PROFILPELAJAR.COM

Море Ведделла
	Антарктичні моря Південного океану
	75° пд. ш. 45° зх. д. / 75° пд. ш. 45° зх. д.
Розташування	Південний океан; (атлантичний сектор)
Найбільша глибина	6820 м
Середня глибина	3000 м
Прозорість	до 78 м
Площа	2 920 тис. км²
Море Ведделла у Вікісховищі

Море Ведделла (до 1900 року море Георга IV, англ. Weddell Sea) — окраїнне море біля берегів Антарктиди, частина атлантичного сектора Південного океану. Врізається до 2 тисяч км між Західної і Східною Антарктидою; 2,9 млн км², (бл. 570 тис. км² — під шельфовими льодовиками: Ронне, Фільхнера, Ларсена); найбільша глибина 6 820 м; наукова станція Бельграно II (Аргентина). Водяться кити та тюлені.

Межі акваторії визначаються бухтою, розташованою між узбережжям Землі Котса і Антарктичного півострова. Найсхіднішою точкою є мис Норвегія на узбережжі принцеси Марти, земля королеви Мод. На схід від мису Норвегія знаходиться море Короля Гокона VII. Більша частина південної частини моря покрита шельфовим льодовиком Фільхнера.

Акваторія моря є зоною суперечки між Аргентинською Антарктидою, Британською Антарктичною Територією та частково Чилійською Антарктидою, площа акваторії становить близько 2,8 мільйонів км².^[1]

За назвою моря названо мінерал уеделіт.

Історія

23 лютого 1820 британський бриг «Вільямс» спробував пробитися в море, але був зупинений кригою біля північно-східного узбережжя Землі Ґреяма. У тому ж році пакова крига зупинила російський шлюп «Восток» південніше Південних Сандвічевих островів.

Море відкрив британський капітан Джеймс Ведделл у 1823 р. Отто Норденшельд, керівник шведської антарктичної експедиції 1901—1904 років, провів зиму на Сноу-Хілл з командою з чотирьох чоловік, коли судно було затиснуте кригою і в підсумку було розчавлене. Екіпажу вдалося дістатися до острова Паулет, де вони зимували в примітивній хатині. Норденшельд і його експедиція були врятовані військово-морським флотом Аргентини в затоці Хоуп.

Клімат

Прилегла до узбережжя Антарктиди акваторія моря лежить в антарктичному кліматичному поясі, відкриті північні частини моря — в субантарктичному, північно-західна частина поблизу Антарктичного півострова — в помірному кліматичному поясі^[2]. Над південною акваторією моря цілий рік переважає полярна повітряна маса. Сильні катабатичні вітри. Льодовий покрив цілорічний. Низькі температури повітря цілий рік. Атмосферних опадів випадає недостатньо. Літо холодне, зима порівняно м'яка^[3]. Над північною відкритою частиною моря взимку дмуть вітри з континенту, що висушують і заморожують усе навкруги; влітку морські прохолодні західні вітри розганяють морську кригу, погіршують погоду^[3]. Поблизу узбережжя Антарктичного півострова панують помірні повітряні маси, переважають західні вітри. Значні сезонні коливання температури повітря. Зволоження достатнє, циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми. Відносно тепла зима з нестійкою погодою і сильними західними вітрами. Прохолодне літо з більш спокійною погодою, ніж взимку^[3].

Геологія

Як і інші сусідні частини Антарктиди, море Ведделла має загальну геологічну історію з півднем Південної Америки. У південній Патагонії на початку Андського орогенезу, юрський період, було створено Басейн Рокас-Вердес, задуговий басейн, що зазнав південно-східне розширення, що утворило море Ведделла^[4]^[5]. У пізній крейді змінився тектонічний режим басейну Рокас-Вердес, що призвело до його перетворення у крайовий прогин — Магаллановий басейн — у кайнозої^[4]. Проте, частина моря басейна Ведделла уникнула компресійної тектоніки і залишилася океанічним басейном^[5]

Океанографія

У циркуляції у західній частині моря Ведделла переважає течія на північ. Ця течія на північ є західною частиною головним чином вітрового, циклонічного обертання, що має назву вир Ведделла. Ця течія виводить води з моря Ведделла, головної ділянки модифікації океанської води з глибинної води, до решти Світового океану. Вир Ведделла — холодний поверхневий шар з низькою солоністю, розділений тонким пікнокліном від товстого шару відносно теплої та солоної води, що мають назву глибинні води Ведделла (англ. Weddell Deep Water, WDW), і холодним нижнім шаром ^[6]

Біологія

Акваторія моря відноситься до морського екорегіону Море Веддела, а у північне узбережжя Антарктичного півострова до власного екорегіону південноокеанічної зоогеографічної провінції^[7]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до антарктичної циркумполярної області антарктичної зони^[8].

Див. також

Веддел-1

Примітки

↑ Weddell Sea. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 17 грудня 2014. Процитовано 5 травня 2019.
↑ Атлас 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
↑ ^а ^б ^в (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
↑ ^а ^б Wilson, T. J. (1991). Transition from back-arc to foreland basin development in the southernmost Andes: Stratigraphic record from the Ultima Esperanza District, Chile. Geological Society of America Bulletin. 103 (1): 98—111. doi:10.1130/0016-7606(1991)103<0098:tfbatf>2.3.co;2.
↑ ^а ^б Ghiglione, M. C. (2016). Orogenic Growth of the Fuegian Andes (52–56°) and Their Relation to Tectonics of the Scotia Arc. У Folguera, A. та ін. (ред.). Growth of the Southern Andes. Springer. с. 241—267. ISBN 9783319230603.
↑ Muench та ін., 1995.
↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.

Посилання

Веделла море // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Море Ведделла

Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 508(рос.)
U.S. Geological Survey Geographic Names Information System: Море Ведделла (англ.)
Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)