Том Стоппард народився 3 липня1937 року у містечку Злін (Чехословаччина) під іменем Томаш Штраусслер (чеськ.Tomáš Straussler) в інтелігентній єврейській родині. Після вторгнення нацистської Німеччини в Чехословаччину 15 березня 1939 року родина Штраусслерів разом з іншими єврейськими сім'ями втекла до Сингапуру. У зв'язку з загрозою японського вторгнення 1941 року родину було евакуйовано до Дарджелінгу (Індія), втім батько Стоппарда, Евжен Штраусслер (Eugene Straussler), залишився в Сингапурі як волонтер Британської армії, його було інтерновано і пізніше він загинув під час бомбардування. Всіх родичів Стоппарда, що залишилися в Чехословаччині, знищили нацисти (див. Голокост).
В Індії Стоппард вступив до школи «Маунт-Гермон» (англ.Mount Hermon School, Дарджелінг). Наприкінці 1945 року мати Стоппарда, Марта, одружилася з майором британської армії Кеннетом Стоппардом (Kenneth Stoppard), який усиновив дітей від попереднього шлюбу, а після війни перевіз всю родину до Великої Британії, поставивши за мету виховати дітей справжніми британцями.[2] Стоппард поступив до школи «Долфін» (англ.Dolphin School) у Ноттінгемширі, а пізніше перевівся до школи «Поклінгтон» (англ.Pocklington School) у Йоркширі.
Отримавши середню освіту 1954 року, Стоппард почав кар'єру журналіста з праці в газеті «Western Daily Press» у Бристолі. Вищої освіти він так і не отримав.[3] У «Western Daily Press» він працював з 1954 до 1958. 1958 року отримав пропозицію від іншої бристольської газети - «Bristol Evening World» — вести свою колонку і робити театральні рецензії. Завдяки цій роботі Стоппард потрапив у світ театру і познайомився з багатьма митцями того часу, включаючи режисера Джона Бормена (John Boorman) та актора Пітера О'Тула (Peter O'Toole), кар'єра яких тоді тільки починалася.
Роки творчості
Особливої слави в Бристолі Стоппард не здобув. 1960 року він переїхав до Лондона, де почав активно писати для радіо і телебачення. 1960 року він дописав свою першу п'єсу «Крокуючи по воді» (A Walk on the Water), яку пізніше доробив і перейменував на «Входить вільна людина» (Enter a Free Man). За словами самого Стоппарда, при написанні п'єси він знаходився під впливом творів Роберта Болта «Квітуча вишня» (Robert Bolt Flowering Cherry) та Артура Міллера «Смерть комівояжера» (Arthur Miller Death of a Salesman). Вже цю першу п'єсу схвально сприйняли в театральній спільноті, її було поставлено в Гамбурзі, а 1963 року екранізовано британською телекомпанією «ITV». Серед інших успішних п'єс цього періоду варто назвати«M» is for Moon Among Other Things (1964), A Separate Peace (1966) та If You're Glad I'll Be Frank (1966).
З вересня 1962 до квітня 1963 року Стоппард працював театральним критиком для журналу «Scene», пишучи під своїм ім'ям та під псевдонімом Вільям Бут (William Boot).[4] (сам псевдонім походить від імені персонажа в романі Івліна ВоScoop).
1966 року Стоппард написав п'єсу «Розенкранц і Гільденстерн мертві» (Rosencrantz and Guildenstern are Dead). Це був перероблений варіант одноактної п'єси, написаної ним у Берліні 1964 року під назвою «Розенкранц і Гільдерстерн знайомляться з Королем Ліром» (Rosencrantz and Guildenstern Meet King Lear). Саме ця п'єса принесла йому світову славу — після прем'єри у Театрі Вік (Vic Theatre).
Протягом наступних десяти років, крім власних драматургічних творів, Стоппард активно займався перекладами п'єс Славоміра Мрожека, Йогана Нестроя, Артура Шніцлера та Вацлава Гавела. В цей час Стоппард підпав під вплив польських та чеських абсурдистів, вступає в «Утрапо» (Outrapo), французьку мистецьку групу, яка ставить перед собою (не зовсім серйозну) мету вдосконалення акторської гри за допомогою науки.
У літературознавстві з'явився термін «стоппардійський» («Stoppardian») по відношенні до творів, в яких автор використовує дотепні фрази для створення комедійності, одночасно порушуючи глибокі філософські питання.[5]
Ми перетинаємо мости і спалюємо їх за собою,і ніщо не говорить нам про рух уперед,окрім згадки про запах диму і припущення про те,що наші очі заслала сльоза.
В останні роки активно працює для театру та кінематографа (див. Фільмографія)
Громадська діяльність
В інтерв'ю 2007 року Стоппард окреслив свої політичні переконання як «поміркований лібертаріанець» (timid libertarian).[6]
У своїх ранніх творах Стоппард уникав відвертих політичних чи соціальних питань, якось навіть заявивши, що «я не хочу заплямовувати свої п'єси модними соціальними теоріями. В них не може бути навіть натяку на будь-яку корисність»[7]. Втім з кінця 70-х Стоппард почав активно цікавитися питаннями прав людини, зокрема стосовно долі політичних дисидентів Центральної та Східної Європи. У лютому 1977 він відвідував Радянський Союз та кілька країн радянського блоку у складі делегації Amnesty International. У червні того ж року Стоппард зустрічвся з Вологоміром Буковським у Лондоні, а згодом подорожував до Чехословаччини, де зустрічався з дисидентом і майбутнім президентом Чехії Вацлавом Гавелом.
1983 року він започаткував «Премію Тома Стоппарда» (The Tom Stoppard Prize) з штаб-квартирою в Стокгольмі для нагородження авторів чеського походження.
Інтерес до захисту прав людини знайшов відображення в деяких якого подальших п'єсах: Every Good Boy Deserves Favour (1977), Dogg's Hamlet, Cahoot's Macbeth (1979) та Squaring the Circle (1984), в яких він виступав з критикою тоталітарних режимів Східної Європи тих часів.[8]
Стоппард входить до консультативної ради суспільно-політичного та культурологічного журналу «Точка зору» (англ.«Standpoint»).
Разом зі своїм другом, екс-президентом Чехії Вацлавом Гавелом й американським драматургом Артуром Копіто Стоппард є опікуном білоруського «Вільного театру» (Свабодны тэатар).
Стоппард — частий гість у Мінську і Москві. Цікавиться російською тематикою. Зокрема, одна з його останніх п'єс «Берег Утопії» (The Coast of Utopia) повністю присвячена Росії — дослідженню політичного радикалізму 19 століття, головними героями в ній виступають Михаїл Бакунін, Віссаріон Белінський та Александр Герцен. Відвідував Стоппард й Україну[9]. Наявний переклад фільму «Розенкранц і Гільденстерн мертві», виконаний Tanat13.
У нього четверо синів від двох шлюбів.
За результатами голосування Стоппард посів 76-те місце у списку журналу Time Magazine «100 найвпливовіші людини світу 2008 року»(«100 Most Influential People in the World 2008»).
.svg){kind=small}
