Ту-22М
Ту-22М
Призначення:	стратегічний бомбардувальник-ракетоносець
Перший політ:	20 червня 1977
Прийнятий на озброєння:	1983
На озброєнні у:	ВПС Росії
Розробник:	КБ Туполєва
Виробник:	/ Завод № 22 (КАПО ім. Горбунова)
Всього збудовано:	497
Роки виробництва:	1967—1990
Базова модель:	Ту-22К
Модифікації:	Ту-22М0, Ту-22М1, Ту-22М2, Ту-22М3, Ту-22МР
Конструктор:	Д. С. Марков.
Екіпаж:	4 особи
Крейсерська швидкість:	930 км/год
Максимальна швидкість (МШ):	2300 км/год
МШ біля землі:	950 км/год
МШ на висоті:	2300 км/год
Бойовий радіус:	1500—1850 км
Практична стеля:	16 500 м
Бойова стеля:	13 300 м
Довжина розбігу:	2000—2100 м
Довжина пробігу:	1200—1300 м
Довжина:	42,46 м
Висота:	11,05 м
Кут стрілоподібності крила по лінії ¼ хорд:	20°-65°°
Шасі:	триопорне
Порожній:	68 000 кг
Споряджений:	112 000 кг
Максимальна злітна:	126 000 кг
Двигуни:	2 × НК-25
Тяга (потужність):	2 × 14500
Тяга форсажна:	2 × 25000
Гарматне озброєння:	УКУ-9А-502 з 23-мм гарматою ГШ-23М, з блоком вкорочених стволів й підвищеним темпом стрільби (до 4000 постр/хв.)
Боєзапас:	ФАБ-250/500/1500; Х-22/Х-32, Х-15
Кількість точок підвіски:	3
Маса підвісних елементів:	3 000 кг
Внутрішнє бомбове навантаження:	24 000 кг
Ту-22М у Вікісховищі

Ту-22М (за класифікацією НАТО — Backfire) — надзвуковий дальній стратегічний бомбардувальник-ракетоносець зі змінною геометрією крила.

Розроблений КБ Туполєва в 1960-х роках. Виготовлявся в двох основних модифікаціях: Ту-22М2 (знятий з озброєння в 1990-х роках) та Ту-22М3, який виготовлявся з 1978 по 1993 рік та експлуатується ПКС Росії, станом на 2024 рік.

До середини 1960-х років тенденції в області бойового застосування дальньої авіації позначили низьку ефективність однорежимних надзвукових важких бомбардувальників. Необхідно було створювати багаторежимні літаки, здатні виконувати бойові завдання в широкому спектрі висот і швидкостей. Ця мета могла бути досягнута, в першу чергу, використанням крила змінюваної в польоті стріловидності.

Робота над проєктом такого дальнього ударного літака почалася в ОКБ Туполєва в 1965 році. Спочатку робота велася без фінансування з державного бюджету на ініціативних засадах і позиціонувалася виключно як глибока модернізація літака Ту-22К. Проєкт спочатку отримав назву «145», або офіційно — машина «АМ», «ЮМ», і остаточна назва «45». На цьому етапі проектування йшли розробки конструкції, вже випробуваної на літаках Ту-22 з розміщенням двигунів над фюзеляжем по обидва боки кіля. Переробки стосувалися практично тільки крила майбутнього літака. Однак до 1967 року з ряду технічних причин конструкція Ту-22М була повністю переглянута і прототип нового бомбардувальника втратив схожість з літаком-попередником. За основу проекту «145» остаточно був узятий проект «106Б». З'являється варіант Ту-22М із середньорозташованим крилом, повітрозабірниками по бортах фюзеляжу і розміщенням двигунів в хвостовій його частини, за типом важкого перехоплювача Ту-128.

28 листопада 1967 вийшла Постанова Уряду СРСР про створення модифікації Ту-22К — Ту-22КМ з двигунами НК-144-22 і крилом змінної стріловидності. Цей варіант конструкції з деякими доробками став основою майбутньої серії Ту-22М. Ця назва підкреслювала спадкоємність з першим надзвуковим важким бомбардувальником Ту-22.

Багато в чому позначення Ту-22М є результатом політики. А. Н. Туполєв на конкурсі пропонував варіант модернізації Ту-22 для економії коштів на розробку з метою отримання замовлення.

