PROFILPELAJAR.COM

Любарський Семен Васильович
Любарський Семен Васильович
Народився	20 травня 1878; Тишівці, Тишівці, Томашівський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща
Помер	1944; Скригічин, Ґміна Дубенка, Холмський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща
Країна	Російська імперія; Польська Республіка; УНР
Діяльність	політик
Посада	member of the Sejm of the Second Polish Republicd
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Любарський.

Люба́рський Семе́н Васи́льович^[2] (20 травня 1878, м. Тишівці (нині Томашівський повіт, Люблінське воєводство, Польща) — 1944, Скригічин, Грубешівський повіт, Холмщина^[2]^[3]) — український громадсько-політичний і церковний діяч на Холмщині, народний вчитель. Член Української Центральної Ради (1917—1918). Посол до Сейму Польщі (1922—1928). Автор статей з історії та етнографії Холмщини^[3]^[2].

Біографія

Народився 20 травня 1878 року в селянській родині в Тишівцях, що на Холмщині^[2]^[4]. Свою громадську діяльність починав як народний учитель, друкував статті з історії та етнографії Холмщини^[5]. У 1900 році закінчив учительську семінарію у Холмі. Був вчителем у Дубенці, потім у Скригічині, де мешкав до кінця життя^[2]. Навчав дітей за найновішими методиками та виховував їх у національному дусі^[2]. Був одним з організаторів українського громадсько-освітнього життя в Грубешівському повіті, зокрема проводив нелегальні курси української мови для дорослих^[2]. Під час Першої світової війни закінчив фельдшерську школу та служив санітаром на фронті^[2].

Участь у революційних подіях 1917—1920 років

Був членом обраного на київському з'їзді Холмського губерніального виконавчого комітету, пізніше у 1917 році став депутатам Української Центральної Ради^[6], був уповноваженим представником Української Центральної Ради на Грубешівщині^[2].

У листопаді 1918 — лютому 1920 року і червні — вересні 1920 року заарештований та інтернований польською владою^[2]. Після звільнення був одним з активних очільників українського політичного руху на Холмщині та Підляшші^[2]^[7], згодом став членом першої Української Парляментарної Репрезентації у Варшаві^[7]. Виступав проти націоналістичної політики керівництва Польщі, закриття православних церков та українських шкіл^[2].

Діяльність у міжвоєнній Польщі

У 1921 році був делегатом 1-го Українського народного з'їзду Холмщини і Підляшшя^[2]. У 1922 році став співорганізатором Українського виборчого комітету, увійшов до ЦК Виборчого блоку національних меншин, від якого у тому ж році обраний в окрузі Красностав послом сейму Польщі^[6]^[7]^[2] (за нього проголосувало 25 566 виборців^[8]). Зберігав мандат до 1928 року^[2].

Як парламентарій послідовно відстоював права українців у Польщі, вносив інтерпеляції стосовно бюджетних, шкільних, церковних та інших справ^[2]. У 1924 році обраний до президії Українського народного комітету Холмщини і Підляшшя^[2]. Брав участь у розробці статуту українського університету і політехніки, відкриття яких як державних у Львові домагалася українська громадськість^[2]. У 1920-ті роки був одним з головних діячів українського просвітницького товариства «Рідна Хата»^[9]. У 1930-ті роки продовжував громадсько-політичну і культурно-просвітницьку діяльність^[2].

У липні 1938 року, після акції руйнування низки православних церков на Холмщині та Південному Підляшші, входив до складу делегації мирян, яка мала передати меморіал польській владі з проханням припинити переслідування населення православного віросповідання в Польщі^[4]. Проте згодом акції переслідування тільки посилилися^[10]. Влітку 1939 року Семена Любарського разом з низкою інших громадських діячів Холмщини заарештували й ув'язнили у таборі в Березі Картузькій^[10]^[2]. Звільнений після поразки Польщі на початку Другої світової війни^[2].

Діяльність під час Другої світової війни

5 листопада 1939 року на Народному З'їзді Холмщини і Підляшшя, основним завданням якого було упорядкування церковно-релігійного життя у цьому регіоні, обраний до Тимчасової Церковної Ради від мирян, а пізніше став членом створеної цією Радою окремої Церковної Управи, яка мала замінити на Холмщині і Підляшші Варшавську православну консисторію^[11]. Члени З'їзду дійшли висновку, що головою Православної Церкви та єпархіальним єпископом Холмщини і Підляшшя повинен бути митрополит Діонісій^[11]. Для того щоб сповістити митрополита про рішення З'їзду, Семен Любарський та Володимир Косоноцький (також член Церковної управи) вирушили до Діонісія у Варшаву і до грудня 1939 року провели з ним низку нарад, результатом яких стало затвердження Діонісієм рішень З'їзду^[11].

У 1940-ві роки мешкав у Холмі, у квартирі священника Володимира Мархеви, у якій була організована «бурса» для учнів гімназії, технічної школи та інших навчальних закладів^[12]. У цей час Семен Васильович був секретарем консисторії Холмсько-Підляської єпархії, а також очолював друкарню й опікувався бібліотекою^[12]. Заснував у Холмі музей імені Михайла Грушевського і був його керівником^[13]^[14] (1940—1944^[2]). У вересні 1943 року брав участь в урочистостях, присвячених поверненню на Холмщину Холмської ікони Божої Матері, зокрема серед інших виголосив промову та вартував її^[15].

Помер 1944 року в Скригічині Грубешівського повіту на Холмщині^[2]^[3].

Бібліографія

Публікував в україномовній періодиці статті зі шкільництва, церковного життя, історії, етнографії Холмщини і Підляшшя^[2]. Залишив спогади «Холмські святі крипти та їх історія» (1942; опубліковані у видавництві «Записки НТШ», Львів, 2013, ч. 50)^[2].