Гончаров Іван Олександрович

Іван Олександрович Гончаров
Иван Александрович Гончаров
портрет пензля Івана Крамського
Народився6 (18) червня 1812(1812-06-18)
Ульяновськ, Російська імперія
Помер15 (27) вересня 1891(1891-09-27) (79 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
·пневмонія Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняЛітераторські мостки Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство Російська імперія
Національністьросіянин
Діяльністькритик, публіцист
Alma materІсторико-філологічний факультет Московського державного університету[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладПетербурзька академія наук Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівросійська
Роки активності18471869
Напрямокреалізм
Жанрроман
Magnum opusЗвичайна історія[d] Редагувати інформацію у Вікіданих, Обломов Редагувати інформацію у Вікіданих і Обрив[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоПетербурзька академія наук Редагувати інформацію у Вікіданих
РідHouse of Goncharovd Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф

CMNS: Гончаров Іван Олександрович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Іван Олександрович Гончаров (нар. 6 (18) червня 1812(18120618), Симбірськ, нині Ульяновськ — 15 (27) вересня 1891, Санкт-Петербург) — російський письменник, член-кореспондент Імператорської Академії наук по Розряду Російської мови і словесності (1860).

Дитинство

Будинок Гончарових. Симбірськ 1890 р.

Іван Гончаров народився 6 (18) червня 1812 в Симбірську. Його батько, Олександр Іванович (1754—1819), і мати — Авдотья Матвіївна (1785—1851) (до шлюбу Шахторіна) належали до купецького стану. У великому кам'яному будинку Гончарових, розташованому в самому центрі міста, з великим двором, садом, численними будівлями проходило дитинство майбутнього письменника. Згадуючи в похилому віці дитинство і рідну домівку, Гончаров писав в автобіографічному нарисі «На батьківщині»:

«Комори, льохи, льодовики переповнені були запасами борошна, різного пшона і всілякої провізії для продовольства нашого і великої челяді. Словом, цілий маєток, село».

Багато чого з того, що Гончаров дізнався і побачив у цьому «селі», стало ніби початковим імпульсом у пізнанні помісного, панського побуту дореформеної Росії, який так яскраво й правдиво зображено в його творах «Звичайна історія», «Обломов» та «Обрив».

Коли Гончарову було сім років, помер його батько. У подальшій долі та духовному розвитку письменника важливу роль відіграв його хрещений батько, відставний моряк, Микола Миколайович Трегубов. Він відрізнявся широтою поглядів і критично ставився до деяких явищ сучасного життя. «Добрий моряк» — так вдячно називав Гончаров свого вихователя, який фактично замінив йому рідного батька. Письменник згадував:

Мати наша, вдячна йому за важку частину взятих на себе турбот про наше виховання, взяла на себе всі турботи про його життя-буття, про господарство. Його челядь, кухарі, кучера злилися з нашою челяддю, під її управлінням — і ми жили одним спільним двором. Уся матеріальна частина впала на долю матері, відмінної, досвідченої, суворої господині. Інтелектуальні турботи дісталися йому.

Освіта

Гончаров в юності

Початкову освіту Гончаров здобув удома, під керівництвом Трегубова, потім у приватному пансіонаті. У десять років його відправили до Москви для навчання в комерційному училищі. Вибір навчального закладу був зроблений за наполяганням матері.

Вісім років провів Гончаров в училищі. Ці роки були для нього важкими й малоцікавими. Духовний та моральний розвиток Гончарова йшов своїм шляхом. Він багато читав. Його справжнім наставником стала вітчизняна література. Гончаров згадував:

Першим прямим учителем у розвитку гуманітета, взагалі в моральній сфері, був Карамзін, а в справі поезії мені й моїм одноліткам, 15–16-річним юнакам, доводилося вдовольнятися Державіним, Дмитрієвим, Озеровим, навіть Херасковим, якого в школі видавали за поета.

