Василь Степанович Кук
5-й Голова проводу ОУНР на українських землях
липень 1950 — травень 1954
Попередник:	Роман Шухевич
Наступник:	Зеновій Красівський
Головний Командир УПА
липень 1950 — травень 1954
Попередник:	Роман Шухевич
Наступник:	посада скасована
2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР
липень 1950 — травень 1954
Попередник:	Роман Шухевич
Наступник:	посада скасована
Народження:	11 січня 1913(1913-01-11) Красне, Золочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Смерть:	9 вересня 2007(2007-09-09) (94 роки) Київ, Україна
Поховання:	Красне
Національність:	Українець
Країна:	Австро-Угорщина ЗУНР Польська Республіка Українська держава УРСР Україна
Релігія:	Українська греко-католицька церква
Освіта:	Люблінський католицький університет Івана Павла II
Партія:	ОУН (3 лютого 1929—10 лютого 1940 ОУНР (10 лютого 1940—1960)
Батько:	Кук Степан Матвійович
Мати:	Кук (Постолюк) Парасковія Федорівна
Діти:	Юрій Васильович Кук
Військова служба
Роки служби:	1939—1954
Приналежність:	УПА
Звання:	Генерал-хорунжий
Командував:	УПА-Північ УПА-Південь УПА
Битви:	Друга світова війна  • Боротьба УПА проти німецьких окупантів  • Боротьба УПА проти радянських партизан ** Бій під Гурбами Боротьба УПА проти радянської армії
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Васи́ль Степа́нович Кук (псевдо: «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь»; 11 січня 1913, Красне, Золочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Буського району Львівської області — 9 вересня 2007, Київ, Україна) — український військовий діяч, один із керівників українського національно-визвольного руху, генерал-хорунжий, командир УПА-південь, 2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР (1950–1954), головнокомандувач УПА з 1950 по 1954 роки (після загибелі Романа Шухевича). 1954 року узятий у полон військами МДБ СРСР та без вироку суду провів у в'язницях 6 років. В останні роки свого життя мешкав у Києві.

Василь Кук народився у селищі Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (тепер Золочівський район Львівської області). Був хрещений 16 січня 1913 року.

Батьки були селянами. Батько, Степан Матвійович, працював на залізничній станції в селі Красне; мати — Парасковія Федорівна (до шлюбу Постолюк).

Bci діти родини Куків були членами Організації українських націоналістів. Двох братів Василя — Ілярія та Ілька — стратила польська влада. За радянської влади всі члени родини були засуджені до позбавлення волі, все майно батьків було конфісковано.

Впродовж 1923–1932 років навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 року належав до молодіжної організації «Пласт» куреня імені Івана Богуна. У 1929 році став членом Юнацтва ОУН. Під час студій в Люблінському католицькому університеті, де після закінчення гімназії він вивчав юриспруденцію, Кук знайомиться зі Степаном Бандерою.

З 1932 — член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН.

Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Під час студій організував і очолив студентську групу членів ОУН.

У 1932–1934 роках виконував доручення Крайової Екзекутиви ОУН і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.

За революційну діяльність його неодноразово заарештовувала польська поліція. В 1934 році був засуджений польським судом за революційну діяльність до двох років позбавлення волі. В 1936 році вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.

Травень 1937 — як золочівський повітовий провідник ОУН організував напад на польських поміщиків — подружжя Ясінських. Під час нападу, всупереч плану дій ОУНівців, Ясінські загинули від рук брата В. Кука — Іларія. Деяких учасників акції заарештувала польська поліція, і в березні 1938 року у Золочеві відбувся судовий процес над ними. Василь Кук у травні 1937 року перейшов у підпілля^[1][2][3][4].

Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени 1937 року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню крайової екзекутиви (КЕ) ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 року.

1940 року за дорученням КЕ ОУН перебував у Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. У той час він працював разом із Романом Шухевичем.

Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). В той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.

Навесні 1941 року організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу у східну Україну, включно з Кримом і Кубанню. В червні 1941 року очолив Львівську провідну похідну групу (близько 20 членів), яка прибула 30 червня до Львова й організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.

В липні–серпні 1941 року організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (близько 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня в м. Василькові частина членів групи, в тому числі В. Кук, була заарештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В. Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.

Навесні 1942 року В. Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Дмитра Мирона в липні 1942 року та арешту його заступника Пантелеймона Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Навесні 1943 року очолив УПА-Південь.

На ІІІ-тій конференції ОУН (лютий 1943 р.) В. Кук підтримав Михайла Степаняка, що пропонував обмежити повстанську боротьбу лише антинімецьким, а не і антирадянським (як уважав Р. Шухевич і ін. впливові діячі ОУН) фронтом.