Були опрацьовані два основні варіанти літака. Перший варіант передбачав двигуни НК-144-22 (виріб «ФМ»), навігаційно-пілотажне і прицільне обладнання від Ту-22К. У другому варіанті передбачалися двигуни НК-144-11 (виріб «ФМА»), нове і перспективне обладнання літака. Також передбачалося два варіанти в побудові системи оборони — традиційне гарматне з елементами РЕП або розвиненіший комплекс РЕП за рахунок відмови від кормової баштової установки.

28 листопада 1967 року Рада Міністрів СРСР випустила Постанову № 1098—378, згідно з якою перед ОКБ Туполева ставилося завдання про проектування модифікації Ту-22К — Ту-22КМ з крилом змінної стріловидності і двома ДТРДФ НК-144 (НК-144-2). Цим було покладено початок офіційної стадії розробок серії Ту-22М.

Восени 1967 року за результатами макетної комісії та матеріалами ескізного проекту було ухвалено рішення розпочати будівництво серії літаків Ту-22М0 («45-00») на Казанському авіаційному заводі ім. Горбунова (КАЗ ім. Горбунова, до середини 1960-х завод № 22 МАП). Головним конструктором літака був призначений Д. С. Марков.

За результатами роботи макетної комісії восени 1967 р. було вирішено будувати дослідну серію літаків «45-00» за програмою першого етапу — з устаткуванням від Ту-22К і двигунами «ФМ».

Перший літак Ту-22М0 був побудований до середини 1969 року і 30 серпня 1969 він здійснив свій перший політ (командир корабля льотчик-випробувач В. П. Борисов). Паралельно з випробуваннями в Казані йшло виробництво серійних літаків Ту-22М0. До кінця 1972 року було побудовано 9 Ту-22М0, п'ять з яких застосовувалися для перепідготовки екіпажів бомбардувальників у Центрі бойової підготовки та застосування Дальньої авіації в Рязані. На заході літаки цієї серії довгий час знали під службовим найменуванням Ту-26.

У ході льотних випробувань з'ясувалося, що основні льотні характеристики нового літака виявилися навіть гіршими, ніж у Ту-22К, і потрібно провести великий обсяг робіт з його модернізації. Командування ВПС вимагало удосконалити льотно-технічні характеристики літака і його бортове обладнання. У грудні 1969 року а на другому етапі доведення Ту-22М ухвалюється рішення щодо модернізації Ту-22М0 в Ту-22М1.

З 1970 року в ОКБ Туполева велося проектування літака Ту-22М1 («45-01») з урахуванням досвіду розробок і випробувань Ту-22М0.

У ході модернізації вдалося значно (на 3 тонни) знизити масу планера і поліпшити аеродинаміку. Суттєвих змін зазнали конструкція повітрязабірників, механізація і геометрія крил, система оборонного озброєння (була встановлена дистанційно керована гарматна установка 9А-502 з двома гарматами ГШ-23Л і боєзапасом в 1200 снарядів) і схема забарвлення: літак фарбувався в сірий, нижня частину фюзеляжу і площин — в білий «протиатомний» колір. Вперше на літак такого класу була встановлена багатофункціональна автоматична бортова система управління АБСУ-145, з необоротним гідропідсилювачем і електродистанційним каналом по крену. Виконано комплекс робіт з наступальної зброї, зокрема проведена модифікація ракети Х-22 в Х-22М (виріб Д2М), переважно за системою наведення.

Влітку 1971 року на Казанському авіаційному заводі було завершено збирання першого Ту-22М1 з двигунами НК-144-22. 28 липня 1971 року почалися його льотні випробування. Ще до закінчення випробувань, було вирішено почати серійне виробництво літака.

До кінця 1972 року на КАЗ побудували 9 літаків типу Ту-22М1. Частина з них використовували для випробувань при доведенні літака і його систем, частина була передана в 33-й центр бойової підготовки морської авіації.

У стройові частини ВПС СРСР Ту-22М1 не надходив. У великій серії вирішено було будувати Ту-22М2 — подальший розвиток Ту-22М1 з двигунами НК-22(інші мови) (потужністю 20 000 кгс кожен), на якому вдалося позбутися від багатьох недоліків попередніх варіантів Ту-22М.