Великим одкровенням для Гончарова і його товаришів став Пушкін із його «Євгенієм Онєгіним», що виходив у світ окремими розділами. Він розповідав:

Боже мій! Яке світло, яка чарівна даль відкрилися раптом, і які правди, і поезії, і взагалі життя, притому сучасного, зрозумілого, — ринули з цього джерела, і з яким блиском, в яких звуках!

Це майже молитовне благоговіння перед ім'ям Пушкіна Гончаров зберіг на все життя.

Тим часом навчатися в училищі стало зовсім несила. Гончарову вдалося переконати в цьому матір, і та написала прохання про виключення його зі списку пансіонерів. Гончарову вже минуло вісімнадцять. Настав час задуматися про майбутнє. Ще в дитинстві виникла пристрасть до творчості, інтерес до гуманітарних наук, особливо до художньої словесності, — все це зміцнило в ньому думку завершити свою освіту на словесному факультеті Московського університету. Через рік, у серпні 1831 року, після успішної здачі іспитів він став студентом цього навчального закладу.

Три роки, проведені в Московському університеті, стали важливою віхою в біографії Гончарова. Це була пора напружених роздумів — про життя, про людей, про себе. Одночасно з Гончаровим в університеті навчалися Бєлінський, Герцен, Огарьов, Станкевич, Лєрмонтов, Тургенєв, Аксаков та багато інших талановитих молодих людей, які згодом залишили слід в історії російської літератури.

Життя після університету

Гончаров у молодості

Закінчивши влітку 1834 року університет, Гончаров відчув себе, за власним визнанням, «вільним громадянином», перед яким відкриті всі шляхи в житті. Насамперед Іван вирішив відвідати свої рідні краї, де на нього чекали мати, сестри, Трегубов. Симбірськ, в якому з дитинства все було таким знайомим, вразив подорослішалого Гончарова передусім тим, що геть не змінився. Усе нагадувало тут величезне сонне село. Саме таким знав Гончаров своє рідне місто в дитинстві, а потім і в юнацькі роки.

Ще до закінчення університету Гончаров вирішив не повертатися на постійне життя до Симбірська. Його вабила перспектива напруженого духовного життя в столицях (Москва, Санкт-Петербург), спілкування з цікавими людьми. Але була ще одна, таємна мрія, пов'язана з його давнім захопленням творчістю. Він вирішив обов'язково виїхати з дрімотного, нудного Симбірська. Але не виїхав. Симбірський губернатор наполегливо просив Гончарова обійняти посаду його секретаря. Після роздумів і коливань Гончаров прийняв цю пропозицію, а справа виявилася нудною і невдячною. Однак ці живі враження від механізму бюрократичної системи згодом стали у пригоді Гончарову-письменнику. Після одинадцяти місяців перебування в Симбірську він поїхав до Санкт-Петербурга. Гончаров вирішив власними руками, без чиєї-небудь допомоги, будувати майбутнє. Після приїзду в столицю він пішов працювати в департамент зовнішньої торгівлі міністерства фінансів, де йому запропонували посаду перекладача іноземного листування. Служба виявилася не надто обтяжливою. Вона певною мірою матеріально забезпечувала Гончарова і залишала час для самостійних літературних занять і читання.

У Петербурзі Гончаров зблизився з родиною Майкова. У цю сім'ю він увійшов як вчитель двох старших синів Миколи Аполлоновича Майкова —- Аполлона та Валеріана, яким викладав латинську мову і російську словесність. Їхній дім був цікавим культурним осередком Петербурга. Майже щодня там збиралися відомі письменники, музиканти, живописці. Пізніше Гончаров відмітив:

Дім Майкова кипів життям, людьми, які приносили сюди невичерпний зміст зі сфери думки, науки, мистецтва.

