Легкі крейсери типу «Аретюза» проєктувалися для служби у складі головних сил флоту — спадкоємці крейсерів-скаутів початку XX століття, однім з основних завдань яких була змагання з ворожими есмінцями. Цей тип мав замінити лінійку крейсерів «C» і «D» часів Першої світової та 1920-х років розробки. Тип «Ліндер» для цього завдання виявився занадто великим і коштовним. До кінця 1929 року були готові п'ять проєктів різної водотоннажності й різного озброєння (3 × 2 або 2 × 3 152-м гармат у баштах, 5 × 1 152-мм або 6 × 1 140-мм гармат з щитами).
До 1930 літа року були підготовлені ескізні проєкти стандартною водотоннажністю 4 800 і 4 850 т, що становили корабель проміжного типу між старими крейсерами типів «С» і «D» і новим «Ліндером». Обидва варіанти мали по три двогарматні башти зі 152-мм гарматами, шість торпедних апаратів, катапульту і літак, ідентичний захист (пояс — до 76 мм, палуба- 25 мм зі збільшенням до 51 мм у районі льохів) і однакову дальність плавання. В одному з варіантів пропонувалась ідея використовувати стандартні турбіни есмінців, збільшивши при цьому число валів до трьох, в іншому силова установка була полегшеним варіантом застосованої на «Ліндер».
Для подальшої розробки обрали 4200-тонний варіант із шістьма 152-мм гарматами в баштах. В результаті посилення захисту водотоннажність зросла до 5 000 тонн. Перехід від лінійної до ешелонної схеми розміщення силової установки коштував додаткові 500 тонн. У результаті до проєкту довелося внести нові зміни спрямовані на зниження водотоннажності, вдалося знизити до 5 450 т на чому, після довгих коливань та спорів і зупинилися.
10 лютого1932 року проєкт легкого крейсера для ескадреної служби стандартною водотоннажністю 5 450 т затвердили. Головний корабель отримав ім'я «Аретюза» і був замовлений за програмою 1931 року. Крейсери отримали типові для британського флоту назви на честь героїнь античної міфології[3]. Будівництво кораблів серії проводилось різними корабельнями: «Аретьюза» і «Аурора» будувалися на казенних верфях у Чатемі і Портсмуті, причому механізми для обох виготовлялися у Волсенді, замовлення на «Галатею» і «Пенелопу» отримали приватні компанії «Скотті» з Грінока і «Гарланд енд Вулф» з Белфаста. Будівництво одного крейсера тривало в середньому 28 місяців (стапельний період — від 13 до 17,5 місяця), всього ж від моменту закладки першого кіля до введення до строю останнього корабля серії пройшло більше чотирьох з половиною років. Британській скарбниці вони коштували від 1,21 до 1,29 млн.фн.ст.
Головний корабель серії вийшов на ходові випробування в березні 1935 року. При водотоннажності 5 550 т і потужності машин 64 470 к.с. «Аретьюза» розвинула 32,62 вузли; а при повному навантаженні (водотоннажність 6 890 т) — 30,75 вузли. Крейсер продемонстрував відмінну мореплавство і стійкість на курсі, було відзначено відсутність звичайної для великих кораблів вібрації в кормовій частині на повному ходу. Проби артилерії також пройшли успішно.
«Пінелопі» і «Аурора» вступили до строю з посиленим зенітним озброєнням, через що їх стандартна водотоннажність склало 5 270 т проти 5 220 т у першої пари. На «Аурорі», обладнаної як флагманський корабель командувача есмінцями Флоту метрополії, на відміну від своїх сістершипів, були відсутні катапульта і літак.
Colledge, J. J.; Warlow, Ben (2006) [1969]. Ships of the Royal Navy: The Complete Record of all Fighting Ships of the Royal Navy (Rev. ed.). London: Chatham Publishing. ISBN 978-1-86176-281-8. OCLC 67375475.
Ненахов Ю. Ю. Энциклопедия крейсеров 1910—2005. — Минск, Харвест, 2007.
Патянин С. В. Дашьян А. В. и др. Крейсера Второй мировой. Охотники и защитники — М.: Коллекция, Яуза, 2007.
.svg){kind=small}