Ту-22М2, як і подальші розробки ОКБ за темою «45», чисто зовні залишили від Ту-22 тільки передню стійку шасі і частково вантажовідсік з напівутопленною ракетою Х-22Н. Все інше, так чи інакше, зазнало змін.

Ту-22М2 («45-02») планувалося будувати з поліпшеними двигунами НК-23 (22000 кгс, 0,85 кг/кгс годин) з можливістю їх заміни більш потужними і економічними двигунами НК-25(інші мови), проте всі серійні машини отримали НК-144-22 серії 2, з тягою на форсажі близько 20000 кгс (НК-144 мав форсажну тягу 17500 кгс). Масу літака передбачалося знизити приблизно на 1400—1500 кг. Бортове обладнання ТУ-22М2 було структуровано у кілька взаємопов'язаних бортових систем:

• Навігаційний комплекс НК-45 з цифровою системою керування «Орбіта-10ТС-45»;
• Автоматична бортова система керування АБСУ-145М;
• Панорамно-прицільна радіолокаційна станція ПНА;
• Оптико-телевізійний бомбардувальний приціл ОПБ-15Т;
• Стрілецький радіолокаційний приціл ПРС-4КМ;
• телевізійний стрілецький приціл ТП-1км
• Система РЕБ — станції «Бузок».

Велася активна робота з поліпшення аеродинамічних якостей літака (особливо в польотах на малих висотах з метою подолання ППО супротивника). Система катапультування екіпажу була модифікована і забезпечувала покидання літака вгору (на колишніх моделях покидання відбувалося вниз, що накладало обмеження на мінімальну висоту при катапультування). У цілому льотно-технічні характеристики літака залишилися на рівні Ту-22М1.

Перший побудований на Казанському авіаційному заводі Ту-22М2 здійснив політ 7 травня 1973 року (випробування і доведення тривали аж до 1975 року).

Вночі 14 травня 1976 року на серійному Ту-22М2 під командуванням В. Борисова був виконаний випробувальний політ на максимальну дальність з однією повітряною дозаправкою. Дальність польоту літака склала близько 7000 км. Політ був зафіксований американськими розвідувальними супутниками, і вже на наступний день карта польоту була надана американською делегацією на переговорах в Женеві щодо скорочення стратегічних наступальних озброєннях ОСО-2. Незважаючи на всі старання делегації СРСР під керівництвом Міністра закордонних справ Андрія Громико, американці наполягли на включенні Ту-22М2 у список стратегічних сил СРСР, хоча, по суті, цей літак не міг працювати по території США. Після довгих і важких переговорів була досягнута домовленість про демонтаж з усіх машин штанг дозаправки і обмеження в темпі виробництва Казанським авіазаводом до 20 машин на рік.

Американці вели активну розвідку і добре знали про ефективність можливого бойового застосування Ту-22М2. Основна зброя літака — протикорабельна гіперзвукова крилата ракета Х-22Н з полегшеною фугасно-кумулятивною бойовою частиною становила значну загрозу для кораблів.

Для керівництва СРСР було влаштовано показ літака, для чого на полігоні збудували макети похідної колони танкового полку. Один Ту-22М накрив площинним бомбовим ударом всю колону і заодно виніс скло на спостережному пункті, де перебувала делегація. Леонід Брежнєв, перебуваючи під величезним враженням від побаченого, нагородив командира екіпажу орденом Червоного прапора.^{[джерело?]}

У серпні 1976 року Ту-22М2 приймається на озброєння Авіації ВМФ і Дальньої авіації (рідкісний випадок, коли нова машина спочатку надходила в морську авіацію). Серійне виробництво Ту-22М2 тривало аж до 1984 року, 1 листопада 1984 року останній Ту-22М2 58-ї серії вийшов з воріт заводу^[1]. За цей час було побудовано 211 Ту-22М2.

Одна машина з перших серій Ту-22М2 переобладнана в Ту-22МП — постановник перешкод і носій ракети Х-22МП з напівактивною системою наведення на випромінювання РЛС супротивника — ПГП-К. У носовій частині літака додатково встановлювалася РЛС «Курс-Н». Літак серійно не будувався.

Роботи щодо подальшого розвитку проєкту з поліпшення аеродинамічних показників літака і поява нових, більш досконалих двигунів призвели в подальшому до створення найдосконалішої серійної модифікації Ту-22М — літака Ту-22М3 («45-03»).

