Цей тип важких крейсерів став першим у Королівському флоті, що будувався за визначеними лімітами Вашингтонського договору 1922 року[Прим. 3]. Відповідно до умов договору стандартна водотоннажність такого типу крейсерів обмежувалась 10 000 тоннами, а гармати головного калібру мали бути не більшими від 8 дюймів. Загалом було збудовано 13 крейсерів, які поділялися на три підтипи: «Кент», «Лондон» та «Норфолк». Важкі крейсери типу «Каунті» стали єдиними в Королівському флоті, що відповідали вимогам «вашингтонських крейсерів».
Проєкт
Загальні підстави
Після підписання в 1922 році так званої вашингтонської угоди й до початку наступної морської конференції по військово-морських озброєннях у 1930 році Британською Співдружністю було побудовано 13 «вашингтонських» крейсерів. Цей тип крейсерів отримав назву «Каунті» на честь англійських і шотландських графств (це не відносилося до кораблів Австралії), однак, усі три дуже схожі між собою типи кораблів було заведено називати загальним ім'ям — тип «Каунті»[1].
Замовлення IV серії — 3 одиниць крейсерів типу «Нортумберланд» — 14 грудня1930 року (ще до підписання Лондонського угоди) було скасовано. Всі ці кораблі, за винятком трьох останніх, які за рахунок зниження швидкості ходу і зменшення кількості торпедних апаратів повинні були отримати потужніше бронювання борту і авіаційне озброєння, мало відрізнялися один від одного як за характеристиками, так і за зовнішнім виглядом. І хоча на папері британські «вашингтонські» крейсери поступалися кораблям свого класу інших країн (наприклад, щодо швидкості, бронювання і зенітної артилерії), але беручи до уваги їх величезну дальність плавання, конструктивну надійність і хороші побутові умови екіпажів — слід зазначити, що вони були добре пристосовані до тієї ролі, для якої призначалися. За оцінкою більшості фахівців ці крейсери вважалися найбільш технічно оснащеними з усіх восьмидюймових крейсерів періоду 20-30-х років[Прим. 4]. А під час війни з'ясувалося, що ці кораблі більше за всі інші британські крейсери підходять для служби в полярних водах, де вони, попри важкі погодні умови, супроводжували конвої і з'єднання лінкорів і авіаносців[1].
Розробка проєкту
На початку 1920-х років відповідно до досягнутих домовленостей всі морські держави розробляли свої суднобудівні програми ґрунтуючись на параметрах визначених Вашингтонською угодою. 13 листопада1922 року в меморандумі третього морського лорда та інспектора Королівського флоту віце-адміралаР.Бекхауза вперше повідомлялося про рішення побудувати крейсери стандартною водотоннажністю обмеженої 10 000 тоннами й озброєних 8-дюймовими (203-мм) гарматами. Після розгляду пропозицій був прийнятий варіант розміщення артилерійських систем у двогарматних баштах, які у квітні 1923 року замовили на заводах Віккерса.
Після визначення величини стандартної водотоннажності, калібру гармат і способу їхнього розміщення почалася підготовка проєктів майбутніх крейсерів. 1 серпня1923 року на засіданні Адміралтейства розглядалися п'ять проєктів — «А», «В», «С», «D» і «Е». Кожен з цих проєктів становив корабель стандартною водотоннажністю 10 000 т з вісьмома гарматами калібру 203-мм, розміщених у чотирьох двогарматних баштах, і швидкістю ходу до 33 вузлів. Всі проєкти були схожі між собою, їх розрізняло тільки бронювання. Проєкти «В», «С», «D» і «Е» передбачали прибудову бортових булевих надбудов, що забезпечували частковий захист як від торпед, так і від снарядів, які могли влучити в корпус корабля нижче ватерлінії. Однак на практиці недостатнє бронювання бортів, особливо в районі машинних і котельних відділень, становило небезпеку для цих крейсерів навіть снаряди дрібніших кораблів, наприклад, есмінців, а надто слабке горизонтальне бронювання над тими ж відділеннями і снарядними льохами захищала їх як від снарядів калібру 203 і 152-мм, так і від авіаційних бомб. У результаті обговорень та дискусій кращим був визнаний проєкт «D», який, попри згадані недоліки, мав відносно непоганий захист льохів, здатний витримати влучення падаючого під кутом 140 ° снаряду калібру 203-мм з відстані близько 10 миль. Повна маса броні крейсеру проєкту «D» становила 745 тонн[1].
Однак в цілому проєкт «D» прийнятий не був і під новим позначенням «X» спрямований на наступний конкурс, який відбувся 29 жовтня1923 року, де також розглядалися проєкти «Y» і «Z». Після тривалих оцінювань з огляду на недостатнє бронювання кораблів проєкту «X» і низьку бойову потужність кораблів проєкту «Y», обидва проєкти були відкинуті, а для подальшої розробки був обраний проєкт «Z», але з умови внесення певних змін у його конструкцію.
