PROFILPELAJAR.COM

Данієль Кон-Бендіт
нім. *Daniel Cohn-Bendit*
івр. דניאל כהן-בנדיט
Данієль Кон-Бендіт; нім. Daniel Cohn-Bendit; івр. דניאל כהן-בנדיט
нім. Daniel Cohn-Bendit; фр. Daniel Cohn-Bendit
	Данієль Кон-Бендіт; нім. Daniel Cohn-Bendit; івр. דניאל כהן-בנדיט Данієль Кон-Бендіт у 2010 році
Депутат Європейського парламенту
	Нині на посаді
На посаді з	1994
Народився	4 квітня 1945 (79 років); Монтобан, Франція
Відомий як	політик, журналіст, телеведучий, педагог, захисник довкілля, кінорежисер, кіносценарист, кіноактор
Місце роботи	Europe 1d, 3sat і Schweizer Fernsehend
Країна	Німеччина і Франція
Alma mater	Університет Париж X Нантер і Lycée Buffond (1958)
Політична партія	Союз 90/Зелені; Зелені (Франція)
Батько	Erich Cohn-Benditd
У шлюбі з	Ingrid Apeld
Нагороди	honorary doctorate of Tibourg Universityd (1977) Премія Ганни Арендт (2001) Премія ім. Трохима Лисенкаd (2002) Cicero Orator Prized (2009) honorary doctorate of Saint Louis Universityd (2009) Премія Теодора Гойсаd (2013) honorary doctorate of Paris Nanterre Universityd (2014)
	cohn-bendit.eu/de
	Медіафайли у Вікісховищі

Данієль Кон-Бендіт (нім. Daniel Cohn-Bendit, нар. 4 квітня 1945, Монтобан, Франція) — європейський політик, один з лідерів травневих заворушень у Франції 1968 року, пізніше — активний діяч німецької та французької зелених партій. Депутат Європейського парламенту з 1994 року.

Біографія

Народився 4 квітня 1945 року у французькому місті Монтобан в родині німецьких євреїв, які приїхали до Франції, тікаючи від нацизму. У 1958 році переїхав до Німеччини, де його батько працював юристом.

1966 року Данієль Кон-Бендіт повернувся до Франції і поступив до Університету Париж X Нантер на факультет соціальних наук, де керівником був відомий іспанський соціолог Мануель Кастельс. У 1967-1968 роках стає популярним серед студентів завдяки своїй неординарній поведінці і захопленню анархізмом. Чутки про виключення Кон-Бендіта з університету призвели до заворушень у студентському середовищі, через що рішення про його виключення було скасовано.

Під час травневих заворушень у Франції 1968 року проти уряду Шарля де Голля Данієль Кон-Бендіт був одним з лідерів заворушень.

У 1970-х роках, коли соціальні протести в Західній Європі пішли на спад, став редактором журналу «Pflasterstrand», що належав анархістській організації «Sponti-Szene» у Франкфурті-на-Майні. Там він бере участь в екологічних акціях, зокрема в акціях проти ядерної енергії та розширення франкфуртського аеропорту. Коли організація «Sponti-Szene» офіційно прийняла ідею парламентської демократії, Кон-Бендіт вступив до німецької зеленої партії — Союз 90/Зелені.

1988 року надрукував книгу французькою мовою «Nous l’avons tant aimée, la révolution» (укр. Ми так її любили, Революцію), сповнену ностальгією за контркультурою 1968 року. У цьому ж році він також анонсував зміну своїх політичних поглядів у бік центризму.

У 1989 році він став віце-мером Франкфурта-на-Майні і відповідальним за міжкультурні зв'язки. Також розробив гуманнішу міську політику щодо наркозалежних.

У 1994 році Данієль Кон-Бендіт був вибраний до Європейського парламенту від Союзу 90/Зелених, хоча й займав восьме місце у виборчому списку через свою позицію до Боснії і Герцеговини, бо, на відміну від своїх колег по партії, підтримав міжнародне вторгнення до неї.

На наступних виборах до Європейського парламенту в 1999 році він вертається у французьку політику як лідер французької партії зелених. У результаті партія набрала 9,72 % голосів виборців.

2002 року він стає президентом парламентської групи зелених разом з Монікою Фрассоні. 2009 року був переобраний до Європарламенту саме від французької партії зелених.

Під час виборів до Європарламенту 2014 року Кон-Бендіт залишив активну політику. Причиною не в останню чергу були стан здоров'я. Однак він продовжить «демонстрації та голосування»^[3].

Кон-Бендіт написав численні політичні есе та книги та веде різноманітні телевізійні програми. Він живе у Франкфурті-на-Майні та з 1997 року одружений зі своєю давньою партнеркою Інгрід Апель. Він має від неї сина і разом з ним виховав сина Інгрід Ніко Апеля.