Незважаючи на всі виявлені недоліки, Ту-22М2 активно експлуатувався. Абсолютно нормальним вважалося підняти по тривозі 9 з 10 літаків в ескадрильї. Однак у гарнізонах постійно перебували представники промисловості (виїзні бригади) і виконувалися численні доопрацювання.

До середини 90-х років ще далеко не старі Ту-22М2 вже не літали і почали активно утилізуватися. На частині машин були виявлені тріщини в конструкції крила, але причини такого оперативного знищення великого парку літаків були, швидше, політичні.

У січні 1974 року ВПК при Раді Міністрів СРСР ухвалив рішення щодо подальшої модифікації Ту-22М2 під двигуни НК-25. Передбачалося провести заміну двигунів, внести ряд істотних поліпшень в конструкцію і аеродинаміку літака і провести модернізацію більшої частини бортового обладнання та систем, зокрема, передбачалася установка нової РЛС прицільного комплексу. 26 червня 1974 року вийшла Постанова Ради Міністрів СРСР № 534—187, що визначало розвиток Ту-22М з двигунами НК-25, з покращеною аеродинамікою планера, зі зниженою масою порожнього літака і з поліпшеними тактичними та експлуатаційними характеристиками.

У новій модифікації літака, що отримала назву Ту-22М3 («45-03»), були встановлені більш потужні і економічні двигуни НК-25 з електронною системою управління ЕСУД-25. Змінена конструкція каналів повітрозабірників — вхідний пристрій з вертикальною панеллю клина було перероблено на горизонтальний, за ідеологією МіГ-25, що дещо розвантажило крило (повітрозабірники стали «несучими»).

Повністю змінена система електропостачання літака. Встановлено нові безщіточні генератори з електронним управлінням і приводу постійних обертів, демонтовані шість електромашинних перетворювачів. Замість свинцевих акумуляторних батарей 12САМ-55 встановили дві лужні нікель-кадмієві батареї 20НКБН-25У3. Ці заходи істотно підвищили якість електроживлення і помітно зменшили кількість відмов систем літака.

Ту-22М3 з модернізованим бортовим радіоелектронним обладнанням та можливістю використання високоточної зброї класу «повітря-поверхня».

Початок розробки припав на 1983 рік. Модернізація з установкою нових двигунів НК-32 і зі зміною повітрозабірників двигунів. Модернізація БРЕО шляхом установки нового ПНК, РЛС «Огляд», комплексу РЕП. Розширення номенклатури засобів ураження: 6 КР Х-32 або 10 УР Х- 57 (з розміщенням на 6 внутрішніх і 4 зовнішніх точках підвіски) або УПАБ-1500 з телевізійною системою наведення. У 1990 р. був побудований 1 прототип. Роботи в даному напрямку були припинені в листопаді 1991 р.

Початок розробки в 1997 р., було виконано модифікацію обводів крила, поліпшення місцевої аеродинаміки і якості зовнішніх поверхонь з метою зниження ефективної площі розсіювання. Розширена номенклатура засобів ураження: 4 КР Х-101 або 6-8 Х-555. Установка системи управління польотом на малій висоті. Модернізація БРЕО.

У грудні 1985 року почалися літні випробування далекого літака-розвідника Ту-22М3Р (виріб 4509), спроектованого на базі Ту-22М3. У 1989 році літак-розвідник під позначенням Ту-22МР передали в серійне виробництво. Перша експериментальна машина втрачена в авіакатастрофі. Надалі побудовано або переобладнано в розвідувальний варіант з бомбардувальників Ту-22М3 12 літаків. Літак спочатку передбачався для розвідки, постановки перешкод і зазначення цілей ударній групі Ту-22М, проте у зв'язку з розвалом СРСР програма виконана не була. Для забезпечення виконання бойового завдання Ту-22М в 80-х і 90-х роках у штаті полків була ескадрилья Ту-16 у варіантах розвідників і постановників перешкод. Станом на 2011 рік, у зв'язку з загальним розвалом економіки та деградацією кадрів жоден з Ту-22МР не експлуатується.

