Перша згадка про село датується 1616 роком. В той час належало Федору Проскурі-Сущанському. До 1624 року Бабичі рахувалися за хутір. З 1625 по 1661 рік село Ржавецької сотні Канівського полку.
Універсалом польського короля Яна Казима від 21 липня 1661 року села Бабичі і Молчиці разом з млином бабицьким на річці Росаві передані Канівському Успенському монастирю.
Під час Великого згону 1678—1679 рр. Бабичі були спалені, а населення зігнане на Лівобережжя. Таку ж долю село повторило під час згону 1711-1712 рр.
У 1786 році Бабичі разом зі своєю маєтністю Любомирський продає Григорію Потьомкіну. Після смерті Потьомкіна село дістається його племінниці Тетяні Юсуповій.
Юсупова 13 лютого 1811 року продає село своїй сестрі Катерині Літта. Після смерті Катерини Літта село переходить в спадок до її дочки Катерини Багратіон. У 1849 році Бабичі у складі Межиріцької маєтності купляє титульний радник Никодим Парчевський.
В 1785—1789 роках в Свято-Покровській церкві села Бабичі настоятелем був протоієрей Олексій Андрієвський.
На фронтах Другої світової війни загинули 75 бабичан. З 14 серпня 1941 р. по 7 лютого 1944 р. село перебувало під німецькою окупацією. Під час окупації німцями страчено 16 осіб.
В 1954 році бабичанську сільську раду приєднано до Межиріцької сільської ради, а бабичанський колгосп "Комунар" об'єднано із межииріцьким колгоспом "Ім. ХХІ з'їзду КПРС".
У селі на кошти місцевого жителя Панченка Івана Миколайовича встановлені пам'ятні стели загиблим жителям Бабичів у роки Голодомору та німецько-радянської війни.
В часи Радянського Союзу на братській могилі була встановлена статуя солдата-червоноармійця.
