PROFILPELAJAR.COM

Серджо Ґраденіґо
Серджо Ґраденіґо
Sergio Gradenigo
Ім'я при народженні	Аугусто Серджо Біненфельд; італ. Augusto Sergio Bienenfeld
Народився	11 серпня 1886; м. Трієст, Австро-Угорська імперія
Помер	25 січня 1966 (79 років); м. Сьюдадела, Великий Буенос-Айрес, провінція Буенос-Айрес, Аргентина
Країна	Італія
Діяльність	дипломат, педагог, журналіст, літератор
Alma mater	Флорентійський університет
Знання мов	італійська
Рід	Gradenigo familyd
Нагороди
Командор ордена Корони Італії	Кавалер ордена Святих Маврикія й Лазаря
	; ; ;

Се́рджо Аугусто Ґрадені́ґо (італ. Sergio Gradenigo, народжений як Аугусто Серджо Біненфельд — італ. Augusto Sergio Bienenfeld (нар. 11 серпня 1886, Трієст, Австро-Угорщина — пом. 25 січня 1966, Сьюдадела, Великий Буенос-Айрес, Аргентина) — італійський дипломат, педагог та письменник, віцеконсул (згодом консул) Королівства Італія у Харкові та Києві у 1931–1934 роках, консул Італії у Патрах, Греція (1936—1942). Автор дипломатичних повідомлень про Голодомор 1932—1933 років в Україні.

Біографія

Серджо Ґраденіґо народився 11 серпня 1886 року в місті Трієст, яке тоді входило до Австро-Угорської імперії, під ім'ям Аугусто Серджо Біненфельд^[1].

Освіту від здобув у середній школі, після чого у 1912 році закінчив факультет словесності Флорентійського університету^[2], після викладав філософії та літературу в муніципальній гімназії Данте Аліг'єрі у Трієсті^[1].

У 1914 році Серджо Бєненфельд втік до Італії від призову до австрійського війська. Тоді ж він змінив своє прізвище на «Ґраденіґо», під яким він пізніше записався до війська і яке він зберіг на все життя. У 1915 році, коли Італія вступила у війну проти Австро-Угорщини під час Першої світової війни, записався добровольцем до італійської армії, хоробро та відважно воював, а потім ще брав участь у експедиції під командуванням Габріеле д'Аннунціо, яка захопила хорватське місто Рієка.^[1]

Після Першої світової війни Серджо Ґраденіґо повернувся до викладацької роботи в гімназії Данте Аліг'єрі у Трієсті, в якій працював до 1923 року. В цей час, у 1922 році, він брав участь у поході «чорних сорочок» на Рим та став активним прибічником режиму Беніто Муссоліні^[2]. У 1923 році він став журналістом та співпрацював з низкою місцевих (зокрема, він був заступником редактора в L'Era Nuova) та національних (Corriere della Sera, Illustrazione Italiana, Le Vie d'Italia) газет, працював їхнім спеціальним кореспондентом в Берліні. Згодом перейшов на роботу в урядові організації — був заступником директора Національного агентства з туризму Італії, працював в Генеральному агентстві нафти Італії (Azienda Generale Italiana Petroli).^[1]

Також Серджо Ґраденіґо захоплювався альпінізмом та спелеологією. Він почав займатися цими напрямами у 1905 році, а у 1909 році в університетській секції Юлійського альпійського товариства він створив разом з однолітками (Хольцнером, Уксою, Сапунзачі) команду Ардіта (Squadra Ardita), групу альпіністів із дослідження Юлійських Альп. Ще до Першої світової війни Ґраденіґо проводив різні заходи, присвячені спелеології, а 1913 року став членом Італійської комісії печер (Commissione Grotte). Того року він займався дослідженням низки карстових печер на плато Крас поблизу міста Опічина. У 1919 він досліджував печери в районі Липиці, а також на конференції презентував печери регіону Крас. На початку 1920-х років як журналіст займався висвітленням діяльності Комісії печер, брав участь в журі з визначення кращого дослідження печер регіону Крас, яке працювала у 1922—1923 роках. У 1927 році він перестав бути членом Комісії.^[1]

У 1928 році Серджо Ґраденіґо вступив на дипломатичну службу — був спочатку консулом в Ельзасі (Франція)^[1]. Протягом 1931—1934 очолював спочатку віцеконсульство у Харкові, яке було з часом підвищене до рангу консульства, а після перенесення столиці УСРР до Києва — новостворене Генеральне консульство Італії в Києві.^[2]

У 1935 році він зробив перерву у дипломатичній службі і як доброволець воював у лавах дивізії «Тигр» в італо-ефіопській війні (1935—1936 років) разом зі своїм сином Габріо^[2]^[1].

Після участі у війні, Серджо Ґраденіґо повернувся на дипломатичну службу як консул у Патрах (Греція)^[1] і завершив роботу дипломатом у 1942 році^[2].

У 1948 році емігрував до Аргентини, оселився в Буенос-Айресі, де викладав літературу та філософію в середній школі Христофора Колумба та займався літературною діяльністю. Там він мешкав до кінця життя. У 1964 році його нагородили за поширення італійської культури медаллю «За заслуги народної освіти». Остання його робота «Біля витоків Трієста» так і не була завершеною і опублікована після його смерті у 1970 році.^[1]

Помер Серджо Ґраденіґо 25 січня 1966 року в місті Сьюдадела (передмістя Буенос-Айреса)^[1].