Цей розділ потребує доповнення. (січень 2013)

На початку 2013 року в ЗМІ з'явились повідомлення про досягнення згоди між Росією та Китаєм про закупівлю Пекіном виробничої лінії по збиранню бомбардувальників Ту-22М3 на суму 1,5 млрд доларів США. Зібрані в Китаї бомбардувальники надійдуть на озброєння ВМС НВАК під індексом H-10^[2].

Згідно з цими повідомленнями, Росія поставить машинокомплекти для збирання 36 літаків (та двигунів до них). Перша партія складатиметься з 12 машин, друга — з 24. Ту-22М3 буде поставлятися у модернізованому варіанті з підвищеною дальністю польоту (6800 км) і бойовим навантаженням 24 т^[2]. Бомбардувальник-ракетоносець, як і раніше вважається серйозною загрозою для багатьох новітніх систем зброї противника. Ця загроза ще більше зросте, якщо Китаю будуть поставлятися крилаті ракети Х-22 «Буря» (AS-4), виробництва КБ «Радуга» великої дальності.

Літаки Ту-22М3 використовуватимуться для завдавання ударів по морських цілях у режимі польоту на малій висоті (щоб уникнути виявлення радарами). Вони можуть бути використані для створення буферної зони навколо суходолу КНР^[3].

Літаки Ту-22М застосовувалися СРСР під час війни в Афганістані (1979—1989) та в російсько-чеченських війнах^[4][5].

У війні проти Грузії в 2008 році РФ застосовувала Ту-22М3 в ролі класичних «бомбовозів» для завдання бомбардувань^[6].

8 грудня 2015 року Міністерство оборони РФ на офіційному каналі youtube поширило відео під назвою «Масований авіаудар по об'єктах терористів літаками Дальньої авіації та авіагрупи в Сирії». По цьому відео Спільнота InformNapalm ідентифікувала дальній надзвуковий бомбардувальник Ту-22М3 з бортовим номером 24 «червоний», реєстраційний номер RF-94154, під ім'ям «Михайло Шидловський» зі складу 43-го Центру бойового застосування й підготовки льотного складу (рос. — ЦБП ПЛС)^[7].

Також у цьому відеоролику МО РФ були зафіксовані й інші Ту-22М3:^[7]

• бортовий 28 «червоний» RF-94157 із 43-ї ЦБЗ ПЛС
• бортовий 46 «чорний»
• бортовий 54 «чорний»

Авіація 52-го гвардійського важко-бомбардувального авіаполку, місце базування — Шайківка (Калузька область) використовується в каральній операції проти сирійського народу, про що свідчить інформація з іншого відео МО РФ «Масований удар літаками Дальньої авіації по об'єктах в Сирії», опублікованого 17 листопада 2015 року^[7].

В січні 2017 р. літаки Ту-22М3 знову брали участь в нальотах на позиції ісламістів в Сирії^[5].

Наприкінці травня 2021 року на авіабазу «Хмеймім» було перекинуто три Ту-22М3. Як заявили у міноборони Росії, «після виконання навчальних завдань, бомбардувальники повернуться на аеродроми постійного базування у Росії»^[8].

Розташування авіабази «Хмеймім» дає можливість літакам Ту-22М3 здійснювати патрулювання Середземного моря, а радіус застосування без дозаправки в повітрі сягає Лівії, Судану тощо^[9]. На оприлюдненому російським міноборони відео було видно зліт із закріпленою на зовнішній підвісці надзвуковою протикорабельною ракетою Х-22 (або модернізованою Х-32)^[10].

28 лютого 2022 року по українському Харкову завдав удар російський стратегічний бомбардувальник-ракетоносій Ту-22М3. Про це 1 березня повідомило Командування Повітряних Сил ЗСУ. З літака по мирному місту було випущено 16 ракет класу «повітря-поверхня»^[11].

14 квітня Ту-22М3 бомбардували Маріуполь^[12]. Іще 10 квітня у проросійських групах у соціальних мережах стали з'являтись повідомлення про застосування некерованих бомб ФАБ-3000 для бомбардування об'єктів «Азовсталі» з бомбардувальників Ту-22М3^[13].

За даними видання Defense Express, в ніч на 9 травня 2022 року, російські агресори застосували до шести ракет Х-22 по об'єктах у містах Донецької області, що знаходяться в прифронтовій зоні. Інших подробиць відомо на той час не було, окрім того, що пусковою платформою для цих крилатих ракет служать літаки Ту-22М3^[14].