Початок творчості

Гончаров

Поступово почалася серйозна творчість письменника. Вона формувалася під впливом тих настроїв, які спонукали молодого автора дедалі іронічніше ставитися до романтичного культу мистецтва, що панував у будинку Майкова. 1840-і роки — початок розквіту творчості Гончарова. Це була важлива пора в розвитку російської літератури, як і в житті російського суспільства загалом. Гончаров познайомився з Бєлінським, часто бував у нього на Невському проспекті, в домі Літераторів. Тут 1846 року Гончаров читав критику до свого роману Звичайна історія. Спілкування з великим критиком мало важливе значення для духовного становлення молодого письменника. Гончаров і сам засвідчив в одному з листів, яку роль для нього відіграв Бєлінський:

Тільки коли Бєлінський регулював увесь вчорашній хаос смаків, естетичних та інших понять та ін., тоді й погляд на цих героїв пера (Лєрмонтова та Гоголя) став чіткішим і суворішим. З'явилася свідома критика …

У своїх «Замітках про особу Бєлінського» Гончаров із симпатією і вдячністю розповів про свої зустрічі з критиком і про його роль як «публіциста, естетичного критика і трибуна, провісника нових прийдешніх початків суспільного життя». Навесні 1847 року на сторінках «Современника» було опубліковано «Звичайну історію». У романі конфлікт між «реалізмом» і «романтизмом» постав суттєвою колізією російського життя. Гончаров назвав свій роман «Звичайна історія», підкресливши таким чином типовість процесів, відображених у творі.

Подорож на фрегаті «Паллада»

У середині XIX ст. почалося суперництво за вплив в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні Російської імперії та Сполучених Штатів Америки (які в ту пору прийнято було називати в Росії Північно-Американськими Сполученими Штатами, скорочено — САСШ). Головним об'єктом російсько-американського суперництва стала Японія, яка з 1639 року була закрита для іноземців. Прибуття іноземця на японську землю каралося стратою, і лише для китайських і голландських кораблів з 1641 року було зроблено невеликий виняток — їм дозволялося заходити для торгівлі в порт Нагасакі. І Росії, і Америці дуже хотілося залучити Японію як ринок збуту для своїх товарів, і вони майже одночасно направили свої військово-морські ескадри, щоб змусити японців відкрити країну для заходу відповідно російських і американських торгових кораблів. Російською ескадрою командував віце-адмірал Євфимій Васильович Путятін, американської — комодор Метью Перрі. Російська експедиція була споряджена не тільки для встановлення політичних і торговельних відносин з Японією, але й для інспекції російських володінь у Північній Америці — на Алясці.

Обидві експедиції були успішними — японці підписали і зі Сполученими Штатами Америки (1854 рік), і з Росією (1855 рік) торгові угоди, але це було досягнуто різними засобами. Комодор Перрі, який прибув до Японії 1853 року зі своєю ескадрою для демонстрації військової могутності Америки, попросту залякав японців, погрожуючи розстріляти з гармат їхню столицю — місто Едо (тепер — м. Токіо). Адмірал Путятін 10 серпня 1853 прибув у порт Нагасакі для проведення мирних переговорів, жодних прямих погроз не висловлював і домігся для Росії позитивних результатів, а в 1855 році, через 2 роки, закріпив налагоджені відносини договором.

У жовтні 1852 року Іван Гончаров, який служив перекладачем у департаменті зовнішньої торгівлі міністерства фінансів, був призначений секретарем адмірала Путятіна. З перших днів подорожі Гончаров вів подорожній журнал (матеріали якого лягли в основу майбутньої книги «Фрегат „Паллада“»). Експедиція тривала майже два з половиною роки. Гончаров побував в Англії, Південній Африці, Індонезії, Японії, Китаї, на Філіппінах, на безлічі невеликих островів і архіпелагів Атлантичного, Індійського і Тихого океанів. Висадившись на березі Охотського моря, Гончаров проїхав сухим шляхом через усю Росію і повернувся до Петербурга 13 лютого 1855 року.

Вже у квітневій книзі «Вітчизняних записок» за 1855 рік з'явився перший нарис про подорож. Наступні фрагменти публікувалися в «Морському збірнику» і в різних журналах протягом трьох років, а в 1858 році твір вийшов окремим виданням. Цикл подорожніх нарисів «Фрегат „Паллада“» (18551857) — своєрідний «щоденник письменника». Книга одразу стала великою літературною подією, вразивши читачів багатством і різноманітністю фактичного матеріалу і своїми літературними чеснотами. Книга була сприйнята як вихід письменника у великий і погано знайомий російському читачеві світ, побачений допитливим спостерігачем і описаний гострим, талановитим пером. Для Росії XIX століття така книга була майже безпрецедентною.