В квітні 1944 року керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 року Василя Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради.

Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.

23 травня 1954 року Василя Кука взяли в полон співробітники КДБ за допомогою завербованого колишнього підпільника «Чумака» (Микола Примас), якого Василь Кук добре знав особисто. Перебував у слідчих в'язницях Києва і Москви до 1960 року, звільнений у зв'язку з новим курсом політики Микити Хрущова.

У в'язниці проходив під номером «300».

В 1960 році Василь Кук написав так званий «Відкритий Лист В. Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що проживають за кордоном!», у якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА, а також закликав українські організації, які вели національно-визвольну боротьбу, до її припинення та визнання СРСР.^[5] Так закінчується цей лист:

Антирадянська діяльність українських націоналістів за кордоном приречена на провал, бо немає сьогодні таких сил за кордоном, ані тим більше всередині Радянського Союзу, що могли б у якій-небудь мірі насильно змінити існуючий громадсько-політичний лад в СРСР, чи тільки в одній із радянських республік.

Український народ, як і інші народи СРСР і країн народної демократії, всяку спробу повернення до старих порядків зустріне вороже і буде всіма засобами захищати те, що йому дала Радянська влада.

Спроби активізувати підривну діяльність усередині СРСР при допомозі засланих для цієї цілі осіб кінчаються і в дальшому будуть кінчатися тільки провалом. Про це яскраво свідчить випадок з американськими літаками, про що вам відомо з радянської та чужинецької преси. Неусвідомлення цих фактів веде еміграцію до трагічних помилок, які в свою чергу призводять до ще трагічних наслідків.

Друзі! Не зв'язуйтеся ні з якою діяльністю проти нашого народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використовувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах. Усю свою діяльність в еміграції спрямовуйте на те, щоб не закривати собі шлях на батьківщину.

— Зі щирим привітом і повагою — B.Кук

Можливо, що це був вимушений крок з боку Василя Кука, зроблений під тиском КДБ СРСР, що не відображав справжньої позиції в питанні визнання УРСР. На початку 2000-х років, в кулуарах чергового Збору КУН, бувши запитаний членом КУН С. Павчаком, підписував він особисто чи ні вказаний «Лист», Василь Кук відповів йому (приватно), мовляв, «а що ви не знаєте, як тоді /за часів СРСР—С. П./ підписувались подібні документи?!» — без всяких подальших детальніших пояснень^{[джерело?]}.

Василь Кук помер 9 вересня 2007 р. у своїй квартирі у Києві. Прощання з останнім ГК УПА проходило у Києві в Будинку вчителя, потім його тіло було перевезено до Львова, де продовжились панахидні заходи.

Поховали Василя Кука в його рідному селі Красне Львівської області. Так заповідав покійний. 12 вересня 2010 року на малій батьківщині останнього головнокомандувача УПА йому було врочисто відкрито пам’ятник.

Побрався з Уляною Крюченко в Дніпрі в 1943 р. Органи МДБ відібрали у дружини Василя Кука сина Юрія в 3-річному віці та віддали у дитячий будинок у Маріуполь під ім'ям Юрій Чоботар. Пробув у дитячому будинку до 7 класу. Кожного літа дітей вивозили в дитячий оздоровчий табір у с. Юр'ївка. У 13-річному віці Юрія повернули реабілітованій родині.

Після реабілітації родина отримала квартиру в Києві на Дарниці.

• Згідно з Постановою УГВР віл 2.08.1949 р. і Наказом Головного військового штабу УПА ч. 3/49 від 15.10.1949 р. заступник головного командира УПА Василь Кук — «Леміш» нагороджений Золотим хрестом Бойової Заслуги.
• 23.01.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Київ Золотим хрестом заслуги УПА (№ 017) переданий Юрію Куку, сину Василя Кука.

• 2013 року у місті Винники вулиця була названа на честь Василя Кука.
• 2015 року в місті Дніпро вулиця Дибенка була перейменована на вулицю Василя Кука^[6].
• 19 лютого 2016 року одному з провулків Житомира було надане ім'я Василя Кука^[7].
• 2016 року у місті Київ 1-й провулок Будьонного перейменований на провулок Василя Кука.
• 19 вересня 2022 року у місті Сарни вулицю Ковпака перейменували на вулицю Василя Кука.^[8]
• 29 вересня 2022 року у Львові вулицю Жуковського перейменовано на вулицю Василя Кука.
• 25 листопада 2022 року у селищі Красне вулицю Засядька перейменували на вулицю Василя Кука.
• У грудні 2022 року у місті Дубно на його честь перейменували вулицю Огороднікова.
• У місті Луцьк перейменували вулицю Щепкіна на вулицю Василя Кука.^[9]
• У місті Первомайськ вулицю Сергія Даниліна перейменували на вулицю Василя Кука.^[10]
• У багатьох містах України є Вулиця Героїв УПА, до яких належить і Василь Кук.

