PROFILPELAJAR.COM

Понтійська мова
Понтійська мова
Ποντιακή γλώσσα
Поширена в	Греція, Туреччина, Росія, Україна, Грузія, Казахстан, Німеччина, Нідерланди
Регіон	Європа, Азія
Носії	324,535
Писемність	грецька абетка, кирилиця і латинське письмо
Класифікація	Індо-Європейська; Грецькі мови; Понтійська мова
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-2	ine
ISO 639-3	pnt
SIL	pnt

Вікіпедія

Вікіпедія має розділ
понтійською мовою
Αρχικόν σελίδα

Понтійська мова (також понтійська грецька, понтійський діалект; грец. Ποντιακή διάλεκτος, Ποντιακή γλώσσα) — умовне найменування кількох груп діалектів, на яких говорило грецьке і елінізоване населення південного узбережжя Чорного моря (греки — понтійці) в Малій Азії (особливо історичної області Понт) у середньовіччя та новий час. У грецькомовних джерелах розглядається як діалект грецької. Як і останній, належить до грецької групи. Загальна кількість носіїв — близько 324 тис., постійно скорочується через асиміляційні процеси. Мова не має офіційного статусу.

Історія

Битва при Манцикерті призвела до поступової втрати контролю Візантії над Малою Азією. У цей період починається відокремлюватися каппадокійська мова. Місто Трапезунд (Трабзон) залишається анклавом Візантії, а в 1204 — 1461 роках є центром Трапезундської імперії, поступово втрачаючи свої території під натиском тюрків. Поширення понтійського мови в цілому збігається з територією Трапезундської імперії 13-14 століть. Але, місцеве грецьке і елінізоване населення було менше асимільоване. Так виникла понтійська мова. Її позиції похитнулися після того, як у 1922 — 1923 роках було проведено Грецько-турецький обмін населенням. Значна кількість носіїв опинилася в СРСР, де багато хто перейшов на російську мову. Після масової репатріації греків-понтійців до Греції на початку 90-х робляться спроби його відродження там. Так у 2006, в Салоніках було відкрито театр понтійської мови.

Характеристика

Понтійська мова, як і споріднена з нею, але ще більш потурчена каппадокська мова — певний залишковий діалект середньогрецької(візантійської) мови Малої Азії, що остаточно відокремився і не зазнав впливу сучасної дімотіки, а тому досить архаїзований. Лексика і фонетика понтійської мови багато в чому зберігають ранньовізантійські і навіть класичні античні риси часів давньогрецької колонізації і давньогрецького койне, водночас морфологія близька середньогрецький. Архаїзми понтійської, як і каппадокійської мають переважно давньоіонічне походження. Іншомовний вплив є помітним, на відміну від новогрецької він має переважно азійський характер (вірменський, грузинський, турецький). При цьому він менш помітний, ніж у каппадокійській, де тюркізація спричинила злам граматичного ладу мови.

Діалекти

Грецький мовознавець Маноліс Тріандафіллідіс пропонує наступну діалектну класифікацію для понтійської мови:

Західно-понтійські діалекти (ніотічні діалекти) на ділянці Синоп — Ун'є.
Східно-понтійські діалекти на схід від Ун'є, які у свою чергу підрозділяються на:
- Прибережні в районі Трабзона,
- Континентальні групи говірок (халдіотські) у місцевості Халді (міста Гюмюшхане, грец. Аргіруполіс або понтійське Канин), а також сусідні Келькіт, Байбурт, Орду.

Континентальні різновиди є найбільш тюркізованними, в них також помітно сильний субстратний і адстратний вплив інших мов, але саме вони і досі зберігаються в сільській місцевості гірських регіонів Туреччини.

До початку XIV століття ареал розповсюдження понтійської мови носив суцільний характер, охоплюючи всі південне узбережжя Чорного моря і зливаючись на заході з власне візантійською мовою, з якої склалася новогрецька мова. Поступова тюркізація мовців в Османській імперії, а потім і в Туреччини призвела до розпаду ареалу на кілька ізольованих населених пунктів. В наш час^[коли?] найчисленнішими є носії халдіотської говірки. Всі вони наразі сповідують іслам і мають турецьку самосвідомість.

Халдіотська говірка має сильний турецький вплив на всіх рівнях аж до сингармонізму (Мірабель, 1965). Вона багато в чому нагадує вже вимерлий фарасіотський діалект каппадокійської грецької мови Малої Азії (місто Фараса, село Девелі поруч з Кайсері, селища Афшар-Кею, Чукурі).

Сучасна оцінка числа носіїв мови

Греція: з понтійською мовою знайомі до 200 тис. громадян Греції (2001, оцінка). Рідною мовою вважається лише для кілька сотень осіб віком понад 80 років. Основна маса греко-понтійських переселенців з країн СНД русифіковані. Молоді покоління понтійських переселенців 20-х — 30-х років перейшли на стандартну новогрецьку мову, хоча багато хто знайомий з понтійською з мови старших поколінь. Здебільшого це греки з Македонії та Західної Фракії.
Туреччина: надійних даних щодо числа осіб, які володіють понтійською мовою, немає. Офіційне опитування проводилося востаннє 1965 року. Згідно з сучасними дослідженнями, нараховується десь 5 тис. носіїв понтійської мови у Туреччині^[1].