Ю. М. Лотман в одній з останніх своїх статей, звертаючись до цього твору, писав:

Гончаров не просто об'єктивно зображує простір, який перетинає фрегатом, здійснюючи навколосвітню подорож із Петербурга до Владивостока, — він декларував, що інтерес до різноманітності культур, відкритість «чужому» є реальною специфікою російської свідомості. При цьому враження оповідача, який спостерігає чужий для нього світ, перетинається з враженнями інших людей — наприклад, матросів. Отже, простір, в який нас уводить автор, з одного боку, змінюється в міру того, як «Паллада» виконує свій морський шлях, і водночас увесь час дається в перетині точок зору різних його спостерігачів. Так, Гончаров стверджує, що матрос, який перетинає на кораблі майже всю земну кулю, перебуває в «незмінному», малому просторі палуби або каюти і в незмінному оточенні не тільки тих самих моряків, а й навіть тієї самої корабельної собачки … Простір корабля на глобусі культури ніби уособлює собою Росію з подвійним поділом: на світ матросів і морських офіцерів. Цей простір переміщається зі світу західного в світ східний, в обох випадках зберігаючи і свою специфіку, і здатність розуміти зовнішній простір, не відгороджуючись від нього. У цей простір включено ще й мандрівника, який ніби об'єднує всі простори — бо він внутрішньо ототожнений із будь-яким із них. Він ніби дає вищу точку зору культури. Специфіка тексту Гончарова полягає в тому, що крізь рухливість географічних точок зору просвічує сталість авторської позиції. Моряк-мандрівник одночасно перебуває в «своєму» світі корабля і в «чужому» світі географічного простору. Відповідно він постійно змінює своє положення щодо внутрішнього простору корабля. Отже, простір задано одночасно в двох протилежних аспектах …
Основний сенс просторової моделі «Фрегата Паллади» — у поваленні романтичної екзотики. Руйнування штампів в антитезі далеке / близьке, чуже / своє, екзотичне / побутове створює образ загального спільного руху всіх культурних просторів Землі від неуцтва до цивілізації. Звідси екзотика часто обертається некультурністю, а цивілізація — жорстокою безсердечністю. Ці протиставлення, на думку Гончарова, мають бути зняті єдиною моделлю, в якій динаміка і прогрес позитивно протистоять статиці. Антитеза романтичного Сходу і «позбавленої поезії» цивілізації, багато разів повторювана в літературі до Гончарова, замінюється протиставленням застою та розвитку[4].

Служба цензором

Після подорожі Гончаров повернувся в департамент міністерства фінансів, але залишався тут недовго. Незабаром йому вдалося отримати місце цензора. Посада ця була клопітка і важка, але перевага її перед колишньою службою полягала в тому, що вона принаймні була безпосередньо пов'язана з літературою. Однак в очах багатьох нова посада ставила Гончарова у двозначне становище. Уявлення про цензора як про тупого й жорстокого гонителя вільної думки глибоко вкоренилося в прогресивних шарах суспільства. Вже у Пушкіна в «Посланні до цензора» читаємо:

О варвар! Хто з нас, власників російської ліри, / / Не проклинав твоєї згубної сокири?

Незабаром і сам Гончаров став перейматися посадою цензора і на початку 1860 року вийшов у відставку. Крім усього іншого, важка і клопітка служба заважала власним літературним заняттям письменника. До того часу Гончаров уже опублікував роман «Обломов».

Розквіт творчості

1859 року в Росії вперше прозвучало слово «обломовщина». Через долю головного героя свого нового роману Гончаров показав соціальне явище. Однак багато хто побачив в образі Обломова ще й філософське осмислення російського національного характеру, а також вказівку на можливість особливого морального шляху, що протистоїть суєті всепоглинаючого «прогресу». Гончаров здійснив художнє відкриття. Він створив твір величезної узагальнюючої сили.