9 травня 2022 року з літаків стратегічної авіації Ту-22М3 по цивільних об'єктах в Одеській області було пущено три ракети комплексу «Кинджал». Внаслідок удару завдано поранення двом людям і спричинено руйнування п'яти будівель туристичної інфраструктури^[15][16].

11 травня 2022 року в інтернеті було поширене відео, зняте з кабіни літака Ту-22М3 під час пуску пари крилатих ракет, начебто Х-22 (але могли бути і ззовні ідентичні Х-32). З контексту випливає, що на відео було зафіксовано пуски крилатих ракет по Україні, хоча беззаперечних доказів того, що це пуски саме по Україні, у відео не показано^[17].

5 грудня 2022 року, під час підготовки чергового масованого ракетного обстрілу об'єктів енергетичної інфраструктури в Україні на авіабазах стратегічної авіації «Енгельс» та «Дягілєво» стались вибухи (за твердженнями російського міністерства оборони — авіабази були вражені українськими БПЛА). В результаті ударів на землі залишились кілька стратегічних ракетоносців, у випадку Дягілєво — Ту-22М3 з бортовим номером RF-34110 («02» червоний) споряджений ракетою Х-22^[18], а в «Енгельсі» — пошкоджений Ту-95МС^[19]. На поширених згодом фото було видно ушкодження хвостової частини літака Ту-22М3, зокрема обшивки кіля та рулів висоти, форсажних камер двигунів та хвостової артустановки^[20].

19 серпня 2023, близько 10:00, внаслідок атаки безпілотника по авіабазі «Сольці» спалахнула пожежа та було спалено щонайменше один літак Ту-22М3^[21][22][23]. Рештки знищеного літака було видно на комерційних супутникових знімках^[24][25]. Також на авіабазі було підтверджено аварійну посадку ще одного Ту-22М3 (літак сильно пошкоджений)^[26]. Офіційно оприлюднені обставини цієї операції ГУР МО України були 24 січня 2024 року^[27][28].

21 серпня 2023 року була атакована авіабаза Шайківка в Калузькій області. За непідтвердженими даними, один літак був пошкоджений або знищений^[5].

У ніч з 18 на 19 квітня 2024 бомбардувальник Ту-22М3 російських ПКС був збитий у повітрі над Ставропольським краєм, на відстані близько 300 км від повітряного простору України. Літак увійшов у плоский штопор і впав біля хутора Богомолов Ставропольського краю. З 4-х членів екіпажу двом вдалося катапультуватися, один загинув, четвертого шукають. Другий бомбардувальник Ту-22М3, який брав участь у цій спробі бомбардування України, по команді зверху був змушений розвернутися, не виконавши пусків ракет^[29]. ГУР МО України заявило, що літак збили спільними зусиллями з підрозділами Повітряних Сил, що стало першим ураженням Ту-22М3 в повітрі під час російсько-української війни^[30][31][32]. Цього дня також вперше за війну вдалось збити ракети Х-22^[33]. За даними Reuters, літак було збито за допомогою модифікованого комплексу С-200.^[34]

15 серпня 2024 року в Черемховському районі в районі населеного пункту Михайлівка, за 100 метрів від федеральної траси Р-255, Іркутської області РФ впав стратегічний бомбардувальник Ту-22М3. Авіатроща сталась близько 22:11 за місцевим часом, близько 17:11 за Києвом.^[35][36]

9 серпня 2008 року за 50 кілометрів від грузинського міста Горі, за допомогою ЗРК типу «Бук» або «Оса» було збито літак Ту-22М3 (або Ту-22МР)^[6][5].

16 вересня 2017 року літак Ту-22М3 викотився за межі злітно-посадкової смуги на авіабазі Шайківка через аварійне припинення зльоту. Літак було списано. Всі чотири члени екіпажу залишилися неушкодженими.

22 січня 2019 року при посадці у вкрай поганих погодних умовах на військовий аеродром на авіабазі «Оленья», яка розташована на Кольському півострові за 92 км на південь від Мурманська неподалік міста Оленєгорськ сталась авіакатастрофа — розбився Ту-22М3. Відомо, що з чотирьох членів екіпажу вдалось вижити командиру та штурману, однак останній згодом помер у лікарні від отриманих пошкоджень^[37][38]. На оприлюдненому відео видно, що після першого торкання злітно-посадкової смуги, літак «підскочив» й буквально розломився у повітрі. При цьому він загорівся, а його охоплена вогнем кабіна відірвалася і почала перекидатися по землі. Охоплена полум'ям хвостова частина з двигунами пролетіла трохи більше та впала неподалік^[39].

