PROFILPELAJAR.COM

Софія Караффа-Корбут
Софія Караффа-Корбут
Народження	23 серпня 1924; Львів, Польська республіка
Смерть	29 листопада 1996 (72 роки)
	Україна
Національність	українка
Жанр	художниця, графік
Навчання	Перша українська приватна дівоча гімназія Сестер Василіанок; відділ малярства Державної технічної фахової школи у Львові; Львівське художньо-промислове училище; Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва
Діяльність	художниця-граверка, графікеса, ілюстраторка
Напрямок	майстриня станкової та книжкової графіки (близько 60 творів українських письменників)
Вчитель	Гуторов Іван Федорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Корбут.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Караффа.

Софі́я-Романа-Роксоляна Петрі́вна Кара́ффа-Ко́рбут (23 серпня 1924, Львів — 29 листопада 1996) — українська художниця-графікеса. Ілюстраторка близько 60 творів українських письменників, які вийшли тиражем понад 6 мільйонів примірників (ілюструвала кожну четверту дитячу книжку, яка виходила в Україні)^[1].

Біографія

Батько, Петро Караффа-Корбут, білорус за національністю, належав до давнього шляхетського роду. Його далекий предок, Павло Караффа з роду венеційських князів, у XIV столітті перейшов до Польщі на службу до короля Владислава Ягайла, а нащадки Павла оселились у Білорусі. Сам батько народився 1887 року і невдовзі, як це було заведено, був зарахований до дворянства рішенням Мінських дворянських зборів, затвердженим потім указом російського Сенату. 1910 року білоруський шляхтич емігрував за кордон, а його родину в Білорусі згодом репресувала радянська влада, націоналізувавши маєтки^[2].

З боку діда Петра Берези краєзнавці виводять родовід із козацьких поселенців, що нібито оселилися в селі Куткір (нині Буський район на Львівщині) після ліквідації Запорізької Січі. В усякому разі, в сільських метричних книгах згадки про Берез є з кінця XVIII століття.

Мати, Марія Петрівна Береза, через родину своєї матері (Анни з Кучинських) була споріднена зі Свєнціцькими (Іларіон Свєнціцький був її двоюрідним братом). Можливо, саме він познайомив батьків Софії Караффи-Корбут.

Мати Софії, Марія Береза, як і її старші сестри Михайлина та Євгенія, закінчила вчительську семінарію, але не змогла знайти місця в школі і виїхала до Франції. За версією Марії Іларіонівни Свєнціцької, дівчина спершу листувалася з Петром Караффою-Корбутом, а потім поїхала до нього. Містечко Сен-Кантен, де мешкало молоде подружжя, відоме ткацькими фабриками: на одній із них, напевно, працював «бюровим урядовцем» (як згодом писала Марія) її чоловік^[3].

Важко сказати, чому Марія повернулась у Галичину, порвавши всі стосунки з чоловіком, а він емігрував до США^[2].

Софія-Романа-Роксоляна Караффа-Корбут народилася у Львові й була охрещена у львівській церкві Петра і Павла. Її хрещеним батьком став земляк матері — видавець Іван Тиктор, а хрещеною мамою — соратниця Івана Франка Стефанія Мазур^[2] (мати Кирила Мазура, згодом художника, який жив у Франції).

Дитинство Софія провела в селі Куткір та у Львові.

Закінчивши 1936 року початкову школу, Софія продовжила навчання в жіночій гімназії сестер Василіянок. Проте 1939 року гімназію закрили і вона поїхала до районного міста Стрия, щоб навчатися в середній школі. Проте навчання закінчити не вдалося через початок Другої світової війни. Софія повернулася до Львова і у 1942 році вступила до Державної мистецько-промислової школи. У 1944 році закінчила перший клас Державної технічної фахової школи для будівництва. Навчання було перерване. Продовжилось воно у щойно відкритому Львівському художньо-промисловому училищі (нині коледж ім. Івана Труша). Після його закінчення мистецьку освіту Софія Караффа-Корбут продовжила в Інституті прикладного й декоративного мистецтва на відділі прикладної графіки факультету монументального живопису.

У 1953 році закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, де вчилася у Івана Гуторова, Вітольда Манастирського та Романа Сельського.

Працювала в галузі станкової та книжкової графіки (переважно в техніці ліногравюри), декоративного мистецтва. Однією з найважливіших її робіт є ілюстрований «Кобзар», який вийшов у світ 1967 році. Там вміщені 34 ілюстрації художниці^[4].

Померла 29 листопада 1996 року. Похована на цвинтарі села Куткір. У 2000 на могилі поставили пам'ятник роботи скульптора Івана Микитюка. На чорному мармурі надмогильного пам'ятника зображено Мавку, що тягне руки до неба. З протилежної сторони викарбувано слова художниці: «Я цінності ті марні давно перецінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам'ять по тобі, що теж живе недовго…»^[5].

