«Мале́ньке життя́» — український художній фільм, 2008 року. Екранізація однойменного оповіданняОлександра Жовни. Спочатку фільм задумувався короткометражним із хронометражом у 30 хвилин,[1] але через велику кількість відзнятого матеріалу його вирішили зробити повнометражним.[2] Фільм став режисерським дебютом письменника та сценариста Олександра Жовни та четвертим фільмом, знятим за його твором.
Фільм розповідає про долю маленького хлопчика Пилипка. Голодної зими 1932—1933 років помирає його мати. Хлопчика забирає до себе дядько, але Пилипко тікає з його будинку на пошуки матері. В лісі він заблукав і ледь не замерз. Від смерті дитину рятують два ченці і забирають його до себе в монастир. Там він вчиться писати ікони і виявляється дуже здібним художником. Згодом в монастир приїжджає француз. Його юна дочка дуже хвора, і хлопчик щиро бажає її одуження. Дізнавшись, що для цього потрібно молитися Святому Пантелеймону, Пилипко вирішує намалювати його ікону і допомогти дівчинці.
Виробництво
Олександр Жовна написав сценарій до фільму та виступив режисером картини. Він також зіграв у ньому одну з ролей і виконував під час зйомок роботу художника, вантажника, освітлювача.[3]
Кошторис
Бюджет фільму складає приблизно 600 тис. гривень.[4]
20 листопада2008 року відбулася благодійна презентація фільму в Будинку кіно у Києві в рамках соціального проекту «Народний кінозал» групи компаній «Фокстрот».
Рецензії кінокритиків
За твердженням кінокритика журналу «Український тиждень», глядачі дуже стримано зустріли стрічку під-час її прем'єри на 38-му кінофестивалі «Молодість» й «стрічка побила всі рекорди зі швидкісної втечі глядачів. І не тому, що там немає „сперми і крові“, як переконував режисер, а через притаманну багатьом вітчизняним кінотворам млявість і сентименталізм радянського штибу».[10] За словами кінокритика видання «Україна молода» фільм «вийшов скупим і затягнутим», а під-час презентації фільму на Молодості різка критика на фільм звучала як від глядачів, так і від експертів і зокрема кінокритик Юрій Макаров відгукнувся про фільм тезою "«Це ганебна робота. Режисер використав кіно як майданчик для самоствердження».[11]