Вихід у світ «Обломова» і величезний успіх його у читачів принесли Гончарову славу одного з найвидатніших російських письменників. Він почав роботу над новим твором — романом «Обрив». Однак треба було ще й якось заробляти гроші: залишивши пост цензора, Гончаров жив «на вільних хлібах». У середині 1862 року його запросили на посаду редактора недавно заснованої газети «Північна пошта», що була органом міністерства внутрішніх справ. Гончаров працював тут близько року, а потім був призначений на посаду члена ради у справах друку. Знову почалася його цензорська діяльність, до того ж у нових політичних умовах вона придбала очевидно консервативний характер. Гончаров заподіяв багато неприємностей «Современнику» Некрасова і «Русскому слову», співробітником якого був Дмитро Писарев[ru], Гончаров відкрито воював проти «нігілізма», писав про «жалюгідні й несамостійні доктрини матеріалізму, соціалізму і комунізму», тобто активно захищав урядові підвалини. Так тривало до кінця 1867-го, коли він за власним проханням вийшов у відставку, на пенсію.

Тепер можна було знову енергійно взятися за «Обрив». До того часу Гончаров списав уже багато паперу, а кінця роману все ще не бачив. Прийдешня старість дедалі більше лякала письменника і відвертала його від роботи. Гончаров одного разу сказав про «Обрив»: «Це дитя мого серця». Автор працював над ним цілих двадцять років. Часом, особливо до кінця роботи, він впадав в апатію, і йому здавалося, що не вистачить сил завершити цей монументальний твір. У 1868 році Гончаров писав Тургенєву:

Ви питаєте, чи пишу я: та ні, може бути, спробував би, якщо б не задався давно відомим Вам, незручним завданням, що, як жорно, висить у мене на шиї і заважає повороту. Та й яке писання тепер в мої літа.

В іншому місці Гончаров зауважив, що, закінчивши третю частину «Обриву», «хотів залишити зовсім роман, не дописуючи». Проте дописав. Гончаров віддавав собі звіт у тому, твір якого масштабу і художнього значення він створює. Ціною величезних зусиль, долаючи фізичні й моральні недуги, він довів роман до кінця. «Обрив» завершив, таким чином, трилогію. Кожен із романів Гончарова відбив певний етап історичного розвитку Росії. Для першого з них типовий Олександр Адуев, для другого — Обломов, для третього — Райський. І всі ці образи стали складовими елементами однієї загальної цілісної картини згасаючої епохи кріпацтва.

Останні роки життя

Гончаров

«Обрив» став останнім великим художнім твором Гончарова. Але після кінця роботи над твором життя його склалося дуже важко. Хворий, самотній, Гончаров часто піддавався душевній депресії. Деякий час мріялося йому навіть взятися за новий роман, «якщо старість не завадить», як писав він П. В. Анненкову. Але не приступив до нього. Він завжди писав повільно, натужно. Не раз скаржився, що не може швидко відгукуватися на події сучасного життя: вони мають ґрунтовно відстоятися у часі, і в його свідомості. Усі три романи Гончарова були присвячені зображенню дореформеної Росії, яку він добре знав і розумів. Ті процеси, які відбувалися в наступні роки, за власним визнанням письменника, він розумів гірше, і не вистачало у нього ні фізичних, ні моральних сил зануритися в їх вивчення.

Гончаров продовжував жити в атмосфері літературних інтересів, інтенсивно листуючись з одними письменниками, особисто спілкуючись з іншими, не залишаючи й творчої діяльності. Він пише кілька нарисів: «Літературний вечір», «Слуги старого століття», «Поїздка Волгою», «Східним Сибіром», «Травень місяць у Петербурзі». Деякі з них були опубліковані посмертно. Слід відзначити ще низку чудових виступів Гончарова в області критики. Так, наприклад, його етюди «Мільйон мук», «Нотатки про особу Бєлінського», «Краще пізно, ніж ніколи» давно й міцно увійшли в історію російської критики як класичні зразки літературно-естетичної думки.

