Українська письменниця в діаспорі Марія Лівицька згадує Озерище у своєму творі «На грані двох епох».[10] У книзі зокрема зазначається, що за переказами свідків у маєтку поміщиків Ілляшенків час від часу з'являвся привид жінки. Місцеві це пояснювали тим, що один із дуже давніх власників маєтку був надзвичайно жорстокою людиною та займався катуваннями. Після того, як будинок маєтку було розібрано під його фундаментом було виявлене масове поховання замордованих людей.[11]
1860 року біля села був утворений хутір Роздол-Березовий. Першим його поселенцем був уродженець села ЛіплявеБереза А. С., який купив ці землі у пані Дорошкевич. Куплені землі він перепродував іншим селянам з правобережжя (родини Колісники, Царенки, Малуші та інші).
На початку XX століття нa кошти пана Завойка була збудована невелика дерев'яна церква Святого Костянтина.[12] У 1930-ті роки під час колективізації церкву переобладнали під зерносховище. Згодом в її приміщенні була школа.
Не оминув село і Голодомор в Україні (1932—1933), набагато пізніше у пам'ять про померлих було встановлено у селі пам'ятний знак у вигляді хреста.[15]
Перший колгосп «Перебудова» очолив Чередніченко І. О.
В роки Другої світової війни поблизу села йшли запеклі бої. В центрі села знаходиться монумент і братська могила радянським воїнам. На сторінках обласної преси своїми спогадами про ці часи ділиться уродженець села Володимир Сухина. Він зокрема зазначає звірства нацистського коменданта із тодішнього райцентру Гельмязова та начальник поліції. Проте сільський староста Тихон Дмитрович намагався допомагати односельцям. Під час наступу Червоної армії у 1943 році селяни тікали подалі від Дніпра, щоб не потрапити під випадковий обстріл з боку Канева. У приміщенні колишньої церкви, яка в той час використовувалася, як школа, був госпіталь, куди підвозили поранених під час битви за Дніпро[16] (померлих було поховано в безіменній братській могилі на цвинтарі через дорогу).
1 жовтня1941 року у селі зупинявся культовий радянський письменникАркадій Гайдар, який разом із загоном полковника Орлова намагався вийти з німецького оточення. Переховуючись від німців у навколишніх лісах Гайдару вдалося налагодити чисельні знайомства з мешканцями села. Згодом Гайдар приєднався до партизанського загону Горєлова, який через деякий час був розгромлений.[17]
Крім загону Горєлова у навколишніх лісах діяв також партизанський загін імені Чапаєва. Партизани загону для конспірації носили форму поліцаїв. Активних бойових дій не вели, обмежуючись диверсійною роботою.[18]
Перед побудовою Канівського водосховища і затопленням сіл, деякі мешканці сусіднього села Решітки переселилися в довколишні села, зокрема й Озерище (Реви, Савченки, та інші сім'ї). Тоді ж в братській могилі на цвинтарі села (той самий, де розташована братська могила померлих в Другій світовій війні) було перепоховано померлих з Решіток, а на місці перепоховання поставлено білий стальний хрест. За розповідями Реви В. В., уродженця села, всі цінності що були в могилах було вкрадено наймитами що робили перепоховання.
Найбільшого розвитку село зазнало в 1964—1967 роках, коли головою колгоспу був П. П. Чередник. При ньому було збудовано ферми для худоби, сільський клуб, тракторну бригаду, дитячий садок. Згодом колгосп було розформовано, а його землі та господарство передані до радгоспу імені Гайдара, з центральною садибою у селі Ліпляве.[19]
