PROFILPELAJAR.COM

Жук Михайло Іванович
Жук Михайло Іванович
	Автопортрет (ксилографія). Чернігів.
Народження	2 жовтня 1883 ; Каховка, Дніпровський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія
Смерть	7 червня 1964 (80 років)
	Одеса, Українська РСР, СРСР
Поховання	Другий християнський цвинтар
Діяльність	художник, графік, рисувальник, ілюстратор, письменник
Відомі учні	Гончаренко Іван Іванович, Кіріазі Федір Григорович, Лапін Володимир Васильович, Сорокін Олександр Дмитрович, Голембовська Світлана Владиславівна, Густ Ніна Георгіївна, Кломбицька Галина Іванівна, Сліпченко Микола Федорович, Нарузецький Михайло Ісакович, Волковинська Зінаїда Володимирівна, Козлова Ярослава Павлівна, Щербина Владислав Іванович, Латанський Сергій Васильович, Маркін Семен Григорович, Алфєєва Світлана Іванівна, Вихарев Олексій Миколайович, Клювгант Діна Еммануїлівна, Чернова Галина Денисівна, Зайцев Микола Митрофанович, Крижанівський Олександр Васильович, Малишев Геннадій Йосипович, Соломченко Олексій Григорович, Фурдигайло Людмила Іванівна, Кармалюк Генрієтта Григорівна, Павлюк-Судьїна Євгенія Георгіївна, Микола Добролежа, Рудий Володимир Данилович, Зорін Михайло Гаврилович, Попова Людмила Геннадіївна, Коровай Олександр Миколайович і Башло Володимир Іванович
Член	Національна спілка художників України
Сайт	juk.pp.ua
	Жук Михайло Іванович у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Жук.

Михайло Іванович Жук (2 жовтня 1883, Каховка — 7 червня 1964, Одеса) — український графік, живописець, кераміст, поет, перекладач і педагог; член Асоціації революційного мистецтва України, Асоціації художників Червоної України у 1920-х роках та Спілки художників України з 1947 року; проректор Одеського художнього інституту.

Біографія

Народився 20 вересня [2 жовтня] 1883(18831002) року у місті Каховці (тепер Херсонська область, Україна) в сім'ї робітника-маляра. Рано розпочав трудове життя. З восьми років працював на сезонних роботах. У 9-річному віці його віддали на навчання до місцевого майстра Меліхова, де він фарбував паркани, підмальовував вивіски та образи, викреслював паркети на підлогах.

У 1896—1899 роках навчався у Київській малювальній школі у Олександра Мурашка^[2]; у 1899—1900 роках студіював у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (викладачі Костянтин Коровін, Валентин Сєров). 1904 року із срібною медаллю закінчив Краківську академію мистецтв де навчався у Станіслава Виспянського, Яна Станіславського, Юзефа Мегоффера.

У 1905—1916 роках викладав у Чернігівській приватній жіночій гімназії (вчитель малювання) та у духовній семінарії (серед його учнів був Павло Тичина). З 1917 по 1919 рік жив у Києві; 1917 року був одним із професорів-фундаторів Української академії мистецтв.

У 1919—1925 роках знову у Чернігові. У місті зберігся будинок, в якому в цей період жив художник. З 1925 року в Одесі — професор, у 1925—1932 роках — керівник графічної та керамічної майстерень художнього інституту; у 1932—1955 роках, з перервами — викладач малюнку, графіки та кераміки у художньому училищі.

Помер 7 червня 1964 року в Одесі та був похований на Другому християнському кладовищі (ділянка № 14)^[3].

Мистецька діяльність

Художня творчість

Працював у галузі станкового живопису, книжкової і станкової графіки (малював у техніці дереворита, офорта, ксилографії), художньої кераміки (з кінця 1930-х років), плаката, екслібриса. Створив низку графічних панно, присвячених природі, зокрема рослинному світу. Серед робіт:

«Яр на околиці Чернігова» (1895);
«Пейзаж з озером» (1899);
«Дівчина у кріслі» (1902);
«Гуцул» (1902);
«Жіночий портрет» (1903);
«Дівчина в польському костюмі» (1903);
«Жоржини» (1907, натюрморт; гуаш; Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. М. Коцюбинського);
«Портрет батька» (1908, пастель);
«Чорне і біле» (1912);
«Казка» (1914);
«Син» (1915);
«Хризантеми» (1919, вугілля, акварель);
«Вид Московської області» (1919, пейзаж);
«Син» (1920);
«Автопортрети» (1928, суха голка; 1932; 1940-ві);
«Жіночий портрет» (1928, суха голка);
«Тюльпани» (1928, акварель);
ескізи розписів кераміки для порцелянових заводів Дулевського та інших (1930—1952).