Гончаров залишався в повній самоті й 12 (24) вересня 1891 року він застудився. Хвороба розвивалася стрімко, і в ніч на 15 вересня письменник помер від запалення легенів на вісімдесятому році життя. Іван Олександрович був похований на Новому Нікольському кладовищі Олександро-Невської лаври1956-му перепоховано, прах письменника перенесли на Волкове кладовище). У некролозі, опублікованому на сторінках «Вісника Європи», зазначалося: «Подібно Тургенєву, Герцену, Островському, Салтикову, Гончаров завжди буде посідати одне з чільних місць у нашій літературі»

Пам'ять

Адреси в Санкт-Петербурзі

  • 06.1837 — 10.1852 — прибутковий будинок Шамшева — Ливарний проспект, 52;
  • Кінець 02.1855 — 1856 — будинок Кожевникова — Невський проспект, 51;
  • 1857 — 15.09.1891 — будинок М. М. Устинова — Мохова вулиця, 3.

Перші публікації найважливіших творів

  • «Звичайна історія»: журнал «Современник», 1847 р., третя і четверта книги журналу (березень і квітень). Перше окреме видання — 1848
  • «Обломов»: журнал «Вітчизняні записки», 1859 р., № 1-4.
  • «Обрив»: журнал «Вісник Європи», 1869 р., № 1-5. Перше окреме видання — 1870

Примітки

  1. Гончаров Иван Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  4. Лотман Ю. М. СУЧАСНІСТЬ МІЖ СХОДОМ І ЗАХОДОМ. «Прапор». — М., 1997, № 9. Архів оригіналу за 28 грудня 2010. Процитовано 14 жовтня 2011.

Див. також

Посилання

Read other articles:

For other novels, see Thief (disambiguation) § Literature. This article has multiple issues. Please help improve it or discuss these issues on the talk page. (Learn how and when to remove these template messages) This article relies largely or entirely on a single source. Relevant discussion may be found on the talk page. Please help improve this article by introducing citations to additional sources.Find sources: The Thief novella – news · newspapers ·...

 

العلاقات السعودية المالطية السعودية مالطا   السعودية   مالطا تعديل مصدري - تعديل   العلاقات السعودية المالطية هي العلاقات الثنائية التي تجمع بين السعودية ومالطا.[1][2][3][4][5] مقارنة بين البلدين هذه مقارنة عامة ومرجعية للدولتين: وجه المقارنة �...

 

Iin Parlina Hardjakusumah (lahir 1 November 1952) adalah salah satu personel dari grup musik asal Indonesia, Bimbo. Ibu dari 4 orang anak ini adalah istri dari Ir. Syahrul Anwar. Walaupun Iin Parlina adalah anak bungsu (anak ke-7 dari 7 bersaudara) keluarga Hardjakusumah, tetapi sudah mulai merintis karier menyanyinya sejak kelas 6 SD. Bersama saudara wanitanya Yani (anak ke-5; lahir 17 Januari 1949) dan Tina (anak ke-6; lahir 19 Januari 1951) membentuk grup Yanti Bersaudara.[1] Yanti...

Una statua che commemora i Pionieri mormoni con carretto a mano nella Piazza del Tempio di Salt Lake City, Utah I Pionieri mormoni con carretto a mano furono i partecipanti alla migrazione dei membri della Chiesa di Gesù Cristo dei santi degli ultimi giorni verso Salt Lake City, Utah negli Stati Uniti d'America, che utilizzavano carretti a mano per trasportare i loro averi.[1] La migrazione mormone dei carretti a mano iniziò nel 1856 e durò fino al 1860. Incoraggiati ad unirsi ai m...

 

Berbagai jenis jepit rambut Jepit rambut di bagian belakang kepala wanita Jepit rambut, penjepit rambut atau jepitan rambut adalah sebuah jepitan yang ditempatkan di rambut. Jepit rambut biasanya terbuat dari metal atau plastik dan terkadang menampilkan kain dekoratif.[1] Referensi ^ Barrette Types. Fox Den Productions. Archived from the original on 2015-04-09. Diakses tanggal 4 April 2015. Pemeliharaan CS1: Url tak layak (link) Pranala luar Media terkait Barrettes di Wikimedia C...

