Манфред Штерн

Манфред (Мойша) Сальманович Штерн
нім. Manfred (Moses, Moishe) Stern
Ім'я при народженніівр. גריגורי שטרן
ПрізвиськоЛазар Штерн (в Німеччині),
Тео (в Китаї),
Марк Зільберт (в США),
«Спаситель Мадрида», Еміліо Клебер, генерал Клебер (в Іспанії)
Народження1896(1896)
Австро-Угорщина село Волока, Буковина, Австро-Угорська імперія
Смерть18 лютого 1954(1954-02-18)
СРСР СРСР станція Сосновка, Сибір
КраїнаАвстро-Угорщина Австро-Угорщина, СРСР СРСР
Приналежність Збройні сили Австро-Угорщини
Прапор Радянської армії Радянська армія
Інтернаціональні бригади
Народна республіканська армія (Друга Іспанська республіка)
Рід військГоловне розвідувальне управління, Комінтерн
ОсвітаВіденський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки служби1914-1916, 1917-1939
Званнягенерал
Командування
Війни / битвиПерша світова війна
Громадянська війна в Росії
Громадянська війна в Китаї
Громадянська війна в Іспанії

Манфред Сальманович Штерн (нар. 1896 рік, Волока — пом. 18 лютого 1954 станція Сосновка, Сибір) — військовий розвідник, революціонер, співробітник Комінтерну, керівник інтербригади в Іспанії.

Жертва сталінського терору.

Біографія

Мойша (Манфред) Штерн народився в січні[1] 1896 року в селі Волока, (Буковина, Австро-Угорщина, нині Вижницький район Чернівецької області України), у багатодітній єврейській сім'ї (всіх дітей було 12).[1]. Закінчив гімназію в Чернівцях, поступив у Віденське медичне училище.

У 1914 році, з початком Першої світової війни, вступив добровольцем до Австро-угорської армії, служив фельдшером. У 1916-му потрапив у російський полон і відправлений до табору в Сибір.

Після більшовицької революції 1917 року вступив у Червону Армію. Воював у Сибіру і в Монголії. На початку 1920 року під Читою був поранений. Прийнятий в члени ВКП (б) [2].

З 1921-го — співробітник Комінтерну. Навчався у Військовій академії імені Фрунзе (1921-1922), був зарахований до штату Розвідувального управління Червоної Армії. У 1923-му спрямований у Німеччину під псевдонімом Лазар Штерн як фахівець у партизанській війні. Працював у військово-політичному відділі ( Militär-Politischen Apparat) Комуністичної партії Німеччини. Брав участь у підготовці та проведенні Гамбурзького повстання у жовтні 1923 року.

В 1924 році Штерн повернувся в Москву, продовжував службу в РСЧА.

В 1929 році направлений резидентом ГРУ в США, під псевдонімом Марк Зільберт. Організував мережу агентів та інформаторів, які збирали свідчення про воєнну техніку США. Зокрема, Штерн зумів роздобути і переправити в СРСР технічні характеристики розроблюваного танка. Був вистежений ФБР і вимушено тікав назад в СРСР через Канаду.

В 1932 році Штерн направлений у Китай, військовим радником збройних сил Комуністичної партії Китаю. Організовував проведення Великого походу китайських комуністів у 1934 році.

В 1935 році повернувся в Москву, працював у секретаріаті Комінтерну, в підпорядкуванні Отто Куусинена.

У вересні 1936 року направлений Комінтерном в Іспанію, де йшла Громадянська війна. За легендою — громадянин Канади Еміліо Клебер, виходець з Австро-Угорщини. На початку листопада 1936 року призначений командиром 11-ї інтербригади (першої з сформованих інтербригад, у складі німецького, французького і польського батальйонів). У листопаді-грудні 1936 року ця бригада (разом з 12-ю німецько-французько-італійською інтербригадою) брала участь у важких боях за оборону Мадрида, втративши близько половини особового складу. У пресі західних країн Штерн («генерал Клебер») отримав прізвисько «Спаситель Мадрида».

В 1937 році розпорядженням Комінтерну Штерн був відкликаний з Іспанії в Москву. В 1938 році заарештований. 14 травня 1939 року засуджений до 15 років ув'язнення «за контрреволюційну діяльність».

Останні роки життя провів у таборі ГУЛАГу, де від виснаження помер 18 лютого 1954 року в Озерлазі[3] на станції Сосновка[4].

Брати — директор Інституту військової історії в Потсдамі Вольф Штерн[de] (1897—1961) та історик Лео (Йона Лейб) Штерн[de] (1901—1982), ректор Університету Галле-Віттенберг.

Примітки

  1. ↑ а б Бочкарёв, Колпакиды, 2002. С. 76.
  2. ↑ Бочкарёв, Колпакиды, 2002. С. 77.
  3. ↑ Е. С. Селезнёв, Т. А. Селезнёва. Лагерное прошлое Тайшета. Архів оригіналу за 8 листопада 2012. Процитовано 15 грудня 2012. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 3 (довідка)
  4. ↑ Бочкарёв, Колпакиды, 2002. С. 79.

Література

Посилання