PROFILPELAJAR.COM

Мозаффар ед-Дін-шах
Мозаффар ед-Дін-шах
перс. مظفرالدين شاه قاجار
	Мозаффар ед-Дін-шах Мозаффар ед-Дін-шах в останні роки правління
Шах Ірану
	2 травня 1896 — 1 січня 1907
Попередник	Насер ед-Дін Шах
Наступник	Мухаммед Алі Шах
Народився	5 березня 1853; Тегеран, Іран
Помер	1 січня 1907 (53 роки); Тегеран, Іран
Похований	Мавзолей Імама Хусейна
Відомий як	політик
Країна	Іран
Рід Каджари
Батько	Насер ед-Дін Шах
Мати	Shokooh al-Saltanahd
Діти	син: Мухаммед Алі Шах
Релігія	Іслам шиїтського толку
Нагороди
Підпис
	Медіафайли у Вікісховищі

Мозаффар ед-Дін-шах (5 березня 1853(18530305) — 1 січня 1907) — 31-й шах Ірану в 1896—1907. Походив з династії Каджарів. На період його правління припали масові протести проти абсолютної влади шаха, що паралізувало роботу державних органів та суттєво погіршило економічне становище країни.

Життєпис

Мозаффар ед-Дін — другий син та наступник шаха Насер ед-Дін Шаха, який загинув від рук найманого вбивці 19 квітня 1896 року. Багато років був генерал-губернатором провінції Східний Азербайджан та мешкав в Тебризі, де і застала його звістка про смерть батька. Його вихователем був Мірза-Нізам — європейськи освічений перс. Шах чудово володів французькою мовою; за його велінням на перську мову перекладено багато французьких, німецьких, англійських і російських книжок. Бажання Мозаффар ед-Діна просувати просвіту в Ірані яскраво виразилося в тому співчутті, з яким він поставився до роботи іранського посла у Санкт-Петербурзі Мірзи-Різа-хана («Alphabet Ruchdie», Тіфліс, 1882 р.; на французькій та перській мовах), що має на меті викликати перетворення перської абетки, наблизивши її до загальноєвропейської. За ініціативою Мозаффар ед-Діна в Тебризі стала виходити ліберальна газета «Насирі», яка проводить ідеї європейської цивілізації; засновано вище військове училище, на честь його назване «Музафферіе» (викладаються, крім військових наук, мови французька, англійська, німецька, російська, турецька, арабська, а також природничі науки); викликано іноземних військових інструкторів (австрієць Вагнер-хан та ін.), з метою модернізації іранської армії; влаштовано обширні казарми, значно покращено гігієнічні умови розташування військ. Особливо зросла прихильність азербайджанців до Мозаффар ед-Діна коли шах під час голоду в їхній провінції закупив в Росії величезні партії хліба і продавав його за нечувано дешевою ціною.

Мозаффар ед-Дін був відмінним стрільцем і наїзником. Старший син Мозаффар ед-Діна, принц Мохаммад Алі-Мірза, народився у 1872 році від рідної племінниці покійного Насер ед-Діна, Уммул-Хакан; він був оголошений спадкоємцем престолу і призначений правителем Тебріза. Старший брат шаха, Массуд-Мірза, народжений від матері нецарської крові; до народження Мозаффар ед-Дін вважався спадкоємцем престолу.

Особливості правління

Прийнято вважати його правління неефективним, в літературі того часу образ шаха — старий хворий правитель. Він привів країну до важкого фінансової кризи. Тричі відвідував Європу, позичив значну суму грошей у російського царя Миколи II для оплати своїх надмірних дорожніх витрат. Під час першого візиту він сприяв введенню в Парижі кінематографу та заснував іранське кіно.^[1] Щоб впоратися з фінансовими проблемами і підтримати свій екстравагантний стиль життя він підписав чимало концесій, віддаючи іноземним фірмам контроль над промисловістю і ринками країни. У результаті протесту аристократії, духовенства та інтелігенції його змусили створити Меджліс та у жовтні 1906 прийняти конституцію з обмеженнями влади шаха. Він помер від серцевого нападу через 40 днів після її підписання.