панно

«Гвоздика» (1908);
«Каштан» (1908);
«Лілеї» (1908);
«Біле та чорне» (1912—1914, вугілля, пастель);
«Казка» (1914, вугілля, акварель);
«Чорнобривці» (1929);
«Хризантеми» (1929);
«Квіти» (1929);

плакати

«К. Маркс» (1920);
«Хто здав продподаток — обмінює лишки в кооперативі на крам» (1921);
«Тільки серп і молот знищать смерть і голод» (1921);
«Заплати загальногромадський податок на зміцнення селянського господарства» (1922);
«Пятый Октябрь» (1922);

Намалював портрети відомих українських діячів літератури та мистецтва:

Миколи Біляшівського (1903, вугілля);
Богдана Лепкого (1903);
Михайла Коцюбинського (1907, пастель; 1909, олія; обидва — Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. М. Коцюбинського);
Іллі Шрага (1911, пастель);
Миколи Шрага (1915, пастель);
Вадима Модзалевського (1916, пастель);
Леся Курбаса (1918, 1919);
Василя Чумака (1918—1919);
Миколи Лисенка (1919);
Павла Тичини (1919);
Олекси Слісаренка (1919);
Дмитра Загула (1919);
Юрія Меженка (1919);
Дмитра Тася (1919, вугілля, сангіна, акварель);
Григорія Сковороди (1920, 1925);
Лесі Українки (1920);
Миколи Хвильового (1925);
Володимира Сосюри (1925, вугілля, акварель);
Миколи Зерова (1925);
Івана Нечуя-Левицького (1925);
Пантелеймона Куліша (1925);
Марка Вовчка (1925);
Івана Франка (1925, літографія; 1927, туш, перо; Національний художній музей України);
Михайла Коцюбинського (1925; 1929);
Наталії Ужвій (1926,, силует; туш, акварель);
Григорія Комара (1927, картон)^[4];
Володимира Винниченка (1928);
Василя Василька (1928);
Миколи Бажана (1929, силует, туш, бістр);
Василя Блакитного (1929);
Тараса Шевченка (1931);
Олекси Новаківського (1932);
Федора Кричевського (1932, офорт);
Георгія Нарбута (1932);
Віктора Пальмова (1932);
Миколи Бурачека (1932);
Михайла Бойчука (1932);
Юхима Михайлова (1932);
Миколи Пимоненка (1932, офорт);
Миколи Ґе (1932);
Марка Вороного (1930—1932).

Ілюстрував твори українських письменників. Оформив книгу «300 кращих українських пісень» (1904). У 1928 році виконав ювілейну поштову марку на честь Коцюбинського.

Брав участь у мистецьких виставках з 1903 року (перша відбулася у Кракові). Персональні відбулися у Києві у 1904 (в залах Міського музею) і 1987 (посмертна) роках, Одесі у 1977 і 1993 роках (посмертні).

Роботи художника зберігаються в Національному художньому музеї України, Чернігівському, Запорізькому, Херсонському, Харківському, Одеському художніх музеях, Музеї сучасного мистецтва Одеси, Історико-меморіальному музеї М. Грушевського у Львові, Вінницькому літературно-меморіальному музеї М. М. Коцюбинського.

Літературна творчість

У 1905—1906 роках писав прозу й поезію. Перші літературні твори опублікував у «Літературно-науковому вістнику»:

оповідання «Мені казали: ще молодий!» (1906);
психологічна новела «Дора» (1907);
поезія «Захмарилось небо» (1908).

Друкувався у часописах «Молода Україна», «Дзвін», «Шлях», «Музагет», «Шквал». Сам виконував ілюстрації до своїх літературних творів, писав критичні статті. Автор:

збірки «Співи Землі» (1912, Чернігів);
вінка сонетів (1918; опублікований у книзі Василя Чаплі «Сонет в українській поезії», Харків; Одеса, 1930);
п'єс (зокрема «Легенда», 1920; «Плебейка»);
мистецтвознавчих статей.

Переклав драму «Троянда і Хрест» Олександра Блока, окремі п'єси Оскара Вайлда. Писав твори для дітей, зокрема збірки казок і оповідань:

«Ох» (1908, Чернігів);
«Казки» (1920, Чернігів);
«Дрімайлики» (1923, Чернігів);
«Прийшла зима» (1927, Харків);
«Годинник: Сценка-забава» (1928, Харків).

Написав спогади про Лесю Українку, Івана Франка, Михайла Коцюбинського.

Вшанування пам'яті

2016 року в Каховці вулицю Свердлова перейменували на вулицю Михайла Жука. 2018 року, там же, відкрито меморіальну дошку на будинку, де художник провів дитячі роки (нині — клінічна лабораторія районної лікарні)^[5].

24 червня 2021 року Каховська міська рада прийняла рішення про започаткування Премії з літератури, краєзнавства та мистецтв імені Михайла Жука. Встановлено розмір однієї премії — 5 тис. грн. Планується три номінації: література, краєзнавство, мистецтво^[6].

У місті Одеса перейменували вулицю Новгородську на вулицю Михайла Жука.