23 березня 2021 року на аеродромі Шайковка під Калугою через нештатне спрацювання катапультного обладнання на землі загинуло троє членів екіпажу Ту-22М3^[40]. Відомо, що на аеродромі Шайковка розташований 52-й гвардійський важкий бомбардувальний авіаполк (в/ч 33310), озброєний бомбардувальниками Ту-95МС і Ту-22М3. За даними «НТВ» зазначено, що в результаті інциденту загинув командир полку полковник Вадим Белослюдцев^[41].

Поточні

 Росія — 56 Ту-22М3 та 1 Ту-22МР (небоєздатний) станом на 2024 рік^[51]. Справних 27, та ще 2 у ремонті (за даними ГУР МО України станом на другу половину серпня 2023 р.)^[52].

Колишні

 СРСР

 Україна — Ту-22М перебували на озброєнні ВПС України у 1992—2003 роках у кількості: 17–22 Ту-22М2, 43–60 Ту-22М3. Всі були утилізовані, 4 одиниці залишені для музейної експозиції

Цей розділ потребує доповнення. (січень 2013)

Коли в 1991 році Радянський Союз розпався, Україна отримала у спадок стратегічні бомбардувальники Ту-22М2 та Ту-22М3.

На авіабазі Полтава базувався 185-й гвардійський важкий бомбардувальний авіаполк. У 1991 році на озброєнні 185-го важкого бомбардувального авіаполку перебувало 6 Ту-16П і 18 Ту-22М3^[53].

На авіабазі Кульбакіне базувався 540-й інструкторсько-дослідний морський ракетоносний авіаційний полк. У 1992 році на озброєнні авіаполку перебувало 29 Ту-22М2/М3 і 20 Ту-16К^[54][55]. На початку 1990-х років Ту-16К і Ту-22М2 були відправлені на бази зберігання, а потім утилізовані.

1-2 серпня 1996 р. на полігоні Києво-Олександрівка в Миколаївській області проходили навчання. Під час навчань, бомбардувальники, діючи під прикриттям Су-27, здійснили «килимове» бомбардування об'єктів «супротивника» в оперативній глибині, скинувши при цьому за один виліт майже півтори сотні 250-кг уламково-фугасних авіабомб.

У 1998 році Ту-22М3 зі складу полтавської авіадивізії брав учать у RIAT-98 та став першим призером — його екіпаж під командуванням підполковника Миколи Меншикова був визнаний переможцем в конкурсі на кращу посадку. В його кабіні побували принц Філіп, чоловік королеви Великої Британії Єлизавети II та наслідний принц Йорданії Фейсал^[56].

Надалі Ту-22М3 українських ВПС епізодично залучались до участі у деяких інших навчаннях. Зокрема, 27 серпня 2000 р. один літак цього типу узяв участь у третьому етапі навчань ППО Співдружності незалежних держав «Бойова співдружність — 2000», що проходили на полігоні Ашулук під Астраханню (Російська Федерація). У ході цих навчань Ту-22М3, імітуючи використання крилатих ракет, запустив повітряну мішень, яку перехопили два українські винищувачі Су-27. Приблизно в той же час два екіпажі 185 вбап з Полтави подолали понад 4000 км і вразили навчальні цілі в Баренцевому морі^[57].

Брали участь у авіаційних парадах до Дня незалежності України. На початку червня 2002 р. Ту-22М3 представляв українські ВПС на міжнародному авіашоу в Братиславі, де здобув приз «за найбільш вражаючий літак»^[58].

У 2002—2006 роках на авіабазах в Миколаєві, Полтаві, Прилуках та Білій Церкві було ліквідовано 60 Ту-22М (43 Ту-22М3 та 17 Ту-22М2), що перебували на озброєнні ВПС і авіації ВМС України, а також перебували на базах зберігання і авіаремонтних заводах^[59]. Також на авіабазі Озерне було знищено 423 авіаційні крилаті ракети Х-22^[59]. Для музейної експозиції було залишено 4 Ту-22М, з яких один Ту-22М3 перебуває в Полтавському музеї дальньої та стратегічної авіації, і по одному Ту-22М0, Ту-22М2 і Ту-22М3 — в Державному музеї авіації України^[59].