Мозаффар ед-Дін-шах: перебування у львівському «Жоржі»

Екзотичним гостем, який зупинився у Львові дорогою до Відня у червні 1905 року був саме правитель Ірану — Мозаффар ед-Дін-шах з сином, онуком та численним почтом. Шаха, що прибув власним потягом, зустріли намісник цісаря граф Андрій Потоцький і комендант Фідлер. Увесь кортеж направився до готелю «Жорж». Із палаючим смолоскипом у руці зустрів Його Величність власник готелю Бжезіцький, та особисто провів до покою. Пані Бжезіцька привітала шаха французькою мовою і вручила неймовірний букет із білих лілій, гвоздик, білих і жовтих троянд, пов'язаний стрічкою в кольорах прапора Ірану.

Шаху відвели приміщення першого поверху, а свита зайняла 67 кімнат на інших поверхах. Великий інтерес являє собою меню шаха, публіковане львівською пресою протягом тих трьох днів, поки іранські гості перебували у Львові. Так, перша репрезентативна вечеря, складася з крупника польського, лосося в майонезі, яєць «слава королю», зразиків телячих по-паризьки, курчати по-віденськи, компоту зі свіжих полуниць, мізерії, цвітної капусти, абрикосового суфле і традиційних додатків — фруктів, печива, солодощів та т.п..

Особливо підкреслювалося, що шахські порції були у п'ять разів більшими, аніж для усіх решти, щоб високий гість міг як слід розкуштувати екзотичні для нього страви. За три дні перебування в готелі гості «наїли» на 48 тисяч крон (приблизна вартість десятиквартирного житлового будинку у тогочасному Львові). Коли ж настала пора платити за рахунками, то хитрі сини Сходу спочатку взагалі запропонували власникові готелю іранський орден «Руна та сонця», найвищу відзнаку держави. Пан Бжезіцький ввічливо відмовився і попросив високих гостей розрахуватись готівкою або ж у разі несплати згідно рахунку, він виведе дружину та дітей перед очі монарха, щоб вони просили справедливості. Перспектива такого розв'язання проблеми змусила скупуваті господарські служби Мозаффар ед-Діна глибоко задуматися, і, після жорстокого торгу, вони заплатили власникові готелю 44 тисячі корон. Після чого високий гість власним потягом відбув до Відня.

Нагороди

Великий хрест ордена Червоного орла (Пруссія, 1893)
Великий хрест ордена Леопольда (Австро-Угорщина, 1894).^[2]
Орден Дому Османів (Османська імперія, 1900)
Великий хрест ордена Нідерландського лева (Нідерланди, 1900)
Кавалер ордена Чорного орла (Пруссія, 1902)
Кавалер ордена Андрія Первозванного (Російська імперія, 1902)
Кавалер ордена святого Олександра Невського (Російська імперія, 1902)
Кавалер ордена Білого орла (Російська імперія, 1902)
Кавалер ордена святого Станіслава 1 ступеня (Російська імперія, 1902)
Кавалер ордена Святої Анни 1 ступеня з діамантами (Російська імперія, 1902)
Кавалер ордена Золотого руна (Іспанія, 1902)
Кавалер ордена Святого Благовіщення (Королівство Італія, 1903)
Великий хрест ордена святих Маврикія та Лазаря (Королівство Італія, 1903)
Кавалер ордена Підв'язки (KG) (Велика Британія, 1903)
Великий хрест ордена Почесного легіону (Франція, 1903)
Великий хрест ордена Леопольда I (Бельгія, 1903)
Великий хрест ордена святого Стефана (Австро-Угорщина, 1903)
Великий хрест ордена Зірки Румунії (Румунія, 1906)

Примітки

↑ Iranian Cinema: Before the Revolution. Архів оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 29 листопада 2015.
↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1905. — S. 67. (нім.)

Джерела

Walker Richard, Savile Row An Illustrated History. New York: Rizzoli, 1989. — 1st Edition. — ISBN 0847810208.(англ.)
The translation of the travelogue in Issari's book: Cinema in Iran: 1900—1979. — Р. 58—59. (англ.)