PROFILPELAJAR.COM

Толкачов Зіновій Шендерович
Толкачов Зіновій Шендерович
рос. Зиновий Толкачёв
Народження	12 (25) лютого 1903; Щедрін[d], Мінська губернія
Смерть	30 серпня 1977 (74 роки)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія; СРСР
Жанр	портрет
Навчання	Вищі художньо-технічні майстерні (1920), Комуністичний університет імені Артема і Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури (1930)
Діяльність	художник, викладач
Вчитель	Кончаловський Петро Петрович, Осмьоркін Олександр Олександрович і Кричевський Федір Григорович
Відомі учні	Гаккебуш Катерина Михайлівна, Гливенко Володимир Леонтійович, Куценко Павло Якович, Фільберт Олександр Олександрович, Кукуруза Сергій Васильович і Голубович Василь Васильович
Працівник	Всеукраїнський художній інститут
Член	Національна спілка художників України
Партія	РКП(б)
Діти	Толкачов Ілля Зіновійович і Толкачова Анель Зіновіївна
Учасник	Громадянська війна в Росії і німецько-радянська війна
Роботи в колекції	Національна галерея Вірменії
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Толкачов.

Зіно́вій Ше́ндерович Толкачо́в (25 лютого 1903, Щедрін — 30 серпня 1977, Київ) — український радянський графік і живописець; член Спілки радянських художників України. Батько художників Іллі та Анелі Толкачових.

Біографія

Народився 12 [25] лютого 1903(19030225) року в єврейській землеробській колонії Щедріні Бобруйського повіту Мінської губернії Російської імперії (тепер село Жлобинського району Гомельської області Білорусі) в сім'ї слюсарая-ремісника. Після закінчення двокласного ремісничого відділення Київського казенного єврейського училища навчався в художній школі. Через важке матеріальне становище сім'ї був змушений залишити школу. Працював учнем майстра з розпису вивісок, потім в «мальовничій артілі» Мана, де малював кіноафіші^[3].

Брав участь у Громадянській війні в Росії, працював у політвідділі 14-ї армії^[3]. У 1919—1920 роках навчався у ВХУТЕМАСі в Москві, був учнем Петра Кончаловського, Олександра Осьмьоркіна. 1920 року повернувся до Києва, працював завідувачем політпросвіти Подільського, а потім Шулявського райкомів комсомолу. Член РКП(б) з 1922 року. 1923 року направлений на навчання до Комуністичного університету у Харків. З 1925 по 1927 рік служив у Червоній армії^[3].

У 1927—1930 роках навчався у Київському художньому інституті у Федора Кричевського. У 1933—1935 роках викладав у ньому (доцент з 1933 року). Серед учнів: Катерина Гаккебуш, Володимир Гливенко, Василь Голубович, Василь Кукуруза, Павло Куценко, Олександр Фільберт.

Під час німецько-радянської війни був фронтовим художником, брав участь у звільненні в'язнів табору смерті Майданек в 1944 році і концтабору Аушвіц в 1945 році^[3].

Нагороджений медалями і Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Мешкав у Києві в будинку на вулиці Леніна, № 68 («Роліт»), квартира № 40. Помер у Києві 30 серпня 1977 року.

Творчість

Працював у галузях монументального мистецтва, станкової та книжкової графіки, виконував плакати, карикатури до часопису «Перець». Серед робіт:

настінні розписи в Комсомольському клубі на Подолі у Києві (1921, не збереглися)^[4];
його шрифт використано у написі «Ленін» на мавзолеї у Москві^[5];
серії літографій: «Ленін — маса» (1924—1928), «Трипільська трагедія» (1937), «Окупанти» (1941—1943), «Квіти Освенціма» (1945), «Майданек» (1944—1945), «Освенцім» (1961—1963);
ескіз композиції, присвяченої І з'їздові комсомолу України (1930-ті);
портрети комуністичних діячів, українських письменників: Артема (Федора Сергєєва), Олексія Гастєва (1923), Василя Блакитного, Василя Чумака (1929), Юрія Яновського (1948), Юрія Смолича (1948), Леоніда Первомайського, Володимира Сосюри;
малюнки до творів Шолом-Алейхема;
проєкт меморіалу в пам'ять трагедії в Бабиному Яру. Три варіанти. У співавторстві з архітектором Йосипом Каракісом, скульпторами Яківом Ражбою і Євгеном Жовніровським (1966);

плакати

«Зійшла зоря, брати діждались волі» (1939);
«Ой і буде морда бита Гітлера-бандита» (1941);

картини

«Шевченко-солдат» (1949);
«Осінь в Першотравневому саду» (1960);
«Портрет сина» (1962);
«Пісня» (1970—1977);

ілюстрації до книг

«Мати» Максима Горького;
«На Західному фронті без змін» Еріха Ремарка;
«Як гартувалася сталь» Миколи Островського (1935);
п'єси «Правда» Олександра Корнійчука (1939);
«Два сини» Марка Вовчка (1950);
«Дівчата» Вадима Лукашевича (1954);
«Матінка Кураж та її діти» Бертольта Брехта (1965, туш).

Брав участь у виставках: республіканських — з 1927 року, всесоюзних — з 1926 року, закордонних — з 1929 року, зокрема:

виставка «Велика скорбота» в Києві та Москві (1928—1931);
виставка серії робіт «Містечко» (1939; за мотивами творчості Шолом-Алейхема);
виставки в містах Польщі (1945—1946; Люблін, Ряшів, Краків, Катовиці, Лодзь, Варшава);
персональна виставка в будівлі Музею мистецтв меморіального комплексу «Яд Вашем» (24 лютого 2000);
персональна виставка «Забуттю не підлягає» в Харківському музеї Голокосту (2011).