Пауль Гейзе

Пауль Гейзе
Paul Johann Ludwig von Heyse
Пауль Гейзе. Портрет роботи Адольфа фон Менцеля.
Ім'я при народженнінім. Paul Johann Ludwig von Heyse
Народився15 березня 1830(1830-03-15)
Берлін, Німеччина
Помер2 квітня 1914(1914-04-02) (84 роки)
Мюнхен, Німецький Райх[1]
ПохованняВальдфрідгоф
ГромадянствоНімецька імперія Німецька імперія
Національністьнімець
Діяльністьписьменник
Alma materБоннський університет, HU Berlin і Friedrich-Wilhelms-Gymnasiumd
Мова творівнімецька
БатькоKarl Wilhelm Ludwig Heysed
У шлюбі зAnna Heysed[2] і Margarete Heysed[2]
ДітиErnst Heysed і Julie Baumgartend
Автограф
Премії Нобелівська премія з літератури (1910)
CMNS: Пауль Гейзе у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гейзе.

Па́уль Ге́йзе (або Хайзе; нім. Paul Johann Ludwig von Heyse; 15 березня 1830, Берлін — 2 квітня 1914, Мюнхен) — німецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1910 року «за художність, ідеалізм, які він демонстрував упродовж усього свого довгого і продуктивного творчого шляху як ліричного поета, драматурга, романіста і автора відомих всьому світу новел». Він видав 24 томи новел, 6 романів, близько 60 п'єс і 9 поетичних збірок.

Разом з Е. Гейбелем, Ф. Боденштедтом, Т. Лінгом і іншими утворив так званий Мюнхенський гурток поетів-естетів, прибічників чистого мистецтва.

Звитяжний хід індустріалізму і техніцизму виразився у вульгарному матеріалізмі, що звільнив бюргерство від подальшого завойовного настання на ідеологічному фронті, що виправдовував епікурейські настрої.

Твори Гейзе пройняті еротикою, прагненням до естетизації життя. Психологія післяреволюційного бюргерства виражена в повісті «Останній кентавр», де проповідується «язичницька» насолода життям. Гейзе писав дуже багато. Деякі вірші в його ліричних збірках («Skizzenbuch» — «Книга нарисів», «Lieder und Bilder» — «Пісні і картини», 1877; «Verse aus Italien» — «Італійські вірші», 1880 та ін.), як, наприклад, «Auf den Tod eines Kindes» (На смерть дитини) або «Ueber ein Stündlein» (За годину), належать до найкращих зразків німецької лірики.

Як драматург він також був дуже продуктивний, але не мав великого успіху (трагедії — «Meleager», 1854; «Hadrian», 1865; «Hans Lange», 1886; «Colberg», 1868 і «Maria Magdala», 1899); теми узяті частиною з німецької історії, частиною з Біблії. Йому також належить ряд романів, з яких особливо великим успіхом користувалися: «Kinder der Welt» (1873; Діти століття), де зображена емансипація німецького бюргерства від колишнього песимізму, і «Im Paradiese» (1875), де описується життя мюнхенських художників-естетів. Інші романи («Ueber allen Gipfeln» — «Над усіма вершинами», 1895; «Die Geburt der Venus» — «Народження Венери», 1909 та ін.) — слабкіше.

З творів Гейзе найбільше значення для німецької літератури мають його численні новели (понад 100). Деякі з них, як «L' Arrabiada» (1853), «Andrea Delfin» (1862) або «Der Salamander» (1867), вважаються нарівні з новелами Т. Шторма і Гейзе Келлера класичними у формально-художньому відношенні.

Гейзе також відомий своїми вдалими перекладами з італійської («Italienisches Liederbuch», 1860, «Ital. Dichter seit der Mitte des 18 Jahrhunderts, 1889-1890»; 4 тт. «Ital. Volksmärchen», 1914) і іспанської («Spanisches Liederbuch», 1852). Разом з Гейзе Курцем він видав «Deutscher Novellenschatz» (Скарби німецької новели, 1870-1876, 24 тт.), «Novellen des Auslandes» (Новели інших країн) і інші. Радикальний рух натуралізму, що знову висунув соціальні питання, відносився до Гейзе негативно, як до епігона; він, у свою чергу, зображував героїв нового руху сатирично у своєму романі «Merlin» (1892). Важливі для розуміння Гейзе його спогади «Jugenderinnerungen und Bekenntnisse» (Спогади юності і визнання, 1900).

Література

  • Werner Martin (Hrsg.): Paul Heyse: eine Bibliographie seiner Werke. Mit einer Einführung von Norbert Miller. Hildesheim: Olms 1978. (Bibliographien zur deutschen Literatur 3) ISBN 3-487-06573-8 (187 с.)
  • Rainer Hillenbrand: Heyses Novellen: ein literarischer Führer. Frankfurt am Main: Lang 1998. ISBN 3-631-31360-8. (991 с.)
  • Roland Berbig und Walter Hettche (Hrsg.): Paul Heyse. Ein Schriftsteller zwischen Deutschland und Italien. Frankfurt am Main: Lang 2001. (Literatur — Sprache — Region 4) ISBN 3-631-37378-3
  • Gabriele Kroes-Tillmann: Paul Heyse Italianissimo. Über seine Dichtungen und Nachdichtungen. Würzburg: Königshausen & Neumann 1993. ISBN 3-88479-787-5
  • Sigrid von Moisy: Paul Heyse. Münchner Dichterfürst im bürgerlichen Zeitalter. Ausstellung in der Bayerischen Staatsbibliothek, 23. Januar bis 11. April 1981. München: Beck 1981. (Ausstellungs-Kataloge der Bayerischen Staatsbibliothek 23) ISBN 3-406-08077-4
  • Jürgen Joachimsthaler: Wucherblumen auf Ruinen. Nationalliterarische (Des)Integration bei Paul Heyse. In: Maria K. Lasatowicz, Jürgen Joachimsthaler (Hrsg.): Nationale Identität aus germanistischer Perspektive. Opole 1998, S. 217—254.
  • Renate Werner: Die Gesellschaft der Krokodile [München]. In: Wulf Wülfing / Karin Bruns / Rolf Parr (Hgg.): Handbuch literarischer Vereine, Gruppen und Bünde 1825—1933. Stuttgart / Weimar: Metzler 1998 (Repertorien zur Deutschen Literaturgeschichte 18), S. 156—161.
  • Nicole Nelhiebel: Epik im Realismus. Studien zu den Versnovellen von Paul Heyse. Igel-Verlag Wissenschaft, Oldenburg 2000. (Literatur- und Medienwissenschaft 73) Uni Bremen Diss. 1999. ISBN 3-89621-104-8

Примітки

  1. ↑ Хейзе Пауль // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118550772 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Пауль Гейзе
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пауль Гейзе
У Вікіджерелах є