Цей проєкт крейсерів став позначатися як «вашингтонські» крейсери, а після Лондонської конференції 1930 року його віднесли до типу важких. Перший прототип отримав назву «Кент», у зв'язку з чим так стала називатися і вся серія однотипних з ним кораблів. Спочатку керівництво Королівського флоту виявило бажання замовити відразу щонайменше 17 «вашингтонських» крейсерів (відповідно до військово-морської доктрини Великої Британії визначалося за константу мати у складі флоту мінімум 70 одиниць крейсерів), але вже у жовтні 1923 року замовлення скоротили до восьми кораблів, а в січні 1924 року чергове скорочення залишило лиш чотири одиниці, до якої згодом ледве додали ще одну. Бажання мати два таких кораблі висловила також Австралія, отож остаточний обсяг замовлення склав 7 крейсерів типу «Кент». У тому ж році замовлення було розміщено на чотирьох англійських і двох шотландських верфях[1].
Важкі крейсери типу «Каунті» належали до гладкопалубних кораблів з високими бортами, трьома високими трубами та двома щоглами. Водотоннажність при будівництві виявилась нижче максимального, встановленого Вашингтонською угодою.
Головна енергетична установка крейсерів складалась з чотирьох парових турбін для приведення в дію 4 гвинтів. «Камберленд», «Корнвол», «Кент» і «Саффолк» мали турбіни «Парсонса», решта «Брауна-Кертіса». Турбіни отримували пару від восьми нафтових «адміралтейських» водотрубних котлів. Робочий тиск пару — 17,02 атм.
Проєктна потужність становила 80 000 к.с., що мало забезпечити максимальну швидкість ходу (за повного навантаження) в 31,5 вузли (58,3 км/год). Значний, 3 200 — 3 370 тонн (за іншими даними, 3425 — 3460) запас нафти дозволяв здійснювати переходи на 13 300-13 700 миль при економічному ході 12 вузлів. При швидкості 14 вузлів дальність плавання зменшувалася до 10 400 миль, при 30,9 вуз — 3 100 — 3 300 миль, при 31,5 вуз — 2 300 миль. При економічної швидкості кораблі спалювали 2,9 т нафти на годину, а при максимальній — 31,5 т/год. Запас прісної води — 380 тонн. У мирний час екіпаж крейсерів становив 679—685 офіцерів та матросів, у флагманського корабля — 710—716 осіб. Загальна вага провіанту та спорядження для особового складу крейсера сягала 430 тонн.
Озброєння
Корабельна артилеріяголовного калібру (ГК) крейсерів «Каунті»: вісім 203-мм гармат BL 8 inch Mk VIII довжиною в 50 калібрів у подвійних баштах типу Mk.I або Mk. II 'A', 'B', 'X', та 'Y' з гідравлічними приводами; загальною вагою по 205 тонн кожна. Башти розміщувалися по центральній осі корабля та утворювали дві передні й дві кормові вогневі позиції. Сумарна вага бортового залпу становила 940 кг, вартість — 408 ф.ст. Максимальний кут піднесення +70°, зниження на −10°. Кут горизонтального наведення установок становив 340°, мертва зона — 20°. Маса снаряда 22,7 кг, початкова швидкість — 808 м/с. Гармати мали швидкострільність 3-4 постріли на хвилину на дальність — 28 000 м. Боєзапас становив 100 пострілів на ствол (мирний час) та 125—150 — у воєнний час. Живучість ствола — до 550 пострілів[2].
Допоміжне артилерійське озброєння корабля включало вісім 102-мм універсальних гармат QF 4 inch Mk V з довжиною ствола у 45 калібрів у чотирьох спарених палубних установках Mk.IV. Боєзапас гармат становив 200 снарядів.
Торпедне озброєння крейсера складалося з двох чотиритрубних 21-дюймових (533-мм) торпедних апаратівQRIV у поворотних установках, що розташовувалися на верхній палубі по бортах під платформою установок зенітної артилерії. На кораблі встановлювалися РЛС типів 281В, 283, 293, 274, 277 та 2 зенітних директориHACS Mk. l.
На момент введення важких крейсерів типу «Каунті» до строю, розміщення авіаційного озброєння на них не передбачалося. Тільки у 1931 році на кораблі були розміщені три гідролітаки«Фейрі Флайкетчер». Порохова поворотна катапультаSIIL фірми Ransomes & Rapier Ltd була встановлена тільки в 1932 році. Літак мав злітну вагу 1 351 кг, стелю 6 280 м і дальність польоту 400 км. Озброєння становили 2 кулемети і 36 кг бомб. У варіанті з двома поплавками (іноді з вбудованими в них колесами) вага апарату зростала до 1 720 кг, а швидкість і стеля знижувалися до 202 км/год і 4 260 м. Надалі «Флайкетчери» поміняли на «Оспрей», а за часів війни на деяких крейсерах базувалися поплавкові біплани-гідролітаки — морські розвідники«Волрес».
Colledge, J. J.; Warlow, Ben (2006) [1969]. Ships of the Royal Navy: The Complete Record of all Fighting Ships of the Royal Navy (Rev. ed.). London: Chatham Publishing. ISBN 978-1-86176-281-8. OCLC 67375475.
Ненахов Ю. Ю. Энциклопедия крейсеров 1910—2005. — Минск, Харвест, 2007.
Патянин С. В. Дашьян А. В. и др. Крейсера Второй мировой. Охотники и защитники — М.: Коллекция, Яуза, 2007.
Conway's All the World's Fighting Ships, 1922—1946.- Annapolis, Maryland, U.S.A. : Naval Institute Press, 1996.
M. J. Whitley. Cruisers of World War Two. An international encyclopedia. — London, Arms & Armour, 1995.
Smithn P.C. Dominy J.R. Cruisers in Action 1939—1945. — London: William Kimber, 1981.