначення України через УУЗ з принципом єдності федеративної російської республіки, що мали визнати Всеросійські установчі збори.
12 жовтня 1917 УЦР ухвалила основи законопроєкту про вибори до УУЗ і доручила Малій Раді остаточно затвердити закон та провести вибори.
III Універсал призначав день виборів на 9 січня 1918, а день скликання — 22 січня 1918, зазначаючи, що до УУЗ законодавча влада належить УЦР. До УУЗ обирано члени на основі загального, рівного, безпосереднього і таємного голосування, з дотриманням принципу пропорційного представництва. Активне і пасивне право виборів мали особи обох статей у віці понад 20 років. Мало бути обрано 301 членів (1 депутат на 100 000 населення).
Тільки в неокупованих районах України, у яких за українськими списками подано понад 70 % усіх голосів, обрано 171 члени на всіх 301. УЦР ухвалила не відкладати важливіших справ (проголошення самостійності УНР) аж до УУЗ й у IV Універсалі зазначала, що до їх скликання сама правитиме, й наказувала закінчити вибори до УУЗ. Однак подальші події не дозволили здійснити ці настанови, й УУЗ не були скликані.
Виборчі округи
Згідно із «Законом про Вибори до Установчих Зборів Української Народної Республіки» утворено такі виборчі округи:
Волинська (за винятком частин, зайнятих ворогом — Володимир-Волинський та Ковельський повіт),
Катеринославська,
Київська,
Полтавська,
Подільська,
Харківська (з прилученням Грайворонського повіту Курської губернії),
Херсонська,
Чернігівська (з прилученням Путивльського повіту Курської губернії),
Острогозька (Острогозький, Валуйський, Бірюцький і Богучарський повіти Воронізької губернії та Новооскільський повіт Курської губернії),
Таврійська (Бердянський, Дніпровський та Мелітопольський повіти Таврійської губернії).
Головна та окружні виборчі комісії
Організація виборів покладалась на Головну комісію у справах виборів до Українських установчих зборів у складі: Михайло Мороз (голова), Павло Стефанович, Микола Радченко, Григорій Кириченко, Олександр Бутовський, Олександр Щербак. Керуючий справами — Іван Тарасенко. Розміщувалась у приміщенні Київської губернської народної управи (Київ, вул. Володимирська, 33).
Київська окружна виборча комісія: М. Мороз (голова), Павло Стефанович (товариш голови), М.И.Ейшискин (секретар), Микола Стасюк, Григорій Іванович Кириченко, Михайло Балабанов[1].
↑Зенич І. Організація виборів до Всеросійських Установчих зборів на Полтавщині / І. Зенич // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 116.