 

Cintheaux La rue du Prieuré. Administration Pays France Région Normandie Département Calvados Arrondissement Caen Intercommunalité Communauté de communes Cingal-Suisse Normande Maire Mandat Marcel Jaeger 2020-2026 Code postal 14680 Code commune 14160 Démographie Gentilé Cintheauxiens Populationmunicipale 181 hab. (2021 ) Densité 24 hab./km2 Géographie Coordonnées 49° 03′ 19″ nord, 0° 17′ 32″ ouest Altitude Min. 69 mMax. 122...

Museo Circondariale di Toruń UbicazioneStato Polonia LocalitàToruń Coordinate53°00′39″N 18°36′16″E / 53.010833°N 18.604444°E53.010833; 18.604444Coordinate: 53°00′39″N 18°36′16″E / 53.010833°N 18.604444°E53.010833; 18.604444 CaratteristicheTipocircondariale Istituzione1594 ProprietàToruń DirettoreAnna Mierzejewska Sito web Modifica dati su Wikidata · Manuale Il Museo Circondariale di Toruń (in polacco Muzeum Okręgow...

 

American sculptor (1950–2015) Jesús B. MorolesBorn(1950-09-22)September 22, 1950Corpus Christi, TexasDiedJune 15, 2015(2015-06-15) (aged 64)TexasNationalityAmericanEducationLuis Jiménez (sculptor)Alma materUniversity of North TexasKnown forSculptureAwardsUnited States National Medal of Arts Jesús Bautista Moroles (September 22, 1950 – June 15, 2015) was an American sculptor, known for his monumental abstract granite works. He lived and worked in Rockport, Texas, where hi...

 

This article has multiple issues. Please help improve it or discuss these issues on the talk page. (Learn how and when to remove these template messages) Some of this article's listed sources may not be reliable. Please help improve this article by looking for better, more reliable sources. Unreliable citations may be challenged and removed. (May 2014) (Learn how and when to remove this message) This article needs a plot summary. Please add one in your own words. (July 2020) (Learn how and w...

2020年夏季奥林匹克运动会波兰代表團波兰国旗IOC編碼POLNOC波蘭奧林匹克委員會網站olimpijski.pl(英文)(波兰文)2020年夏季奥林匹克运动会(東京)2021年7月23日至8月8日(受2019冠状病毒病疫情影响推迟,但仍保留原定名称)運動員206參賽項目24个大项旗手开幕式:帕维尔·科热尼奥夫斯基(游泳)和马娅·沃什乔夫斯卡(自行车)[1]闭幕式:卡罗利娜·纳亚(皮划艇)&#...

 

2023 Niuean general election ← 2020 29 April 2023 Next → All 20 members of the Niue Assembly Premier before election Dalton Tagelagi Independent Elected Premier Dalton Tagelagi Independent Politics of Niue Constitution Premier Dalton Tagelagi Cabinet Assembly Speaker: Hima Douglas Recent elections General: 2014201720202023 Other countries vte General elections were held in Niue on 29 April 2023.[1] The elections were originally planned to be held early, in late ...

 

German symphony orchestra String orchestra of the Philharmonisches Staatsorchester Mainz performing at the inauguration of Michael Ebling as Lord Mayor of Mainz. The Philharmonisches Staatsorchester Mainz (literally: Philharmonic State Orchestra of Mainz), is the resident orchestra of the Staatstheater Mainz. In addition to musical theater and Tanztheater (concert dance) youth symphony and chamber concerts are part of the activity of the orchestra. It is one of the three symphony orchestras o...

