|
Горбовий Володимир Григорович
Володи́мир Григо́рійович Горбови́й (30 січня 1899, Долина — 21 травня 1984, Ходорів, Львівська область) — український громадсько-політичний діяч, член УВО і ОУН, адвокат у Галичині, оборонець у політичних процесах. Почесний громадянин Долини. Життєпис    Народився у місті Долина (дільниця Оболоня). Закінчив Стрийську гімназію. Вищу освіту отримував в університетах Львова, Праги і Кракова. Знав декілька іноземних мов, був глибокоерудованою людиною. Ще замолоду виділявся серед загалу пунктуальністю, правдолюбством і принциповістю, товариші називали його «людиною із чистої сталі»[1]. Під час Першої світової війни воював у складі австрійської армії. На Італійському фронті втратив око. За іншими джерелами, цю травму він отримав у бою під Козятиним під час наступу українського війська на Київ у 1919 році[1] (з 1918 року перебував в Українській галицькій армії). У міжвоєнний період студіював юридичні науки в Празі. В УВО з 1920 р., повітовий командант на Долинщині, шеф штабу Начальної Команди у Львові (1922 р.), керівник зв'язку між Начальною і Крайовою Командами. З листопада по грудень 1928 року виконував обов'язки крайового команданта УВО. У 1934 р. став одним з перших в'язнів концтабору Берези Картузької. З 1929 р. перебуває у лавах ОУН. У судових процесах 1935-36 рр. над Степаном Бандерою виступав у суді як його адвокат. Володимир Горбовий був також близьким другом Євгена Коновальця[1]. З 1939 р. мешкає у Кракові. Голова комісії Державного планування при Революційному Проводі ОУН, Голова Президії ІІ Великого Збору ОУН, обраний Генеральним Суддею, Голова Українського Національного Комітету (1941 р.). В'язень німецьких тюрем, звільнений в липні 1942 р. за станом здоров'я. 1 липня 1947 р. заарештований у Празі, переданий полякам, які передали В. Горбового до рук більшовиків (9 липня 1948 р.). Засуджений на 25 років, відбув покарання повністю у сибірських концтаборах, наживши важку форму туберкульозу[1]. Близько співпрацював з в'язнями Михайлом Сорокою та Петром Дужим. Звільнений 1 серпня 1972 р. Повернувся до рідного села, де йому надала прихисток Аделя Семків. Жив у Долині під постійним наглядом, тільки найближчі друзі наважувались відвідувати репресованого правника[2]. Помер раптово у 1984 р. Похований на міському кладовищі Долини. Вшанування пам'ятіУ 2008 році рішенням Долинської міської ради Володимиру Горбовому було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Долина» посмертно. 24 вересня 2015 року на його честь названо вулицю в Долині[3]. 18 жовтня 2015 року освячено новий пам'ятник на могилі, за участю його дочки Володимири[4][5]. 24 серпня 2016 року, з нагоди 25-річниці незалежності України під упорядкуванням Мґр. Олега Павліва та о. Ігоря Пелехатого вийшла друком книга спогадів д-ра Володимира Горбового «Погода совісті»[6]. 20 вересня 2017 року відбулася урочиста презентація книги спогадів д-ра Володимира Горбового «Погода совісті» в Івано-Франківському обласному музеї визвольної боротьби імені Степана Бандера за участі її упорядників Мґр. Олега Павліва та о. Ігоря Пелехатого.[7] РодинаБув двічі одружений, з другою дружиною літераторкою Ганною Павенцькою виховали доньку. Примітки
Джерела та література
Посилання
Information related to Горбовий Володимир Григорович |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
