Після смерті стрийка (1563) матір послала його навчатися до колегіуму єзуїтів у Відні. Брав участь у житті дворів імператорів Фердинанда ІІ та Максиміліана. Правдоподібно, 1566 року повернувся додому. 1570 року став надвірним коронним хорунжим, з 1574 — хорунжим великим коронним. Брав участь у похороні Сигізмунда II Августа в лютому 1574 (у відставку подав у липні 1583). У 1579—1581 роках брав участь у війнах з Московією. За заслуги 29 грудня 1579 отримав Бориславське староство. Під впливом Станіслава Гозія, який 1577 року писав йому, що може посісти посаду стрийка, став духівником. У вересні 1583 виїхав навчатися до Перуджі,[5] потім навчався в «Collegium Romanum». Під час безкоролів'я Анна Ягеллонка призначила його адміністратором Луцької дієцезії, а Сигізмунд III Ваза, незважаючи на спротив Яна Замойського, Луцьким римо-католицьким єпископом. Це рішення короля 8 червня 1587 року затвердив Папа, а 24 січня 1588 єпископ Станіслав Карнковський посвятив його на посаду. Цього ж року під впливом єзуїтів запропонував унію з Православною церквою, одним з головних організаторів підготовки якої був у 1592—1595 роках, рішення про це було прийнято у його резиденції в Торчині 2 грудня 1594. Разом з Яном Соліковським та Станіславом Гомолінським брав участь у Берестейському синоді.[6]
1597 року призначений королем та затверджений 1 вересня 1597 року віленським єпископом, однак зустрів опір місцевої капітули, тому подав у відставку з посади.[7]Кардинал, краківський єпископ Юрій Радзивілл був одним з противників його призначення на посаду віленського єпископа разом з іншими литвинами.[8] У 1597 році освятив парафіяльний костел Святої Трійці у м. Олесько.[9]Яна Лятоса після пропозиції кардинала Б. Мацейовського у 1598 році спочатку позбавили кафедри, потім вигнали з Краківської Академії.[2]
21 квітня 1598 С. Карнковський після порозуміння з королем визнав його призначення коад'ютором гнезненського архієпископа з правом вступу на посаду. Після смерті Ю. Радзивілла став краківським єпископом (затвердження папи від 23 травня 1600, інтронізація 12 серпня 1600). 17 вересня 1603 став кардиналом, а 27 листопада 1605 отримав капелюх. 16 квітня 1605 року номінований, 24 квітня 1605 обраний, 4 серпня 1606 затверджений Папою гнезненським архієпископом.[7] 1603 року його лікарем був Себастьян Петрицій[10].
Помер у Кракові 19 січня 1608, був похований у родовій каплиці катедри на Вавелі, яку у 1603—1608 роках оздобили новою поліхромією зі сценами його ювілею 1603 року.
↑ абDzęgielewski J., Maciszewski J. Maciejowski Bernard herbu Ciołek (1548—1608)… — S. 48.
↑Dzęgielewski J., Maciszewski J. Maciejowski Bernard herbu Ciołek (1548—1608)… — S. 49.
↑ абDzęgielewski J., Maciszewski J. Maciejowski Bernard herbu Ciołek (1548—1608)… — S. 50.
↑Müller W. Radziwiłł Jerzy h. Trąby (1556—1600) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 232. (пол.)
↑Kuczman K. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Olesku // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Secesja», 1993. — T. 1. — 364 il. — S. 65. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-09-2. (пол.)
↑Dzęgielewski J., Maciszewski J. Maciejowski Bernard herbu Ciołek (1548—1608)… — S. 51.
Джерела
Dzęgielewski J., Maciszewski J. Maciejowski Bernard herbu Ciołek (1548—1608) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : W-wo Polskiej Akademii Nauk, 1974. — T. XIX/1, zeszyt 80. — S. 48—52. (пол.)
.jpg)