Повідомлення про Голодомор і репресії

Перебуваючи на посадах королівського віцеконсула та консула в Харкові та Києві, Ґраденіґо склав десятки донесень до Міністерства закордонних справ Італії в яких повідомляв про факти репресій проти української інтелігенції, колективізацію, розкуркулювання та масовий голодомор в Україні. Прем'єр-міністр Італії Беніто Муссоліні читав листи Ґраденіґо та інших дипломатів, проте розпорядився не публікувати дані з них у газетах, щоб не псувати відносини з радянським урядом.^[3]^[4]^[5] У своїх повідомленнях Ґраденіґо подавав інформацію про Голодомор в Україні 1932—1933 років з «харковоцентричних» позицій — з того, що бачив у тоді столичному Харкові, оскільки він як й інші дипломати не мав доступу до українських сіл.^[6] Його доповіді є фундаментальною основою для дослідження істориками Голодомору 1932—1933 років^[1].

У 1987 році повідомлення Серджо Ґраденіґо та інших італійських дипломатів були віднайдені професором Неапольського університету Андреа Ґраціозі в архіві Міністерства закордонних справ Італії та опубліковані в збірнику «Листи з Харкова». Більшу частину цього видання склали саме документи, складені Серджо Ґраденіґо. Разом з тим, до цього Отці Василіяни також виявили ці документи і передали їх у Комісію США з питань Голоду в Україні, яка займалась вивченням Голодомору за дорученням Конгресу США^[7]^[8]

На думку професора Юрія Шаповала, ці документи «дають можливість викривати технологію злочину проти народу»^[9] та «дезавуювати твердження про відсутність специфіки… у діях влади…колишнього СРСР»^[10].

Праці

Discesa nella Grotta di Trebiciano, Alpi Giulie, 1913, 18 (2), pp. 39-41
Il mondo sotterraneo de Carso, La Lettura, Milano, 1917 (2), pp. 97-106
Le leggende delle Giulie, Milano 1917, pp. 382—390
I nostri morti, Alpi Giulie 1915—1919, 1919, pp. 3-12
Le Grotte dei Nomi a Postumia, Le Vie d'Italia, 1924 (3), pp. 272—280
(assieme a G. A. Perco): Postumia e le sue grotte, Riv. Mens. del CAI, 1920, p. 200
Recensioni, Alpi Giulie, 1924, 25 (5-6), p. 133
Il Timavo Virgiliano e gli abissi misteriosi di S. Canziano presso Trieste, Le Vie d'Italia e dell'America Latina, Milano 1925 (2), pp. 335—345
(assieme a G. A. Perco): Postumia e il fantastico mondo sotterraneo, Regia Amm. delle Grotte, Postumia 1926
La tecnica delle esplorazioni, in «Duemila Grotte» di L. V. Bertarelli & E. Boegan, Milano 1926, pp. 101—116
La fotografia nelle grotte, in «Duemila Grotte» di L. V. Bertarelli & E. Boegan, Milano 1926, pp. 123—128
L. V. Bertarelli l'irredentismo e la propaganda turistica per la Venezia Giulia, Il Piccolo, 26 gennaio 1926
L'attività speleologica di L. V. Bertarelli, Le Vie d'Italia, 1926 (3)
Il Carso, Letture Geografiche, 1926, 1 (1), pp. 54-55, Bologna, Zanichelli
(assieme a G. A. Perco): Il castello di Lueghi nella storia, Liburnia, 1928, 21 (3)
Alle origini di Trieste, Libreria Int. Italo Svevo, Trieste 1970, 238 p.

Нагороди

Хрест «За відвагу»;
Командор ордена Корони Італії (1937)^[11];
Кавалер ордена Святих Маврикія і Лазаря;
«За заслуги народної освіти» (1964);

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Commissione Grotte «Eugenio Boegan». Sergio Gradenigo. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 6 січня 2021. (італ.)
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Баллоні Н. Ф. Ще один внесок у відродження правди // Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932—1933 роки / Упор. А. Ґраціозі. — Харків: Фоліо, 2007. — С. 13.
↑ Ґраціозі А. До читачів українського видання «Листів з Харкова» // Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932—1933 роки… — С. 18-19.
↑ Шаповал Ю. І. Торкнутись історії. — 2-ге вид., допов. — К. : Парламентське вид-во, 2017. — С. 181.
↑ Італійські дослідники презентували книжку про голодомор в Україні. Радіо Свобода. 5 вересня 2005. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 7 січня 2021.
↑ Ігор Сюндюков (20 лютого 2008). Про геноцид. День. Процитовано 6 січня 2021.
↑ Ґраціозі А. До читачів українського видання «Листів з Харкова» // Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932—1933 роки… — С. 15.
↑ Юрій Шаповал (16 листопада 2007). Правда про Голодомор очима італійських дипломатів. День. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.
↑ Валентина Давиденко (28 лютого 2008). Італійські дипломати про Голодомор. Слово Просвіти. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021. [Архівовано 2021-01-09 у Wayback Machine.]
↑ Надія Степула (17 квітня 2008). «Листи з Харкова» 1932-1933рр. про Голодомор дійшли до української спільноти. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 7 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.
↑ Supplemento ordinario - alla "Gazzetta UInciale ,, n. 80 del 7 aprile 1938. augusto.agid.gov.it. Архів оригіналу за 10 січня 2021.

Джерела

Баллоні Н. Ф. Ще один внесок у відродження правди // Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932—1933 роки / Упор. А. Ґраціозі. — Харків: Фоліо, 2007. — С. 13-14. — ISBN 978-966-03-4063-3
Commissione Grotte «Eugenio Boegan». Sergio Gradenigo. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 6 січня 2021. (італ.)