Творчість

Станкова графіка

«Верховинська весна» (1962),
«Казка» (за мотивами драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки, 1963),
серія «За мотивами творів Т. Г. Шевченка» (1963—1964),
серія «Із іскри полум'я займеться. І» (1969),
серія «Рідні Карпати» (1970);

Книжкова графіка

Васильченко С. В. Чарівна книжка: легенда, новели, оповід., урив. з повістей
Вишенський І. Вибрані твори
Вишня О. Якби моя бабуся встали: вибр. твори
Андрій Волощак Довбушеві скарби. [Архівовано 16 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
Глібов Л. І. Цяцькований осел: вибр. твори
Грабовський П. А. Не раз ми ходили в дорогу…: вибр. твори
День, як маків цвіт: укр. нар. приспівки
Дніпрова Чайка. Дівчина Чайка: казка
Іваненко О. Д. Кисличка: казка
Микола Лисич Дрібушечки. Вірші. — К.: Веселка, 1966. [Архівовано 8 лютого 2015 у Wayback Machine.]
Микола Лисич Казка про білочку. — К.: Веселка, 1969. [Архівовано 8 лютого 2015 у Wayback Machine.]
Лучук В. І. Чарівний глобус: вірші для дітей
Малик В. К. Червона троянда [Архівовано 28 грудня 2014 у Wayback Machine.]: поеми
Малишко А. Прометей. — К., 1967
Петренко М. Є. Про Марічку невеличку
Пригара М. А. Вірші та казки. Т. 1
Пригара М. А. Повісті та оповідання. Т. 2
Пригара М. А. Михайлик-джура козацький: історичні повість
Пригара М. А. Байбак-мандрівник. [Архівовано 16 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
Старицький М. П. Останні орли: іст. повість із часів Гайдамаччини [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.]
Топеліус З. Казки
Леся Українка Ясні самоцвіти. [Архівовано 16 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
Леся Українка Пісенька весняної води
Леся Українка Літо краснеє минуло [Архівовано 16 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
Леся Українка Досвітні вогні: вірші, поеми
Леся Українка Лісова пісня: драма-феєрія в 3-х діях
Франко І. Я. Борислав сміється
Франко І. Я. Іван Вишенський. — Львів: Каменяр, 2001 р., друге видання — 2006 р. [Архівовано 9 липня 2021 у Wayback Machine.]
Франко І. Я. Лис Микита [Архівовано 21 жовтня 2014 у Wayback Machine.]: казка.
Франко І. Я. Малий Мирон

Авторка численних екслібрисів.

Декоративне мистецтво

Керамічна тарілка «Данило Галицький» (1957).
Тематичні вітражі «Урожай», «Дари землі», «Відпочинок», «Оздоровлення» для санаторію «Трускавець». Співавтор М. Тарнавський. Виконані на Львівській кераміко-скульптурній фабриці^[6].
Вітражі на тему пір року в трускавецькому санаторії «Південний». Співавтор М. Тарнавський, виконував колектив працівників Львівської кераміко-скульптурної фабрики^[6].

Пам'ять

На будинку школи с. Куткір 2000 року відкрито меморіальну таблицю^[1].

На її честь названо 40-й курінь УПЮ.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 вересня 2022 року вулицю Айвазовського у Львові перейменовано на вул. Софії Караффи-Корбут^[7].

Примітки

↑ ^а ^б Віталій Батіг. Графиня із Куткора (відео)
↑ ^а ^б ^в Юлія Овсяник (23 серпня 2015). Мавка, що тягнеться до сонця. zbruc.eu. Zbruč. Процитовано 29 вересня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑ Оксана Думанська Одна з небагатьох // Львівська газета. — № 228 (794). — 2005. — 13 грудня.
↑ Феномен львівської ілюстраторки-шістдесятниці Софії Караффи-Корбут - leopolis.one (укр.). 21 грудня 2022. Процитовано 22 грудня 2022.
↑ Тетяна Костенко Створила шедеври, але не побачила їх надрукованими за життя // Високий Замок. — 2014. — 9 листопада.
↑ ^а ^б Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика. — К. : Реклама, 1980. — С. 97, 102—103.
↑ Пресслужба ЛМР (29 вересня 2022). Союзу Українок, Софії Караффи-Корбут, Патріарха Димитрія Яреми: у Львові перейменували ще 8 вулиць. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Процитовано 29 вересня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Джерела

Горинь Б. Любов і творчість Софії Караффи-Корбут: документальний роман-колаж у 2 кн. Кн. 1 / Б. М. Горинь. — Львів : Апріорі, 2013. — 576 с. — (Особистості) — ISBN 978-617-629-136-7.
Думанська О. Вона народилася не в Парижі // Дзеркало тижня. — № 25 (246). — 1999.
Думанська О. Графиня з Куткора: біографічна оповідь з голосів самовидців / О. І. Думанська. — Львів : Каменяр, 2004. — 127 с. — (Особистості) — ISBN 978-966-322-104-5.
Думанська О. Графиня з Куткора: біографічна оповідь з голосів самовидців / О. І. Думанська. — Львів : УАД, 2007. — 128 с. — ISBN 978-966-322-104-5.
Матешук О. А. Незабутня Софія Караффа-Корбут: Кілька пропам'ятних слів про видатну мисткиню / О. А. Матешук. — Львів : Каменяр, 2004. — 62 с. — (Особистості) — ISBN 5-7745-1064-6.
Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.
Повернення Софії Караффи-Корбут [Архівовано 5 серпня 2013 у Wayback Machine.]. Рецензія на книгу Богдана Гориня
Софія Караффа-Корбут. Альбом репродукцій. — Київ : Мистецтво, 1973. — 37 с.

Посилання

Караффа-Корбут Софія Петрівна у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Мистецтво»
	Генеалогія на Родоводі^?

Оксана Панчишин (17 вересня 2013). На Львівщині хочуть відзначити ювілей художниці Софії Караффи-Корбут. zaxid.net. Zaxid.net. Архів оригіналу за 20 липня 2014. Процитовано 29 вересня 2022.
Юлія Овсяник (23 серпня 2015). Мавка, що тягнеться до сонця. zbruc.eu. Zbruč. Процитовано 29 вересня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)