Ethnic group Not to be confused with Scotch-Irish Americans or Irish Scottish people. Ethnic group Ulster-ScotsScots-Irish, Ulstèr-ScotchRegions with significant populationsUnited States3,007,722,[1][2] estimatedScotch‑IrishNorthern Ireland345,101,[3][4] self‑identifiedNorthern Irish PresbyteriansRepublic of Ireland24,200,[5] self‑identifiedIrish PresbyteriansLanguagesUlster English, Ulster Irish, Ulster Scots,Scots Gaelic (small n...

 

37°23′56″N 122°01′19″W / 37.399°N 122.022°W / 37.399; -122.022 John W. Christian GreenbeltLength2.7 miles (4.3 km)LocationSunnyvale, CAEstablishedmid-1970sTrailheadsOrchard Gardens Park, Fairwood Park The John W. Christian Greenbelt is a stretch of green land in northern Sunnyvale, California. Location It is 80 feet (24 m) wide and runs east to west for 2.7 miles (4.3 km) above the Hetch Hetchy Aqueduct, linking Orchard Gardens Park on Sunnyv...

 

Un microséisme, est défini en sismologie comme un léger tremblement de terre provoqué par des phénomènes naturels[1],[2]. Il ne faut pas le confondre avec le phénomène acoustique anormal du Hum[3] (« bourdonnement »). Le terme est le plus couramment utilisé pour désigner les signaux de bruit sismiques et électromagnétiques de fond dominants sur Terre, qui sont causés par les vagues d'eau dans les océans et les lacs[4],[5],[6],[7]. Les caractéristiques du microséism...

US fort during the Revolutionary War Fort Defiance (Brooklyn) was one of the forts constructed by General Nathanael Greene in 1776 to provide for the defense of New York.[1] Construction 1867 Stiles Map of Brooklyn, New York City, New York - Geographicus - BrooklynBattle-stiles-1867 On August 27, 1776, during the Battle of Long Island, five cannons, a series of earthworks and a defensive wall were manned by colonials on an island in New York Bay.[2] It was the westernmost of f...

 

American legislative district New Hampshire's 8thState Senate districtSenator  Ruth WardR–Stoddard Registration32.0% Republican24.1% Democratic43.9% No party preferenceDemographics95.5% White0.4% Black1.2% Hispanic0.5% AsianPopulation (2019) • Citizens of voting age55,724[1][2]44,345 New Hampshire's 8th State Senate district is one of 24 districts in the New Hampshire Senate. It has been represented by Republican R...

 

French opera singer Ketty LapeyretteKetty Lapeyrette in 1908Born23 July 1884Oloron-Sainte-Marie, French Third RepublicDied2 October 1960 (aged 76)Paris, FranceOccupationSingerYears active1908–1938 Catherine Julie Ketty Lapeyrette (23 July 1884 – 2 October 1960) was a French contralto opera singer. She remained with the Paris Opera for 30 years, seldom performing outside France. From 1944, she taught at the Paris Conservatory.[1][2] Biography Born on 23 July 1884 a...

German canoeist (born 1979) Björn Goldschmidt Medal record Men's canoe sprint Olympic Games 2008 Beijing K-4 1000 m World Championships 2007 Duisburg K-4 1000 m 2005 Zagreb K-4 200 m A picture of Björn Goldschmidt Olympic Bronze medalist Worldchampion Canoe Sprint Björn Goldschmidt (born 3 December 1979 in Karlsruhe) is a German sprint canoer who has competed since the early 2000s. Competing in two Summer Olympics, he won a bronze medal in the K-4 1000 m event at Beijing in 2008. Goldschmi...

 

Salar de Uyuni terlihat dari luar angkasa, Salar de Coipasa terletak di kiri atas gambar Salar de Uyuni atau Salar de Tunupa merupakan dataran garam terluas di dunia. Salar de Uyuni terletak di Departemen Potosi dan Oruro, Bolivia bagian tenggara, dekat puncak Andes, pada ketinggian 3650 m. Sekitar 40.000 tahun yang lalu, gurun ini merupakan bagian dari Danau Michin, danau besar pada masa prasejarah. Ketika mengering, terdapat 2 danau yang tersisa, yakni Danau Poopó dan Uru Uru, serta 2 guru...