Не на камеру офіцери авіації розповіли: саме вильоти українських Ту-22М3 ставили крапку у трьох територіальних конфліктах. У 1997 році, коли Румунія забажала острів Зміїний, також у 1997 році, коли був перший конфлікт з Росією навколо острова Тузла. І вже в 2003 році, коли Москва дала вказівку насипати косу до цього острова, але потім зупинила роботи^[60].

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в ЗСУ та підриву обороноздатності держави у період з 2004—2018 роки встановила, що лише на підставі даних про розподіл Чорноморського флоту Україна отримала 20 одиниць сучасних стратегічних бомбардувальників Ту-22М3 (19 одиниць були передані РФ), які з невідомих мотивів зняті з озброєння ЗСУ продані та/або утилізовані, хоча такі дії не вимагалися за укладеними міжнародно-правовими договорами щодо скорочення стратегічних наступальних озброєнь, зокрема за Договором про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь від 31 липня 1991 року та Лісабонського протоколу 23 травня 1992 року^[61].

Наведені характеристики відповідають модифікації Ту-22М3. Джерела даних: Tupolev Tu-22M, Frawley^[62]

• Екіпаж: 4 особи (пілот-командир, другий пілот, штурман-оператор, штурман-навігатор)
• Довжина: 42,46 м
• Розмах крила:
  • при куті стрілоподібності χ=20°: 34,28 м
  • при куті стрілоподібності χ=65°: 23,30 м
• Висота: 11,05 м
• Площа крила:
  • при куті стрілоподібності χ=20°: 183,57 м²
  • при куті стрілоподібності χ=65°: 175,80 м²
• Коефіцієнт видовження крила: 3,2
• Маса порожнього: 68 000 кг
• Нормальна злітна маса: 112 000 кг
• Максимальна злітна маса: 126 000 кг
• Маса палива у внутрішніх баках: 54 000 кг
• Силова установка: 2 × ТРДДФ НК-25
  • Безфорсажна тяга: 2 × 14 500 кгс
  • Форсажна тяга: 2 × 25 000 кгс

• Максимальна швидкість:
  • на великій висоті (12 000 м): 2300 км/год
  • на малій висоті (200 м): 950 км/год
• Бойовий радіус з навантаженням 12 000 кг:
  • на надзвуковій швидкості: 1500—1850 км
  • на дозвуковій швидкості і малій висоті: 1500—1650 км
  • на дозвуковій по змішаному профілю: 2400 км
• Перегінний радіус: 7000 км
• Практична стеля: 13 300 м
• Швидкопідйомність: 15 м/с
• Навантаження на крило: 688 кг/м²
• Тягооснащеність: 0,45
• Максимальне експлуатаційне перевантаження: +2,5 g

• Стрілецько-гарматне: 1×23 мм авіаційна гармата ГШ-23
• Точки підвісу: 3
• Бойове навантаження: 24 000 кг, пілони крила та фюзеляжу та внутрішній відсік озброєння з наступним озброєнням:
  • до 18 × ФАБ-500
  • до 8 × ФАБ-1500
  • до 3 × Х-22/Х-32
  • до 10 × Х-15
  • до 4 × Х-47М2 «Кинджал»^[63]

• Ту-22
• Ту-134УБЛ
• Ту-95
• Ту-134
• Ту-154
• Полтавський музей дальньої авіації
• Державний музей авіації України

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ту-22М

• Гіперзвукова зброя^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Ту-22М: історія створення та експлуатації [Архівовано 31 січня 2012 у Wayback Machine.]
• Росіяни атакували Маріуполь з бомбардувальників Ту-22М3. Використали бомби понад 30-річної давності — дивіться на відео 18.04.2022

• International Institute for Strategic Studies (13 лютого 2024). The Military Balance 2024 (англ.). Taylor & Francis. ISBN 978-1-040-05115-3.
• Frawley, Gerald. Dassault Rafale // Tupolev Tu-22M. — London : Aerospace Publications, 2002. — ISBN 1-875671-55-2.