Населені пункти:

- округ Тонья: (37 сіл)
- округ Сюрмене: (16 сіл)
- округ Дернекпазарі: (13 сіл)
- Мачка: дані відсутні
- Торул, Яглідере, Санта (Думанли), Кромні: дані відсутні

Понтійська абетка

Грецька абетка	Турецька абетка	Російська абетка	IPA	Приклади
Α α	A a	А а	[a]	ρομεικα, romeyika, ромейика
Β β	V v	В в	[v]	κατιβενο, kativeno, кативено
Γ γ	Ğ ğ	Г г	[ɣ] [ʝ]	γανεβο, ğanevo, ганево
Δ δ	DH dh	Д д	[ð]	δοντι, dhonti, донти
Ε ε	E e	Е е	[e]	εγαπεςα, eğapesa, егапеса
Ζ ζ	Z z	З з	[z]	ζαντος, zantos, зантос
ΖΖ ζζ	J j	Ж ж	[ʒ]	πυρζζυας, burjuvas, буржуас
Θ θ	TH th	С с, Ф ф, Т т	[θ]	θεκο, theko, теко
Ι ι	İ i	И и	[i]	τοςπιτοπον, tospitopon, тоспитопон
Κ κ	K k	К к	[k]	καλατζεμαν, kalaceman, калачеман
Λ λ	L l	Л л	[l]	λαλια, lalia, лалиа
Μ μ	M m	М м	[m]	μανα, mana, мана
Ν ν	N n	Н н	[n]	ολιγον, oliğоn, олигон
Ο ο	O o	О о	[o]	τεμετερον, temeteron, теметерон
Π π	P p	П п	[p]	εγαπεςα, eğapesa, егапеса
Ρ ρ	R r	Р р	[ɾ]	ρομεικα, romeyika, ромейка
Σ ς	S s	С с	[s]	καλατζεπςον, kalacepson, калачепсон
ΣΣ ςς	Ş ş	Ш ш	[ʃ]	ςςερι, şeri, шери
Τ τ	T t	Т т	[t]	νοςτιμεςα, nostimesa, ностимеса
ΤΖ τζ	C c	Ч ч	[ʤ]	καλατζεμαν, kalaceman, калачеман
ΤΣ τς	Ç ç	Ц ц	[tʃ]	μανιτςα, maniça, маница
Υ υ	U u	У у	[u]	νυς, nus, нус
Φ φ	F f	Ф ф	[f]	εμορφα, emorfa, эморфа
Χ χ	H, KH (sert H)	Х х	[x]	χαςον, hason, хасон

Література

Georges Drettas, Aspects pontiques, ARP, 1997, ISBN 2-9510349-0-3. «… marks the beginning of a new era in Greek dialectology. Not only is it the first comprehensive grammar of Pontic not written in Greek, but it is also the first self-contained grammar of any Greek „dialect“ written, in the words of Bloomfield, „in terms of its own structure“.» (Janse)
Özhan Öztürk, Karadeniz: Ansiklopedik Sözlük. 2 Cilt. Heyamola Yayıncılık. İstanbul, 2005. ISBN 975-6121-00-9
Mackridge, P. 1987. Greek-Speaking Moslems of North-East Turkey: Prolegomena to Study of the Ophitic Sub-Dialect of Pontic. Byzantine and Modern Greek Studies 11: 115—137.
Τομπαΐδης, Δ.Ε. 1988. Η Ποντιακή Διάλεκτος. Αθήνα: Αρχείον Πόντου. (Tompaidis, D.E. 1988. The Pontic Dialect. Athens: Archeion Pontou.)
Τομπαΐδης, Δ.Ε. ϗ Συμεωνίδης, Χ.Π. 2002. Συμπλήρωμα στο Ιστορικόν Λεξικόν της Ποντικής Διαλέκτου του Α.Α. Παπαδόπουλου. Αθήνα: Αρχείον Πόντου. (Tompaidis, D.E. and Simeonidis, C.P. 2002. Additions to the Historical Lexicon of the Pontic Dialect of A.A. Papadopoulos. Athens: Archeion Pontou.)
Παπαδόπουλος, Α.Α. 1955. Ιστορική Γραμματική της Ποντικής Διαλέκτου. Αθήνα: Επιτροπή Ποντιακών Μελετών. (Papadopoulos, A.A. 1955. Historical Grammar of the Pontic Dialect. Athens: Committee for Pontian Studies.)
Παπαδόπουλος, Α.Α. 1958-61. Ιστορικόν Λεξικόν της Ποντικής Διαλέκτου. 2 τόμ. Αθήνα: Μυρτίδης. (Papadopoulos, A.A. 1958-61. Historical Lexicon of the Pontic Dialect. 2 volumes. Athens: Mirtidis.)
Οικονομίδης, Δ.Η. 1958. Γραμματική της Ελληνικής Διαλέκτου του Πόντου. Αθήνα: Ακαδημία Αθηνών. (Oikonomidis, D.I. 1958. Grammar of the Greek Dialect of Pontos. Athens: Athens Academy.)
Τοπχαράς, Κονσταντίνος. 1998 [1932]. Η Γραμματική της Ποντιακής: Ι Γραματικι τι Ρομεικυ τι Ποντεικυ τι Γλοςας. Θεσσαλονίκη: Αφοί Κυριακίδη. (Topcharas, K. 1998 [1932]. The Grammar of Pontic. Thessaloniki: Afoi Kiriakidi.)