Василь Кук відомий також як підпільний публіцист та історик, серед найвідоміших його праць:

• «Пашні Буряки» (1938 р.) (підручник із конспірації ОУН),
• «Колгоспне рабство» (1952 р.) (аналітичний огляд функціонування колгоспної системи в Україні),
• цикл нарисів про життя та творчість Артема Веделя — відомого українського композитора (1970–1980-ті рр.),
• біографічні нариси про Степана Бандеру та Романа Шухевича (1990-ті рр.),
• фундаментальний збірник документів «Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 року», 2001 р.

• Командири УПА
• Лицарі ОУН та УПА

• Веденеев Д.В. Одиссея Василия Кука. Военно-политический портрет последнего командующего УПА. – К.: К.И.С., 2007. – 208 с.
• Вєдєнєєв Д.В. Кук Василь Степанович // Енциклопедія сучасної України.  – Т. 16. – К., 2016. – С. 22.
• Кентій А. В. Кук Василь Степанович [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 456. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Кучер В. Кук Василь Степанович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 378. — ISBN 978-966-611-818-2.
• Пониполяк А. «Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука» [Архівовано 28 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Наш Формат, 2021 — С. 256. — ISBN 978-617-7973-15-6.
• Антонюк Я., Ковальчук В. Василь Кук у повсякденному житті (кін. 1940-х – поч. 1950-х рр.). Славістична збірка. Вип. 2: Збірник статей за матеріалами Других Міжнародних наукових Соханівських читань (м. Київ, 18 листопада 2015 р.). [ред. Д. Гордієнка та В. Корнієнка] Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2016. С. 400–412.
• Останній бій останнього командира УПА. Василь Кук. Частина 2. Історична правда. Процитовано 27 січня 2023.
• Спіймати “Борсука”. Арешт Василя Кука. Частина 1. Історична правда. Процитовано 27 січня 2023.
• Василь Кук - останній командар УПА : бібліографічний список літератури : до 110-річчя з дня народження. Київ: Публічна бібліотека імені Лесі Українки. 2023. с. 15.

• Василь Кук (документи) [Архівовано 9 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Електронний архів Українського визвольного руху
• Василь Кук: «У мене немає орденів». Останнє інтерв'ю з командиром УПА [Архівовано 21 січня 2013 у Wayback Machine.]
• Кук Василь Степанович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 635.
• Останній командир УПА. Правда про діяльність повстанської армії очима її керівника [Архівовано 6 лютого 2013 у Wayback Machine.]
• Інтерв'ю «Дзеркалу Тижня» від 10 лютого 2007 [Архівовано 4 травня 2009 у Wayback Machine.]
• Досьє
• Кореспондент.net У Львові з головнокомандувачем УПА прощалися 100 тис. людей
• «Ті, що народжуються раз на століття, умерти можуть кожен день». Стаття В.В'ятровича, присвячена Василеві Куку в «Народній правді». 17.09.2007 [Архівовано 27 лютого 2008 у Wayback Machine.]
• Володимир В'ятрович: Історія з грифом «Секретно». Останній бій останнього командира [Архівовано 20 листопада 2011 у Wayback Machine.]
• Володимир В'ятрович: Історія з грифом «Секретно»: Піймати «Борсука». Арешт Василя Кука [Архівовано 14 листопада 2011 у Wayback Machine.]
• Володимир Гінда. «Такого рівня лідер ОУН ще не потрапляв до чекістів живим» [Архівовано 15 січня 2013 у Wayback Machine.]
• Байцар Андрій. У Винниках вулиці присвоїли назву імені Василя Кука^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
• Останній командир УПА Василь Кук усе своє життя провів у боротьбі. Україна Молода. Номер 006 за 15.01.2013 [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.]

Попередник Роман Шухевич

5-й Голова поводу ОУНР на українських землях березень 1950 — 23 травня 1954

Наступник (05.1954 — ? 1985—1990) (посада вакантна) Зеновій Красівський

Попередник Роман Шухевич

2-й Головний Командир УПА березень 1950 — 23 травня 1954

Наступник Посада скасована

Попередник Роман Шухевич

2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР березень 1950 — 23 травня 1954

Наступник Посада скасована