PROFILPELAJAR.COM

Юліан Олександрович Бачинський
Юліан Олександрович Бачинський
Народився	28 березня 1870 ; с. Новосілка, нині Підгаєцька міська громада, Тернопільська область
Помер	6 червня 1940 (70 років) ; Ленінградська область або Карелія, СРСР
Громадянство	Австро-Угорщина → УНР → Польща → СРСР
Діяльність	Дипломат
Відомий завдяки	Голова дипломатичної місії УНР у Вашингтоні (1919—1921)
Alma mater	Львівський університет
Партія	УСДП
Батько	Бачинський Олександр Гаврилович
	Роботи у Вікіджерелах; Висловлювання у Вікіцитатах; Медіафайли у Вікісховищі ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бачинський.

Юліан Олександрович Бачинський гербу Сас^[1] (28 березня 1870, с. Новосілка, нині Підгаєцька міська громада, Тернопільська область — 6 червня 1940, Медвеж'єгорськ, Карело-Фінська РСР^[2] або Ленінградська область, РРФСР (нині Республіка Карелія, Росія) — український політичний і громадський діяч, публіцист, член Української радикальної партії, а від 1899 року — Української соціал-демократичної партії, дипломат. Жертва сталінських репресій.

Псевдоніми, криптоніми: Сумний, Юродивий, Уяма, Julian B., Ю. Б.^[2]

Життєпис

Народився 28 березня 1870 року в Новосілках (присілок Куть; нині с. Новосілка Підгаєцький район, Тернопільська область, Україна, тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) в сім'ї Олександра^[3] та Євгенії Бачинських (з Филиповських). Батько був «сотрудником» (другим священиком). Утративши матір у 2,5 роки, виховувався у родині діда (по матері) о. Івана Филиповського, пароха Гусятина.

Навчався у Львівській гімназії з німецькою мовою викладання (1880—1882), Дрогобицькій реальній гімназії ім. Франца Йосифа (1882—1883). Закінчив Академічну гімназію у Львові (українську; 1890), того ж року вступив на правничий факультет Львівського університету (1894 року перервав навчання через однорічну військову службу, яку відбув у містах Їглаві та Пешті). Після закінчення університету (ймовірно, 1895) проходив практику в адвокатських конторах Львова. Навчався також у Берлінському університеті^[4].

1890—1897 — один із провідних діячів Русько-української радикальної партії (РУРП).

У 1895 році опублікував книгу «Україна уярмлена» («Ukraina Irredenta»)^[5], в якій, на підставі аналізу еміграції українців-галичан, став першим, хто обґрунтував (з марксистських позицій) потребу здобуття політичної незалежності України як головну передумову її дальшого соціально-економічного та культурного розвитку (під девізом: «Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!»). На першу публікацію праці Бачинського відгукнувся Іван Франко^[6]^[7].

1899 року разом з групою інших членів РУРП створив Українську соціал-демократичну партію (УСДП), керував нею до 1914. У червні 1905 виїхав до Канади та США, в грудні 1906 повернувся до Львова. Три роки займався адвокатурою^[4].

Член Загальної української ради від 5 травня 1915.

У 1915—1918 служив тиловим офіцером австро-угорської армії в Мішкольці (Угорщина)^[4].

Активний учасник української революції 1917—1920 років.

1918—1919 — член Української національної ради ЗУНР / ЗО УНР. Голова дипломатичної місії УНР у Вашингтоні (1919—1921).

Від 1921 мешкав у Відні, від 1923 — в Берліні. Після невдалої спроби виїхати до УСРР (у його багажі польська поліція виявила антипольські брошури та книжки його авторства українською, англійською, німецькою та російською мовами) заарештований у Львові 18 березня 1931, після чого один рік відсидів у львівській тюрмі. Після звільнення жив у Празі.

28 листопада 1933 прибув з донькою Оленою до Харкова, влаштувався на роботу в редакції «Української радянської енциклопедії». Але 6 листопада 1934 його заарештувало ОДПУ. За нібито спробу організувати в УСРР підпільну мережу «Об'єднання українських націоналістів» засуджений 28 березня 1935 до 10 років ув'язнення. Покарання відбував у Біломор-Балтійському таборі.

Помер 6 червня 1940 в околицях м. Медвеж'єгорська Карело-Фінської РСР (нині — районний центр Республіки Карелія, РФ); інша версія місця смерті — Ленінградська область.

Реабілітований 19 жовтня 1957^[4].

Цікавий факт

Живучи за кордоном, читав пресу про Голодомор в Україні, робив виписки у своєму записнику, але не повірив наведеним фактам і приїхав до СРСР, де ці його записки стали одним із доказів проти нього.^[8]